Постанова

від 14.05.2018 по справі 653/1982/17

ГЕНІЧЕСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 653/1982/17

Провадження № 2-а/653/21/18

П О С Т А Н О В А

іменем України

14.05.2018 року м. Генічеськ

Генічеський районний суд Херсонської області в складі головуючого Крапівіної О.П., при секретарі Пшеничній В.М. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Генічеську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генічеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області про зобов'язання поновити виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року, шляхом призначення її знову, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача за дорученням ОСОБА_2 звернувся до Генічеського районного суду Херсонської області в інтересах ОСОБА_1 з зазначеним вище позовом. Пояснює свої вимоги тим, що до1997 року ОСОБА_1 проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком (про що наявна відмітка у трудові книжці, яка виплачувалась їй органом соціального забезпечення Центрального району м. Сімферополя.

Просить суд зобов'язати поновити позивачу виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року, шляхом призначення її знову, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. Просить суд розглянути справу без участі позивача та її представника.

Представник відповідача в суді за дорученням позов заперечила, надала відзив в письмовому вигляді. Також вказала на порушення статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач звернувся до суду з пропуском встановленого строку звернення до суду та питання про його поновлення не ставив.

В суді встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини:

1997 року ОСОБА_1 виїхала з України на постійне проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік у консульському відділі Посольства України в Державі Ізраїль. Отримувала пенсіє в м. Сімферополь. Позивач є громадянкою України.

З моменту виїзду за кордон і станом на сьогоднішній день, Позивачка призначеної пенсії, не отримує.

В 2015 році ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного Фонду України їз заявою про визначення уповноваженого територіального органу , що мав розглянути її заяву по суті. Пенсійним Фондом України їй було відмовлено.

20.05.2016 р. у справі №757/41402/15-а3 ПФУ був зобов'язаний визначити уповноважене управління ПФУ та передати до нього заяву ОСОБА_1 для вирішення питання щодо поновлення останній пенсії.

Пенсійний Фонд України повідомив заявниці, що управлінням визначеним для розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії є Генічеське об'єднане управління Пенсійного фонду України Херсонської області.

07.07.2015 року,( про що сторони не заперечують, представник позивача це підтверджує у відзиві ) представник позивача ,діючи на підставі належним чином посвідченої та довіреності від ОСОБА_1, звернувся особисто безпосередньо до Відповідача із особистою заявою ОСОБА_1 про поновлення пенсії, нотаріально посвідченою та апостильованої, підпис на якій був нотаріально посвідченим, разом з оригіналами усіх необхідних документів для поновлення пенсії, які були надані для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом Відповідача від 07.07.2015 року на супровідному листі з яким подавалися особиста заява Позивачки та документи необхідні для поновлення пенсії.

23.03.2017 року листом №1357/02б відповідач незаконно( на думку позивача) відмовив у поновленні виплати пенсії Позивачці на підставі того, що не має законних підстав для прийняття рішення про поновлення пенсії ОСОБА_1 на підставі того , що особисто не були подані заява та відповідні оригінали документів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі Пічкур проти України , яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі Пічкур проти України , як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

За таких умов суд погоджується з поясненнями позивача та її представника , що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у неї виникло право на відновлення виплати пенсії за віком.

Але разом з тим суд звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач зобов'язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду, у разі звернення до суду за захистом свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та не відновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду. При цьому, той факт, що із заявою про поновлення пенсії позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Генічеську 07.06.2015 року не змінює моменту, з якого він повинен був дізнатись про порушення прав. Вказана дата, свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Відповідно до п.4.1, п.4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Таким чином, для поновлення виплати пенсії передбачено подання відповідною особою заяви за встановленою формою, за результатами розгляду якої орган Пенсійного фонду приймає рішення про поновлення виплати пенсії або про відмову в поновлення її виплати.

В матеріалах справи відсутні відомості про звернення ОСОБА_1 до 07.06.2015 року з відповідною заявою до УПФУ, у зв'язку з чим суд доходить висновку, що поновлення призначеної пенсії позивачу підлягає не з дати ухвалення вищенаведеного рішення Конституційного Суду України, а з дати звернення до відповідача з заявою про поновлення раніше призначеної пенсії, тобто з 07.06.2015 р.

Суд вважає, що саме з цієї дати підлягає поновлення права позивача на виплату пенсії, виплата якої була зупинена з наступних підстав.

Практика Європейського суду наголошує, що

- чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні [2];

-якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право

-закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання.

- якість закону пов'язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи ;

- жодна норма не може вважатися „законом» , якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики];

- ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах .

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15 квітня 2014 р. № 1207-VII сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визначено тимчасово окупованою територію.

Частиною 2 статті 7 названого Закону передбачено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до пункту 14-4 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України №1058-IV громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014р. №234.

Постановою правління Пенсійного фонду України №13-4 від 07 липня 2014 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14 липня 2014 року за № 804/25581, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області визначено органом, що здійснює пенсійне забезпечення та надає соціальні послуги особам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та отримують пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей) або згідно з міжнародними договорами України з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тобто після анексії АР Крим функції щодо поновлення , призначення пенсій громадянам , які проживали на такій території передані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Херсонській області .

Така невизначеність та не зазначення цього в Законі призвело в даному випадку до того, що позивач через представників зверталась до Пенсійного Фонду України для вирішення питання поновлення пенсії, тому суд вважає, що позов підлягає задоволенню в частині зобов'язання відповідача поновити пенсію саме з 30.01.2017р.

Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання здійснити проведення індексації і компенсацією втрати частини суд зазначає наступне:

Призначення, виплати чи припинення виплат пенсії, перерахунок пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України.

Суд допускає наявність у позивача права на перерахунок пенсії, проте втручання суду в повноваження суб'єкта владних повноважень , які ще не настали не можливе.

Суд не наділений правом встановлювати будь-які обставини наперед чи вчиняти дії направлені на захист ще не порушених прав.

Таким чином, в цій частині вимоги задоволенню не підлягають. Також вимога щодо відновлення порушеного права позивача шляхом призначення пенсії знову не є коректною, призначена раніше пенсія може бути відновленою.

Керуючись ст.ст. 2, 8, 9, ч. 1 ст. 139, ст.ст. 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Позов позовом ОСОБА_1 до Генічеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області про зобов'язання поновити виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року, шляхом призначення її знову, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, - задовільнити частково.

Зобов'язати Генічеське об'єднане управління Пенсійного фонду України Херсонської області поновити виплату пенсії з 07.06.2015 року, шляхом відновлення в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі.

В іншій частині відмовити.

Стягнути з Генічеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області (75500 м. Генічеськ, пр.Миру,43 , код ЄДРПОУ41246904) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, Ізраїль) сплачений судовий збір в сумі 640,0 грн. (шістсот сорок грн. .) шляхом безспірного списання з рахунків органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Генічеський районний суд протягом тридцяти діб з моменту оголошення.

Суддя Генічеського районного суду ОСОБА_3