Рішення

від 24.05.2018 по справі 922/391/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2018 р.Справа № 922/391/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Приватного підприємства "Приватна фірма "Ізобіліє", м. Харків про стягнення коштів 856 582,34 грн. за участю представників:

позивача: ОСОБА_2, довіреність №08-21/443/2-18 від 08.02.18;

відповідача: ОСОБА_3, довіреність №б/н від 20.03.2018.

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Приватна фірма "ІЗОБІЛІЄ" в якій просить стягнути з останнього безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 856 582,34 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Приватне підприємство "Приватна фірма "ІЗОБІЛІЄ" набувши право власності на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2000 №2067 на нежитлову будівлю літ. "М-1" загальною площею 1203,2 кв.м по вул. Морозова, 11 у м.Харкові, яка розташована на земельній ділянці комунальної форми власності всупереч ст.206 ЗК України, ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України у період з 01.02.2015 по 31.01.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі та використовував земельну ділянку без укладення відповідного договору оренди землі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження . Підготовче засідання призначено на 27.03.2018 о (об) 10:30.

22.03.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№7735), в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування заперечень проти позову, зокрема, вказує на те, що ним було вжито усіх можливих заходів щодо оформлення прав на користування землею, земельний податок обчислювався та належним чином сплачувався відповідачем у відповідності до ст.287.6 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла до 01.01.2015, проте як Харківська міська рада не мала повноважень щодо здійснення контролю за сплатою земельного податку, так як уповноваженим органом є територіальні органи ДФС України.

27.03.2018 у підготовчому засіданні було задоволено усне клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання та надання йому додаткового часу для складання та підготовки правового заперечення на відзив відповідача. Підготовче засідання відкладено на 23.04.2018 14:30 про що було оголошено протокольну ухвалу.

03.04.2018 позивачем до суду була надана відповідь позивача на відзив (вх.№8791).

23.04.2018 постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.05.2018 о 12:45.

08.05.2018 за вх.№12403 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

15.05.2018 у судовому засіданні оголошено перерву до 24.05.2018 12:00 для надання відповідачу додаткового часу на обгрунтування правової позиції щодо заявлених позовних вимог, про що було постановлено протокольну ухвалу.

Судом відкрито судове засідання по розгляду справи по суті 24.05.2018.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 856 582,34 грн., обґрунтовуючи це тим, що у період з 01.02.2015 по 31.01.2018 відповідач не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі та використовував земельну ділянку без укладення відповідного договору оренди землі.

Представник відповідача просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач невірно застосовує положення ст.ст. 1212-1214 ЦК України,відповідач володіє земельною ділянкою, на правовій підставі, що передбачена статтею 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року № 561-ХII; відповідач вчиняє дії щодо розроблення та затвердження проекту відведення земельної ділянки; відповідач справно сплачує плату за землю у формі земельного податку, а обов'язок сплати орендної плати виникає виключено після укладення в письмовій формі і державної реєстрації договору оренди землі та фактичної передачі земельної ділянки у користування по акту приймання-передачі згідно Закону України Про оренду землі ; земельна ділянка по вул. Морозова, 11 у м. Харкові, не має, ні визначених меж, ні кадастрового номера, а інформації про неї не занесена до Державного земельного кадастру, а отже, вона є не сформовано та не є об'єктом цивільних прав, відповідно відповідач, не з його вини, не міг та не може до цього часу укласти договір оренди землі, а нарахування позивачем не отриманого доходу від орендної плати за період з 01.02.2015 по 31.01.2018, є безпідставним.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представниківсторін, суд встановив наступне.

Відповідач є власником нежитлової будівлі М-1 , загальною площею 1203,2 кв. м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, б.11, на підставі договору купівлі-продажу від 05 червня 2000 р. ( а.с. 51). З урахуванням реконструкції (декларація про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрована ДАБК у м. Харкові від 02.02.2017 р. № ХК 143170321920) ПФ ІЗОБІЛІЄ є власником нежитлової будівлі літ. М-1 , загальною площею 1398,8 кв.м. в м. Харків, вул. Морозова, б.11. Наведене підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 117706053 від 20 березня 2018 р. ( а.с.60-61).

11.04.2001 рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради №599 відповідачу було надано у спільне тимчасове користування строком до 01.04.2026 земельну ділянку площею 424,8 кв.м.(а.с.62).

Після проведення реконструкції об'єкта нерухомості в 2017 відповідач звернувся до Харківської міської ради з заявою на ім'я міського голови про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2300 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі "М-1", що знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Морозова, б.11. (а.с.63).

21.06.2017 рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання №680/17 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою ПФ "ІЗОБІЛІЄ" на земельну ділянку із земель територіальної громади м.Харкова, площею, орієнтовано 0,2300 га для експлуатації та обслуговування будівлі літ. "М-1", за адресою: м.Харків, вул.Морозова, б.11. (а.с 64).

Відповідно до п.4 цього рішення, відповідач був попереджений, що земельна ділянка для експлуатації та обслуговування будівлі літ. "М-1", за адресою: м.Харків, вул.Морозова, б.11. буде надана в користування окремим рішенням після надання документації із землеустрою, погодженої у встановленому законодавством порядку. При цьому будь-яких строків виготовлення та погодження проекту землевідведення рішенням міської ради встановлено не було.

06.02.2018 року Відділом самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки по вул. Морозова, 11 у м. Харкові та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,1575 га по вул. Морозова, 11 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. М-1 комерційного використання (магазин-склад).За результатами обстеження складено Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, Морозова, 11, в якому вказано, що ПФ ІЗОБІЛІЄ з 26.06.2003 р. та по день складання акту використовує земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Абзацом 2 пункту 2.11. Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011 року Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин встановлено, що до відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

Відповідно до статті 30 Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При чому право власності або право користування земельною ділянкою посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Отже, відповідач з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю, в силу положень статті 30 Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII, набув право на оформлення права користування земельною ділянкою.

Викладені вище обставини обґрунтовують наявність правового зв'язку між результатом - правомірною поведінкою відповідача з набуття права власності на будівлю, та наслідком - набуттям відповідачем права на оформлення права користування земельною ділянкою.

Як вбачається зі змісту позовної заяви зазначена позивачем сума, яка підлягає стягненню, нарахована як доходи, отримані або які можна було б отримати від безпідставно набутого майна, в порядку статей 1212, 1213, 1214 ЦК України.

Однак суд не погоджується з таким твердженням позивача виходячи з наступного.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Тобто, визначальною підставою для застосування положень статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України є той факт, що майно набуте особою без достатньої правової підстави повинно в обов'язковому порядку вибути з його володіння.

Разом з тим, як вказано вище на спірній земельній ділянці знаходиться будівля належна Відповідачу на праві власності. При цьому, будівля не є самочинним будівництвом, була збудована за радянських часів на земельній ділянці, яка була призначена саме для цієї мети.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, зазначеної у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами й правочином.

Одночасно з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02.10.2013 року у справі № 6-88цс13, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Таким чином, набуття Відповідачем у власність нежитлової будівлі є лише тим правовим фактом, який породжує у Відповідача цивільний обов'язок оформлення правових підстав користування даною земельною ділянкою.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Відповідач набув земельну ділянку за існуванням належних правових підстав, у спосіб, що не прямо передбачений цивільним законодавством, з метою його зберігання та використання, та з наміром оформити право користування земельною ділянкою у порядку визначеному законом. Наявність наміру оформити право користування свідчать активні дії відповідача щодо такого оформлення. Так, відповідачем подано відповідну заяву до Харківської міської ради, Харківською міською радою прийнято Рішення від 27.06.2017 року № 680/17 Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним особам та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд, яким Відповідачу було надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки по вулиці Морозова, 11 у місті Харкові, відповідачем укладено відповідний договір з проектною організацією.

Окремо слід зауважити, що позивач помилково ототожнив поняття безпідставного набуття майна (земельної ділянки), як підставу застосування положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України з неукладенням договору оренди на спірну земельну ділянку.

Між тим, згідно з п. 3.7. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 N 284.

Згідно правових позицій Верховного Суду (див. Постанову ВС від 28.02.2018 в справі № 922/1340/17), Верховного Суду України в аналогічних справах (див. Постанову ВСУ від 17.02.2016 у справі № 904/5857/14), недоотримання доходу з неукладенням договору оренди на спірну земельну ділянку за своєю правовою суттю є збитками, які слід доводити у загальному порядку і для застосування якого слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Правова природа зобов'язань, які виникають внаслідок безпідставного отримання чи збереження майна та зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, - є принципова різною. Ототожнення їх є неможливим.

Відповідно до п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" суди мають враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені статтею 152 ЗК України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України.

За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктом д) ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року N 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить стягнути суму неотриманої орендної плати, яка за своєю суттю, з урахуванням вищевикладеного є саме збитками, а не майном, яке відповідач зберігає без достатньої правової підстави, про що стверджує позивач.

Окрім цього, для ототожнення суми неотриманої орендної плати з поняттям безпідставно набутого чи збереженого майна (ст. 1212 ЦК України), необхідно довести, що ця сума є реальною, тобто існували підстави її сплати в період часу з 01.02.2015 по 31.01.2018 і вона дійсно утримується відповідачем без достатніх правових підстав. Для встановлення цих обставин необхідно встановити, з якого моменту орендна плати за користування земельною ділянкою виникає як окреме майно та з якого моменту щодо неї можуть бути заявлені вимоги.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків зокрема є: "договори та інші правочини.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 ЗУ "Про оренду землі).

Тобто, підставою для виникнення орендної плати є підписаний сторонами договір оренди.

З цього слідує, що оренда плата, як майно виникає з моменту укладення договору оренди і не існує самостійно без нього. До укладення договору оренди власник земельної ділянки наділений тільки правом на відшкодування збитків в порядку передбаченому статтями 152, 156 ЗК України та ст. 22 ЦК України та за умови доведення ним в діях відповідача складу господарського правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між: протиправною поведінкою та збитками і вини).

Отже, суд дійшов висновку про те, що недоотриманий у зв'язку з неукладенням договору оренди землі дохід, за своєю суттю, є збитками, які необхідно доводити в загальному порядку.

Упущеною вигодою за змістом статті 22 ЦК і частини 2 статті 224, статті 225 ГК вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК.

Вирішуючи питання наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення, суд встановив, що:

- з метою належного оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою ПФ ІЗОБІЛІЄ звернулося до Харківської міської ради з відповідною заявою, на підставі якої рішенням від 27.06.2017 року № 680/17 відповідачеві надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі; попереджено відповідача, що земельна ділянка буде надана в користування після надання документації з землеустрою; будь-яких строків виготовлення та погодження проекту землевідведення рішенням міської ради встановлено не було;

- на виконання зазначеного рішення міської ради відповідач уклав із розробником - ПП АРТ'ЛАММА договір від 13.12.2017 на проведення робіт розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд. Строк виконання робіт з розгляду та затвердженню проекту визначено червень 2018 р.;

Крім того, судом встановлено, що відповідач протягом 2015- 2018 років вносив плату за землю у формі земельного податку, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями про сплату земельного податку.(а.с.71-88)

Оскільки відповідач упродовж спірного періоду додержувався правил здійснення господарської діяльності, вжив необхідних заходів для оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою, вносив плату за землю у формі земельного податку, а позивачем не надано доказів ухилення відповідачем від укладення договору оренди або перешкоджання позивачеві отримати доходи від оренди земельної ділянки, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з виплати збитків у виді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) відповідно до положень статті 22 ЦК і частини 2 статті 224 ГК.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 922/1340/17, постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 3-210гс14, від 18.05.2016 у справі № 3-194гс16, від 18.05.2016 у справі № 3-271гс16, від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 30.11.2016 у справі № 3-1271гс16.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушенням під час застосування податкового та митного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (ДФС), його територіальні органи.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. ( п.1.1. ст.1 Кодексу).

Відповідно до п.265.1, ст.265 Податкового кодексу України плата за землю входить до складу податку на майно. Поряд із цим,здійснення функцій з адміністрування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати віднесені до повноважень органів ДФС.

Таким чином, органами стягнення є виключно конролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах їх повноважень, а не органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосбі, що передбачений Конституцією та законами України.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підтверджуються матеріалами справи, вони є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Таким чином, в задоволенні позовних вимог позивача необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати сплачені позивачем при подані позову, за умови відмови судом в задоволенні позову не підлягають йому відшкодуванню за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 13, 14, 41-46, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення через господарський суд Харківської області (п. 17.5 Перехідних положень до Господарського процесуального кодексу України).

Рішення буде розміщено за адресою в мережі Інтернет: www.court.gov.ua.

Позивач: Харківська міська рада, адреса: м-н Конституції,7, м. Харків, 61003, ідент. код 04059243.

Відповідач: Приватне підприємство "Приватна фірма "Ізобіліє", пров. Машинобудівний, 1, м. Харків, 61105, ідент. код 21175258.

Повне рішення складено 04.06.2018 р.

Суддя ОСОБА_1