Постанова

від 30.05.2018 по справі 910/22183/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2018 р. Справа№ 910/22183/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засіданні від 30.05.2018;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 (повний текст підписано 14.02.2018)

у справі №910/22183/16 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Гріфон" (відповідач 1),

Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" (відповідач 2),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрасформатор",

про стягнення 2 091 255,81 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Гріфон" (надалі - відповідач 1), Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" (надалі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрасформатор" про стягнення 2 091 255,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок настання страхової події позивачем (на підставі генеральної угоди по страхуванню вантажів № 08-г/03зп від 27.03.2003, договорів страхування вантажів №236г6е та №240г6е від 17.06.2016, укладених між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Запоріжтрасформатор"), виплачено суму страхового відшкодування у розмірі 2 091 255, 81 грн - ПАТ "Запоріжтрасформатор". А тому, відповідно до ст. 993 ЦК України, позивач отримав право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки експедитором втраченого вантажу виступав відповідач 1 за договором експедирування, укладеного між ТОВ ТК Гріфон та ПАТ Запоріжтрансформатор №DL001513 від 17.06.2015 та заявкою № 25/2 від 14.06.2016 на виконання перевезення автомобільним транспортом, яка є додатком до договору, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з обох відповідачів 2 091 255, 81 грн. За доводами позивача страхувальником відповідача 1 виступало Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування".

Справа розглядалась різними судовими інстанціями.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/22183/16 від 31.01.2017 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ТК Гріфон на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АХА Страхування 2 091 255, 81 грн страхового відшкодування та 31 368, 84 грн судового збору; в задоволенні позову до Приватного акціонерного товариства Просто-Страхування відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/22183/16 від 24.04.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2017 у справі № 910/22183/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України № 910/22183/16 від 13.11.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2017 у справі № 910/22183/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/22183/16 від 01.02.2018 (повний текст рішення підписано - 14.02.2018) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ТК Гріфон на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АХА Страхування 2 091 255, 81 грн страхового відшкодування та 31 368, 84 грн судового збору. В задоволенні позову до Приватного акціонерного товариства Просто-страхування відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, стягнувши на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Гріфон" суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 1 355 398,41 грн та стягнути з Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 735 857,40 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції зроблений без належного дослідження в матеріалах справи доказів та належного з'ясування обставин справи а саме, за доводами апелянта, суди всіх інстанцій, посилаючись на п. 7.4 договору добровільного страхування відповідальності експедитора № 1500020 від 12.02.2015, укладеного між ПАТ Просто-Страхування та ТОВ ТК Гріфон , не звернули уваги на твердження позивача щодо недотримання порядку припинення договору страхування, визначеного ст. 997 ЦК України, ч.3 ст.28 Закону України Про страхування та п.18.2 договору, в якому вказано, що "дія договору може бути припинена до закінчення календарного періоду страхування, зазначеного в Страховому сертифікаті, у випадках, передбачених чинним законодавством, у випадку несплати страхового платежу у встановлений термін, а також на вимогу однієї із сторін". Тоді як, на думку апелянта, матеріали справи не містять доказів направлення страховиком страхувальнику вимоги про сплату страхового платежу або припинення договору страхування. Тому й договір не можна вважати припиненим.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 у справі №910/22183/16 залишено без руху на підставі ст.260 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 у справі №910/22183/16, призначено справу до розгляду на 14.05.2018.

Разом з цим, у зв'язку з перебуванням 14.05.2018 судді Суліма В.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці та відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.05.2018 для розгляду апеляційної скарги було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М. Вказана судова колегія ухвалою від 14.05.2018 прийняла апеляційну скаргу у даній справі до свого провадження.

11.05.2018 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 відкладено розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 у справі №910/22183/16 на 30.05.2018. Зобов'язано учасників апеляційного провадження невідкладно (не пізніше трьох днів) надати суду інформацію щодо актуальної юридичної та фактичної адреси Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Гріфон".

Учасники апеляційного провадження не повідомили суду будь-якої іншої інформації, щодо актуальної юридичної та фактичної адреси відповідача 1, окрім інформації зазначеної в ЄДРПОУ.

У судовому засіданні 30.05.2018 представник позивача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 1 суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 1 355 398, 41 грн та стягнути з відповідача 2 - 735 857, 4 грн відповідно.

Відповідач 2 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У судове засідання 30.05.2018 представник відповідача 1 не з'явився, судом повідомлявся належним чином, рекомендований лист із повідомленням про вручення повернувся 22.05.2018 із відміткою Укрпошти про "нерозшук адресата". Разом з цим, як вбачається з ЄДРПОУ місцезнаходження юридичної особи ТОВ ТК Гріфон є: вул. Підлісна 1, м.Київ, на яку судом здійснювалось надсилання поштової кореспонденції.

Представник третьої особи в судове засідання 30.05.2018 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 21.05.2018.

Жодних заяв, клопотань від відсутніх учасників апеляційного провадження до суду не надходило.

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до ст. 4, ч. 2 ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, вноситься до відомостей про цю юридичну особу. Зі змісту ч. 4 ст. 17 вказаного Закону вбачається, що державній реєстрації підлягають і зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачити або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Отже інформація щодо іншого місцезнаходження відповідача 1 відсутня, а за наявною в ЄДРПОУ - суд повідомляв відповідача 1 про дату, час та місце розгляду справи.

Таким чином, судом апеляційної інстанції були вчинені всі можливі дії, спрямовані на належне повідомлення відповідача 1 про час та місце судового засідання. Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що позбавлення права та можливості забезпечувати отримання кореспонденцію самою особою, як і бездіяльність особи в частині нез'явлення на відділення поштового зв'язку - не можуть бути підставою для порушення розумності строків розгляду апеляційної скарги в розумінні п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України.

Тому, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача 1 за наявними матеріалами справи, яких достатньо для вирішення справи по суті.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд з урахуванням надсилання всім учасникам апеляційного провадження кореспонденції суду дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача 1 та третьої особи за наявними матеріалами справи.

В порядку ч.2 ст.207 ГПК України суд протокольною ухвалою залишив без розгляду подані 30.05.2018 заперечення на апеляційну скаргу відповідачем 2, у зв'язку із подачею з пропуском строку, визначеного судом. Так, суд в ухвалі від 02.04.2017 у даній справі роз'яснив відповідачам і третій особі право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідно, але не пізніше 04.05.2018, про що зазначено в протоколі судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.03.2003 між Закритим акціонерним товариством Страхова компанія Вексель-ФСА (страховик), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Страхова компанія АХА Страхування , та Відкритим акціонерним товариством Запоріжтрансформатор укладено генеральну угоду по страхуванню вантажів № 08-г/03зп (далі - угода), за умовами якої предметом угоди є співробітництво сторін в галузі страхування вантажів у відповідності з розробленими страховиком правилами № 006 Добровільного страхування вантажів та багажу .

Пунктом 1.2 угоди конкретні умови страхування кожної партії вантажу визначаються у договорі страхування цієї партії, який є невід'ємною частиною угоди і діє в межах угоди. Факт укладення договору страхування посвідчується страховим полісом, в якому визначаються перелік страхових випадків та виключення із страхових випадків, вартість та страхова сума кожної партії, страховий тариф, страховий платіж та порядок його сплати, франшиза, отримувач страхового відшкодування (страхувальник або вигодонабувач), термін та територія дії страхового покриття, а також інші умови за згодою сторін.

Пунктом 8.1 угоди вона укладена на невизначений термін та набуває чинності з моменту її підписання сторонами.

В подальшому 17.06.2016 між ПАТ Страхова компанія АХА Страхування (страховик) та ПАТ Запоріжтрансформатор (страхувальник) укладено договір страхування вантажів № 236г6е (страховий поліс), за умовами якого об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням вантажем зазначеним в договорі під час його транспортування (інвойс № 20160617-2 від 17.06.2016; contract: MT000767 від 11.11.2013; annex#14 від 25.04.2016), а саме: електролітичний мідний дріт у вигляді котушки, бренду RHEIN ROD діаметром 08 мм, стандарт ASTM В 49 (мідна катанка), вагою 3537 тн, вартістю 427 137,27 грн.

17.06.2016 між ПАТ Страхова компанія АХА Страхування (страховик) та ПАТ Запоріжтрансформатор (страхувальник) було укладено договір страхування вантажів № 240г6е (страховий поліс), за мовами якого об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням вантажем зазначеним в договорі під час його транспортування (інвойс від 17.06.2017 № 20160617-3; МТ000767 від 11.11.2013; annex #15 від 16.05.2016), а саме: електролітичний мідний дріт у вигляді котушки, бренду RHEIN ROD діаметром 08 мм, стандарт ASTM В 49 (мідна катанка), вагою 13955 тн, вартістю 1.685.242,33 грн.

Водночас, 17.06.2015 між ПАТ Запоріжтрансформатор (клієнт) та ТОВ ТК Гріфон (експедитор) було укладено договір експедирування № DL001513 (далі - договір експедирування). За умовами якого експедитор зобов'язався за плату і за рахунок клієнта надати та організувати надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, а клієнт - оплатити такі послуги. Відповідно до п.3.1 вищезазначеного договору експедитор має право залучити до виконання договору експедирування інших осіб, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед клієнтом за порушення договору експедирування.

Так, згідно із заявкою № 25/2 від 14.06.2016 на виконання перевезення автомобільним транспортом, яка є додатком до договору експедирування, відповідач-1 прийняв на себе зобов'язання організувати доставку автомобілем Iveco державний реєстраційний номер АА41460Р/АА8111 ХМ (компанія перевізник ТОВ Європагруз ) вантажу, що належить на праві власності ПАТ Запоріжтрансформатор , а саме: катанка мідна, вагою 17738 кг, за маршрутом: 46446 Emmerich am Rhein (Німеччина) - м. Запоріжжя (Україна); строк доставки вантажу узгоджено сторонами до 24.06.2016.

14.06.2016 між ТОВ ТК Гріфон (експедитор) та ТОВ Європагруз (перевізник) укладено договір перевезення вантажів транспортом в міжнародному сполученні № 140620.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, перевізник за накладною (Liefershein) № LS16005032 прийняв від вантажовідправника компанії Auribis AG м. Гамбург (Німеччина) вантаж електролітичний мідний дріт бренду RHEIN ROD діаметром 08 мм, загальною вагою 17738 кг (маса брутто), 17492 кг маса нетто), загальною вартістю 17738 кг (маса брутто) вантажу складає 84 818,71 доларів США. Вказана обставина не заперечувалась та не була спростована учасниками провадження ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду.

В ході здійснення перевезення вантажу, автомобіль АА41460Р/АА8111ХМ разом із вантажем зник за межами України, вантажоодержувачу товар доставлено не було.

У зв'язку із настанням страхового випадку 24.06.2016 ПАТ Запоріжтрансформатор звернулося до ПАТ СК АХА Страхування із заявою № 1/44-290 про настання страхової події.

Позивач під час розгляду заяви, визнав подію щодо втрати вантажу страховим випадком. Так, позивачем було складено страхові акти № АХА2167627 та № АХА2167761 від 23.09.2016 та виплачено страхове відшкодування у сумі 2 091 255,81 грн на користь третьої особи.

Водночас 12.02.2015 між відповідачем 1 та ПАТ "Просто-страхування" було укладено договір № 1500020 страхування відповідальності експедитора (надалі - договір), за умовами якого ліміт відповідальності по одній страховій події за вказаним сертифікатом встановлено в розмірі 35 000,00 доларів США; франшиза - 500,00 доларів США.

Частиною 1 статті 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування і надати допомогу, виконати послугу тощо, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є часткового обґрунтованими до відповідача 1. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі статтею 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, факт виплати страховиком страхового відшкодування обумовив перехід до нього від страхувальника відповідних прав у порядку суброгації до особи, відповідальної за завдані збитки, в межах понесених ним витрат на виплату страхового відшкодування.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Щодо доводів апелянта, що страховиком - відповідачем 2 не направлялись страхувальнику - відповідачу 1 вимоги про сплату страхового платежу або про припинення договору страхування, а тому договір страхування, укладений між відповідачами є чинним, за яким ПАТ Просто - страхування повинен здійснити страхову виплату, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 997 Цивільного кодексу України якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 28 Закону України Про страхування визначено, що дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Водночас пунктом 7.6 частини "2" умов страхування до договору передбачено, що у випадку несплати страхової премії (при одноразовій сплаті) або її першого внеску (при сплаті в розстрочку) у встановлений договором страхування строк чи при сплаті в неповному обсязі, договір страхування вважається неукладеним.

Із доводами апелянта про обгрунтованість стягнення 735 857, 40 грн з ПАТ Просто-Страхування у зв'язку із тим, що договір не був припинений та визнаний недійсним, апеляційна інстанція не погоджується і зазначає наступне.

Апелянт вказує, що відповідачем 1 та відповідачем 2 було підписано страхові сертифікати до договору, які підтверджують його укладення.

Проте статтею 983 ЦК України передбачено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.989 ЦК України передбачено, що страхувальник зобов'язаний вчасно вносити страхові платежі у розмірі встановленому договорами.

Твердження апелянта, що за умовами договору, а саме п.18.2 між сторонами досягнута домовленість, що "у випадку несплати страхового платежу договір є чинним та діючим до моменту його припинення, яке здійснюється шляхом направлення письмового повідомлення, при цьому у разі настання страхового випадку Страховик несе відповідальність по виплаті страхового відшкодування. Припинення договору можливе лише за умови письмового повідомлення сторін про його припинення або визнання його недійсним" є безпідставним.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, зазначає, що п.18.2 договору викладено в наступній редакції: Про намір достроково припинити дію договору будь-яка сторона зобов'язана письмово повідомити іншу сторону не пізніше, ніж за тридцять календарних днів до дати припинення договору . Наведена редакція цього пункту апелянтом не відповідає змісту даного пункту договору.

Так, згідно з пунктом 5.1 договору - договір страхування набирає чинності з 00 годин дати, зазначеної в страховому сертифікаті, але не раніше дати, яка настає за датою надходження страхового платежу на розрахунковий рахунок страховика, і розповсюджується на збитки внаслідок подій, які відбулися протягом періоду страхування, зазначеного в страховому сертифікаті.

Договором встановлено графік оплати страховик платежів, відповідно до якого зазначений термін сплати першої та послідуючих частин страхового платежу, а саме: перший платіж 1.919,40 грн. - до 13.02.2015; другий платіж 1 919,4 грн. - до 13.05.2015; третій платіж 1 919,4 грн. - до 13.08.2015; четвертий платіж 1 919,4 грн. - до 13.11.2015. Укладення будь-яких додаткових угод за договором, як і його припинення не здійснювалось.

Апеляційна інстанція вказує, що посилання апелянта на підписання додаткових страхових сертифікатів до договору не є належним доказом того, що договір вважається укладеним.

Згідно довідки Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль № В6-01/3300 від 11.12.2017 (наданої відповідачем 2 на запит господарського суду міста Києва) повідомлено, що на рахунки № 265042265, МФО 380805 та № 265082212, МФО 380805 надходжень від контрагента ТОВ ТК Гріфон з рахунку 26004056210917, МФО 380269 в ПАТ КБ Приватбанк за період з 10.02.2015 по 23.06.2016 не відбувалося.

В цій частині суд апеляційної інстанції наголошує, що суду не було сторонами подано жодного документального підтвердження виконання відповідачем 1 умов договору та сплати страхових платежів, а тому вказаний правочин є неукладеним в силу статті 983 Цивільного кодексу України та пункту 7.6 частини "2" умов страхування до нього. Неукладений договір не породжує настання правових наслідків.

З огляду на викладене, відповідач 2 не є страховиком відповідальності відповідача 1, як експедитора, та не зобов'язаний відшкодовувати вартість втраченого майна, оскільки договір не укладено, а страхові сертифікати не мають юридичної сили.

Твердження апелянта про обов'язок сторін додержуватися умов виконання договору та вимога щодо сплати страхового платежу у сумі 34 500 доларів США суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки договір є неукладеним, а тому відповідач 2 не несе відповідальність у спірних правовідносинах.

Судом апеляційної інстанції не приймаються, як безпідставні посилання апелянта на Постанову Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) неукладеними та стосовно твердження, що суд першої інстанції всупереч приписів ч.5 ст.310 ГПК України не врахував висновки Вищого господарського суду України, який у постанові по справі № 910/22183/16 від 13.11.2017 зазначив: що "роблячи висновки щодо відсутності підстав для задоволення цих позовних вимог, суди обох інстанцій посилалися на п. 7.4 договору №1500020 від 12.02.2015, але не звернули уваги на твердження позивача щодо недотримання порядку припинення договору страхування, визначеного ст.997 ЦК України, ч.3 ст.28 Закону України Про страхування . Так, матеріали справи не містять доказів направлення страховиком страхувальнику вимоги про сплату страхового платежу або припинення договору страхування. Обмежившись зазначенням про відсутність сплати страхових внесків, попередні судові інстанції усупереч вимог статей 32-34, 43 ЦК України, не звернули уваги на те, що між відповідачами у справі були договірні відносини з приводу страхування майнових ризиків за декількома договорами страхування майна. Доказів сплати страхових внесків судами попередніх інстанцій у порядку ст.38 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення постанови) не витребовувались .

Щодо вказівок касаційної інстанції про недослідження судовими інстанціями інших договорів з приводу страхування майнових ризиків в межах цієї справи. Апеляційна інстанція зазначає, що договір страхування відповідальності експедитора, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 є підставою звернення позивача із позовом до відповідача 2.

Оскільки інші договори не є підставою звернення позивача до відповідача 2 із позовом, тому апеляційна інстанція не досліджує договірні відносини за декількома договорами страхування майна, виходячи із предмету та підстав спору у цій справі.

Отже, судом апеляційної інстанції відхиляються наведені доводи апелянта про те, що судами взагалі не з'ясовувалось питання чинності договору, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.2 ст.111-12 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення постанови) постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

П.9 ч.1 Перехідних положень ГПК України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.316 ГПК України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи. Касаційна інстанція не наділена правом визначати, які норми права потрібно застосовувати до тих чи інших правових відносин.

Тому, посилання апелянта на необхідність застосування норм права, які були зазначені в постанові Вищого господарського суду України у справі №910/22183/16 від 13.11.2017 відхиляється апеляційною інстанцією, оскільки наведені норми не підлягають застосуванню і не можуть застосовуватись до цих правовідносин.

КАГС не приймає доводи апелянта щодо відсутності доказів того, що у відповідача 2 не відкрито фінансових рахунків у будь-яких інших фінансових установах, окрім рахунку в ПАТ Райфайзен Банк Аваль , як це вбачається із поданої довідки № В6-01/3300 від 11.12.2017, через їх недоведеність. Доказів перерахування коштів відповідачем 1 на рахунок відповідача 2 матеріали справи не містять, ніяких інших підтверджуючих документів суду не було надано.

Суд апеляційної інстанції погоджується із твердженням суду першої інстанції, що відповідачем 1 не подано будь-якого доказу в порядку п.1 ст.74 ГПК України на підтвердження виконання умов договору та сплати страхових платежів, а тому вказаний правочин є неукладеним в силу ст. 983 Цивільного кодексу України. Таким чином, доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими та такими, що відхиляються судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального та матеріального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянтом у апеляційній скарзі, крім іншого, фактично змінено позовні вимоги, відповідно у суді першої інстанції позивач просив стягнути із відповідача 1 та відповідача 2 вартість сплаченого страхового відшкодування в розмірі 2 091 255, 81 грн з обох, тоді як в суді апеляційної інстанції просить стягнути з відповідача 1 страхове відшкодування у розмірі 1 355 398, 41 грн, а з відповідача 2 - 735 857,4 грн відповідно.

У відповідності із ч.5 ст.269 у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням не встановлення судом апеляційної інстанції порушення судом першої інстанції норм процесуального права та матеріального права (в розумінні ч.4 ст.269 ГПК України), суд апеляційної інстанції обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги.

Натомість, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 ГПК України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, сплачені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АХА Страхування" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 у справі № 910/22183/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 у справі № 910/22183/16 - залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/22183/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, встановленому ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено - 04.06.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк