Постанова

від 31.05.2018 по справі 355/1753/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 355/1753/17 Головуючий у І інстанції Литвиненко О. Л. Провадження № 22-ц/780/2171/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 22 31.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., членів колегії - Сушко Л.П., Фінагеєва В.О., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, на рішення Баришівського районного суду Київської області від 12 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Пилипчанське , третя особа - Пилипчанська сільська рада Баришівського району Київської області про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою ( паєм ) та заподіяної моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

18 грудня 2017 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, звернулася до суду із названим позовом, де просила стягнути із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Пилипчанське на користь ОСОБА_3 не виплачену орендну плату в розмірі 56 000 грн. та моральну шкоду - 20 000 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що 08 травня 2001 року ОСОБА_4 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №243537, площею 5,69 га.

10 червня 2002 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського товариства.

13 січня 2005 року ОСОБА_4 померла, а 16 лютого 2015 року померла її дочка - ОСОБА_5.

02 березня 2015 року Баришівська районна державна адміністрація розпорядженням №45 від 02 березня 2015 року надала сину покійної ОСОБА_5 - малолітньому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, статус дитини-сироти.

17 лютого 2017 року державний нотаріус Баришівської районної державної нотаріальної контори видав свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3, яка складається з 1/3 частини земельних ділянок, площею 5,4790 га і 0,2056 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться на території Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області.

Земельні ділянки, як зазначено, належали ОСОБА_4, спадкоємцем якої була її дочка - ОСОБА_5, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

Після вступу неповнолітнього у спадщину, його опікун звернувся до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Пилипчанське із заявою про видачу грошових коштів за успадкований пай за період з 2005 року по 2016 рік, однак їй усно було відмовлено.

Вважає, що невиплачена орендна плата за оренду земельного паю за вказаний період становить 56 000 грн.

Окрім цього, зазначає, що з урахуванням тривалої протиправної поведінки відповідача, неповнолітньому ОСОБА_3 заподіяна моральна шкода.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 12 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, задоволено частково.

Стягнуто із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Пилипчанське на користь неповнолітнього ОСОБА_3 орендну плату земельного паю за період з 2005 року по 2016 рік в сумі 13 656,24 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення, місцевий суд зазначив, що з 13 березня 2000 року у оренді Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Пилипчанське знаходиться земельна частка ( пай ), яка належала ОСОБА_4 та передана у користування відповідачу на підставі договору оренди земельної частки ( паю ).

Відповідно до п. 2.2 договору чинність цього договору може бути автоматично продовжена на наступний термін - 5 років за умови, якщо сторони не виявили бажання припинити дію цього договору.

Суду не надано доказів, що сторони договору виявляли бажання припинити дію цього договору. Після смерті 13 січня 2005 року ОСОБА_4 відповідач продовжував користуватись земельною ділянкою ( паєм ), плату за користування якої спадкоємцям ОСОБА_4, зокрема дочці померлої - ОСОБА_5 не сплачував.

Після смерті ОСОБА_5 1/3 частку земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4, успадкував її син - ОСОБА_3, опікун якого звертався до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Пилипчанське про виплату орендної плати за користування земельною ділянкою.

ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього, наданий розрахунок, який міститься в позовній заяві щодо невиплаченої орендної плати, виходячи з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за 2016 рік.

Суд не приймає вказаний розрахунок, оскільки за період з 2005 року по 2016 рік змінювалась нормативно-грошова оцінка земельної ділянки від якої залежала сума орендної плати.

На підтвердження зазначеного розрахунку не надано доказів стягнення саме такої суми орендної плати.

Іншого будь-якого розрахунку позивачкою не надано.

Вимоги про стягнення упущеної вигоди та індексу інфляції стороною позивача не заявлялось, будь-які докази на їх наявність суду не надавались, дані вимоги судом не розглядались.

Позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з окремим цивільним позовом з приводу стягнення упущеної вигоди та індексу інфляції.

Суд приймає розрахунок Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Пилипчанське №14 від 19 березня 2018 року, який складений на підставі грошової оцінки землі та грошові кошти, які виплачувало Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Пилипчанське кожному орендодавцю, враховуючи 1/3 частину від загальної суми в період з 2005 року по 2016 рік у розмірі 13 656,24 грн.

Вказаний розрахунок, який наданий представником відповідача, складений з урахуванням орендної плати яку б отримав позивач при наявності укладеного між сторонами договору оренди землі.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Пилипчанське на користь неповнолітнього ОСОБА_3 орендну плату земельного паю за період з 2005 року по 2016 рік в сумі 13 656,24 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами є договірними, заснованими на договорі про строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, і відшкодування моральної шкоди, у даному випадку, не передбачено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Баришівського районного суду Київської області від 12 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Пилипчанське на користь ОСОБА_3 невиплачену орендну плату в розмірі 15 260,85 грн. та моральну шкоду - 20 000 грн.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 08 травня 2001 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії Р1 №243537, згідно якого, на підставі рішення Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області №50 від 28 березня 2001 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 5,69 га ( діл. 1 - 5,48 га, діл. 2 - 0,21 га ) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області ( а.с. 11 ).

13 березня 2000 року між ОСОБА_4 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Пилипчанське укладено договір оренди земельної частки ( паю ).

Згідно умов правочину орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну частку ( пай ), розміром 4,69 умовних кадастрових гектарів, терміном на 5 років ( а.с. 99 ).

Відповідно до п. 2.2 договору, чинність цього договору може бути автоматично продовжена на наступний термін - 5 років за умови, якщо сторони не виявили бажання припинити дію цього договору ( там же ).

10 червня 2002 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії КИ-1 №13960, згідно якого ОСОБА_4 має право на пайовий фонд колективного сільськогосподарського підприємства Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Пилипчанське відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 24 лютого 2000 року ( а.с. 98 ).

29 березня 2000 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Пилипчанське та ОСОБА_4 укладено договір оренди майна №34, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду майно у вартісному розмірі 7 635 грн. ( а.с. 97 ).

13 січня 2005 року померла ОСОБА_4, про що складено відповідний актовий запис №01 виконавчим комітетом Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області ( а.с. 112 ).

Спадкоємцями її майна є її діти: ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_5, які прийняли спадщину по 1/3 частині кожен, але належним чином її не оформили ( а.с. 116 ).

16 лютого 2015 року померла ОСОБА_5, про що складено відповідний актовий запис №4 виконавчим комітетом Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області ( а.с. 113 ).

Спадкоємцем майна померлої є її неповнолітній син - ОСОБА_3, в інтересах якого опікун - ОСОБА_2 звернулась до Баришівської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ( а.с. 132 ).

До складу спадкового майна померлої ОСОБА_5 входить 1/3 частка успадкованого майна ОСОБА_4, яку за життя ОСОБА_5 належним чином не оформила ( там же ).

Розпорядженням Баришівської районної державної адміністрації Київської області від 20 березня 2015 року ОСОБА_2 призначено опікуном над ОСОБА_3 ( а.с. 14 ).

17 лютого 2017 року державним нотаріусом Баришівської районної державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом серії НВО №369796, зареєстрованого в реєстрі за №2-132, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_5 є її син - ОСОБА_3, яке складається з 1/3 частки земельної ділянки, загальною площею 5,4790 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області, що належала її матері ОСОБА_4, яка померла 13 січня 2005 року, спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_5, яка прийняла спадщину, але не оформила свої спадкових прав ( а.с. 15 ).

На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом 17 лютого 2017 року зареєстровано за ОСОБА_3 право приватної спільної часткової власності на 1/3 частку земельної ділянки, площею 5,479 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області ( а.с. 15 зв. ).

17 лютого 2017 року державним нотаріусом Баришівської районної державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом серії НВО №369797, зареєстрованого в реєстрі за №2-133, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_5 є її син ОСОБА_3, яке складається з 1/3 частки земельної ділянки, загальною площею 0,2056 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , що знаходиться на території Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області, що належала її матері ОСОБА_4, яка померла 13 січня 2005 року, спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_5, яка прийняла спадщину, але не оформила свої спадкових прав ( а.с. 16 ).

На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом 17 лютого 2017 року зареєстровано за ОСОБА_3 право приватної спільної часткової власності на 1/3 частку земельної ділянки, площею 0,2056 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області ( а.с. 16 зв. ).

Таким чином, на переконання апеляційного суду, судом першої інстанції вірно встановлено, що власником 1/3 частки земельних ділянок, площею 0,2056 га та 5,479 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області, є неповнолітній ОСОБА_3, який успадкував їх від своєї матері ОСОБА_5, яка прийняла спадщину, але належним чином не оформила після смерті свої матері ОСОБА_6.

Разом з цим, 23 квітня 2014 року між Баришівської районною державною адміністрацією Київської області та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Пилипчанське укладено договір тимчасового використання земельної ділянки під земельними частками ( паями ) для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва №12\2014, згідно якого одна сторона надає, а друга сторона приймає в строкове платне тимчасове використання земельну ділянку під земельними частками ( паями ), яке знаходиться на території Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області ( за межами населеного пункту ), в тимчасове використання передається земельна ділянка, загальною площею 101,00 га, строк дії договору з 23 квітня 2014 року по 23 квітня 2015 року ( а.с. 41-44 ).

06 квітня 2015 року сторони уклади додаткову угоду, якою продовжили термін дії договору №12\2014 на 12 місяців, починаючи з 23 квітня 2015 року по 23 квітня 2016 року ( а.с. 46-47 ).

Сторони договору 12 травня 2016 року уклали додаткову угоду, якою продовжили термін дії договору №12\2014 на 12 місяців, починаючи з 23 квітня 2016 року по 23 квітня 2017 року. Плата за користування земельною ділянкою сплачувалась в місцевий бюджет Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області ( а.с. 48-49 ).

Сторони договору 23 квітня 2017 року уклали додаткову угоду, якою продовжили термін дії договору №12\2014 на 12 місяців, починаючи з 23 квітня 2017 року по 31 грудня 2017 року. Плата за користування земельною ділянкою сплачувалась в місцевий бюджет Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області ( а.с. 50-51 ).

Земельна ділянка ОСОБА_4 площею 5,69 га була в складі 101,00 га, які були передані Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Пилипчанське відповідно до договору тимчасового використання земельної ділянки під земельними частками ( паями ) для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва №12\2014 від 23 квітня 2014 року, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області №04 від 03 січня 2018 року ( а.с. 36 ).

Відповідач по справі визнає факт несплати грошових коштів за названими правочинами позивачу.

Разом з цим, суду надано розрахунок, який складений на підставі грошової оцінки землі, враховуючи 1/3 частину від загальної суми: у 2005 році - 261,85 грн., у 2006 році - 267,65 грн., у 2007 році - 267,65 грн., у 2008 році 366,97 грн., у 2009 році - 634,14 грн., у 2010 році - 634,14 грн., у 2011 році - 634,14 грн., у 2012 році - 951,82 грн., у 2013 році - 1 670,44 грн., у 2014 році - 1 670,44 грн., у 2015 році - 2 491,52 грн., у 2016 році - 3 805,48 грн., а разом - 13 656,24 грн.

Зазначений розмір орендної плати не оспорюється і ОСОБА_2.

З приводу вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає, що відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди №4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань ( фізичних, душевних, психічних тощо ), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо ) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Проте, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на спростування зазначеного розрахунку, як і не надано доказів щодо фізичних, душевних, психічних страждань, моральних переживань з приводу несплати відповідачем орендної плати відповідно до положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини, і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 16, 23, 509, 510, 526, 611, 792, 1167 ЦК України, ст.ст. 1, 13, 15, 21 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 12, 13, 76-80, 263-265 ЦПК України ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.

При цьому, ним дана належна оцінка доказів по справі у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України.

А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 15, 21 Закону України Про оренду землі , ст. 23 ЦК України, ст. 289 Податкового кодексу України, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди №4 від 31 березня 1995 року, на думку апеляційного суду та у силу викладеного, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції та спростовуються належними та допустимими доказами по справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано в орендну плату індекс інфляції, як невід'ємної частини орендної плати при порушенні строків її виплати, не спростовують висновків суду першої про часткове задоволення позовних вимог, оскільки вимог щодо стягнення індексу інфляції позивачем не заявлялось і вони не могли бути предметом розгляду у відповідності до ст. 13 ЦПК України.

Інші обставини, зазначені в апеляції, зокрема, про те, що судом, при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди, не застосовано положень ст. 41 Конституції України, ст. 23 ЦК України, ст. 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини та не взято до уваги те, що діяння відповідача межують з кримінальним правопорушенням, що ОСОБА_3 - сирота, суд першої інстанції зайнявся збиранням доказів, що вимагає судового реагування у вигляді окремої ухвали, на переконання апеляційного суду та у силу викладеного, правового значення для правильного вирішення спору не мають і не спростовують висновок суду першої інстанції про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог та не є, у даному разі, підставою для задоволення апеляційних вимог.

При цьому, доводи відзиву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Пилипчанське на апеляційну скаргу ( а.с. 209-212 ), зокрема, про те, що судом вірно враховано надані роз'яснення в пленумі Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди №4 від 31 березня 1995 року, з точки зору суду другої інстанції та з врахуванням викладеного, є обґрунтованими, спростовують зазначені апелянтом доводи з цього приводу та свідчать про наявність правових підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Водночас, доводи відзиву Пилипчанської сільської ради Баришівського району Київської області на апеляційну скаргу ( а.с. 223-224 ), зокрема, про те, що відповідачем сплачувалася орендна плата в рахунок бюджету Пилипчанської сілької ради, що свідчить про необхідність задоволення апеляційної скарги в частині скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, на переконання апеляційного суду та в силу викладеного, не є правовою підставою для задоволення апеляційної скарги.

Разом з цим, позивач не позбавлений можливості у встановленому законом порядку пред'явити майнові вимоги до відповідача з приводу стягнення індексу інфляції.

А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, залишити без задоволення, а рішення Баришівського районного суду Київської області від 12 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Пилипчанське , третя особа - Пилипчанська сільська рада Баришівського району Київської області про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою ( паєм ) та заподіяної моральної шкоди - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Головуючий: А.С. Сержанюк

Судді: Л.П. Сушко

ОСОБА_7