Рішення

від 30.04.2018 по справі 371/427/17

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

30.04.2018 Єдиний унікальний № 371/427/17

Провадження № 2/371/26/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2018 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

з секретарем Терновенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 (фермерського) господарства ОСОБА_2, Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про визнання дій незаконними, скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 152 від 05 грудня 2008 року,

У С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся до суду, посилаючись на ті обставини, що 30 червня 2015 року із відповіді Миронівського районного відділу Київської обласної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру йому стало відомо, що відповідач 11 вересня 2009 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, право постійного користування землею та договорів оренди землі за № 040994900101 та № 040994900102 зареєстрував два договори оренди земельних ділянок, які були укладені нею та СФГ ОСОБА_2І. , предметом яких стали земельні ділянки, розташовані на території Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області.

Вимоги обґрунтував посиланням на положення 15 Закону України Про оренду землі (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Істотні умови договору оренди землі були визначені частиною 1 вказаної статті. Сторонами договору оренди землі не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, визначених вказаною нормою, тому договори є фактично не укладеними. За частиною 2 вказаної статті відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Майже через рік після підписання договір оренди земельної ділянки № 152 від 9 квітня 2009 року було передано у Миронівський відділ Київської обласної філії Центру державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах для його державної реєстрації.

Вважає, що при реєстрації зазначених договорів оренди земельної ділянки органом реєстрації були вчинені протиправні дії. Укладені договори не містили всіх істотних умов договору оренди, тому не підлягали реєстрації.

Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах під час реєстрації договору оренди земельної ділянки №152 від 05 грудня 2008 року порушив норми земельного законодавства. Посадовою особою Центру державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах було здійснено державну реєстрацію договору оренди, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11 вересня 2009 року за № 040994900101.

Під час проведення державної реєстрації договору оренди був чинний Порядок державної реєстрації договорів оренди землі , відповідно до п. 8 якого у договорі оренди відповідно до статті 14 Закону України Про оренду землі мають бути зазначені такі істотні умови: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Пунктом 9 зазначеного Порядку визначалось, що відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених пунктом 8, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 Закону України Про оренду землі є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

Станом на 11 вересня 2009 року (дату реєстрації договору) до ст. 15 Закону України Про оренду землі було внесено зміни. До істотних умов договору оренди землі на час реєстрації були віднесені: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

В порушення вимог законодавства у оспорюваному договорі відсутні істотні умови щодо: визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; об'єкту оренди (не зазначено кадастрового номеру земельної ділянки). Незрозуміло визначені істотні умови щодо збереження стану об'єкта оренди.

Пунктом 10 договору визначено, що оренда плата вноситься у грошовій, натуральній та відробітковій формі на суму 1707 грн., що становить не менше 3% від вартості орендованої земельної ділянки (згідно додатку). Зазначений додаток є відображенням істотної умови договору оренди, оскільки є необхідним для визначення орендної плати. Відсутність даного додатку до договору є відсутністю суттєвої умови договору щодо орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

В порушення вказаних умов щодо приєднання додатків до договору, які є його невід'ємною частиною, та без яких договір не є повним органом державної реєстрації було зареєстровано договір оренди землі без 4 істотних умов, та без додатків до нього.

До договору додано лише копію державного акта на право приватної власності на землю та копію паспорту та ідентифікаційного коду позивача.

Частина 2 статті 15 Закону України Про оренду землі зазначала, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Таким чином договір було укладено з порушенням форми та змісту та було протиправно проведено його державну реєстрацію. Вважає, що захист порушеного має бути здійснено, в тому числі, шляхом визнання незаконними дій органу, який здійснив державну реєстрацію договору оренди.

Просив визнати незаконними дії Миронівського районного відділу Київської обласної філії Центру державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах щодо державної реєстрації договору оренди №152 від 05 грудня 2008 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11 вересня 2009 року за №040994900101, скасувати державну реєстрацію вказаного договору, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №152 від 05 грудня 2008 року, укладений ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 (фермерським) господарством ОСОБА_2, застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачу належну їй земельну ділянку загальною площею 4,1227 га у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була передана в оренду.

Представником відповідача за правилами ЦПК України в попередній редакції подані заперечення проти позову.

30 квітня 2018 року представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених у поданій до суду позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, в поясненнях послався на ті обставини, що при укладенні договору сторони договору досягли згоди з усіх істотних умов договору, чітко розуміли обсяг прав та обов'язків за договором та добросовісно їх виконували погодженим способом, не порушуючи законних прав один одного протягом тривалого терміну.

Підписавши договір оренди земельної ділянки, та систематично протягом дев'яти років отримуючи орендну плату, позивач знала про всі обставини щодо укладення такого договору. Права позивача не є порушеними, вона отримує орендну плату і жодного разу не висловлювала незадоволення щодо умов договору чи розміру орендної плати.

Вважає, що позивачем не доведено факту порушення її прав чи законних інтересів, просив застосувати до всіх позовних вимог позивача позовну давність, відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі за їх необґрунтованістю і бездоказовістю, а також у зв'язку з пропуском строків позовної давності.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Згідно з частиною 3 статті 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Із роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року По судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вбачається, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

За змістом статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Істотні умови договору оренди землі визначені у частині 1 статті 15 Закону України Про оренду землі .

Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) на час реєстрації спірного договору до істотних умов договору оренди землі були віднесені: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

В силу частини 1 статті 210 ЦК України та частини 1 статті 20 Закону України Про оренду землі договір оренди землі підлягає державній реєстрації і, з огляду на зміст статей 210, 640 ЦК України та статті 18 Закону України Про оренду землі , є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Порядок та умови реєстрації договорів оренди, в період укладення позивачем оскаржуваного договору визначались Земельним Кодексом України, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 № 174 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.07.2003 за № 641/7962, Порядком державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073.

Відповідно до п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073, для державної реєстрації договорів оренди юридична або фізична особа (заявник) подає особисто або надсилає поштою до відповідного державного органу земельних ресурсів: заяву про державну реєстрацію договору оренди; договір оренди (у трьох примірниках); план (схему) земельної ділянки, яка надається в оренду (у трьох примірниках); рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності; результати конкурсу чи аукціону - у разі набуття права на оренду земельної ділянки на конкурентних засадах; копію державного акта на право власності на землю, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб.

Пунктом 8 вищевказаної Постанови Кабінету Міністрів України передбачено, що у договорі оренди відповідно до статті 14 Закону України Про оренду землі мають бути зазначені такі істотні умови: 1) об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) термін договору оренди; 3) орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); 4) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; 5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 6) існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки; 7) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; 8) відповідальність сторін. За згодою сторін у договорі оренди земельної ділянки можуть бути зазначені й інші умови (якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення договору оренди тощо).

З положень п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 вбачається, що відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених пунктом 8, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 Закону України Про оренду землі є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів, їх недодержання є підставою для визнання правочинів недійсними. Відсутність істотних умов договору, визначених статтею 15 Закону України Про оренду землі є окремою підставою для визнання договору недійсним.

Згідно частини 2 статті 15 Закону України Про оренду землі відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтями 21, 22 Закону в зазначеній редакції визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Судом встановлено, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю позивачу належить земельна ділянка площею 4,1227 га, розташована на території Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області.

05 грудня 2008 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки № 152, згідно з яким позивач передав відповідачу в користування на умовах оренди вказану земельну ділянку.

З 02 травня 2009 року діяла друга та остання редакція статті 125 ЗК України, за змістом якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В період з 2008 до 2010 років реєстрація правовстановлюючих документів на земельні ділянки здійснювалася Центром державного земельного кадастру згідно з Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 № 174, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.07.2003 за № 641/7962.

З 2011 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 за № 1021 Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (зі змінами), що діяла до 01.01.2013, відповідними повноваженнями були наділені територіальні органи Держземагентства за місцем розташування земельної ділянки.

З 01.01.2013 набрала чинності частина 3 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-ІV, за якою права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації .

Укладений сторонами договір оренди був зареєстрований в Миронівському районному відділі Київської обласної філії Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах 11 вересня 2009 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040994900101 (а.с., а.с. 9-10, 80-81).

Земельна ділянка згідно пункту 20 договору передана у користування на умовах оренди згідно акта приймання-передачі земельної ділянки від 05 грудня 2008 року (а.с. 82).

У пунктах 2, 5 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 4,1227 га, яка належить позивачу на підставі державного акта на право власності, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, і це збігається з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки, зазначеним у державному акті, нормативно грошова оцінка якої становить 56892 грн.

За умовами пунктів 9 - 13 укладеного сторонами договору орендна плата виплачується орендарем у грошовій, натуральній та відробітковій формі на суму 1707 грн., що становить не менше 3% від вартості орендованої земельної ділянки (згідно додатку). Орендар сплачує орендну плату не пізніше 30 листопада кожного року. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Звертаючись до суду, заявлені вимоги позивач обґрунтувала тими обставинами, що спірний договір оренди не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , істотних умов.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України (стаття 15 ЦПК України в попередній редакції) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обов'язковою умовою для визнання договору оренди землі недійсним є не тільки відсутність певних істотних умов в договорі, а і встановлене судом порушення прав позивача такою відсутністю (Постанова ВСУ у справі № 6-233цс14).

Верховний суд України в ухвалі від 04.02.2015 у вказаній справі вказав, що під час розгляду позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки не достатньо встановити лише факт відсутності в оспорюваному договорі істотних умов, обов'язковість визначення яких встановлена частиною 1 статті 15 Закону України Про оренду землі .

Крім встановлення факту відсутності істотних умов в договорі оренди земельної ділянки, суд також має вказати в мотивувальній частині свого рішення, яким саме чином це порушило суб'єктивні права позивача. Тільки в цьому випадку рішення суду можна буде вважати законним та обґрунтованим.

Отже відсутність у договорі оренди землі певної істотної умови саме по собі є лише формальним приводом звернення до суду та не може вважатися підставою для визнання такого договору недійсним. Ця правова позиція викладена також у постановах від 21.09.2016 у справі № 6-1512цс16 та від 02.07.2014 у справі № 6-88цс14, від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13.

З 05.04.2015 частина 1 статті 15 Закону Про оренду землі передбачає необхідність погодження лише трьох істотних умов договору оренди землі, а положення про можливість визнання договору недійсним з огляду на відсутність однієї з таких умов у договорі взагалі виключене із вказаного Закону.

Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту порушення її прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто вказаними законодавчими нормами визначено свободу договору і свободу у виборі розміру, форми та строків внесення орендної плати за землю (окрім землі державної та комунальної власності).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар сплачує орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Орендна плата може сплачувати у таких формах: грошовій, натуральній, відробітковій (надання послуг орендодавцю).

Розмір орендної плати за оренду як земельної ділянки, так і за оренду земельної частки (паю), про що свідчать типові форми договорів оренди земельної ділянки (Закон України Про оренду землі від 06.10.1998 № 161-XIV та постанова КМУ від 03.03.2004 № 220) та оренди земельної частки (паю) (наказ Держкомзему від 17.01.2000 № 5), визначаються за домовленістю між орендодавцем та орендарем.

Нормами чинного законодавства України передбачено запровадження рекомендованого мінімального розміру орендної плати за користування земельною часткою (паєм).

Відповідно до п. 1 Указу Президента від 02 лютого 2002 року № 92/2002 Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) (зі змінами та доповненнями) було визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Базою для розрахунку мінімального розміру орендної плати за користування землею є нормативна грошова оцінка землі.

Нормативно-правовими актами України не передбачено спеціального механізму визначення плати за оренду приватних земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Керуючись принципом свободи договору, сторони можуть встановити розмір плати за оренду приватної земельної ділянки у фіксованій сумі, відсотковому відношенні до грошової оцінки земельної ділянки (як нормативної, так і експертної) або погодити інший механізм визначення розміру такої орендної плати. Головне, щоб цей механізм був життєздатним, не допускав неоднозначного тлумачення та відповідав внутрішній волі сторін.

Пунктами 10, 11 спірного договору сторони визначили, що орендна плата виплачується у грошовій, натуральній та відробітковій формі на суму 1707 гривень, що становить не менше 3 відсотки від вартості орендованої земельної ділянки (згідно додатку), обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Пунктом 5 договору зазначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка на дату укладення договору становила 56892 грн.

Протягом дії договору у сторін не виникало спору щодо різного тлумачення терміну вартість земельної ділянки , орендна плата розраховувалась відповідно до нормативної грошової оцінки.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У пункті 2.2 Типового договору оренди земельної частки (паю) передбачено, що орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на дату її виплати відповідно до рівня інфляції національної валюти України.

Судом встановлено, що відповідач щорічно збільшував орендну плату на користь позивача і задовольняв заяви позивача щодо форми оплати орендної плати. Позивач приймала від відповідача виконання договору без жодних заперечень, не висловлювала інших побажань або пропозицій щодо суми орендної плати, форми та термінів/строків її виплати, а також не ініціювала укладення додаткових угод до договору, не зверталася до відповідача із пропозицією провести у визначеному чинним законодавством порядку визначення вартості переданої ним в оренду земельної ділянки і відповідно не ставила питання про таке визначення в невірному розмірі.

Посилання позивача на неможливість ідентифікувати об'єкт через відсутність таких додатків як кадастровий план земельної ділянки, яка передається в оренду, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є недоведеними та безпідставними.

Присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки та реєстрація права оренди здійснюється на підставі копії Державного акта на право власності на земельну ділянку із планом меж земельної ділянки, кадастрового плану з описом меж суміжних землевласників, та акта приймання-передачі об'єкта оренди. При цьому, наявність акта винесення в натурі меж земельної ділянки, яка надається в оренду, є обов'язковою лише в разі, якщо земельна ділянка виділяється окремо. Земельна ділянка позивача використовується в єдиному масиві з ділянками інших співвласників земельних паїв і відповідно унеможливлює визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Ідентифікація об'єкту оренди може бути здійснена різними способами.

Частина 1 статті 15 Закону України Про оренду землі вимагає вказувати і місце розташування, і розмір земельної ділянки, до того ж, визначенню об'єкту оренди слугують план (схема) земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкту оренди. Ці документи є невід'ємною частиною договору оренди (частина 4 статті 15 Закону Про оренду землі ).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні умови дійсності правочину. Зокрема, не повинен суперечити актам цивільного законодавства зміст правочину. Зміст же правочину у загальноприйнятому юридичному розумінні - це права і обов'язки, встановлені правочином.

Якщо земельна ділянка ідентифікована у договорі, на права і обов'язки сторін це жодним чином не впливає, як не впливає і на дійсність правочину.

Укладений сторонами договір оренди містить: площу земельної ділянки, номер паю та територію, на якій розташована земельна ділянка, що в достатній мірі ідентифікує земельну ділянку. Підтвердженням ідентифікації земельної ділянки свідчать умови договору.

З урахуванням фактичних обставин справи та дотриманням інтересів усіх учасників договору суд вважає, що сторони врегулювали в договорі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, чітко розуміли обсяг прав та обов'язків за договором, добросовісно їх виконували погодженим способом, не порушуючи законних прав один одного, зокрема, позивач з часу укладення договору протягом п'яти років отримував орендну плату у встановлені договором строки.

При підписанні договору оренди земельної ділянки сторони погодили умови договору, позивач знала або ж мала знати його умови щодо розміру, способів та строків внесення орендної плати, наявність чи відсутність невід'ємних частин договору тощо.

В разі наявності припущень щодо порушення її прав чи інтересів позивач мала і має право звернутись до відповідача із вимогою про тлумачення змісту укладеного договору оренди землі або ж внесення змін до нього.

Встановлено, що позивач не висловлювала жодних претензій та пропозицій щодо умов договору, його уточнення, зміни, тлумачення, тощо, не заявляла про невідповідність умов спірного договору оренди земельної ділянки нормам чинного законодавства, у т.ч. щодо строків, форми та порядку виплати йому орендної плати.

В позові не наведено та в судовому засіданні представником позивача не зазначено як саме умови договору унеможливлюють його належне виконання, зокрема в частині проведення розрахунків, зважаючи на ті обставини, що сторони протягом дії договору з 2008 року виконували умови договору погодженим способом.

Відсутність умов про визначення у договорі сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки також не унеможливила виконання договору протягом строку його дії. Крім того, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки не були істотними на час укладення та підписання договору сторонами.

Матеріали справи не містять доказів про те, що права позивача порушуються у зв?язку з відсутністю в договорі оренди вказаних істотних умов.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, не є доведеними.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовувала свої вимоги, не доведено порушення її прав орендодавця. Фактичне виконання договору свідчить про погодження сторонами усіх істотних умов та не порушує жодних прав чи інтересів позивача.

Відповідно до статті 30 Закону України Про оренду землі зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Така взаємна згода має бути оформлена письмово. Це випливає і зі звичаїв ділового обороту, і з положень Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 03.03.2004 № 220.

Суд зазначає, що сторони не позбавлені права укласти додаткову угоду до чинного договору оренди, передбачивши внесення змін до тих пунктів договорів, які потребують уточнення чи зміни.

Пункт 12 укладеного договору визначає, що саме так мають діяти сторони при визначенні розміру орендної плати, пункт 3.3. вказує на можливість зміни умов договору як за взаємною згодою сторін, так і в судовому порядку.

Суд дійшов висновку, що права позивача як орендодавця не порушені, а умови договору, на які вона посилається, підлягають уточненню в позасудовому порядку.

За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, оскільки не вбачається факту порушення прав позивача укладенням цього договору.

Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини 4, 5 статті 267 ЦК України).

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. При цьому у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної даності.

Оскільки судом не встановлено факту порушення суб'єктивного права позивача при укладенні та реєстрації спірного договору, за захистом якого вона звернулася до суду, суд відмовляє в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правових вимог.

На підставі викладеного, ст.ст. 3, 6, 16, 202, 203, 215, 627, 638, 640, 792 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст.ст. 1, 15, 18, 20-22, 30 Закону України Про оренду землі , п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року По судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 229, 258, 259, 263 - 264, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, до ОСОБА_4 (фермерського) господарства ОСОБА_2, адреса місцезнаходження: Київська область, Миронівський район, село Потік, вулиця Преображенська, 62, ЄДРПОУ 20595069, Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , адреса місцезнаходження: місто Київ, вулиця Народного ополчення, 3, ЄДРПОУ 21616582, про визнання дій незаконними, скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 152, укладеного 05 грудня 2008 року, зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у Миронівському районі 11 вересня 2009 року за № 040994900101, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХШ Перехідні положення ЦПК України в новій редакції до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного тексту судового рішення 10 травня 2018 року.

Суддя підпис ОСОБА_5

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук