Постанова

від 14.11.2018 по справі 371/427/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2115/2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року м. Київ

Унікальний номер справи 371\427\17

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Шахової О.В. (суддя-доповідач), Вербової І.М., Саліхова В.В. за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: селянське (фермерське) господарство Педченка Василя Івановича,

Державне підприємство &q?ід;Центр державного кадастру&q?ог;,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_6,

на рішення Миронівського районного суду Київської області, ухвалене 30 квітня 2018 року суддею Капшук О.Г. в приміщенні суду,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2017 року ОСОБА_4, через свого представника ОСОБА_6, звернулася з позовом до селянського (фермерського) господарства Педченка Василя Івановича (далі СФГ Педченка В.І) та Державного підприємства &q?жа;Центр державного кадастру&q?тр; (далі ДП &q?да;Центр державного кадастру&q?р ;) про визнання дій щодо реєстрації договору оренди незаконними, скасування державної реєстрації, визнання договору оренду земельної ділянки недійсним та застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником земельної ділянки №113, загальною площею 4 1227 га, згідно державного акту НОМЕР_1, яка знаходиться в територіальних межах Потіцької сільської ради Миронівського району.

5 грудня 2008 року з СФГ Педченка В.І. вона уклала договір оренди земельної ділянки, який лише майже через рік після його укладання було зареєстровано в Миронівському відділі Київської обласної філії &q?вс;Центру державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах&quпо;. Проте, органом державної реєстрації було незаконно вчинено реєстрацію договору оренду, оскільки такий не містив всіх істотних умов договору оренди а саме: в договорі відсутнє визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; об'єкту оренди (не зазначено кадастрового номеру земельної ділянки). Незрозуміло визначені істотні умови щодо збереження стану об'єкта оренди.

Пунктом 10 договору визначено, що оренда плата вноситься у грошовій, натуральній та відробітковій формі на суму 1 707 грн., що становить не менше 3% від вартості орендованої земельної ділянки (згідно додатку). Зазначений додаток є відображенням істотної умови договору оренди, оскільки є необхідним для визначення орендної плати. Відсутність вказаного додатку до договору є відсутністю суттєвої умови договору щодо орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку і внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

В порушення вказаних умов щодо приєднання додатків до договору, які є його невід'ємною частиною, та без яких договір не є повним, органом державної реєстрації було зареєстровано договір оренди землі без 4 істотних умов, та без додатків до нього.

До договору додано лише копію державного акта на право приватної власності на землю та копію паспорту та ідентифікаційного коду позивача .

На підставі викладеного та з посиланням на ч.2 ст.15 ЗУ &q?ан;Про оренду землі&qu&q; представник позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Миронівського районного Київської області від 30 квітня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено за безпідставністю.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу і, посилаючись на порушення судом норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновок суду про відмову ОСОБА_4 в задоволені позову є помилковим та не мотивованим, зводиться лише до аналізу причинно-наслідкового зв'язку між укладанням договору оренди за відсутності невід'ємних умов договору, без узгодження всіх істотних умов, передбачених законом для договорів оренди, його дії в часі та наявності/відсутності через те порушення прав, свобод чи інтересів позивача. Судом не було в достатній мірі досліджені обставини державної реєстрації договору, яка проведена з порушенням встановленого законом порядку.

Представник Селянського (фермерського) господарства надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

На обґрунтування своїх доводів зазначив, що як сам договір оренди, так і його реєстрацію проведено з дотриманням вимог закону.

В порядку п. 8 ч. 1 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно п. З Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Указом Президента України від 28.09.2018 №297/2018 переведено суддів апеляційного суду міста Києва на роботу на посадах суддів Київського апеляційного суду.

Відповідно до ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів рішенням зборів суддів Київського апеляційного суду від 02.10.2018 №3 днем початку роботи Київського апеляційного суду визначено 03.10.2018.

Нерозглянуті апеляційні скарги, заяви, клопотання, подані до Апеляційного суду міста Києва та Апеляційного суду Київської області передано до новоутвореного Київського апеляційного суду.

У зв'язку із зазначеним вищевказана справа підлягає розгляду Київським апеляційним судом.

В судовому засіданні апеляційного суду представник СФГ Педченка В.І. - Божко М.І. заперечував проти доводів апеляційної скарги. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про місце та час розгляду справи повідомлені за законом належно.

Неявка значених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи і відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи ОСОБА_4 в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що остання не довела факт порушення з боку відповідачів її прав чи інтересів.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі державного акта на право приватної власності на землю позивачу належить земельна ділянка площею 4,1227 га, розташована на території Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області.

05 грудня 2008 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки НОМЕР_2, згідно з яким позивач передав відповідачу в користування на умовах оренди вказану земельну ділянку.

З 02 травня 2009 року діяла друга та остання редакція статті 125 ЗК України, за змістом якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В період з 2008 до 2010 років реєстрація правовстановлюючих документів на земельні ділянки здійснювалася Центром державного земельного кадастру згідно з Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 № 174, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.07.2003 за№ 641/7962.

З 2011 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 за № 1021 Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (зі змінами), що діяла до 01.01.2013, відповідними повноваженнями були наділені територіальні органи Держземагентства за місцем розташування земельної ділянки.

З 01 січня 2013 року набрала чинності частина 3 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-1V, за якою права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації .

Укладений сторонами договір оренди був зареєстрований в Миронівському районному відділі Київської обласної філії Центр державного земельного кадастру&q?ьк; при державному комітеті України по земельних ресурсах 11 вересня 2009 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 04994900101 (ас.ас. 9-10, 80-81).

Земельна ділянка згідно пункту 20 договору передана у користування на умовах оренди згідно акта приймання-передачі земельної ділянки від 05 грудня 2008 року (ас. 82).

У пунктах 2, 5 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 4,1227 га, яка належить позивачу на підставі державного акта на право власності, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, і це збігається з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки, зазначеним у державному акті, нормативно грошова оцінка якої становить 56 892 грн.

За умовами пунктів 9 - 13 укладеного сторонами договору орендна плата виплачується орендарем у грошовій, натуральній та відробітковій формі на суму 1707 грн., що становить не менше 3% від вартості орендованої земельної ділянки (згідно додатку). Орендар сплачує орендну плату не пізніше 30 листопада кожного року. Обчислення розміру орендної плати здійснюється зарахуванням індексів інфляції.

Згідно частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вказаними нормами визначено свободу договору і свободу у виборі розміру, форми та строків внесення орендної плати за землю (окрім землі державної та комунальної власності).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар сплачує орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Орендна плата може сплачувати у таких формах: грошовій, натуральній, відробітковій (надання послуг орендодавцю).

Розмір орендної плати за оренду як земельної ділянки, так і за оренду земельної частки (паю), про що свідчать типові форми договорів оренди земельної ділянки (Закон України Про оренду землі від 06.10.1998 № 161-XIV та постанова КМУ від 03.03.2004 № 220) та оренди земельної частки (паю) (наказ Держкомзему від 17.01.2000 № 5), визначаються за домовленістю між орендодавцем та орендарем.

Нормами чинного законодавства України передбачено запровадження рекомендованого мінімального розміру орендної плати за користування земельною часткою (паєм).

Нормативно-правовими актами України не передбачено спеціального механізму визначення плати за оренду приватних земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Керуючись принципом свободи договору, сторони можуть встановити розмір плати за оренду приватної земельної ділянки у фіксованій сумі, відсотковому відношенні до грошової оцінки земельної ділянки (як нормативної, так і експертної) або погодити інший механізм визначення розміру такої орендної плати. Головне, щоб цей механізм був життєздатним, не допускав неоднозначного тлумачення та відповідав внутрішній волі сторін.

Як вбачається, пунктами 10, 11 спірного договору сторони визначили, що орендна плата виплачується у грошовій, натуральній та відробітковій формі на суму 1 707 гривень, що становить не менше 3 відсотки від вартості орендованої земельної ділянки (згідно додатку), обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Пунктом 5 договору зазначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка на дату укладення договору становила 56 892 грн.

Протягом дії договору у сторін не виникало спору щодо різного тлумачення терміну вартість земельної ділянки , орендна плата розраховувалась відповідно до нормативної грошової оцінки.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У пункті 2.2 Типового договору оренди земельної частки (паю) передбачено, що орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на дату її виплати відповідно до рівня інфляції національної валюти України.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач щорічно збільшував орендну плату на користь позивача і задовольняв її заяви щодо форми оплати орендної плати. ОСОБА_4, в свою чергу, приймала від селянського господарства виконання договору без жодних заперечень, не висловлювала інших побажань або пропозицій щодо суми орендної плати, форми та термінів/строків її виплати, а також не ініціювала укладення додаткових угод до договору, не зверталася до відповідача із пропозицією провести у визначеному чинним законодавством порядку визначення вартості переданої ним в оренду земельної ділянки і відповідно не ставила питання про таке визначення в невірному розмірі.

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 не висловлювала жодних претензій та пропозицій щодо умов договору, його уточнення, зміни, тлумачення, тощо, не заявляла про невідповідність умов спірного договору оренди земельної ділянки нормам чинного законодавства, у т.ч. щодо строків, форми та порядку виплати їй орендної плати.

Відсутність умов про визначення у договорі сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки також не унеможливила виконання договору протягом строку його дії. Крім того, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки не були істотними на час укладення та підписання договору сторонами.

Матеріали справи не містять доказів про те, що права позивача порушуються у зв'язку з відсутністю в договорі оренди вказаних істотних умов.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам ц цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, не є доведеними.

Відповідно до статті 30 Закону України Про оренду землі зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Така взаємна згода має бути оформлена письмово. Це випливає і зі звичаїв ділового обороту, і з положень Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 03.03.2004 № 220.

Сторони не позбавлені права укласти додаткову угоду до чинного договору оренди, передбачивши внесення змін до тих пунктів договорів, які потребують уточнення чи зміни.

Пункт 12 укладеного договору визначає, що саме так мають діяти сторони при визначенні розміру орендної плати, пункт 3.3. вказує на можливість зміни умов договору як за взаємною згодою сторін, так і в судовому порядку.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що права позивача як орендодавця не порушені, а умови договору, на які вона посилається, підлягають уточненню в позасудовому порядку.

Обов'язковою умовою для визнання договору оренди землі недійсним є не тільки відсутність певних істотних умов в договорі, а і встановлене судом порушення прав позивача такою відсутністю (Постанова ВСУ у справі № 6-233цс14).

Верховний Суд України в ухвалі від 04.02.2015 у вказаній справі вказав, що під час розгляду позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки не достатньо встановити лише факт відсутності в оспорюваному договорі істотних умов, обов'язковість визначення яких встановлена частиною 1 статті 15 Закону України Про оренду землі .

Крім встановлення факту відсутності істотних умов в договорі оренди земельної ділянки, суд також має вказати в мотивувальній частині свого рішення, яким саме чином це порушило суб'єктивні права позивача. Тільки в цьому випадку рішення суду можна буде вважати законним та обґрунтованим.

Отже відсутність у договорі оренди землі певної істотної умови саме по собі є лише формальним приводом звернення до суду та не може вважатися підставою для визнання такого договору недійсним. Ця правова позиція викладена також у постановах від 21.09.2016 у справі № 6-1512цс16 та від 02.07.2014 у справі № 6-88цс14, від 25.12.2013 у справі № 6- 78цс13.

З 05.04.2015 частина 1 статті 15 Закону Про оренду землі передбачає необхідність погодження лише трьох істотних умов договору оренди землі, а положення про можливість визнання договору недійсним з огляду на відсутність однієї з таких умов у договорі взагалі виключене із вказаного Закону.

З огляду на викладене вище вбачається, що при розгляді цієї справи судом першої інстанції зроблений вірний висновок про відсутність фактупорушення суб'єктивного права позивача при укладенні та реєстрації спірного договору, за захистом якого вона звернулася до суду.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що державна реєстрація договору проведена з порушенням встановленого законом порядку спростовується встановленими обставинами та матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги були предметом детального дослідження й ретельної оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував, про що свідчить зміст оскаржуваного судового рішення. Таким чином, ці доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 367 ЦПК України не належить до повноважень суду апеляційної інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті справедливе рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Миронівського районного суду Київської області 30 квітня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 21 листопада 2018 року.

Суддя-доповідач

Судді: