Постанова

від 23.05.2018 по справі 469/1291/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 469/1291/16-ц

провадження № 61-6852 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Стрільчука В. А.

Суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області, ОСОБА_1,

треті особи: ОСОБА_2, Державне підприємство Очаківське лісомисливське господарство ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу

ОСОБА_1 на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2017 року у складі судді Старчеус О. П. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області,

ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Державне підприємство Очаківське лісомисливське господарство (далі - ДП Очаківське лісомисливське господарство ), про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 13 грудня 2012 року № 771 надано безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,050 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за межами населеного пункту на території Рибаківської сільської ради Миколаївської області для індивідуального дачного будівництва. На підставі зазначеного розпорядження 19 грудня 2012 року

ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

31 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір

купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, який 13 лютого 2014 року розірвано на підставі укладеного між ними договору, про що внесені відповідні зміни до реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Укрдержліспроект від 01 вересня 2016 року, а також інформації ДП Очаківське лісомисливське господарство від 31 серпня 2016 року, до 01 січня 2013 року зазначена вище земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду урочища Рибаківка , які перебувають у постійному користування цього господарства.

У порушення вимог статей 116, 141, 149 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) спірна земельні ділянка вибула з державної власності без будь-яких погоджень Миколаївської обласної державної адміністрації та постійного землекористувача - ДП Очаківське лісомисливське господарство .

Крім того спірна земельна ділянка є прибережною захисною смугою, розташована у зоні рекреації, а тому не могла бути передана у приватну власність. Здійснення на ній індивідуального будівництва заборонено.

Посилаючись на те, що відповідачі не дотримались вимог чинного законодавства при наданні земельної ділянки у приватну власність, вона вибула із власності держави незаконно, просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 13 грудня 2012 року № 771 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,05 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за межами населеного пункту на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області для індивідуального дачного будівництва; визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності від 19 грудня 2012 року НОМЕР_2 на вказану земельну ділянку; витребувати у неї зазначену земельну ділянку у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області

від 30 серпня 2017 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області від 13 грудня 2012 року № 771 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,05 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за межами населеного пункту на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області для індивідуального дачного будівництва.

Визнано недійсним виданий на ім'я ОСОБА_1 державний акт на право власності від 19 грудня 2012 року на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1.

Витребувано від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,05 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка розміщена на території, яка до 01 січня 2013 року обліковувалась як землі лісового фонду, перебуває у користуванні ДП Очаківське лісомисливське господарство , і у встановленому законом порядку не була вилучена з його користування. Зазначена земельна ділянка розміщена у прибережній захисній смузі, а тому передача таких земель у приватну власність та для потреб, не визначених у частині четвертій статті 59 ЗК України, заборонена, а будівництво індивідуального дачного будинку в трикілометровій зоні узбережжя Чорного моря суперечить містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам. Крім того, оскаржуване розпорядження прийнято всупереч забороні, встановленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р в частині прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.

Оскільки оспорюване розпорядження суперечить вимогам чинного законодавства воно підлягає визнанню недійсним та скасуванню, наслідком чого є визнання недійсним документа, який посвідчує право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку. Ураховуючи, що земельна ділянка вибула з володіння держави незаконно, вимога про її витребування в порядку статті 388 ЦК України підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо застосування строку позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову, суд виходив із того, що Миколаївська обласна державна адміністрація дізналась про факт порушення права державної власності із запиту прокурора у вересні 2016 року, оскільки рішень про вилучення або припинення права постійного користування ДП Очаківське лісомисливське господарство не приймалося, будівництво на спірній земельній ділянці не здійснювалося, що перешкоджало своєчасному виявленню фактів порушення діючого законодавства. Будь-яких інших джерел відкритої інформації, які б могли свідчити про вибуття землі з державної власності, судом не встановлено. Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов подано у межах строку позовної давності.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, оскільки відсутні погодження щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, рішення про вилучення земельної ділянки на користь ОСОБА_1 не приймалось. Земельна ділянка розташована в зоні рекреації на відстані 170-200 м від урізу води Чорного моря, що унеможливлює її відведення для індивідуального дачного будівництва. Ураховуючи вказані обставини Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області не мала повноважень розпоряджатись спірною земельною ділянкою.

Доводи ОСОБА_1 про наявність підстав для застосування позовної давності є безпідставними, зазначив, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку зазначеним обставинам.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суддів про належність земельної ділянки до земель лісового фонду та перебування її у користуванні ДП Очаківське лісомисливське господарство є необгрунтованим, оскільки не грунтуються на беззаперечних доказах.

Відповідно до вимог статті 33 Закону України Про місцеві державні адміністрації Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області повинна звітувати перед Миколаївською обласною державною адміністрацією про свою діяльність, в тому числі про прийняті нею розпорядження, а тому остання об'єктивно могла знати, і зобов'язана була дізнатися про таке розпорядження в порядку контролю за діяльністю районної державної адміністрації. З повідомлення Березанської районної державної адміністрації від 01 березня 2017 року убачається, що копії всіх розпоряджень голови районної адміністрації щомісячно надавалися до юридичного відділу Миколаївської обласної державної адміністрації, починаючи з березня 2011 року по теперішній час, зокрема за грудень 2012 року копії таких розпоряджень були направленні листом від 03 січня 2013 року. Ураховуючи презумпцію можливості та обов'язку знати про стан своїх майнових прав, вважала, що твердження позивача про те, що Миколаївська обласна державна адміністрація дізналась про порушення своїх прав лише у вересні 2016 року є безпідставними, а тому позовна давність про визнання недійсним розпорядження голови Миколаївської районної державної адміністрації сплинула у січні 2015 року.

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий Миколаївською районною обласною державною адміністрацією, у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Свою позицію обгрунтовує тим, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави всупереч вимогам законодавства та поза волею її розпорядника, належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та, що вона знаходиться в межах прибережної захисної смуги Чорного моря доведено. Зазначене унеможливлює її відведення у приватну власність для ведення індивідуального дачного будівництва. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про обізнаність або про можливість обласної державної адміністрації дізнатись про порушення інтересів держави раніше, ніж було повідомлено прокуратурою Миколаївської області. Посилання відповідача на положення статті 33 Закону України Про місцеві державні адміністрації не підтверджує факт обізнаності обласної державної адміністрації про порушення районною державною адміністрацією вимог земельного законодавства. Чинним законодавством не передбачено порядку здійснення контролю за діяльністю районної державної адміністрації з боку обласної державної адміністрації, крім того не передбачено постійного моніторингу прийнятих рішень. При цьому із самого змісту оскаржуваного розпорядження без надання додаткових матеріалів, на підставі яких воно було прийнято, не можливо встановити його невідповідність вимогам законодавства.

У травні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив першого заступника прокурора Миколаївської області, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відзив мотивовано тим, що факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та перебування її в користуванні ДП Очаківське лісомисливське господарство підтверджується належними та допустимими доказами, яким суди надали відповідну оцінку.

Щодо застосування строку позовної давності, зазначив, що закон пов'язує початок перебігу позовної давності з моменту коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. Вважав, що безпідставними є посилання відповідача на неправильне застосування судами позовної давності, оскільки з копій прийнятих Березанською районною державною адміністрацією розпоряджень, що направлялись до відома до обласної державної адміністрації впродовж

2011-2016 років, за відсутності відомостей про належність спірної земельної ділянки до земель Очаківського лісомисливського господарства , та розташування її на невеликій відстані від урізу води Чорного моря неможливо було дізнатися про факт порушення інтересів держави.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, відзивів на касаційну скаргу, суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судами установлено, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 13 грудня 2012 року № 771 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (запасу) за межами населеного пункту, в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, площею 0,05 га для надання її у приватну власність.

19 грудня 2012 року на підставі зазначеного розпорядження, ОСОБА_1 видано державний акт НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, площею 0,05 га за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

31 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який на підставі договору від 13 лютого 2014 року розірвано.

13 лютого 2014 року право приватної власності на спірну земельну ділянку. зареєстровано за ОСОБА_1

Відповідно до інформації, наданої Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням ВО Укрдержліспроект , до якого додано фрагмент кадастрової карти України, спірна земельна ділянка знаходиться на території, що обліковується як землі лісового фонду.

В Миколаївському обласному Управлінні лісового та мисливського господарства відсутня інформація щодо видачі погоджень на зміну цільового призначення, вилучення та відмови від користування спірною земельною ділянкою на користь ОСОБА_1

З повідомлення ДП Очаківське державне лісомисливське господарство убачається, що станом на 01 січня 2013 року земельна ділянка надана ОСОБА_1 у власність входила до земель державного лісового фонду ДП Очаківське ЛМГ , яке в подальшому перейменовано на ДП Очаківське лісомисливське господарство , що розташоване в урочищі Рибаківка Березанського району Миколаївської області; на даний час виключена зі складу Держлісфонду. Заяву про згоду на вилучення з постійного користування зазначеної земельної ділянки ДП Очаківське ЛМГ не надавало.

Таким чином на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, спірна земельна ділянка входила до земель державного лісового фонду ДП Очаківське лісомисливське господарство , а тому доводи касаційної скарги про недоведеність зазначених обставин, є безпідставними. Розпорядження про вилучення або припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою не видавались.

Як убачається з інформації, наданої відділом Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області від 27 вересня 2016 року, відповідно до даних Національної кадастрової системи, приблизна відстань спірної земельної ділянки від урізу води до південної межі становить 170-180 м, до північної межі - 190-200 м.

Відповідно до проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженого постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року № 112, спірна земельна ділянка розташована в зоні рекреації, в якій передбачалося розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам'яток археології, заказників пам'яток культури.

Згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до пункту а частини першої статті 58 ЗК України, статті 4 Водного Кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фондуналежать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду. До таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до статей 60 ЗК України та 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 89 ВК України).

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 ЗК України заборонено передавати їх у приватну власність.

Містобудівною документацією, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження, зокрема Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області , затверджений постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року № 112, який є основою для розробки проектів планування та забудови населених пунктів, промислових та сільськогосподарських комплексів, зон відпочинку та туризму, а також вибору та відведення земельних ділянок для різноманітних потреб, зазначено, що в межах трикілометрової зони узбережжя в Березанському районі розташовані села Морське, Рибаківка, околиці сел. Коблеве та Лугове та, що в цих межах, відповідно до Постанови Ради Міністрів Української РСР від 22 квітня 1969 року № 272 заборонено будівництво промислових об'єктів, які не пов'язані з розвитком та обслуговуванням курорту, а також індивідуальне будівництво.

Аналогічна заборона щодо будівництва індивідуальних дачних будинків встановлена пункту 10.17 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року

№ 44, які відповідно до статті 1 Закону України Про будівельні норми є обов'язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури, та зазначено, що у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво, в тому числі індивідуального житла, крім населених пунктів, вказаних у розпорядженні Кабінету Міністрів України.

Проаналізувавши встановлені обставин справи, та надавши їм належну правову оцінку, суди попередніх інстанцій, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, дійшли правильного висновку про те, що на час передачі землі у власність ОСОБА_1 та видачі державного акта на право власності, право користування спірною земельною ділянкою ДП Очаківське лісомисливське господарство припинено не було, спірна земельна ділянка обліковувалась як землі лісового фонду та є прибережною захисною смугою, а тому її передача у приватну власність відповідача для будівництва індивідуального житла відбулася з порушенням діючого законодавства.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій права заявника на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та непропорційне втручання держави в право власності заявника, Верховний Суд зазначає наступне.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року

№ 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядається, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок із володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатна передача у власність громадянам земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не грунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обгрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 06 листопада

2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. За своїм призначенням вона сприяє функціонуванню водного фонду.

Таким чином, відповідач не могла законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість вона набула такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади низки незаконних рішень.

Наведені вище норми Конституції України, ВК України та ЗК України з подібними правилами або в такій самій редакції діяли і на час виникнення спірних правовідносин, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними.

З огляду на наведене, ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могла і повинна були знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги на якій індивідуальне будівництво заборонено, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки відповідача під час набуття земельної ділянки у власність під обгрунтований сумнів.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною третьою статті 34 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

З огляду на наведене суди обгрунтовано виходили з того, що розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 13 грудня 2012 року № 771 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність

ОСОБА_1 земельної ділянки, а також виданий на її ім'я державний акт є незаконними та підлягають скасуванню. Ураховуючи, що земельна ділянка вибула з володіння держави незаконно, і позивачем заявлено вимогу про її витребування в порядку статті 388 ЦК України, така вимога є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Під час розгляду справи судом першої інстанції до ухвалення у справі судового рішення ОСОБА_1 звернулась з заявою про застосування судом позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

З'ясовуючи коли саме Миколаївська обласна державна адміністрація дізналась про порушення законодавства, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що сам по собі факт отримання нею розпоряджень Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, не свідчить про порушення вимог закону при його прийнятті, оскільки зміст розпорядження не містить жодної інформації щодо категорії земель, які передаються у власність, її чіткого географічного місця розташування, так само як не містить інформації щодо приналежності спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги Чорного моря, а також її належності до земель лісового фонду.

Щодо доводів касаційної скарги на те, що Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області зобов'язана звітувати перед Миколаївською обласною державною адміністрацією про свою діяльність, в тому числі про прийняті розпорядження, а тому остання мала об'єктивну можливість знати та зобов'язана була дізнатися про таке розпорядження в порядку контролю за діяльністю районної державної адміністрації, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України Про місцеві державні адміністрації обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.

На підтвердження факту надсилання Березанською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження та її отримання Миколаївською обласною державною адміністрацією, відповідачами не надано документа, який би відповідав вимогам нормативних актів та є обов'язковим при оформленні організаційно-розпорядчих документів, що створюються в результаті діяльності органів державної влади України, а копії розпоряджень направлялись без будь-яких додатків. Зі змісту оспорюваних розпоряджень не можливо встановити факт порушення законодавства, оскільки в них не зазначено категорію земель, з яких виділялись спірні земельні ділянки.

Без дослідження проектної документації, усіх додатків до розпорядження, без проведення перевірки розташування спірної земельної ділянки по відношенню до урізу води, не можливо дізнатись про факт порушення законодавства Березанською районною державною адміністрацієюМиколаївської області.

З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області

від 30 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від

08 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. А. Стрільчук

В.О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г.І. Усик