Постанова

від 05.06.2018 по справі 910/22972/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2018 р. Справа№ 910/22972/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Дикунської С.Я.

Агрикової О.В.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Олійник Ю.А. довіреність № 5/3/7295 від 18.09.17

від відповідача: Щербан Д.М. - адвокат, представник згідно ордеру серії ЧЦ №04809 від 03.02.17

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Оріон Голд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2018 року

у справі № 910/22972/17 (суддя Плотницька Н.Б. )

за позовом Служби зовнішньої розвідки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Оріон Голд"

про стягнення 69 991 грн. 60 коп., -

в с т а н о в и в :

Служба зовнішньої розвідки України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з ТОВ "Компанія Оріон Голд" пеню за порушення строку виконання робіт у розмірі 51277,27 грн. та штраф за невиконання у розмірі 50% від ціни договору на суму 18714,33 грн. (т.І, а.с. 7-10, 200-201, 202).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у справі №910/22972/17 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Компанія Оріон Голд" на користь Служби зовнішньої розвідки України пеню за порушення строку виконання робіт у розмірі 51277,27 грн. та судовий збір у розмірі 1172,19 грн. В іншій частині позову відмовлено (а.с.232-238).

08 травня 2018 року ТОВ "Компанія Оріон Голд" звернулось з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у справі № 910/22972/17, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 травня 2018 року, апеляційна скарга ТОВ "Компанія Оріон Голд" у справі №910/22972/17 передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Дикунська С.Я.

17 травня 2018 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Дикунська С.Я.) відкрито апеляційне провадження у справі № 910/23156/17, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Оріон Голд" на рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у справі № 910/22972/17 призначено на 05 червня 2018 року.

У судовому засіданні 05 червня 2018 року представник ТОВ "Компанія Оріон Голд" надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Представник Служби зовнішньої розвідки України у судовому засіданні 05 червня 2018 року надав пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права встановила наступне.

26 вересня 2016 року між ТОВ "Компанія Оріон Голд" (далі - відповідач), як підрядником та Службою зовнішньої розвідки України (далі - позивач), як замовником укладено Договір з виконання робіт за державні кошти № 519/16 (далі - Договір), відповідно до умов якого підрядник зобов'язується за завданням замовника виконати та здати йому в установлений цим договором строк послуги з поточного ремонту будівель спеціального призначення на території об'єкта замовника, розташованого за адресою: 20-ти кілометрова зона м. Києва (далі - роботи): поточний ремонт будівлі спеціального призначення № 3, а саме: влаштування водовідведення стічних вод від будівлі; поточний ремонт будівлі спеціального призначення № 4, а саме: влаштування водовідведення стічних вод від будівлі, а замовник зобов'язується надати підряднику фронт робіт, прийняти виконані роботи на об'єкті та оплатити їх (т.І, а.с. 12-18).

Згідно з пунктом 3.1. Договору договірна ціна цього договору визначається на основі кошторисних документацій, що є невід'ємними частинами цього договору є твердими, і загальна сума становить - 37 428 грн. 67 коп., в тому числі ПДВ 20%, що становить 6 238 грн. 11 коп.

Пунктом 6.1 Договору сторони визначили, що залучення до виконання ремонту робочої сили повністю забезпечує підрядник.

Відповідно до п. 10.1. Договору передача виконаних робіт підрядником і приймання їх замовником оформлюється актом приймання виконаних будівельних робіт (ф. № КБ-2в) за роботами та до якого обов'язково підрядником надасться довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (ф. № КБ-3) за роботами.

У випадку непогодження замовником зазначених у списках відповідних працівників, яких планується залучити до виконання ремонтних робіт на об'єкті, такі працівники не допускаються до виконання робіт, передбачених цим договором, в такому разі підрядник зобов'язаний надати список інших працівників (п. 11.1.9 Договору).

Відповідно до п. 14.1 Договору, строком дії цього договору є час, протягом якого сторони будуть здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки відповідно до договору. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє щодо бюджетних зобов'язань до 23 грудня 2016 року, а стосовно взаєморозрахунків - до їх повного виконання.

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 14.2 Договору).

Також сторонами затверджено у якості додатків до договору в т.ч. список працівників підрядника (т.І, а.с. 19) та дефектні акти (а.с. 20, 36).

У матеріалах справи наявні рапорти т.в.п. начальника управління матеріальних ресурсів та логістики Служби зовнішньої розвідки України від 26.09.2016 р. на ім'я Заступника голови Служби зовнішньої розвідки України щодо надання працівникам відповідача доступу до об'єкту. Вказані документи містять відмітку "візування" з датою "27.09.16" (т.І, а.с. 209, 210).

Відповідач звернувся до позивача із листом від 03.10.2016 р. у якому просив продовжити строк виконання договору (т.І, а.с. 53).

12 жовтня 2016 року сторонами підписано Додаткову угоду № 1 до Договору №519/16, якою внесено зміни до п. 2.1 Договору та викладено його у редакції відповідно до якої підрядник зобов'язується виконати поточний ремонт за цим договором до 28 жовтня 2016 року (т.І, а.с. 54).

Листом від 16.12.2016 №16/4/3194 позивач просив підписати відповідача додаткову угоду про розірвання договору зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань (т.І, а.с. 59-61).

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивач 17.11.2017 р. звертався до відповідача з претензією (т.І, а.с. 55-58).

07 лютого 2018 року відповідачем надано позивачу відповідь на претензію у якій відмовлено у задоволенні претензії з підстав відсутності його вини у невиконанні умов договору з посиланням на недопуск його працівників позивачем до виконання робіт (т.І, а.с. 165-167).

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного Договору № 519/16 не виконав взяті на себе зобов'язання з надання послуг, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню за порушення строку виконання робіт у розмірі 51 277,27 грн. (за період прострочення з 14.12.2016 по 29.04.2017) та штрафу за невиконання у розмірі 50% від ціни договору на суму 18 714,33 грн.

У апеляційній скарзі відповідач, разом із доводами аналогічними до тих, що викладені у відзиві на позов також зазначає , що судом залишено поза увагою, що п. 12.3 Договору з урахуванням відсутності вини відповідача, вказані доводи відповідач обґрунтовував з посиланням на п. 11.3.3 Договору, яким передбачено обов'язок замовника допустити на територію об'єкту працівників для виконання робіт по договору, який за доводами відповідача позивачем виконано не було (з наданого позивачем рапорту не вбачається, факту допущення працівників відповідача до об'єкту, акт приймання-передачі будівельного майданчика у матеріалах справи відсутній). За доводами відповідача вищезазначений рапорт подано позивачем з порушенням визначених ГПК України строків. Судом не враховано заяв свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідач вказував на безпідставну відмову судом у застосуванні строків позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу з посиланням на те, що штрафні санкції нараховано з 29.10.2016 р., а позов подано за доводами відповідача 28.12.2017 р., а також постанову Верховного Суду України у справі №6-3006цс16 від 06.06.2016.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивач у відзиві на неї зазначає про те, що датою подання позову слід вважати дату поштового штемпеля на конверті у якому направлено позовну заяву і якою є 14.12.2017 р.; уповноважені працівники відповідача не прибували ані за юридичною адресою позивача, ані за місцезнаходженням будівельного майданчика; наявними у матеріалах справи документами підтверджено, що те, що ОСОБА_4 було відомо про місце виконання робіт, оскільки саме ним проводилось попереднє обстеження та території об'єкта; відповідно до завізованого 27.09.2016 р. рапорту було надано дозвіл допустити працівників відповідача на територію об'єкта "Білогородка - 1,2.3" для проведення ремонтних робіт. В частині відсутності підстав для застосування позовної давності позивач посилався на постанову Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі №3-1217гс16.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже межами перегляду є вимоги про стягнення з відповідача пені.

З'ясувавши обставини справи та здійснивши перевірку їх доказами з урахуванням доводів сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Доказів виконання відповідачем передбачених договором робіт та передання їх у відповідності з умовами договору позивачу у встановлений договором строк, або письмового звернення до позивача про передачу фронту робіт, або визначення місця виконання робіт - матеріали справи не містять, що свідчить про порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України ).

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст.230 ГК України).

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У пункті 12.3. Договору сторонами визначено, що підрядник несе відповідальність за порушення зі своєї вини таких зобов'язань за договором, і у таких , сумах: у разі порушення строку виконання робіт за цим договором з підрядника стягується пеня у розмірі 1% від ціни договору за кожний день прострочення .

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором позивачем в т.ч. нараховано пеню.

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає про відсутності вини відповідача у невиконанні умов договору з посиланням на недопущення позивачем працівників відповідача до виконання робіт.

Колегія суддів зазначає про безпідставність таких доводів з огляду на наступне

У відповідності до п. 8.1 Договору замовник надає підряднику фронт робіт протягом двох днів з дня підписання договору.

При цьому, договором не визначено форму передачі фронту робіт від замовника до підрядника.

Замовник зобов'язаний забезпечити доступ на територію об'єкта працівників підрядника для виконання робіт по договору на підставі наданих списків (п.11.3.3 Договору ) .

Колегія суддів зазначає, що не є свідченням відсутності вини відповідача і пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки у них викладено інформацію про те, що працівникам відповідача, які повинні були виконувати роботи за договором, директором відповідача не було повідомлено про адресу об'єкту за договором з виконання робіт за державні кошти № 519/16 від 26.09.2016, а лише повідомлено про необхідність приїхати на вулицю Нагірну до будинку № 24/1 для отримання допусків до об'єктів. Працівників відповідача охороною Служби зовнішньої розвідки України двічі (орієнтовно у вересні-жовтні 2016 року, на початку листопада 2016 року) не було допущено до приміщення по вулиці Нагірній, будинок № 24/1, у зв'язку з відсутністю допусків до об'єкта вказаних осіб (т.І, а.с. 161-162, 163-164).

Отже зі вказаних пояснень неможливо встановити однозначний факт не допуску позивачем працівників відповідача до виконання робіт та не передання фронту робіт.

Крім того, наявні у матеріалах справи ксерокопії заяв свідків належним чином не завірені.

Підрядник повідомляє замовника про виникнення обставин, що загрожують виконанню цього договору за вини замовника , протягом 3-х днів з дня їх виникнення. Замовник протягом 3-х днів з дня одержання повідомлення від підрядника надає йому відповідь щодо прийнятих рішень та намічених заходів (п. 8.3 Договору).

Разом з тим матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин, що загрожують виконанню цього договору з вини замовника.

Отже відповідачем не доведено факту неможливості виконання відповідачем робіт за договором з вини позивача, оскільки незнання працівниками місцезнаходження об'єкту робіт не звільняє відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором. Крім того, суду не надано доказів вчинення відповідачем дій, передбачених пунктом 8.3 Договору, у зв'язку з виникненням обставин, що загрожують виконанню договору за вини замовника.

Крім того, підпис директора відповідача біля графи "перевірив"на дефектних актах на поточний ремонт будівель спеціального призначення, які є додатками до договору, свідчить про обізнаність із зазначеними у них умовами виконання робіт, об'ємами робіт та відповідно з місцем їх виконання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не вжито відповідних заходів щодо належного виконання взятих на себе зобов'язань за договором щодо виконання робіт ані у строк до 28.10.2016 р. , ані у наступних періодах, у зв'язку з чим допущено порушення зобов'язання, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до п. 12.3 Договору.

Позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення в т.ч. пеню за порушення строку виконання робіт у розмірі 51277,27 грн. за період прострочення з 14.12.2016 по 29.04.2017.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу (а.с. 156-157), а у апеляційній скарзі зазначено про невірне застосування судом першої інстанції позовної давності до заявлених у справі вимог.

Щодо вказаного слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України слив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 р. у справі № 3-1217гс16 зазначено, що: "Положення глави 19 ЦК про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення . Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію . Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується."

За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, сторонами у п. 12.3. Договору визначено, що у разі порушення строку виконання робіт за цим договором з підрядника стягується пеня у розмірі 1% від ціни договору за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 14.1 Договору, строком дії цього договору є час, протягом якого сторони будуть здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки відповідно до договору.

За змістом п. 13.3 Договору замовник має право ініціювати розірвання цього договору, якщо підрядник за своєї вини не розпочав виконання робіт протягом 20 днів з дня коли він повинен згідно з договором розпочати їх виконання.

У разі якщо рішення про розірвання договору приймається відповідно до умов п. 13.3 та 13.4, договір вважається розірваним після узгодження цього питання сторонами.

Доказів узгодження сторонами ініційованого позивачем питання щодо розірвання вказаного договору у встановленому порядку та припинення зобов'язання відповідача виконати передбачені договором роботи у встановлений договором та цивільним законодавством спосіб - матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене та відмінність характеру правовідносин, що склались у даній справі та справі № 6-3006цс15, колегія суддів зазначає про безпідставність посилань апелянта на викладену у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 р. справі № 6-3006цс15 позицію.

Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що у п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - постанова пленуму №10 від 29.05.2013 р.) зазначено про те, що: "якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову , якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін."

За змістом ч. 7 ГПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява , скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Отже, судом першої інстанції вірно зазначено про те, що днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду (аналогічні положення також викладено у абз. 2п. 4.4.2. постанова пленуму №10 від 29.05.2013 р.).

З позовом у даній справі позивач звернувся 14.12.2017 р., що підтверджується відбитком штемпелю відділення поштового зв'язку через яке надіслано позовну заяву на відповідному конверті (а.с. 68). Вимоги про стягнення пені, що були предметом розгляду судом першої інстанції заявлено за період прострочення з 14.12.2016 по 29.04.2017 р.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна давність щодо вимог про стягнення пені за порушення строку виконання робіт у розмірі 51277,27 грн., нарахованої за період прострочення з 14.12.2016 по 29.04.2017 р., на час подачі даного позову не сплинула, а тому вказані вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010), а також те, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у справі № 910/22972/17 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Оріон Голд" на рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у справі № 910/22972/17 задоволенню не підлягає.

Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч.1 ст. 129 ГПК України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Оріон Голд" на рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у справі № 910/22972/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у справі № 910/22972/17 залишити без змін.

3. Справу №910/22972/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді С.Я. Дикунська

О.В. Агрикова

Дата складення повного тексту - 07.06.2018 р.