Постанова

від 05.06.2018 по справі 910/13241/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2018 р. Справа№ 910/13241/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача : Васюк М.М. довіреність № б/н від 25.01.17;

від органу ДВС: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 (повний текст ухвали складений 04.04.2018)

у справі №910/13241/14 (головуючий суддя Сташків Р.Б.)

по розгляду скарги науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" на бездіяльність Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві у справі

за позовом національного наукового центру "Інститут аграрної економіки"

до науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер"

про стягнення 430 177,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року відповідачем була подана до Господарського суду міста Києва скарга на бездіяльність Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (ВДВС), у якій відповідач просив суд: визнати протиправною бездіяльність ВДВС щодо не скасування арешту з усього майна відповідача, який було накладено Печерським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві в ході виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 у справі №910/13241/14 у виконавчому провадженні №45245482, та просив суд зобов'язати Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві зняти арешт накладений вказаною постановою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 у справі №910/13241/14 відмовлено у задоволенні скарги Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" на бездіяльність Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" 12.04.2018 (згідно відтиску календарного штемпеля на конверті) подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, та постановити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі його скаргу на бездіяльність Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми процесуального права та невірно застосовані норми матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки при поверненні виконавчого документу стягувачу державний виконавець повинен був зняти арешт з майна відповідача (боржника у виконавчому провадженні).

25.04.2018 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Київського апеляційного господарського суду та згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Мартюк А.І., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 апеляційну скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надати докази сплати судового збору в сумі 1762,00 грн.

05.05.2018 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, у якій він вказує, що згідно правових позицій Верховного Суду (постанова Касаційного цивільного суду від 14.02.2018 у справі №589/6044/2013) не підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвали, прийняті за результатами розгляду скарг на дії державного виконавця.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 05.06.2018.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2018 р., у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/28483/14 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Зубець Л.П., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Позивач та орган ДВС явку представників у судове засідання не забезпечили. Про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвали суду.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки учасники процесу належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а ухвалою суду від 07.05.2018 було доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників позивача та органу ДВС.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити скаргу відповідача на бездіяльність державного виконавця.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.09.2014 у справі №910/13241/14, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" на користь Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки" 366875 грн. 66 коп. заборгованості з орендної плати, 29833 грн. 77 коп. комунальних втрат та земельного податку, 14889 грн. 93 коп. пені, 39452 грн. 17 коп. суму індексації заборгованості несплаченої орендної плати, 9022 грн. 84 коп. судового збору.

На примусове виконання зазначеного рішення Господарським судом міста Києва 09.10.2014 було видано наказ, який перебував на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (на даний час - Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, далі - Печерський ВДВС) в межах виконавчого провадження №45245483 з 28.10.2014.

В межах вказаного виконавчого провадження Печерським ВДВС було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.10.2014, постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04.02.2015.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в ході проведення виконавчих дій позивач (стягувач) звернувся із заявою про фактичне місце знаходження боржника за іншою адресою, а тому Печерським ВДВС було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, що діяла на момент винесення постанови), а наказ Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 у справі №910/13241/14 направлено для подальшого виконання до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві.

Зазначені обставини підтверджуються доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема листом Печерського ВДВС №д-7/1 від 26.02.2018 та копією витягу відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які додані до скарги.

Постановою Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (на даний час - Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, далі - Голосіївський ВДВС) від 25.03.2015 було відкрито виконавче провадження №47007920 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 у справі №910/13241/14, однак постановою від 04.09.2015 державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачеві відповідно до п.2 ч.1 ст. 47 та ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, що діяла на момент винесення постанови), що підтверджується копією листом Голосіївського ВДВС №19175 від 26.02.2018 та постановами, які винесені в межах виконавчого провадження №47007920.

26.03.2018 відповідач подав до Господарського суду міста Києва скаргу на бездіяльність Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, у якій просив суд визнати протиправною бездіяльність ВДВС щодо не скасування арешту з усього майна відповідача, який було накладено Печерським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві в ході виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 у справі №910/13241/14 у виконавчому провадженні №45245482, та просить суд зобов'язати Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві зняти арешт накладений вказаною постановою

Скарга на бездіяльність Голосіївського ВДВС мотивована тим, що разом з винесенням постанови від 04.09.2015 державним виконавцем не було знято арешт з майна боржника, накладений постановою Печерського ВДВС від 04.02.2015.

Відмовляючи у задоволенні зазначеної скарги суд першої інстанції прийшов до висновку щодо її безпідставності та необґрунтованості, оскільки дії державного виконавця відповідали положенням чинного законодавства.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12. 2012 №18-рп/2012).

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони, яка поважає верховенство права, дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справах "Горнсбі проти Греції", "Бурдов проти Росії", "Ясіун'єне проти Литви", "Руйану проти Румунії", "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Шмалько проти України").

Отже, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частина 5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених ч. 1 цієї статті випадках. При цьому у ній не зазначено такий випадок, якщо виконавчий лист повернуто у зв'язку з відсутністю майна у боржника.

Статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), було встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином, у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів погоджується із висновку суду першої інстанції про те, що наведені положення статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" передбачають зняття арешту, накладеного на майно боржника, у випадку повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, а не у випадку повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону, як зазначено в постанові ВП № 47007920 про повернення виконавчого документа стягувачу від 04.09.2015.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 13.03.2017 у справі №32/518 та в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.07.2017 .

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що норми ст. 47 та ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачають обов'язку державного виконавця знімати накладені ним арешти та інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення при повернені виконавчого документу стягувачеві.

Місцевим господарським судом також обґрунтовано відхилені посилання відповідача на п.4.10.2 Інструкції про проведення виконавчих дій (в редакції від 15.12.1999 №74/5), оскільки положення відповідної інструкції суперечать нормам Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, коли оспорювана дія мала бути вчинена), а у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, який має вищу юридичну силу.

Щодо посилань відповідача на те, що строк для повторного пред'явлення наказу від 09.10.2014 №910/13241/14 до виконання стягувачем вже пропущено, то вказані доводи місцевим господарським судом також правомірно визнані необґрунтованими, оскільки відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" (чинної редакції), передбачено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Враховуючи приписи ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" (чинної редакції), строк пред'явлення даного наказу до виконання встановлюється після переривання із дня винесеної ВДВС постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 04.09.2015, а отже, строк для пред'явлення наказу від 09.10.2014 у даній справі не є пропущеним та відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" (чинної редакції) може бути пред'явленим до виконання протягом трьох років з дня винесеної постанови про повернення виконавчого документу стягувану, тобто до 04.09.2018 року.

Також судом першої інстанції вірно зазначено, що у діючій редакції Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документу стягувачеві арешт знімається у випадках зазначених у п.1, 3, 11 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", під які не підпадає повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку із відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як зазначено у п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено протиправності у не здійсненні державним виконавцем дій по зняттю накладених арештів на кошти та майно боржника, оскільки не доведено обов'язку державного виконавця в силу Закону здійснити такі виконавчі дії при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві в порядку ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", а тому доводи скаржника є неправомірними і скарга не підлягає до задоволення.

Зазначені висновки місцевого господарського суду в оскаржуваній ухвалі відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами процесуального та матеріального права, які судом правильно застосовані, а доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вказаних висновків.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 у справі №910/13241/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 у справі №910/13241/14 (головуючий суддя Сташків Р.Б.) - без змін.

2. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13241/14.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07.06.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк