Постанова

від 30.05.2018 по справі 925/1040/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/1040/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представників учасників справи:

позивача - Ігнатенко В.М.,

відповідача - Степанюк Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Валтас"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018

(головуючий суддя - Зеленін В.О., судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І.)

у справі № 925/1040/17 Господарського суду Черкаської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Валтас"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл"

про визнання додаткової угоди № 1 від 26.02.2015 недійсною,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Валтас" (далі - ТОВ "ВКФ "Валтас") звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" про визнання додаткової угоди № 1 від 26.02.2015 до Договору поставки № CVS 62270 від 11.03.2014, укладених між сторонами по справі, недійсною.

1.2. За доводами позивача, вказану додаткову угоду ТОВ "ВКФ "Валтас" уклало під впливом помилки, визнавши у ній, що зобов'язання щодо оплати товару залишається невиконаним на дату підписання цієї угоди (п. 1 угоди), а тому просить суд визнати її недійсною на підставі ст. 229 ЦК України.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 11.03.2014 між сторонами у справі укладено договір поставки № CVS 62270 відповідно до якого Постачальник (відповідач у справі) зобов'язався поставити і передати у власність, а Покупець (позивач у справі) - прийняти та оплатити насіння зернових, олійних, технічних культур, засоби захисту рослин (ЗЗР), добрива згідно специфікації до цього договору ( п. 1.1. договору).

2.2. Ціна товару зазначається у Специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього Договору. Ціна Товару підлягає коригуванню відповідно до п. 3.4 цього Договору (п. 3.1. договору).

На підставі Специфікацій відповідач здійснив поставку Товару позивачу на загальну суму 1 093 076,82 грн.

2.3. В порядку п. 3.9 договору Постачальник погоджується поставити Покупцеві Товар протягом дії цього Договору на умовах оплати після поставки Товару на загальну суму по всьому асортименту Товару не більш, як 1 380 000,00 грн, що складає еквівалент (------) доларів США на дату укладення цього Договору. Постачальник залишає за собою право в будь-який час змінити вказаний ліміт після оплати в односторонньому порядку шляхом направлення відповідного повідомлення Покупцеві.

2.4. Сторонами у розділі 3 договору передбачено кілька окремих (самостійних) варіантів розрахунку за товар на їх вибір.

Судами встановлено, що сторони обрали третій варіант зафіксований пунктом 3.4.3.1, відповідно до якого Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику вартість Товару платіжним доручення шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника наступним чином: а) % від загальної вартості Товару, що вказаний в розділі "Умови оплати" відповідної Специфікації, скоригованої на дату виставлення рахунку-фактури згідно з п. 3.4.3.4.1 Договору, протягом строку дії рахунку-фактури. Рахунок-фактура дійсний протягом трьох днів, якщо інше не передбачено в самому рахунку-фактурі. Рахунок-фактура може передаватися факсом чи електронною поштою, з наступним направленням оригіналу на адресу Покупця. б) % загальної вартості Товару, що вказаний в розділі "Умови оплати" відповідної Специфікації, скоригованої на дату виставлення рахунку-фактури згідно п. 3.4.3.4.3. Договору, протягом строку дії рахунку-фактури. Рахунок-фактура може передаватися факсом чи електронною поштою, з наступним направленням оригіналу на адресу Покупця.

Згідно з п. 3.4.3.2 договору в будь-якому випадку Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику повну вартість Товару, скориговану згідно умов Договору, платіжним доручення шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника не пізніше терміну, визначеному у відповідній Специфікації. У випадку несвоєчасного виконання Покупцем вимог цього пункту, якщо зобов'язання забезпечене гарантією згідно п. 4.10. Договору, Постачальник має право на наступний день після терміну сплати повної вартості Товару, вказаного в Специфікації, звернутися до Банку - гаранта з вимогою про сплату коштів в повному обсязі.

Відповідно до п. 3.4.3.3 договору базова ціна Товару по кожному виду Товару і його загальна вартість вказується в Специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього Договору. Вказані в Специфікації в гривнях ціни і вартість Товару (тобто остаточна ціна і вартість Товару) підлягають коригуванню на момент виставлення рахунку-фактури або дати фактичного зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника (у випадку сплати за простроченим рахунком), якщо курс Банку змінився більше, ніж 1% в порівнянні з курсом Банку на дату підписання відповідної Специфікації.

Згідно з п.3.4.3.4 договору коригування ціни Товару здійснюється за формулами, зазначеними у договорі.

Пунктом 3.6. Договору визначено, що при коригуванні ціни і загальної вартості Товару за цим Договором Постачальник надає Покупцеві розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної на відповідну суму (якщо такий документ вимагається чинним законодавством). При оплаті Товару частинами коригування до видаткової накладної надається Постачальником після остаточної та повної сплати Покупцем на Товар.

2.5. 26 лютого 2015 року сторони, шляхом підписання Додаткової угоди № 1 погодили, що станом на цю дату сума наявної заборгованості відповідача становила 717 796,14 грн, що було еквівалентом 25 593,53 доларів США за курсом Банку (п. 2 Додаткової угоди), а ТОВ "Валтас" зобов'язалось її сплатити в термін до 01.08.2015 (п. 3 Додаткової угоди).

Крім того, 26.02.2015 між сторонами укладено також Договір застави майбутнього врожаю, відповідно до якого вказаним договором забезпечується виконання заставодавцем (ТОВ ВКФ "Валтас") зобов'язань перед заставодержателем (ТОВ "АТ "Каргіл"), що випливають з укладеного між ними договору поставки №CVS62270 від 11.03.2014 (а також будь-яких додаткових договорів, угод, специфікацій до них).

2.6. Недійсність зазначеної вище додаткової угоди №1 до Договору і є предметом спору у цій справі.

3.Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 19.09.2017 у справі №925/1040/17 позов задоволено повністю.

3.2. Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 26.02.2015 року до Договору поставки №CVS 62270 від 11.03.2014, укладеного між ТОВ "АТ Каргілл" та ТОВ ВКФ "Валтас". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Валтас" 1 600,00 грн судового збору.

3.2.1. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами позивача та дійшов висновку про задоволення позову через наявність підстав для визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 26.02.2015 до Договору поставки №CVS 62270 від 11.03.2014, укладеного між ТОВ "АТ Каргілл" та ТОВ ВКФ "Валтас", як правочину, укладеного під впливом помилки з боку позивача.

3.2.2. Суд зазначив, що неможливо з'ясувати, як сторонами було вираховано суму боргу позивача в розмірі 717 796,14 грн, що становить еквівалент 25 593,53 долари США, як вказано у Додатковій угоді від 26.02.2015, як беззаперечний борг позивача перед відповідачем.

3.2.3. Отже, обумовлена сторонами у Додатковій угоді від 26.02.2015 істотна умова про те, що позивач має перед відповідачем беззаперечний борг на суму 717 796,14 грн із визначеним доларовим еквівалентом, не відповідає дійсності, оскільки її визначення не підтверджується за умовами укладеного між сторонами договору від 11.03.2014.

3.2.4. В ході розгляду справи відповідач не надав суду всіх обумовлених договором від 11.03.2014 підтверджуючих документів для проведення коригування ціни товару і не виставляв позивачу відповідного рахунку-фактури, лише за яким позивач і міг заплатити таку скориговану ціну.

3.2.5. Суд зазначив, що у договорі від 11.03.2014 не вказано строку, в який відповідач повинен був довести до відома позивача скореговану ціну поставленого товару. Однак, затягування вирішення цього питання на невизначений строк з боку відповідача є зловживанням ним своїми правами, від чого він повинен утриматися згідно вимог ст.13 ЦК України.

3.2.6. Таким чином, суд погодився з доводами позивача про те, що при укладенні спірної додаткової угоди від 26.02.2015 керівник ТОВ "ВКФ "Валтас" діяв під впливом помилки, оскільки помилявся в тому, що його зобов'язання за договором не виконані в повному обсязі, договір не припинився виконанням і позивач нібито ще повинен відшкодувати відповідачу курсову різницю вартості товару.

3.2.7. На думку суду, помилка позивача мала істотне значення, що в т.ч. підтверджується реальною неможливістю перевірки обрахунку визначеної спірною додатковою угодою суми боргу, яку визнав позивач, як своє безспірне зобов'язання перед відповідачем.

При цьому, за висновком суду, відповідач не вправі мотивувати правомірність спірного правочину самим лише фактом свободи волевиявлення сторін на його укладення.

3.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 рішення Господарського суду Черкаської області від 19.09.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачу у задоволенні його позову повністю. Стягнуто з позивача на користь відповідача судовий збір, сплачений останнім за подання апеляційної скарги.

3.4. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив таке.

3.4.1. Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно трапилась і що вона має істотне значення.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

3.4.2. Суд встановив, що під час укладення додаткової угоди позивачу були повідомлені відомості щодо розміру заборгованості, яка зазначена у додатковій угоді. Позивач повинен був усвідомлювати механізм коригування ціни товару, оскільки кожна сторінка договору поставки, у тому числі з формулами коригування товару, містять підписи керівника позивача, що свідчить про обізнаність позивача в тому, що повна вартість товару вважається сплаченою виключно з урахуванням коригування її вартості, якщо курс банку змінився більше, ніж на 1%. При цьому, договір поставки діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.7.1), отже був діючим на момент укладання спірної додаткової угоди.

3.4.3. Як зазначалось вище, між сторонами також був укладений договір застави від 26.02.2016, згідно з п.1.1.2 якого позивач визнав, що має невиконані зобов'язання перед відповідачем щодо оплати за товар в розмірі 717 796,14 грн. за договором поставки, що на дату підписання додаткової угоди становило 25593,53 доларів США.

3.4.4. Підтвердженням того, що позивач усвідомлював наявність заборгованості є також те, що ним здійснювались підготовчі заходи для укладення договору застави, зокрема була підготовлена довідка про посіви озимої пшениці, укладення даного договору застави було погоджено рішенням єдиного засновника позивача, відомості щодо обтяження внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

3.4.5. Таким чином, суд апеляційної інстанції погодився з аргументами відповідача про те, що вчиняючи підготовчі дії до укладення договору застави та додаткової угоди до договору поставки, позивач діяв виходячи з власного стійкого переконання про наявність у нього заборгованості перед відповідачем за договором поставки, що виключає наявність помилки позивача при укладенні додаткової угоди.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "ВКФ "Валтас" звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Черкаської області від 19.09.2017.

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник зазначає, зокрема, таке.

4.2.1. Договір поставки №CVS62270 від 11.03.2014 припинив свою дію 27.10.2017, у зв'язку з повним виконанням сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Не дивлячись на це, відповідач переконав позивача, що той має заборгованість за договором і змусив позивача 26.02.2015 підписати додаткову угоду №1 до договору, в якій позивач погодився сплатити суму простроченої заборгованості, яка на дату підписання додаткової угоди була визначена відповідачем у розмірі 25 593,53 доларів США, що еквівалентно 717 796,14 грн.

4.2.2. Додаткова угода є недійсною, оскільки укладена внаслідок помилки позивача. Підписуючи додаткову угоду позивач помилявся в тому, що його зобов'язання не виконані в повному обсязі, і що він має здійснити коригування ціни та загальної вартості товару відповідно до зміни курсу долара до гривні.

4.2.3. Договір застави майбутнього врожаю є похідним правочином, укладеним на виконання додаткової угоди від 26.02.2015. Проте вказаний договір містить численні вади щодо невідповідності вартості поставленого товару зобов'язанню щодо оплати за товар та заставній вартості товару. Скаржник вважає, що вказані у договорі застави майбутнього врожаю ані лише підтверджуються факт укладення спірної Додаткової угоди до договору поставки під впливом помилки.

4.2.4. Таким чином, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст.229 ЦК України, що знайшло свій прояв, зокрема, у такому.

4.2.5. Позивач наполягає на тому, що підписуючи спірну додаткову угоду він був переконаний, що основний договір не закінчив свою дію і він є зобов'язаним сплатити відповідачу курсову різницю, обраховану спеціалістами останнього. Натомість відповідач своїми незаконними діями, вимогою сплатити курсову різницю, підготовкою додаткової угоди, підготовкою договору застави врожаю, сприяв розвитку подій, які відбулися між сторонами.

4.2.6. Постанова суду апеляційної інстанції прийнята всупереч правовим позиціям викладеним у п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України№9 від 06.11.2009 та п.3.9 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013.

4.2.7. Помилково застосовано ст.189 ГК України, ст.ст. 213, 613, 632 ЦК України та не застосовано ст.ст. 203, 215 ЦК України.

4.2.8. Скаржник також зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. А саме вказує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Проте судом апеляційної інстанції, на думку позивача, не повно та не всебічно з'ясовано обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень. Зокрема, суд не дослідив, який порядок розрахунків вибрано сторонами. Не встановлено який саме курс банку мають використовувати сторони при коригуванні. Не з'ясовано яка ж саме ціна та вартість продукції визначена в доларах США та де це зазначено тощо.

4.3. 30 травня 2018 року скаржником подано до суду касаційної інстанції додаткові доповнення до касаційної скарги з доданим до них висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 29.05.2018 №379/18-23, висновки якої позивач просить врахувати під час прийняття рішення по справі. Зазначені документи долучені судом касаційної інстанції до матеріалів справи проте Суд їх не враховує під час розгляду справи, оскільки всупереч вимогам ч.2 ст. 298 ГПК України скаржником не додано доказів надіслання копій відповідних доповнень до касаційної скарги відповідачу у справі.

Крім того, Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Доданий до письмових пояснень висновок експерта від 29.05.2018 є новим доказом, який не оцінювався судами під час розгляду справи.

4.4. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує в повному обсязі проти доводів скаржник та просить залишити його касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції, що оскаржується - без змін.

Загалом позиція відповідача та доводи, якими обґрунтований відзив, співпадають з висновками суду апеляційної інстанції, постанову якого ТОВ "АТ Каргілл" просить залишити без змін.

Разом з тим, відповідач зазначає, що касаційна скарга позивача не відповідає вимогам ст.290 ГПК України, оскільки в касаційній скарзі взагалі не обгрунтовано в чому саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення судового рішення, яке є предметом касаційного оскарження. Наводячи зміст норм права, позивач не уточнює в чому саме полягає неправильне їх застосування апеляційним судом.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. За приписами частини 2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Предметом спору у цій справі є вимоги позивача про визнання додаткової угоди № 1 від 26.02.2015 до Договору поставки № CVS 62270 від 11.03.2014, укладених між сторонами по справі, недійсною на підставі ст.229 ЦК України.

5.2.2. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.2.3. Відповідно до статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

У разі якщо сторона спірного правочину до та на момент вчинення цього правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК України.

5.2.4. Підставою для вимог позивача є те, що укладаючи спірну додаткову угоду, він помилявся щодо відсутності припинення зобов'язань за основним договором.

Як зазначено у п.3.4.4 цієї постанови, судом апеляційної інстанції встановлено наявність волевиявлення позивача щодо укладення спірного правочину. А саме, що позивач усвідомлював існуючу заборгованість перед відповідачем, оскільки вчиняв необхідні дії для її укладення, а також укладення з відповідачем договору застави майбутнього врожаю.

5.2.5. Непереконливими та такими, що не можуть бути прийняті до уваги Судом з огляду на межі визначеної законом компетенції, є доводи скаржника про те, що відповідач переконав позивача, що той має заборгованість за договором і змусив позивача 26.02.2015 підписати додаткову угоду №1 до договору.

5.2.6. Доводи скаржника про те, що договір застави містить численні вади (п.4.2.3 постанови) до уваги судом касаційної інстанції не приймається, оскільки оцінка правомірності та дійсності зазначеного правочину не є предметом спору у цій справі.

5.2.7. Обґрунтованими видаються твердження відповідача, наведені у відзиві на касаційну скаргу, про те, що вчинення дій та укладення договорів, котрими позивач визнає заборгованість перед відповідачем, виключає помилку при укладенні спірної додаткової угоди, а оскільки позивач не вимагав документів щодо розміру заборгованості, не оспорював її тощо, дії останнього вказують на його недбалість при підписанні додаткової угоди, визнання недійсною якої є предметом судового розгляду у справі.

5.2.8. Таким чином, зважаючи на положення статей 6, 627 ЦК, якими передбачено свободу договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем обставин, які б свідчили про укладення ним спірного правочину під впливом помилки.

5.2.9. Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, суд касаційної інстанції відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткової перевірки встановлених обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні норм чинного законодавства.

5.2.10. Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, звертаючись з касаційною скаргою, відповідач не спростував висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та не довів неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, що оскаржується - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Валтас" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 у справі №925/1040/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Мамалуй

Л. Стратієнко