Постанова

від 07.06.2018 по справі 911/3434/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2018 р. Справа№ 911/3434/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пашкіної С.А.

за участю представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича

на рішення Господарського суду Київської області, ухваленого 22.03.2018, повний текст якого складений 02.04.2018

у справі № 911/3434/17 (суддя Лутак Т.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича

до Дочірнього підприємства Шенкер

про стягнення 17 900 грн.

та за зустрічним позовом Дочірнього підприємства Шенкер

до Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Ферреро України

про стягнення 17 109,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 17 900 грн. за надані за договором № 224 з автоперевезень по Україні від 22.07.2016, але неоплачені транспортні послуги.

Зустрічний позов заявлено про стягнення збитків в сумі 17 109, 12 грн. у зв'язку з псуванням ввіреного відповідачу за зустрічним позовом для транспортування товару за договором № 224 з автоперевезень по Україні від 22.07.2016.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018, повний текст якого складений 02.04.2018, у справі № 911/3434/17 первісний та зустрічний позови задоволено повністю, проведено зустрічне зарахування позовних вимог за первісним та зустрічним позовами на суму 17 109, 12 грн. та 1 600 грн. (судовий збір), до стягнення з Дочірнього підприємства Шенкер на користь Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича присуджено 790,88 грн.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що строк оплати за наданні позивачем за первісним позовом послуги з перевезення вантажу настав, доказів їх сплати відповідачем за первісним позовом не надано, борг перед позивачем за первісним позовом на час прийняття рішення не погашений та його розмір підтверджується наявними матеріалами справи.

Задовольняючи зустрічну позовну заяву, суд першої інстанції послався на те, що відповідач за зустрічним позовом належними та допустимими доказами заявлених до нього вимог не спростував, доказів, які звільняють його від відповідальності за незбереження ввіреного йому для перевезення товару суду не надав, в той час як судом встановлено наявність протиправної поведінки перевізника - відповідача за зустрічним позовом (незабезпечення цілісності та схоронності вантажу), наявність майнових втрат позивача за зустрічним позовом (сплата замовнику - третій особі збитків згідно платіжного доручення № 8667 від 14.09.2017), причинно-наслідковий зв'язок між цими втратами та протиправною поведінкою перевізника - відповідача за зустрічним позовом, а також те, що відсутність вини останнього не доведено.

При цьому суд в порядку, встановленому ч. 11 ст. 238 ГПК України, згідно з якою у разі задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму, суд першої інстанції провів зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають стягненню та стягнув різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму, а саме на користь Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича.

Не погоджуючись з рішенням в частині задоволення зустрічного позову та проведення зустрічного зарахування позовних вимог за первісним та зустрічним позовами, 20.04.2018 Фізична особа-підприємець Бобалицький Юрій Вікторович звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.03.2018 у справі № 911/3434/17 в частині задоволення зустрічного позову з проведенням зустрічного зарахування та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви, в решті рішення залишити без змін.

У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що:

- спірний вантаж було доставлено апелянтом вантажоодержувачу 26.06.2016, в той час як лише 27.06.2017 після доставки вантажу сторонами було складено акт про розбіжності, що свідчить про те, що пошкодження вантажу сталось не внаслідок дій перевізника (апелянта), а під час перебування вантажу на складі ТОВ Савсервіс-Мова ;

- при вирішенні по суті зустрічного позову судом першої інстанції не з'ясовувалось, чи мало місце повернення зіпсованого товару для утилізації, а не з іншою метою, наприклад перепакування, чи втратив товар свої споживчі властивості внаслідок пошкодження зовнішньої упаковки та чи вправі позивач за зустрічним позовом пред'являти позов на повну вартість товару, не утилізувавши його;

- відповідно до приписів чинного законодавства відповідальність перевізника за пошкодження вантажу під час його перевезення носить обмежений характер, а розмір збитків доказується кредитором;

- судом першої інстанції не прийнято до уваги, що розмір шкоди у разі втрати вантажу та розмір шкоди у разі пошкодження є різним, та не враховано, що у спірному випадку було пошкоджено лише зовнішню упаковку - картонну коробку, а не сам товар, а ні позивачем за зустрічним позовом, а ні третьою особою не доведено втрату товаром споживчих властивостей;

- згідно доказів, наданих ТОВ Ферреро Україна , вбачається відсутність реального пошкодження упаковки та будь-яких слідів відмокання товару, в той час як строк придатності такого товару не закінчився (до 02.06.2018), відповідно, даний товар може бути реалізований в будь-який час третьою особою;

- штрих-код товару даного виду у будь-якому випадку буде однаковим для всієї партії товару, яка була виготовлена виробником, саме тому не являється остаточним фактом те, що ТОВ Савсервіс-Мова повернула саме пошкоджений товар, та чи взагалі відбувалось фактичне повернення товару та чи дійсно саме даний товар зберігається третьою особою до цього часу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2018 справа № 911/3434/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

Ухвалою від 14.05.2018:

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича на рішення Господарського суду Київської області від 22.03.2018 у справі № 911/3434/17;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 28.05.2018;

- роз'яснено сторонами, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- роз'яснено учасниками, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

29.05.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач за первісним позовом просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі з посиланням на те, що:

- твердження апелянта щодо неналежної оцінки доказів про виявлення факту псування вантажу внаслідок різних дат на документах про доставку вантажу та акту невідповідності безпідставні. Вантажна та видаткова накладні датовані 26.06.2017 датою отримання вантажу перевізником до перевезення, а доставка здійснена в ніч з 26 на 27 червня 2017 року, тому акт про невідповідність складено саме 27.06.2017 року, а в накладній, датованій 26.06.2017, зроблено записи про виявлення браку, отже, аргументи щодо неналежності доказів внаслідок зазначення різних дат у накладних та актах є безпідставними;

- твердження апелянта про належне виконання замовлення на перевезення внаслідок підписання замовником акту виконаних робіт без заперечень, як підстава, що виключає відповідальність за псування вантажу, також є безпідставним. ФОП Бобалицький не повідомив ДП Шенкер про факт псування вантажу під час доставки та складання відповідного акту, натомість надав акт виконаних робіт за цією доставкою, який ДП Шенкер підписало до дати отримання претензії від ТОВ Ферреро Україна . ФОП Бобалицький не тільки приховав факт неналежного виконання робіт, а й ввів замовника - ДП Шенкер в оману, надавши акт виконаних робіт на повну суму;

- подані Бобалицьким Ю.А. документи про ніби-то проведену експертизу товарів вважаємо неналежними доказами, оскільки експертне дослідження проведено не в рамках судового процесу без дотримання відповідних процесуальних норм, а предметом експертного дослідження є кондитерські вироби, але не надано жодних доказів того, що це саме ті кондитерські вироби, які були зіпсовані під час перевезення Бобалицьким Ю.В., а експертне дослідження проведено на замовлення особи, яка не є стороною процесу, не заявлена жодним учасником процесу як сторона, яку необхідно долучити до процесу у якості сторони;

- твердження апелянта щодо неналежного обґрунтування факту псування вантажу також вважаємо безпідставним, так-як третьою стороною по справі - ТОВ Ферреро Україна надано відповідні документи, що підтверджують факт псування всього вантажу кондитерських виробів, що виключає їх подальшу реалізацію. На час проведення судового процесу вантаж зберігався у ТОВ Ферреро Україна , однак жодних заяв чи клопотань про проведення експертизи не надходило;

- питання визначення суми збитків також досліджувалось судом першої інстанції, а сума збитків розрахована на підставі вартості вантажу за товаросупровідними документами на дату отримання вантажу до перевезення.

Також позивачем до апеляційної скарги додані додаткові докази, а саме, копія листа ТОВ Незалежний центр судових експертиз від 13.03.2018 та конверту, в якому вказаний лист надійшов на адресу адвоката апелянта.

Враховуючи, що апелянт додав ці документальні докази під час апеляційного перегляду, на дату прийняття оспореного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач за первісним позовом заперечив проти розгляду судом апеляційної інстанції документів, які не були надані апелянтом у ході розгляду справи судом першої інстанції, оскільки будь-яких пояснень та доказів на підтвердження неможливості подання доданих до апеляційної скарги доказів суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, апелянтом не надано.

Частина 1 ст. 270 ГПК України встановлює, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

В апеляційній скарзі позивач за первісним позовом не надав жодних обґрунтувань неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що лист ТОВ Незалежний центр судових експертиз датовано 13.03.2018, а конверт, в якому вказаний лист надійшов на адресу апеллянта, містить відмітку відділення зв'язку про прийняття до пересилання 17.03.2018.

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативними строками пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єктів поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Отже, граничний строк пересилання між обласними центрами України листа, без урахування вихідних днів об'єкту поштового зв'язку складає - 4 днів (Д+3).

За таких обставин, вищевказаний лист ТОВ Незалежний центр судових експертиз датована 13.03.2018, відправлений 17.03.2017 (вказаний лист було направлено з м. Львова до м. Луцька), мав бути доставлений до відділення зв'язку адвоката апелянта не пізніше 20.03.2018, а отже, саме з цієї дати апелянт міг надати вказаний доказ до суду.

Водночас рішення суду першої інстанції у цій справі винесено 22.03.2018, тобто після отримання апелянтом зазначеного листа.

З огляду на всі викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що заявником не надано а ні доказів неможливості подати додаткові докази до суду першої інстанції, а ні доказів того, що таке неподання обумовлено причинами, які об'єктивно не залежали від заявника.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, додані заявником до апеляційної скарги додаткові докази, а саме копії листа ТОВ Незалежний центр судових експертиз від 13.03.2018 та конверту, в якому вказаний лист надійшов на адресу адвоката апелянта, при апеляційному перегляді справи як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у цьому випадку 176 200 грн. (1 762 грн.*100).

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762*100=176 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді вказаної справи колегія суддів враховує, що предметом первісного та зустрічного позовів у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 176 200 грн., тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

За правилом ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Бобалицького Юрія Вікторовича на рішення Господарського суду Київської області від 22.03.2018 у справі № 911/3434/17 відкрите 14.05.2018, розгляд справи в суді апеляційної інстанції розпочався з 29.05.2018, апеляційна скарга має бути розглянута по 13.07.2018 включно.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

22.07.2016 Дочірнє підприємство Шенкер (далі Підприємство) як замовник та Фізична особа-підприємець Бобалицький Юрій Вікторович (далі Особа) як виконавець уклали договір № 224 з автоперевезень по Україні (далі Договір) (а.с. 8-12 т. 1), за умовами якого Підприємство доручає, а Особа надає послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України згідно заявок Підприємства.

У п. 2.2 Договору сторони погодили, що Заявка є невід'ємною частиною Договору, в якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору Особа на підставі заявок № ІЕАХ32682 від 02.06.2017 та № ІЕАХ32850 від 09.06.2017 (а.с. 13, 18 т. 1) надала Підприємству послуги з перевезення вантажу автотранспортом на загальну суму 17 900 грн., що сторонами не заперечується та підтверджується складеними сторонами актами здачі-прийняття виконаних робіт (послуг) № 4 від 07.06.2017 на суму 8 200 грн. та № 10 від 14.06.2017 на суму 9 700 грн. (а.с. 15, 20 т. 1).

Факт надання вказаних послуг також підтверджується наявними в матеріах справи копіями товарно-транспортних накладних № DST4658136 від 05.06.2017, № DST4654274 від 06.06.2017, № DST4654309 від 06.06.2017, № DST4654322 від 06.06.2017, № DST4666359 від 12.06.2017, № DST4666353 від 12.06.2017, № DST4666351 від 12.06.2017, № DST4669502 від 12.06.2017, № DST4666433 від 12.06.2017 та видаткових накладних № 85999337 від 05.06.2017, № FP-00247509 від 05.06.2017, № FP-00247516 від 05.06.2017, № FP-00247510 від 05.06.2017, № FP-00247517 від 05.06.2017, № FP-00247513 від 05.06.2017, № FP-00247520 від 05.06.2017, № FP-00247765 від 12.06.2017, № FP-00247774 від 12.06.2017, № FP-00247762 від 12.06.2017, № FP-00247771 від 12.06.2017, № FP-00247761 від 12.06.2017, № FP-00247770 від 12.06.2017, № 86093511 від 12.06.2017, № FP-00247758 від 12.06.2017, № FP-00247767 від 12.06.2017, а також податковими накладними № 4 від 07.06.2017 та № 10 від 14.06.2017 (а.с. 24-57 т. 1).

Відповідно до п. 4.2 Договору Підприємство зобов'язано своєчасно та в повному обсязі сплачувати послуги Особи відповідно до умов Договору.

Згідно з п. 5.1 Договору розрахунки за перевезення вантажів проводяться між сторонами у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з поточного рахунка Підприємства на поточний рахунок Особи через 30 банківських днів після отримання відповідачем за первісним позовом всіх належним чином оформлених оригіналів документів: заявки, оформленої з боку Особи; акту виконаних робіт; податкової накладної; рахунку; товарно-транспортної накладної з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу та заповненої відповідно до вимог чинних нормативних актів і дійсного договору (підпис, дата, час, відбиток печатки).

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що сторони домовились, що 100 % суми рахунку підлягає сплаті тільки за умови доставки вантажів в терміни, що зазначені у заявках.

З матеріалів справи слідує, що Особа зверталась до Підприємства з вимогами про сплату заборгованості за послуги з виконання перевезень вантажів від 23.08.2017 та від 29.09.2017, до яких додавались визначені в п. 5.1 Договору документи, на доказ направлення яких Особою до матеріалів справи додані копії описів вкладення та фіскальних чеків від 23.08.2017 та від 29.09.2017 (а.с. 56-63 т. 1).

Матеріали справи не місять доказів оплати Підприємством вказаних транспортних послуг на суму 17 900 грн., що стало причиною звернення Особи до суду з первісним позовом .

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За приписами ч. 1 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916 ЦК України)

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання Підприємством зобов'язання з оплати наданих Особою за Договором транспортних послуг на суму 17 900 грн. в порядку та в строки, встановлені Договором, тому суд першої інстанції правомірно визнав законними вимоги Особи за первісним позовом про стягнення з Підприємства основного боргу на зазначену суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо зустрічного позову колегія суддів зазначає таке.

Зустрічний позов заявлено про стягнення збитків в сумі 17 109, 12 грн. у зв'язку з псуванням ввіреного Особі Підприємством для транспортування за Договором товару.

З матеріалів справи слідує, що 10.12.2015 Підприємство як експедитор, виконавець та третя особа як клієнт, замовник уклали договір транспортного експедирування № SCH 10122015 (далі Договір транспортного експедирування) (а.с. 127-153 т. 1), за умовами якого Підприємство зобов'язалось за плату і за рахунок третьої особи виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних із перевезенням вантажів третьої особи до пунктів призначення, визначених в окремих замовленнях, автомобільним транспортом у міських та міжміських напрямах на території України та їх передачею вантажоодержувачам.

У розділі 18 Договору транспортного експедирування сторони погодили, що вказаний договір діє до 31.08.2016 проте 30.08.2016 уклали додаткову угоду № 2, в якій домовились продовжити строк дії договору до 31.05.2018.

На виконання Договору транспортного експедирування Підприємство прийняло на себе зобов'язання організувати перевезення товару третьої особи на склад вантажоодержувача - ТОВ Савсервіс-Мова за адресою: с. Малехів, вул. Дороша, 20а та, враховуючи наявність Договору, замовило надання відповідних транспортних послуг у Особи.

Так, за замовленням Підприємства (заявка № ІЕАХ33182 від 23.06.2017 (а.с. 112 т. 1) Особа здійснила перевезення товару третьої особи за переліком згідно видаткової накладної № FP-00248274 від 26.06.2017 та товарно-транспортної накладної № DST4690743 від 25.06.2017 (а.с. 117-122 т. 1) на загальну суму 1 040 596, 82 грн. на склад вантажоодержувача - ТОВ Савсервіс-Мова за адресою: с. Малехів, вул. Дороша, 20а.

Вказані обставини сторони не заперечуються.

При розвантаженні товару працівниками вантажоодержувача було виявлено пошкодження товару, в зв'язку з чим складено акт про розбіжності від 27.06.2017 до видаткової накладної № FP-00248274 від 26.06.2017, яким встановлено, що товар зі штрих-кодом 40084107 - яйце з молочного шоколаду Kinder surprise в кількості 28 шт. зазнав замокання та прибув у пошкодженій упаковці (а.с. 116 т. 1).

Вказаний акт підписаний представниками постачальника, отримувача та водієм без жодних зауважень.

Посилання Особи на те, що пошкодження вантажу сталось не внаслідок дій перевізника, а під час перебування вантажу на складі ТОВ Савсервіс-Мова , оскільки спірний вантаж було доставлено Особою вантажоодержувачу 26.06.2016, в той час як лише 27.06.2017 після доставки вантажу сторонами було складено акт про розбіжності, колегією суддів до уваги не приймаються, адже у випадку прийняття товару у повному обсязі 26.06.2016 водій Особи не мав би бути присутній 27.07.2016 на складі вантажоодержувача та, відповідно, не мав би підписувати акт про розбіжності.

Водночас факт присутності його при складенні відповідного акту та його підписанні свідчить про те, що приймання товару відбувалось в період з 26.06.2016 по 27.06.2016.

З огляду на виявлені недоліки товару, 26.07.2017 третя особа звернулася до Підприємства з претензією вих. № 1494-07 від 26.07.2017 (а.с. 114 т. 1), в якій просило сплатити їй прямі збитки, пов'язані з пошкодженням товару (яйце з молочного шоколаду Kinder surprise в кількості 28 шт. зі штрих-кодом 40084107) внаслідок намокання, на загальну суму 17 109, 12 грн. (вказана сума є вартістю пошкодженого товару, визначеною у видатковій накладній № FP-00248274 від 26.06.2017 - примітка суду).

Вказану суму Підприємство третій особі перерахувало, що підтверджується копією платіжного доручення № 8667 від 14.09.2017 (а.с. 123 т. 1) та третьою особою не заперечується.

З огляду на вказані обставини, Підприємство звернулось до Особи з претензією вих. № 100 від 02.08.2017 (а.с. 124-125 т. 1), в якій просило сплатити йому збитки в сумі 17 109,12 грн.

На підтвердження надсилання вказаної претензії до матеріалів справи долучено опис вкладення та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 08140000008246, з якого слідує що претензію було Особі вручено 21.08.2016.

Особа вказані збитки Підприємству не сплатило, з огляду на що останній звернувся до суду з зустрічним позовом.

Заперечуючи проти задоволення зустрічних позовних вимог, Особа стверджує, що при поставці товару було складено акт про розбіжності, в якому не зазначено винуватця пошкодження, вказані послуги з перевезення вантажу повністю оплачені Підприємством, пошкоджений товар не списаний та не утилізований, придатний для подальшої реалізації в торгівельній мережі, а тому відсутній склад цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як збитки.

Третя особа у своїх письмових поясненнях зазначає, що згідно з актом про розбіжності товару від 27.06.2017, складеним за участі представника отримувача, водія та представника постачальника, під час приймання товару було виявлено його пошкодження внаслідок намокання на загальну суму 17 109,12 грн., у зв'язку з чим цей товар був повернутий вантажоодержувачем - ТОВ Савсервіс-Мова третій особі згідно накладної № 86331405.

Суд першої інстанції зустрічний позов задовольнив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

За приписами ст. 917 ЦК України:

- перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу (ч. 1);

- відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог (ч. 2);

- перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу (ч. 3).

В п. 3.1 Договору сторони погодили, що Особа обов'язується забезпечити подання транспортного засобу під завантаження в узгоджені сторонами в заявці строки і в стані, в усіх відношеннях придатному для автомобільних перевезень вантажу (відповідно до санітарних, технічних, гігієнічних, нормативних та інших вимог) з урахуванням вимог заявки, типу вантажу, а також норм законодавства України.

Пунктом 3.14 Договору передбачено, що при прийнятті вантажу до перевезення водій відповідача за зустрічним позовом зобов'язаний перевірити, зокрема, зовнішній стан вантажу та його пакування, укладки.

Згідно з 3.5 Договору Особа зобов'язується прийняти вантаж за кількістю та якістю, а у випадку виявлення пошкоджених (деформованих, підмочених, розірваних тощо) одиниць завантаження (ящиків, коробів) зробити про це запис у всіх екземплярах товарно-транспортної накладної до початку перевезення і довести ці обставини до відома позивача за зустрічним позовом.

Відповідно до п. 3.16 Договору у випадку відсутності в товарно-транспортній накладній обґрунтованих застережень водія Особи, Особа погоджується, що зовнішній стан вантажу, його пакування, укладка були у справному стані в момент завантаження, а також, що дані про кількість вантажних місць, маркування, розміри, вага вантажу відповідали записам товарно-транспортної накладної.

Виходячи з умов Договору Особа (водій особи) при прийнятті товару до перевезення зобов'язана перевірити його зовнішній стан, пакування, укладку, тощо та у разі наявності будь-яких недоліків зробити про це відповідні застереження у товарно-транспортній накладній до початку перевезення і довести ці обставини до відома позивача за зустрічним позовом, проте матеріли справи не містять жодних застережень, відміток чи записів Особи (водія особи) при прийнятті до перевезення товару на видатковій накладній № FP-00248274 від 26.06.2017 та товарно-транспортній накладній № DST4690743 від 25.06.2017, так само як не містять і доказів того, що Особа (водій особи) направляв Підприємству будь-які повідомлення щодо недоліків товару.

Враховуючи, що вказаних дій вчинено не було, водій Особи від прийняття вантажу до перевезення не відмовлявся, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що товар, зокрема яйце з молочного шоколаду Kinder surprise в кількості 28 шт. зі штрих-кодом 40084107, був прийнятий для перевезення відповідачем за зустрічним позовом в належному стані.

Разом з тим, при розвантаженні товару було виявлено його пошкодження, про що представником отримувача, водієм та представником постачальника було складено акт про розбіжності від 27.06.2017, у якому зафіксовано замокання, пошкодження зовнішньої упаковки (тари) та непридатність для подальшого продажу товару зі штрих-кодом 40084107 - яйце з молочного шоколаду Kinder surprise в кількості 28 шт.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У п. 6.1 Договору сторони погодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань по даному договору, сторони несуть взаємну відповідальність згідно чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

За приписами ч. ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Частина 1 ст. 314 ГК України встановлює, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі № 6-2086цс15:

- норма ст. 924 ЦК України передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому;

- отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони;

- перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом;

- перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення;

- крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі;

- невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками:

1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов'язку усунення зазначених обставин;

2) перевізник не міг запобігти цим обставинам;

- звідси слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони, адже зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу в усіх, коли він винен у несхоронності вантажу, проте обов'язок доведення своєї невинуватості лежить саме на перевізнику.

Отже, перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Водночас відповідно до приписів п. 6.8 Договору Особа має право довести, що збиток, стосовно якого вимагається компенсація, не був спричинений протягом періоду її відповідальності та/або виник не з її вини, і Особа не несе відповідальності за нього.

Особою таких доказів до матеріалів справи не додано, адже, виходячи з умов Договору, прийнявши спірний вантаж до перевезення Особа підтвердила, що вантаж був прийнятий для перевезення відповідачем за зустрічним позовом в належному стані, проте при розвантаженні товару було виявлено його пошкодження, що свідчить про те, що вказані пошкодження виникли саме під час перевезення вантажу, а доказів наявності обставин, які звільняють Особу від відповідальності за незбереження ввіреного йому для перевезення товару, матеріли справи не містять.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ч. 2 ст. 924 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

- у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

- у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що Особа несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову нестачу/втрату вантажу або його пошкодження/псування, що трапилося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 6.4 Договору у випадку пошкодження/псування (підмочки, деформації, розриву) одиниць завантаження, Особа компенсує Підприємству повну фактичну вартість продукції в пошкодженій/зіпсованій одиниці завантаження, а також інші витрати, пов'язані з втратами, понесеними через пошкодження одиниці завантаження (в тому числі державне мито, митні платежі, ПДВ, вартість транспортування, повернення пошкодженої/невідповідної продукції на склад Підприємства, перевезення до місяця утилізації, вартість сортування, зберігання, перепакування пошкодженого товару, послуг сюрвейєра, послуг зі знищення товару, інші прямі витрати, фактично понесені і сплачені у зв'язку із випадком).

Згідно з п. 6.7 Договору Особа, на підставі письмового звернення Підприємства, документами про вартість вантажу та документами про інші витрати, понесені Підприємством щодо вантажу, зобов'язана протягом 10 календарних днів з моменту звернення відшкодувати вартість втраченого або пошкодженого вантажу та витрати, понесені Підприємством щодо цього вантажу.

З огляду на вказані норми законодавства та умови Договору, які є обов'язковими для сторін, Особа несе повну матеріальну відповідальність за пошкодження/псування вантажу, що трапилося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу (п. 6.3 Договору, ч. 2 ст. 308 ГК України та ч. 1 ст. 924 ЦК України) та повинна відшкодувати Підприємству повну фактичну вартість продукції в пошкодженій/зіпсованій одиниці завантаження, а також інші витрати, пов'язані з втратами, понесеними через пошкодження одиниці завантаження (п.п. 6.4, 6.7 Договору).

З матеріалів справи слідує, що пошкоджений товар було повернуто вантажоодержувачем третій особі за накладною № 86331405, остання прийняла його на склад як брак, що підлягає утилізації.

Щодо посилань Особи на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що:

- розмір шкоди у разі втрати вантажу та розмір шкоди у разі пошкодження є різним, та не враховано, що у спірному випадку було пошкоджено лише зовнішню упаковку - картонну коробку, а не сам товар, а ні позивачем за зустрічним позовом, а ні третьою особою не доведено втрату товаром споживчих властивостей;

- згідно доказів, наданих ТОВ Ферреро Україна , вбачається відсутність реального пошкодження упаковки та будь-яких слідів відмокання товару, в той час як строк придатності такого товару не закінчився (до 02.06.2018), відповідно, даний товар може бути реалізований в будь-який час третьою особою,

колегія суддів зазначає про те, що за умовами Договору, які добровільно погоджені сторонами та є обов'язковими для них (п. 6.4), у випадку пошкодження/псування (підмочки, деформації, розриву) одиниць завантаження, Особа компенсує Підприємству повну фактичну вартість продукції в пошкодженій/зіпсованій одиниці завантаження, в той час як згідно з актом про розбіжності від 27.06.2017 до видаткової накладної № FP-00248274 від 26.06.2017 встановлено пошкодження товару в кількості 28 ящиків, які і були повернуті третій особі вантажоодержувачем.

При цьому, ймовірний факт пошкодження лише упаковки та придатність при цьому товару (яйце з молочного шоколаду Kinder surprise) для подальшої реалізації в торгівельній мережі не спростовує того факту, що такий товар був повернутий вантажоодержувачем Підприємству для утилізації, а відтак, останній не отримав грошових коштів за такий вантаж, тобто поніс збитків, в той час як за умовами Договору Особа компенсує Підприємству повну фактичну вартість продукції в пошкодженій/зіпсованій, зокрема внаслідок підмочки, деформації, розриву одиниці завантаження.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, Висновок № 0717 за результатами проведення експертного товарознавчого дослідження, складений від 07.07.2017, не може бути належним та допустимим доказом придатності спірного товару для подальшої реалізації в торгівельній мережі, адже вказаний висновок не містить унікальних ідентифікуючих ознак продукції, яка підлягала дослідженню.

Також колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що на даний час спірний товар, з огляду на дату його реалізації (до 02.06.2018), в будь-якому випадку не може бути реалізований, а матеріали справи не містять доказів його реалізації.

Посилання Особи на те, що судом першої інстанції не досліджувалось, чи ТОВ Савсервіс-Мова повернула саме пошкоджений товар, чи взагалі відбувалось фактичне повернення товару та чи дійсно саме даний товар зберігається третьою особою до цього часу, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а вказані припущення Особи жодним доказом не підтверджені.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно статті 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

З огляду на зазначені норми законодавства, для застосування до Особи такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність чотирьох умов: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення зобов'язання боржником, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вини боржника.

Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності виконавця у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Отже, позивач має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується наявність протиправної поведінки перевізника - Особи (незабезпечення цілісності та схоронності вантажу), наявність майнових втрат Підприємства (сплата замовнику - третій особі збитків згідно з платіжним дорученням № 8667 від 14.09.2017), причинно-наслідковий зв'язок між цими втратами та протиправною поведінкою Особи, а також те, що відсутність вини останнього доведено.

З огляду на обставини, які встановлені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення зустрічного позову у повному обсязі та стягнення з Особи на користь Підприємства збитків в сумі 17 109, 12 грн.

При цьому, суд першої інстанції правомірно в порядку, встановленому ч. 11 ст. 238 ГПК України, згідно з якою у разі задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму, провів зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають стягненню, та стягнув різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму, а саме, на користь Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Київської області від 22.03.2018 у справі № 911/3434/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати Бобалицького Юрія Вікторовича за подачу апеляційної скарги - на апелянта.

Керуючись ст.ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича на рішення Господарського суду Київської області від 22.03.2018 у справі № 911/3434/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.03.2018 у справі № 911/3434/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/3434/17.

Повний текст постанови складено та підписано: 07.06.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Сітайло

С.А. Пашкіна