Рішення

від 22.05.2018 по справі 910/12196/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2018Справа № 910/12196/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аман Агро", м. Київ

до Приватного торгового унітарного підприємства "БелКілічей", Республіка Білорусь, Мінська область, м. Клецк

про стягнення 1 285 976,10 російських рублів, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Цірат К.Г. (представник за довіреністю від 04.07.2017р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аман Агро" (позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного торгового унітарного підприємства "БелКілічей" (відповідач) суми в розмірі 1 285 976,10 російських рублів (з урахуванням прийнятої судом заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог), з яких 840 300,00 російських рублів суми основного боргу та 445 676,10 російських рублів пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 07.11.2017р. Зобов'язано позивача в строк до 11.08.2017р. включно, через відділ діловодства Господарського суду міста Києва, надати належним чином (нотаріально) засвідчений переклад даної ухвали на російську мову у двох примірниках.

11.09.2017р. Господарський суд міста Києва звернувся до Економічного суду міста Мінська з судовим дорученням про вручення документів, а саме нотаріально засвідченої копії ухвали Господарського суду міста Києва від 27.07.2017р. про порушення провадження у справі №910/12196/17.

06.11.2017р. до суду надійшла ухвала Економічного суду міста Мінська про виконання судового доручення від 30.10.2017р., відповідно до якої судове доручення Господарського суду міста Києва у справі № 910/12196/17 вважається виконаним.

22.08.2017р., 07.11.2017р., 30.01.2018р. до суду від відповідача надійшли відзиви на позовну заяву, за змістом яких відповідач вказує на погашення всієї суми заборгованості за отриману від позивача продукцію, зміну керівника на підприємстві, який безпосередньо укладав контракт з позивачем та неналежним чином виконував свої посадові обов'язки, недостачу товару та неналежну якість товару при здійсненні позивачем поставки продукції, неправомірність нарахованої позивачем суми пені.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 07.11.2017р. та від 05.12.2017р. розгляд справи відкладався до 05.12.2017р. та 23.01.2018р. відповідно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018р. у зв'язку з набранням чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.01.2018р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018р. підготовче засідання відкладено до 20.02.2018р.

В підготовчому засіданні 20.02.2018р. судом оголошено перерву до 22.03.2018р.

В підготовчому засіданні 22.03.2018р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 24.04.2018р.

26.03.2018р. до суду від відповідача вкотре надійшло 2 відзиви на позовну заяву однакового змісту з раніше поданими останнім відзивами, правова оцінка яким буде надана судом при вирішенні даного спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.05.2018р.

В судове засідання 22.05.2018р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив та його неявка не перешкоджає вирішенню даного спору.

В судовому засіданні 22.05.2018р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 22 травня 2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2017р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено Контракт № 01 (надалі - Контракт), відповідно до п. 2.1. якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця продукцію найменуванням, в кількості і за ціною, зазначеною в специфікаціях та інвойсах, а покупець зобов'язувався прийняти продукцію і оплачувати в порядку і на умовах, передбачених цим контрактом. Специфікації є додатком і невід'ємною частиною контракту.

В п. 7.1. Контракту сторони домовились, що загальна сума контракту не перевищить 50 000 000,00 російських рублів і визначається як загальна сума за всіма виставленими інвойсами (рахунками) протягом терміну дії контракту.

Згідно п. 7.2. Контракту оплата здійснюється покупцем протягом 5 (п'яти) банківських днів за графіком робочого расу Республіки Білорусь з моменту отримання відповідної партії продукції в рамках конкретного інвойсу (рахунку). Конкретні умови оплати вказуються у відповідній специфікації.

У відповідності до п. 8.1. Контракту строк поставки строк поставки продукції визначається у відповідній специфікації та обчислюється з моменту підписання сторонами специфікації. Датою поставки відповідної партії вважається дата прибуття продукції на склад продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами погоджено Специфікацію №1-29-03-2017 (до Контракту № 01 від 23.01.2017р.) від 29.03.2017р., за умовами п. 1 якої продавець зобов'язувався поставити, а покупець прийняти і оплатити продукції - м'ясо яловичини 1 категорії охолоджена у кількості 248 четвертин, вагою 16 402,00 кг, ціною 150 російських рублів за 1 кг, на загальну суму 2 406 300,00 російських рублів.

В п. п. 2 - 5 Специфікації №1-29-03-2017 (до Контракту № 01 від 23.01.2017р.) від 29.03.2017р. сторонами визначено вантажоотримувача, адресу доставки, умови поставки, валюту платежу.

Відповідно до п. 6 Специфікацію №1-29-03-2017 (до Контракту № 01 від 23.01.2017р.) від 29.03.2017р. оплата продукції здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту передачі продавцем покупцю партії товару згідно реквізитів специфікації.

Як видно з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Контракту було поставлено відповідачу продукцію на суму 2 460 300,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями товарно-транспортної накладної № 496293 від 29.03.2017р. та міжнародної товарно-транспортної накладної CMR А №496293, товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписами його уповноваженого представника у вказаних товарно-транспортних накладних.

У зв'язку нездійсненням оплати за отриману продукцію, позивач звернувся до відповідача з претензією (докази отримання претензії відповідачем у справі) вих. № 27 від 27.04.2017р. на суму 2 509 506,00 російських рублів з урахуванням штрафних санкцій, на яку відповідачем було надано відповідь у листі вих. № 24-05/17 від 24.05.2017р., якою останній гарантував позивачеві проведення оплати за поставлену продукцію.

Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання, зокрема, в частині проведення своєчасних та в повному обсязі розрахунків за отриману продукцію виконав неналежним чином, повну вартість продукції не оплатив та допустив виникнення заборгованості перед позивачем на суму 2 035 300,00 російських рублів, за наявності якої також нарахував передбачену договором пеню в розмірі 253 033,00 російських рублів.

В п. 13.2. Контракту передбачено, що при наявності спору, який не може бути вирішений дружнім шляхом, сторона може подавати спір для його вирішення в компетентний арбітражний суд країни позивача.

У зв'язку з тим, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за поставлену продукцію, останній звернувся до суду з даним позовом.

Протягом перебування справи у провадженні суду у зв'язку зі здійсненням оплати вартості продукції відповідачем позивачем неодноразово зменшувався розмір позовних вимог та з урахуванням прийнятої судом останньої заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог, до стягнення з відповідача заявлено 840 300,00 російських рублів суми основного боргу та 445 676,10 російських рублів пені, з якої і вирішується даний спір.

При цьому, в поданих 02.04.2018р. до суду письмових поясненнях з наданням відповідних доказів, позивач вказує на те, що залишок суми неоплаченої продукції становить 376 350,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" унормовано, що учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин .

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

У розумінні даного Закону іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави.

Виходячи з положень, визначених ч. 2 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної державами - учасницями СНД у місті Києві 20.03.1992р. компетентні суди держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода Сторін про передачу спору до суду.

Таким чином, оскільки сторони в п. 13.2. Контракту передбачили передачу спорів для їх вирішення в компетентний арбітражний суд країни позивача, даний спір підлягає розгляду у Господарському суді міста Києва у відповідності з законодавством України.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Контракт за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Матеріалами справи підтверджується факт поставки відповідачу продукції на суму 2 460 300,00 грн. (вказані вище товарно-транспортна накладна № 496293 від 29.03.2017р. та міжнародна товарно-транспортна накладна CMR А №496293), прийняття такої продукції відповідачем та часткова її оплата на суму 2 083 950,00 російських рублів.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 7.2. Контракту та п. 6 Специфікації обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленої позивачем продукції мав бути виконаний протягом 5 календарних днів з моменту передачі продавцем покупцю партії товару згідно реквізитів специфікації, а прострочення виконання зобов'язання за вказаними вище видатковими накладними у відповідача виникло з наступного дня після спливу зазначеного строку.

При цьому, судом відхиляються як необґрунтовані посилання відповідача у своїх відзивах на позовну заяву на недостачу товару та неналежну якість товару при здійсненні поставки продукції, оскільки останнім було прийнято товар, будь-яких доказів на підтвердження претензій до позивача щодо кількості та якості товару, зокрема, в порядку п. 5.3. Контракту відповідач не висував.

Більше того, у листі вих. № 24-05/17 від 24.05.2017р., відповідач гарантував позивачеві проведення оплати за поставлену продукцію та оплатив вартість продукції на загальну суму 2 083 950,00 російських рублів.

Як було зазначено вище, в останній заяві про уточнення (зменшення) позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, позивачем до стягнення з відповідача заявлено суму основного боргу в розмірі 840 300,00 російських рублів.

Суд визнає безпідставними за відсутності у матеріалах справи відповідного документального підтвердження доводи відповідача про оплату всієї партії продукції та відсутність заборгованості перед позивачем, зважаючи на те, що у матеріалах справи містяться банківські виписки по рахунку та Довідка обслуговуючого банку позивача за № 20.1.0.0.0/7-20180226/4106 від 26.02.2018р., відповідно до яких на рахунок позивача в рахунок оплати вартості продукції за Контрактом було зараховано суму грошових коштів в розмірі 1 620 000,00 російських рублів та згідно банківської виписки за 20.03.2018р. відповідачем додатково сплачено 463 950,00 російських рублів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки погашення заборгованості з оплати продукції, зокрема, на суму 463 950,00 російських рублів було здійснено відповідачем протягом перебування справи у провадженні суду, тобто предмет спору існував на момент звернення позивача до суду з позовом та припинив своє існування в процесі розгляду справи, провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 463 950,00 російських рублів за відсутності предмета спору підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Доказів на підтвердження повної оплати вартості поставленого товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Суд також відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача як на підставу своїх заперечень на обставини зміни керівника на підприємстві, який безпосередньо укладав контракт з позивачем та неналежним чином виконував свої посадові обов'язки, оскільки Контракт укладався між суб'єктами господарювання, а не безпосередньо з його керівником.

Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а відповідно до вказаних вище статей 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання мають бути виконані належним чином.

В свою чергу, за наявності порушеного з боку бувшого керівника права, відповідач не позбавлений свого права захистити його у встановленому законом порядку, в тому числі й судовому.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу підлягають задоволенню на суму 376 350 російських рублів.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 445 676,10 російських рублів пені.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Контрактом строк свого обов'язку з оплати вартості поставленої позивачем продукції не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 10.3. Контракту у випадку порушення строків оплати, які визначені п. 7.2. Контракту, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок пені та встановлено, що він частково не відповідає умовам Контракту та нормам чинного законодавства України.

Так, позивач у своєму розрахунку вказано період нарахування пені з 06.04.2017р. по 17.01.2018р., тобто більший період ніж визначено в ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За приписами частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій не може перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Умова Договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим Договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Тобто, у даному випадку штрафні санкції можуть бути нараховані позивачем лише з 06.04.2017р., в межах шестимісячного строку, а саме по 05.10.2017р.

Виходячи з викладеного, позивач безпідставно нарахував штрафні санкції за період з 06.10.2017 року по 17.01.2018 року, відтак вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

В іншій частині, розрахунок позивача визнається таким, що відповідає нормам цивільного законодавства та умовам Контракту та є арифметично вірним, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 338 684,90 російських рублів пені за період прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості продукції з 06.04.2017р. по 05.10.2017р. з урахування часткових оплат відповідачем протягом спірного періоду є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу та нарахованих штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати вартості продукції, водночас позивачем не доведено суду наявності обставин щодо покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов Контракту у вигляді пені понад суму, визнану судом обґрунтованою.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 463 950,00 грн., в іншій частині заявлені в справі №910/12196/17 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 376 350,00 російських рублів суми основного боргу та 338 684,90 російських рублів пені.

Судовій збір в розмірі 4 711,83 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення з Приватного торгового унітарного підприємства "БелКілічей" (реєстраційний номер 192584604, адреса: 222531, Республіка Білорусь, Мінська область, м. Клецк, вул. Кірова, 1, корп. 00001/1) суми основного боргу в розмірі 463 950,00 грн. закрити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного торгового унітарного підприємства "БелКілічей" (реєстраційний номер 192584604, адреса: 222531, Республіка Білорусь, Мінська область, м. Клецк, вул. Кірова, 1, корп. 00001/1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аман Агро" (ідентифікаційний код 40051401, адреса: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Короленка, буд. 76) 376 350,00 російських рублів (триста сімдесят шість тисяч триста п'ятдесят російських рублів 00 коп.) суми основного боргу, 338 684,90 російських рублів (триста тридцять вісім тисяч шістсот вісімдесят чотири російських рублів 90 коп.) пені та 4 711,83 грн. (чотири тисячі сімсот одинадцять гривень 83 коп.) судового збору.

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 08.06.2018р.

Суддя С.М. Морозов