Постанова

від 05.06.2018 по справі 910/4105/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/4105/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація",

представник позивача - Денисенко О.В. адвокат (довіреність від 02.05.2018 № 062/15/г/03-2172, свідоцтво від 01.06.2001 № 1674),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісне підприємство "Вербена",

представник відповідача - Сабов В.М. керівник (довідка від 16.01.2013 № 630429),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісне підприємство "Вербена"

на рішення господарського суду міста Києва від 10.05.2017 (головуючий суддя Лиськов М.О.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 (головуючий Куксов В.В., судді: Чорна Л.В. і Станік С.Р.)

у справі № 910/4105/17

за позовом комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (далі - Підприємство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісне підприємство "Вербена" (далі - Товариство)

про виселення та повернення нежилого приміщення.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про виселення та повернення нежилого приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Підприємство зверталось до Товариства з вимогою про звільнення та повернення орендованого приміщення, у свою чергу, Товариство продовжує користуватись нежилим приміщенням після закінчення строку дії договору оренди.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.05.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017, позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Виселено Товариство з нежилого приміщення, загальною площею 367,9 м 2 , розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Стальського, 22/10. Зобов'язано Товариство передати Підприємству нежиле приміщення, загальною площею 367,9 м 2 , розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Стальського, 22/10.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що дотримуючись вимог пункту другого статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Підприємство надіслало Товариству лист від 13.02.2017 № 062/15/1/05-649, в якому повідомило, що договір оренди продовжено не буде та просило звільнити об'єкт оренди та передати його Підприємству за актом приймання-передачі. При цьому відповідно до статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди, а договірні відносини між сторонами закінчилися 25.01.2017 та продовжені не були.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не встановлено роль Департаменту комунальної власності в орендних правовідносинах, а також тим, що судом апеляційної інстанції справу розглянуто у незаконному складі колегії суддів, оскільки протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.12.2017 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Куксов В.В. (головуючий), Чорна Л.В. і Гончаров С.А., а постанову прийнято колегії суддів у складі: Куксов В.В. (головуючий), Чорна Л.В. і Станік С.Р.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що державним комунальним підприємство по експлуатації та ремонту житлового фонду (орендодавець) та акціонерним товариством закритого типу "Вербена" (орендар) 28.03.1997 укладено договір № 655 оренди нежилого приміщення (надалі - Договір).

Згідно з пунктом 1.1 Договору орендодавець надає, а орендар приймає в орендне користування нежиле приміщення (будинок) для виконання статутної діяльності за адресою вул. Стальського, 22/10, площею 367,9 м 2 (надалі - Об'єкт оренди).

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором найму (оренди).

Відповідно до частини першої статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною шостою статті 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Частиною першою статті 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 4.11 Договору встановлено строк його дії, а саме з 28.03.1997 по 26.02.2007.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі №910/16318/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2016 та постановою Вищого господарського суду міста Києва від 14.06.2016, Договір визнано поновленим на строк, який був раніше ним встановлений.

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 та статтею 629 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом другим статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судами встановлено, що строк дії Договору встановлений у пункті 4.1 з 28.03.1997 по 26.02.2007 складає 3622 днів. Оскільки сторони Договору в передбачений законом строк не зверталися про припинення або зміну умов Договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. Тобто строк дії Договору продовжено з 26.02.2007 по 25.01.2017 (3622 дні).

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для виселення та повернення нежилого приміщення.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з пунктом 2 статті 26 та пунктом 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Судами встановлено, що дотримуючись вимог пункту другого статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Підприємство надіслало Товариству лист від 13.02.2017 № 062/15/1/05-649 (отриманий Товариством 15.02.2017), в якому повідомлялось, що Договір продовжено не буде та заявлено вимогу про звільнення Об'єкта оренди з передачею його за актом приймання-передачі.

Товариством не заперечувався факт отримання листа з вимогою про виселення, однак воно посилалось на те, що Підприємство не є орендодавцем за Договором, а виконує функції балансоутримувача та згідно з пунктом 2.2.5 Статуту здійснює ведення обліку нежитлового фонду, що знаходиться в його повному господарському віданні, передає його в користування на договірних засадах з дозволу власника або уповноваженого ним органу, здійснює контроль за виконанням договорів оренди нежитлових приміщень. Таким чином, від Департаменту комунальної власності як уповноваженого органу Київської міської ради, що діє на території міста Києва, який вчиняє дії щодо володіння, користування й розпорядження об'єктами права комунальної власності мала надійти ініціатива щодо внесення змін до Договору, його розірвання або припинення. Департамент комунальної власності міста Києва не виступав з ініціативою зміни або розірвання Договору, а отже звернення Підприємства з вимогою про виселення, на думку Товариства, є необґрунтованим та передчасним.

При цьому судами встановлено, що відповідно до статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.

Водночас на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації виконавчого органу Київської міської ради від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" (із змінами та доповненнями) нежилий будинок № 22/10 на вул. Стальського, загальною площею 367,90 м 2 , що відноситься до комунальної власності територіальної громади Дніпровського району у м. Києві та перебував на балансі комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, закріплений за Підприємством на праві повного господарського відання та переданий на баланс Підприємства за актом приймання-передачі форми ОЗ-1 від 30.09.2011.

Київською міської радою 30.05.2014 прийнято рішення № 08/283-221, яким Товариству надано дозвіл на орендне користування Об'єктом оренди.

Враховуючи викладення, суди дійшли висновку, що Підприємство має право звертатися з вимогою про виселення та повернення майна.

Відповідно до чинного законодавства власник має право вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння, а особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (статті 387, 1212 ЦК України).

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що відповідно до статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди, а договірні відносини між сторонами закінчилися 25.01.2017 та продовжені не були, а тому позов є обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню.

Доводи Товариства про те, що судом апеляційної інстанції справу розглянуто у незаконному складі колегії суддів, оскільки протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.12.2017 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Куксов В.В. (головуючий), Чорна Л.В. і Гончаров С.А., а постанову прийнято колегією суддів у складі: Куксов В.В. (головуючий), Чорна Л.В. і Станік С.Р., відхиляються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.12.2017 (т.1 а.с.304), відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Куксов В.В. (головуючий), Чорна Л.В. і Станік С.Р. та в такому складі колегії суддів і було прийнято постанову судом апеляційної інстанції. Тобто склад колегії суддів визначений у протоколі відповідає складу колегії суддів вказаному у постанові.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено роль Департаменту комунальної власності в орендних правовідносинах, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісне підприємство "Вербена" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 10.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 у справі № 910/4105/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко