Постанова

від 07.06.2018 по справі 916/2408/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 року Справа № 916/2408/17 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Лавриненко Л.В., Поліщук Л.В.

(склад колегії суддів сформовано згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.06.2018р.)

при секретарі - Колбасовій О.Ф.

за участю представників:

Від позивача: Кузнєцова Л.О., Гліщинський Я.В.

Від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Квант"

на рішення господарського суду Одеської області від 15.01.2018р., суддя в І інстанції Смелянець Г.Є., повний текст складено 19.01.2018р. в м. Одесі

у справі № 916/2408/17

за позовом: Sindbad (Рrivate) Ltd

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Квант"

про стягнення 39 806,08 доларів США

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року Sindbad (Рrivate) Ltd (Republic of Sri Lanka, 43/104 New Samagi Mawatha, Off Borupana Road Ratmalana, далі - Компанія) звернулася до господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до ТОВ фірми "Квант" про стягнення 39 806,08 доларів США збитків, завданих внаслідок невиконання рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2016р.у справі № 916/4676/14 щодо зобов'язання ТОВ фірми "Квант" повернути на адресу Sindbad (Рrivate) Ltd залишок нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48 544 пачок чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках, в тому числі:- чай зелений SINDBAD FNGS - 8123 пачки по 150 г. кожна; - чай чорний SINDBAD BOPF - 8408 пачок по 150 г. кожна; - чай чорний SINDBAD BP 1 - 8356 пачок по 150 г. кожна; - чай чорний SINDBAD CEYLON PEKOE - 7113 пачок по 150 г. кожна; - чай чорний SINDBAD EARL GREY - 8080 пачок по 150 г. кожна; - чай чорний SINDBAD FANNINGS - 8464 пачки по 150 г. кожна.

ТОВ фірма "Квант" не визнало позов посилаючись на відсутність своєї вини у невиконанні судового рішення, недоведеність факту збитків та вартості товару, оскільки за результатами випробування зразків чаю НДЦВП ДП "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" та складеного протоколу випробування харчової продукції від 01.09.2015р. №11003-11008/15-х, а також проведеної у справі судової товарознавчої експертизи всі зразки продукції, що була поставлена позивачем на підставі контракту у якості чаю не відповідають державним стандартам України і це було встановлено ще до спливу терміну зберігання товару. Станом на теперішній час на складі відповідача знаходиться 48 544 упаковок чаю марки "Sindbad", які можуть бути передані відповідачеві на підставі акту приймання-передачі.

Також відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності до пред'явлених Компанією вимог з посиланням на те, що строк позовної давності сплинув 03.04.2017 року, оскільки за умовами контракту оплата товару здійснюється шляхом 100% передоплати або з відстрочкою платежу на 30 днів. Товар був отриманий ним 03.03.2014р., про що свідчить відмітка на митній декларації, а тому загальний строк позовної давності у 3 роки щодо вимоги про оплату за вищевказаним контрактом сплив 03.04.2017 року, а з позовом до суду позивач звернувся тільки 05.12.2017р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.01.2018 року позов Sindbad (Рrivate) Ltd задоволено з мотивів обґрунтованості позовних вимог. Стягнуто з ТОВ фірми "Квант" на користь Sindbad (Рrivate) Ltd збитки у розмірі 39 806,08 доларів США та 16 039,80 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ фірма "Квант" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 11 ЦК України, ст. ст. 174, 224 - 226 ГК України, ст.ст. 74, 75, 76-79 ГПК України, та мотивована посиланнями на ті ж самі обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте 07.06.2018 року за три хвилини до відкриття судового засідання на електронну адресу Одеського апеляційного господарського суду від представника ТОВ фірми "Квант" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на пізнішу дату у зв'язку з представництвом інтересів фізичної та юридичної особи в цей день у м. Києві. Вказане клопотання визнано судом необґрунтованим та відхилено з огляду на ненадання заявником доказів зайнятості представника у судовому засіданні по іншій справі та неможливості його явки з інших поважних причин, а також з тих мотивів, що чинний ГПК України (ст. 56) не обмежує кількість представників юридичної особи, які можуть прийняти участь у засіданні господарського суду. У даному випадку представництво інтересів відповідача в апеляційному суді може здійснюватись як керівником підприємства, так і іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Зазначене клопотання суд вважає таким, що спрямоване на свідоме, невиправдане затягування судового процесу.

Враховуючи, що частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 10.12.2013 року між Sindbad (Рrivate) Ltd (продавець) та ТОВ фірма "Квант" (покупець товару) було укладено контракт № SPL/14/1055, за умовами якого продавець продає, а покупець товару купує згідно специфікацій або інвойсів чай в асортименті, торгових марок "Sindbad"; ціна, кількість, упаковка товару будуть спеціально обумовлені у специфікаціях або інвойсах до даного контракту, кожне з яких буде вважатись невід'ємною його частиною; при цьому кількість специфікацій або інвойсів до даного контракту не обмежена; валюта контракту - долари США, загальна сума контракту складає 1 000 000; оплата за товар здійснюється шляхом 100% передоплати або з відстрочкою платежу 30 днів; рекламації за якістю подаються протягом 30-ти календарних дні, за кількістю можуть подаватися протягом 20-ти календарних днів з дня одержання покупцем товару і повинні бути підкріплені актом, складеним компетентною незацікавленою організацією.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2016р. та постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2016р., позов Sindbad (Рrivate) Ltd до ТОВ фірми "Квант" задоволено, з ТОВ фірми "Квант" на користь Sindbad (Рrivate) LTD стягнуто заборгованість в сумі 22677,92 доларів США та ТОВ фірму "Квант" зобов'язано повернути на адресу Sindbad (Рrivate) LTD залишок нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48544 пачок чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках, в тому числі: чай зелений SINDBAD FNGS - 8123 пачки по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD BOPF - 8408 пачок по 150 г. кожна;чай чорний SINDBAD BP 1 - 8356 пачок по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD CEYLON PEKOE - 7113 пачок по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD EARL GREY - 8080 пачок по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD FANNINGS - 8464 пачки по 150 г. кожна.

У задоволенні зустрічного позову ТОВ фірма "Квант" до Sindbad (Рrivate) Ltd про визнання недійсним контракту від 10.12.2013р. та стягнення 20 549,46 доларів США завданих збитків - відмовлено у повному обсязі.

При цьому, рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі № 916/4676/14 встановлено наступні обставини:

- підтвердженням поставки товару (чаю) в асортименті є відповідні документи, які були витребувані з Південної митниці Міндоходів на підставі ухвали суду, а саме: оригінал митної декларації, реєстраційний номер 500040001/2014/003215 від 03.03.2014р., а також всі додані до митного оформлення документи, на підставі яких за заявою ТОВ "ІБЕРІС ГРУПП" (декларант/представник) було здійснено митне оформлення товарів, відправлених Sindbad (Private) LTD на адресу ТОВ фірма "КВАНТ;

- в інвойсі №SPL/14/1055 від 20.01.2014р., яким визначались якісні характеристики товару, що був поставлений за контрактом, вказані стандарти (сорти) чаю, визначення та опис яких містяться у міжнародному стандарті ISO 6078-82, що було підтверджено висновками судової товарознавчої експертизи по справі;

- ані контракт, ані інвойс, як документи, які містять усі необхідні погоджені сторонами умови поставки товару, не містять посилань на необхідність відповідності товару (чаю в асортименті) вимогам будь-яких інших стандартів, в тому числі, тих, які діють на території України;

- оплата за товар, одержаний ТОВ фірмою Квант за контрактом, не здійснювалася з боку ТОВ фірми Квант на адресу Sindbad (Private) LTD.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2016р. у справі №916/4676/14 встановлено наступні обставини: - відповідно до довідки ТОВ фірми Квант за період з 03.03.2014 по 09.02.2015, з 76200 пачок чаю в асортименті торгових марок "SINDBAD" по 150 г кожна, одержаного ТОВ фірмою Квант від Компанії, було реалізовано 29373 пачки, з яких повернуто на адресу товариства 1717 пачок по 150 г кожна. Отже, реалізовано ТОВ фірмою Квант 27656 пачок (29373 - 1 717), контрактна вартість яких складає 22677,92 доларів США (27656 х 0,82 долари США)".

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є участь тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.

Вищевказані обставини встановлені рішеннями судів, що набрали законної сили, у справі де брали участь ті ж самі особи, що і у даній справі, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.

Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення одним з основоположних аспектів верховенства права принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

В силу статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Наведеним спростовується твердження скаржника, що вищевказане рішення господарського суду не має преюдиціального значення для даної справи.

Отже, вказані вище обставини, встановлені у справі № 916/4676/14 не потребують доказуванню у даній справі.

03.03.2016 року на виконання рішення господарським суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі № 916/4676/14 видано відповідні накази, в т.ч. щодо зобов'язання ТОВ фірми "Квант" повернути на адресу Sindbad (Private) LTD залишок нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48544 пачок чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках, в тому числі: чай зелений SINDBAD FNGS - 8123 пачки по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD BOPF - 8408 пачок по 150 г. кожна;чай чорний SINDBAD BP 1 - 8356 пачок по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD CEYLON PEKOE - 7113 пачок по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD EARL GREY - 8080 пачок по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD FANNINGS - 8464 пачки по 150 г. кожна.

23.06.2016 року на підставі заяви стягувача державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51493189 з примусового виконання зазначеного наказу господарського суду Одеської області виданого 03.03.2016р. у справі № 916/4676/14 та боржнику запропоновано добровільно виконати вимоги виконавчого документа у семиденний термін, про що обов'язково письмово повідомити державного виконавця.

У наступному, державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції неодноразово здійснювався вихід до місця зберігання товару, якій підлягав поверненню на підставі наказу господарського суду Одеської області від 03.03.2016р. у справі № 916/4676/14, але в доступі до товару йому було відмовлено, про що було складено відповідні акти від 21.07.2016р., від 08.08.2016р., від 21.09.2016р., від 11.10.2016р. та попереджено боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

У зв'язку з невиконанням боржником вимог виконавчого документа державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції на підставі ст. ст. 11, 89 Закону України Про виконавче провадження 22.07.2016 року та 09.08.2016 року було винесено постанови про накладення на боржника ТОВ фірму "Квант" штрафу у розмір 680 грн. та 1360 грн. відповідно.

Листом від 16.08.2016р. за №16/08 відповідач на вимогу державного виконавця №В-27/14539 від 08.08.2016р. повідомив останнього про те, що відповіді від Одеської митниці ДФС щодо порядку виконання рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14 ним не отримано, а зобов'язання з'явитись на прийом до державного виконавця у триденний термін не може бути виконано у зв'язку із відпусткою керівника.

Вимогою від 28.10.2016р. державний виконавець знову зобов'язав відповідача протягом трьох днів з дня отримання даної вимоги надати до Відділу інформацію у письмовій формі щодо виконання ТОВ "Квант" виконавчого документу, у разі виконання надати копії відповідних документів та попередив, що у разі невиконання даної вимоги, винних осіб буде притягнуто до відповідальності відповідно до ст. ст. 75, 76 Закону України Про виконавче провадження .

03.11.2016 року Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції в Одеській області направив до Відділення поліції ГУНП в Одеській області подання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, в якому на підставі ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 64, 67 КПК України, Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та органів прокуратури при направленні та розгляді подань державних виконавців про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Генеральної прокуратури України від 13.04.2009р. №642/5/32, виклав прохання вирішити питання щодо порушення кримінальної справи за ст. 382 КК України по факту невиконання ТОВ "Квант" судового наказу №916/4676/14, виданого 03.03.2016р. господарським судом Одеської області щодо зобов'язання ТОВ "Квант" повернути на адресу Sindbad (Рrivate) Ltd залишок нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48544 пачки чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках.

Строк придатності зазначеного вище товару, який рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14 зобов'язано повернути позивачу, закінчився 10.11.2016 року, що не заперечується відповідачем, отже виконання рішення на даний час є неможливим.

29.12.2016 року державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №51493189, якою у зв'язку з тим, що виконати рішення без участі боржника неможливо, на підставі п. 11 ч.1 ст. 49, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження з примусового виконання наказу № 916/4676/14 виданого 03.03.2016р. господарським судом Одеської області закінчено.

Наведене і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Предметом даного позову є вимога Sindbad (Рrivate) Ltd про стягнення з відповідача 39 806,08 доларів США завданих збитків, що становить вартість неповернутого товару.

Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, у даному випадку це - відшкодування збитків як позадоговірний спосіб захисту.

Позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на встановлені рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2016р. у справі № 916/4676/14 факти, а саме: підтвердженням поставки товару (чаю) в асортименті є оригінал митної декларації, реєстраційний номер 500040001/2014/003215 від 03.03.2014р., а також всі додані до митного оформлення документи, на підставі яких було здійснено митне оформлення товарів; в інвойсі № SPL/14/1055 від 20.01.2014р., яким визначались якісні характеристики товару, що був поставлений за контрактом, вказані стандарти (сорти) чаю, визначення та опис яких містяться у міжнародному стандарті ISO 6078-82; ані контракт, ані інвойс, які містять усі необхідні погоджені сторонами умови поставки товару, не містять посилань на необхідність відповідності товару (чаю в асортименті) вимогам будь-яких інших стандартів, в тому числі, тих, які діють на території України; оплата товару, одержаного ТОВ фірмою Квант за контрактом, не здійснювалася; відповідно до довідки відповідача за період з 03.03.2014 по 09.02.2015, з 76200 пачок чаю в асортименті торгових марок "SINDBAD" по 150 г кожна, одержаного ТОВ фірмою Квант від Компанії, було реалізовано 29373 пачки, з яких повернуто на адресу товариства 1717 пачок по 150 г кожна, отже, реалізовано ТОВ фірмою Квант 27656 пачок (29373 - 1717), контрактна вартість яких складає 22677,92 доларів США (27656 х 0,82 долари США)". З посиланням на норми статті 1166 ЦК України позивач обґрунтовує вимоги тим, що зазначене рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2016р., що набрало законної сили, яким ТОВ фірму "Квант", зокрема, зобов'язано повернути на адресу Sindbad (Рrivate) LTD залишок нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48544 пачок чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках, відповідачем ані в добровільному, ані в примусовому порядку не виконано, строк придатності зазначеного товару закінчився 10.11.2016 року, отже виконання рішення з вини відповідача в даний час є неможливим, тому ТОВ фірма"Квант" своєю бездіяльністю завдало майнової шкоди Sindbad (Рrivate) LTD на суму вартості неповернутого товару і повинно нести відповідальність за ст. 1166 ЦК України, з огляду на наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправну поведінку у вигляді умисного невиконання рішення суду, що набрало законної сили; майнова шкода завдана позивачу внаслідок невиконання рішення суду, у зв'язку з чим із-за закінчення строку придатності спірного товару виконання рішення з вини відповідача на даний час є неможливим; причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та майновою шкодою позивача; вина відповідача у вигляді порушення ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. 4-5 ГПК України у відповідній редакції щодо обов'язковості до виконання судових рішень на усій території України; в обґрунтування розміру збитків позивач вказує те, що на виконання контракту від 10.12.2013р. № SPL/14/1055 ним було поставлено відповідачеві товар, згідно з митною декларацією від 03.03.2014р. № 500040001/2014/003215, відповідно до якої вартість товару складає 62 484 дол. США. Рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. з ТОВ фірми Квант на користь позивача стягнуто заборгованість в сумі 22 677,92 дол. США. Отже, розмір збитків дорівнює вартості залишку нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48544 пачок чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках - 39806,08 доларів США (62484-22677,92=39806,08).

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В постанові Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" та роз'ясненнях президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" зазначено, що шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 ГПК України).

Законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір (Постанова Верховного суду України від 03.12.2014 у справі №6-183цс14).

Зважаючи на предмет позову - стягнення збитків на підставі ст. 1166 ЦК України, у предмет доказування входить наявність елементів складу правопорушення, проте насамперед слід з'ясувати сам факт завдання позивачу шкоди, завдання такої шкоди саме відповідачем та розмір збитків, надалі встановленню та співставленню підлягають інші елементи складу правопорушення як підстави для відшкодування збитків.

Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що між сторонами у справі було укладено контракт №SPL/14/1055 від 10.12.2013р., яким встановлено, як зобов'язання Sindbad (Рrivate) Ltd щодо поставки товару, так і грошове зобов'язання ТОВ Фірма "Квант" щодо оплати одержаного товару.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14, зокрема, зобов'язано ТОВ фірму "Квант" повернути на адресу Sindbad (Рrivate) LTD залишок нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48544 пачок чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках.

Отже, судовим рішенням, яке за своєю правовою природою є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб, встановлене умовами вищевказаного контракту грошове зобов'язання ТОВ фірми "Квант" змінено на зобов'язання з повернення нереалізованого та неоплаченого товару на користь Sindbad (Рrivate) Ltd.

Положеннями ст. 129 Конституції України обов'язковість судового рішення визначено однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України у рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012р. зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013р. зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається безумовне право кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Частинами 2, 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

У рішенні Європейського суду від 20.07.2004р. у справі "Шмалько проти України" зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Отже, для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Правові висновки про те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як складову частину судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якій йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу, містяться також у рішеннях Європейського суду у справах "Бурдов проти Росії", "Горнсбі проти Греції".

У рішенні Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.2011 міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", рішення Європейського суду від 15.10.2009).

Порядок виконання судових рішень регулюється Законом України "Про виконавче провадження", положення якого передбачають виконання судового рішення як у добровільній, так і у примусовій формі.

Судом встановлено, що відповідачем не виконано рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14 ані у добровільному, ані у примусовому порядку, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 29.12.2016р. ВП №51493189, винесеною на підставі п.11 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", у відповідній редакції, виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Згідно з ч. 3 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження", у відповідній редакції, у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Також судом встановлено, що строк придатності спірного товару до споживання закінчився 10.11.2016р., що визнається обома сторонами та в силу положень ч.1 ст.75 ГПК України не потребує доказування.

Наявність шкоди фактично полягає у вартості неповернутого товару, який є упущеною вигодою позивача, тобто доходами, які б позивач міг одержати за умови належного виконання відповідачем свого зобов'язання з повернення товару.

Застосовуючи відповідно до вимог ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява №44912/98, п.52, ЄСПЛ 2004-IX) (п.35 рішення Європейського суду з прав людини від 26.06.2014р. у справі "Суханов та Ільченко проти України", заяви № 68385/10 та 71378/10).

Таким чином, господарський суд вважає, що позивач мав законні сподівання на належне виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення товару.

Обставини щодо розміру вартості неповернутого товару встановлені постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2016р. у справі №916/4676/14, яка набрала законної сили та відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України не потребують доказування, отже обчислений позивачем на підставі даних митної декларації від 03.03.2014р. розмір збитків, що дорівнює вартості залишку нереалізованого та неоплаченого товару в сумі 39806,08 доларів США є правильним.

Таким чином, на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів та з урахуванням судових рішень у справі № 916/4676/14 за участю тих же сторін судом з достовірністю встановлено факт завдання позивачу шкоди внаслідок невиконання судового рішення у цій справі, завдання такої шкоди саме відповідачем та дійсний розмір збитків.

При цьому, протиправна поведінка відповідача має бути направлена на невиконання рішення суду, порушення права позивача, встановленого (породженого) рішенням суду і знаходитись у причинно-наслідковому зв'язку із завданою майновою шкодою.

У вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судам слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо. (Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994).

Виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдана шкоди. Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача шкоди є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Майнова шкода є пов'язаною з порушенням суб'єктивного права (ст. 1166 ЦК України) (такої позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 10.06.2011 у справі № 5020-124/2011 та від 25.11.2014 у справі № 904/2792/14) та із протиправними діями відповідача.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується саме особою, яка її завдала.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач посилається на вжиття вичерпних заходів для виконання судового рішення в рамках визначеного ним способу.

Так, судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 12.07.2016 року відповідач звернувся до Одеської митниці ДФС з листом № 12/07/16, в якому просив дозволити реекспорт 48544 пачок чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках, що були імпортовані на підставі митної декларації реєстраційний номер 500040001/2014/003215 від 03.03.2014р.

У відповідь на це звернення Одеська митниця ДФС листом від 21.07.2016р. запропонувала відповідачу при поверненні товару обрати митний режим експорту з дотримання умов такого режиму та у порядку, що визначені Кабінетом Міністрів України.

25.08.2016 року відповідач знову звернувся до Одеської митниці ДФС з листом № 15/08, в якому повідомив митницю, що спосіб виконання рішення господарського суду - повернення нерезиденту товару в режимі реекспорту та просив роз'яснити, який документ має бути поданий для здійснення повернення вказаних у судовому рішенні товарів в режимі експорту, і яким чином мають бути сплачені митні платежі, враховуючи той факт, що відповідач вже сплачував митні платежі під час імпорту вказаної продукції, а також роз'яснити, яким чином вплине декларування повернення товарів в режимі експорту на зобов'язання відповідача з повернення валютної виручки, враховуючи той факт, що судовим рішенням не передбачено отримання виручки за повернення товару.

У відповідь на даний лист Одеська митниця ДФС повідомила відповідача, що експорт товарів, що класифікуються за кодами згідно УКТ ЗЕД 0902100090 ат 0902300090 вивізним митом не оподатковуються, а ставка ПДВ при експорті таких товарів встановлена нульова; вимоги стосовно документів та відомостей, необхідних для здійснення митного оформлення встановлені пунктами 7-9 ч.8 ст.257 МК України та пунктами 1-11 ч.3 ст.335 МК України, конкретний перелік документів визначається відповідно до обраного декларантом митного режиму; оскільки обов'язок повернути товар передбачено рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. №916/4676/14, це рішення, на думку митниці, є документом, з урахуванням якого здійснюватиметься митне оформлення при вказані зазначеного товару; питання повернення валютної виручки не відноситься до компетенції Одеської митниці ДФС, у зв'язку з чим відповідачу запропоновано звернутись до ГУ ДФС в Одеській області.

26.09.2016 року відповідач звернувся до ГУ ДФС в Одеській області з листом №26/09-ю, в якому просив роз'яснити, яким чином вплине декларування повернення товарів в режимі експорту на зобов'язання відповідача з повернення валютної виручки, враховуючи той факт, що судовим рішенням не передбачено отримання виручки за повернення товару.

У відповідь на звернення відповідача У ДФС в Одеській області повідомило відповідача листом від 25.10.2016р. №2312/10/15-32-12-01-14, що кожен конкретний випадок взаємовідносин при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі і тих, про якій ідеться мова, потребують аналізу документів та матеріалів, що дозволять ідентифікувати предмет запиту більш детально, відсутність відповідних документів не дає можливості зробити висновок щодо відповідності експортованого товару - як такого, що був раніше поставлений по імпорту; остаточний висновок можливо винести за результатами розгляду всіх зазначених документів під час документальної перевірки підприємства.

09.11.2016 року відповідач надіслав ГУ ДФС в Одеській області повторне звернення № 09/11, в якому просив повідомити, які саме документи необхідно надати для надання висновку по суті звернення.

У відповідь на це звернення ГУ ДФС в Одеській області листом від 22.11.2016р. №2575/10/15-32-14-08-03 повідомило відповідача, що для визначення переліку документів, на підставі яких валютна операція знімається з валютного контролю необхідно звернутися до Національного банку України; до того ж у відповіді наведений перелік документів, які будуть досліджені у разі здійснення документальної перевірки відповідача з питань дотримання валютного законодавства. Підсумовуючи все викладене у відповіді ГУ ДФС в Одеській області вказало, що висновок щодо наявності/відсутності порушення ст.1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" можливо надати лише після оформлення митної декларації на повернення товару нерезиденту та дослідження усіх документів щодо здійснення операції відповідно до контракту № SPL/14/1055 від 10.12.2013р.

Листом від 08.12.2016р. №08/12 відповідач звернувся до Національного банку України про роз'яснення, яким чином вплине декларування повернення вказаних товарів в режимі експорту на зобов'язання відповідача з повернення валютної виручки, враховуючи той факт, що судовим рішенням не передбачено отримання відповідачем виручки за повернення товару.

Листом від 19.01.2017р. № 40-0005/4286 Національний банк України запропонував відповідачу для вирішення порушеного питання звернутись до обслуговуючого банку.

Листом від 30.01.2017р. № 31/01 відповідач просив Філію АТ "Укрексімбанк" у м. Одесі роз'яснити, яким чином вплине декларування повернення товарів в режимі експорту на зобов'язання відповідача з повернення валютної виручки, враховуючи той факт, що судовим рішенням не передбачено отримання відповідачем виручки за повернення товару.

У відповідь на це звернення Філія АТ "Укрексімбанк" у м. Одесі листом від 09.03.2017р. за №063/11-07/622 повідомила відповідача про правове регулювання експортно-імпортних операцій.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, наведені приписи законодавства покладають на особу обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

Суд не приймає до уваги безпредметні посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень на звернення до митниці з проханням дозволити реекспорт товару, що був імпортований на підставі митної декларації, у відповідь на що митниця повідомила про відсутність підстав для оформлення повернення товару у режимі реекспорт та запропонувала здійснити повернення вказаних товарів в режимі експерту, та за роз'ясненнями яким чином вплине декларування повернення товарів в режимі експорту на зобов'язання з повернення валютної виручки, враховуючи той факт, що судовим рішенням не передбачено отримання виручки за повернення товару, до ГУ ДФС в Одеській області, Національного банку України та Філії АТ "Укрексімбанк" у м. Одесі.

Згідно з положеннями ст.4 Митного кодексу України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури; митна процедура - зумовлені метою переміщення товарів через митний кордон України сукупність митних формальностей та порядок їх виконання; митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 71 Митного кодексу України поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом. Митний режим, у який поміщено товари, може бути змінено на інший, обраний декларантом відповідно до частини першої цієї статті, за умови дотримання заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, встановлених відповідно до закону для товарів, що поміщуються у такий інший митний режим.

Отже, виходячи з положень Митного кодексу України заявлення товару у відповідний митний режим відбувається шляхом подання відповідної митної декларації та виконання митних формальностей.

Наявність листування між відповідачем та Одеською митницею не свідчить про вжиття відповідачем заходів щодо розміщення товару у відповідний митний режим.

При цьому, про необхідність оформлення митної декларації відповідачу було повідомлено і ГУ ДФС в Одеській області.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Проте, відповідачем не надано до суду жодного належного доказу на підтвердження вжиття заходів щодо повернення товару шляхом його розміщення у відповідному митному режимі для його повернення позивачу - нерезиденту України.

До того ж, у резолютивній частині рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі № 916/4676/14 не встановлено способу його виконання у вигляді повернення товару в режимі реекспорт.

Відповідно до ч.1 ст.36 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Частиною 3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Судом установлено, що в матеріалах справи відсутні докази про звернення відповідача до суду з заявою про зміну способу чи порядку виконання рішення господарського суду від 13.01.2016р. у справі № 916/4676/14.

Також, відповідачем не надано доказів на підтвердження його твердження про те, що товар наявний у нього на складі та може бути повернутий за актом приймання-передачі. Крім того, закінчення строку придатності товару до споживання унеможливлює повернення цього товару позивачу за актом приймання-передачі.

Таким чином, судом установлено, що поведінка відповідача була направлена на свідоме невиконання рішення господарського суду і є протиправною та порушує суб'єктивне матеріальне право позивача, встановлене цим рішенням. Належних доказів, які б свідчили про те, що зазначене рішення не могло бути фактично виконане в момент пред'явлення виданого на його підставі наказу від 03.03.2016р. відповідачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою полягає у тому, що внаслідок умисного невиконання рішення господарського суду про повернення позивачеві визначеного товару, строк придатності товару до споживання закінчився, що призвело до виникнення у позивача збитків у вигляді упущеної вигоди.

У свою чергу, відповідач вказані обставини не спростував та не довів належними і допустимими доказами відсутність своєї вини у завданні збитків позивачеві.

Доводи відповідача щодо недоведеності факту збитків та вартості спірного товару з посиланням на результати випробування зразків чаю НДЦВП ДП "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" та складений протокол випробування харчової продукції від 01.09.2015р. №11003-11008/15-х суд не бере до уваги, оскільки вказані обставини досліджувались господарським судом у справі №916/4676/14 та цілком правомірно були відхилені як безпідставні з огляду на встановлену відповідність товару міжнародному стандарту ISO 6078-82.

Разом з тим, під час розгляду даної справи відповідачем було подано до суду заяву про застосування позовної давності.

При цьому, перш ніж застосовувати позовну давність за правилами ст. 267 ЦК України, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості чи недоведеності. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Положеннями ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Посилаючись на сплив позовної давності відповідач посилається на те, що за умовами контракту оплата товару здійснюється шляхом 100% передоплати або з відстрочкою платежу на 30 днів, товар був отриманий ним 03.03.2014р., про що свідчить відмітка на митній декларації, тому загальний строк позовної давності у 3 роки щодо вимоги про оплату за вищевказаним контактом сплив 03.04.2017р., а з позовом позивач звернувся до суду 05.12.2017р.

Проте, предметом спору у даній справі є стягнення збитків, які виникли у зв'язку з неповерненням товару відповідачем, а відтак про порушення свого права щодо одержання від відповідача товару позивач дізнався лише 29.12.2016р., тобто з моменту винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №51493189 від 29.12.2016р.

Враховуючий, що датою початку перебігу строку позовної давності є 30.12.2016р., а з позовом до суду про стягнення збитків позивач звернувся 05.10.2017р., що підтверджується відповідною відміткою канцелярії суду на першому аркуші позовної заяви, строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено.

Таким чином, з урахуванням визначених позивачем предмету та підстав позову, встановлених обставин даної справи та правових норм, які регулюють виниклі між сторонами правовідносини, висновок місцевого суду про задоволення позову є правомірним та обґрунтованим.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 24059,70 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 15 січня 2018 року у справі № 916/2408/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Квант" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 08.06.2018р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Лавриненко Л.В.

Поліщук Л.В.