Постанова

від 04.06.2018 по справі 387/736/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 червня 2018 року

м. Київ

справа № 387/736/17

провадження № 61-13021св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - селянське фермерське господарство Надія ,

представники відповідача: Ковальов Микола Володимирович, Макєєв Дмитро Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу селянського фермерського господарства Надія на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області у складі судді Цоток В. В. від 22 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області у складі суддів: Карпенко О. Л., Гайсюка О. В., Мурашка С. І. від 10 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Усерпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до селянського (фермерського) господарства Надія (далі - СФГ Надія ) про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з договором оренди землі, зареєстрованому у КРФ ДП Центр ДЗК від 07 жовтня 2008 року, ОСОБА_4 передала СФГ Надія належну їй на праві власності земельну ділянку площею 4,8648 га, яка знаходиться на території Олексіївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, в оренду строком на 5 років.

У серпні 2017 року з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку їй стало відомо про існування додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, якою строк дії вказаного договору продовжено до 7 жовтня 2033 року.

У зв'язку з тим, що вказаної додаткової угоди вона не підписувала та не мала наміру її укладати, звернулась до суду з позовом про визнання її недійсною, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за вказаною додатковою угодою та повернення земельної ділянки.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду від 29 березня 2013 року до договору оренди землі, зареєстрованого 7 жовтня 2008 року, укладену між ОСОБА_4 та СФГ Надія , право оренди на підставі якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3 квітня 2013 року.

Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області від 3 квітня 2013 року щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, на підставі додаткової угоди виданої 29 березня 2013 року, видавник: орендар СФГ Надія , орендодавець ОСОБА_4

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний правочин суперечить волі ОСОБА_4 та нею не підписувався, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 07 листопада 2017 року. При цьому оскільки про порушення своїх прав ОСОБА_4 дізналася лише 01 серпня 2017 року, отримавши витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, а до цього вважала, що пролонговано строк договору оренди землі від 07 жовтня 2008 року, тому з позовом вона звернулась у межах позовної давності.

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу СФГ Надія залишено без задоволення. Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції, належно повідомивши СФГ Надія про дату, час і місце розгляду справи, виходив із того, що правочин є недійсним, оскільки були відсутніми воля та волевиявлення ОСОБА_4 на укладення такої угоди і внесення змін до існуючого договору, а її укладення від імені останньої невстановленою особою суперечить закону. При цьому оскільки в матеріалах справи наявні докази про отримання ОСОБА_4 орендної плати лише в 2013 році, а ОСОБА_4 правомірно розраховувала на добросовісність та розумність у відносинах з СФГ Надія та не мала підстав сумніватися у правовому стані своєї земельної ділянки після закінчення строку дії договору і перевіряти правомірність реєстрації права СФГ Надія , тому не знала і не могла дізнатися про порушення свого права до моменту отримання витягу з Державного земельного кадастру, тобто до 1 серпня 2017 року, тому звернулася до суду в межах строку позовної давності.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, СФГ Надія просить скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 достовірно знала, починаючи з 01 листопада 2013 року, про додаткову угоду від 28 березня 2013 року до договору оренди землі, отримуючи орендну плату, тому звернулась до суду після спливу позовної давності. Крім того, суди знехтували правами СФГ Надія й ухвали судові рішення за його відсутності, хоча представник СФГ Надія звертався до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

13 березня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147- VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданого Добровеличківською райдержадміністрацією Кіровоградської області 29 березня 2002 року, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 4,86 га, яка розташована на території Олексіївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

Відповідно до договору оренди землі, укладеного між сторонами по справі, який зареєстрований у Добровеличківському відділі ДП КРФ ЦДЗК Кіровоградської області 7 жовтня 2008 року, ОСОБА_4 передала СФГ Надія строком на 5 років належну їй на праві приватної власності земельну ділянку за плату за користування об'єктом оренди в розмірі 3 % від грошової оцінки, яку орендар має сплачувати у строки 1 серпня - 1 листопада.

3 квітня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 4,86 га, орендарем якої є СФГ Надія , а орендодавцем ОСОБА_4 на підставі додаткової угоди від 29 березня 2013 року про зміни до договору оренди землі від 7 жовтня 2008 року.

Додатковою угодою від 29 березня 2013 року про зміни до договору оренди землі від 7 жовтня 2008 року передбачено, що СФГ Надія і ОСОБА_4 дійшли згоди про внесення змін до пунктів 8-10 договору, а саме: збільшено строк дії договору до 25 років а також встановлено, що якщо жодна із сторін за 3 місяці до кінця дії договору не надала письмове попередження про його розірвання, договір автоматично поновлюється на новий строк; змінено розмір орендної плати за користування об'єктом оренди - 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; передбачено обчислення орендної плати з урахуванням коефіцієнта індексації грошової оцінки та коефіцієнта змін у рентному доход - 1,756.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 7 листопада 2017 року що підпис, розташований у колонці Орендодавець розділу Підписи сторін угоди про зміни до договору оренди землі від 7 жовтня 2008 року, укладеної між ОСОБА_4 (орендодавець) та СФГ Надія (орендар) від 29 березня 2013 року, виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою.

СФГ Надія заявило в суді першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності (а. с. 50-51).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції, що була чинна на час укладення оспорюваного правочину) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 18, 20 цього Закону).

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 208 ЦК України встановлено, що правочини між фізичною та юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі.

Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Судами під час розгляду справи встановлено, що оспорюваний договір, укладений від імені ОСОБА_4 , підписаний не нею, а іншою особою. Таким чином, зазначений договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_4, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність зазначеного договору землі на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Встановивши, що орендну плату ОСОБА_4 отримала в 2013 році за поточний рік на підставі договору оренди землі й дізналася про порушення своїх прав лише 01 серпня 2017 року після отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, суди, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 звернулась до суду в серпні 2017 року в межах строку позовної давності, оскільки вона довідалася про порушення своїх прав 01 серпня 2017 року і не могла довідатися про їх порушення раніше, адже вважала, що строк договору оренди землі пролонговано.

При цьому ОСОБА_4 довела належними доказами наявність підстав для визнання додаткової угоди від 29 березня 2013 року до договору оренди землі недійсною.

Доводи касаційної скарги СФГ Надія про порушення процесуальних прав у зв'язку з розглядом справи судами за його відсутності не заслуговують на увагу, оскільки СФГ Надія було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.

Обставини щодо звернення ОСОБА_4 до суду з позовом після спливу позовної давності, на які посилається СФГ Надія у касаційній скарзі були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу селянського фермерського господарства Надія залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 10 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: С.Ф. Хопта

О.В.Білоконь

Є.В.Синельников