Рішення

від 04.06.2018 по справі 902/1629/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" червня 2018 р. Cправа № 902/1629/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом прокуратури Вінницької області (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050) в інтересах держави в особі: Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027), Вінницької обласної державної адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21100)

до Публічного акціонерного товариства Жорнище (вул. Бойка, 17, с. Жорнище, Іллінецький р-н., Вінницька обл., 22721)

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство Віноблагроліс (вул. Тарногродського, 9, м. Вінниця, 21022)

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Іллінецька міська об'єднана територіальна громада (вул. Соборна, 19, м. Іллінці, Вінницька область, 22700)

про визнання недійсним Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою,-

за участю секретаря судового засідання Незамай Д.Д.:

представників сторін:

прокурор Клименко Д.С.; Ярмощук В.П.;

позивача 1: Чугаєнко К.Є. за довіреністю;

позивача 2: Машкаринець О.В. за довіреністю;

відповідача: не з'явився;

третіх осіб: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Вінницький міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до Господарського суду Вінницької області в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України в особі Головного управління Держземагентства у Вінницькій області, Вінницької обласної державної адміністрації з позовом до Публічного акціонерного товариства Жорнище про визнання недійсним Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 19.11.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1629/14 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 09.12.2014 р. та зобов'язано сторін надати докази необхідні для вирішення спору.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 09.12.2014р, за заявою судді Кожухар М.С., створено колегію для розгляду даної справи у складі головуючого судді Кожухар М.С., суддів: Грабика В.В. та Маслія І.В.

Ухвалою суду від 09.12.2014р справу прийнято до провадження колегіальним складом суду з призначенням до розгляду в судовому засіданні 13.01.2015р.

Ухвалою суду від 13.01.2015р залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Жорницьку сільську раду Іллінецького району Вінницької області , розгляд справи відкладено на 04.02.2015 р.

За результатами судового засідання 04.02.2015р судом: залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство Віноблагроліс ; задоволено клопотання прокурора та продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів; розгляд справи відкладено на 19.02.2015р, про що судом винесено відповідну ухвалу від 04.02.2015р.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 17.02.2015 р., за заявою головуючого судді, створено судову колегію у новому складі: головуючий суддя - Кожухар М.С., члени колегії - судді: Грабик В.В. та Матвійчук В.В.

Ухвалою суду від 17.02.2015р справу прийнято до провадження новим складом суду з призначенням до розгляду на 19.02.2015р.

Ухвалою суду від 19.02.2015р провадження у справі № 902/1629/14 зупинено до вирішення пов'язаної з нею цивільної справи № 131/2674/14-ц.

Ухвалами суду від 11.01.2016р провадження у справі поновлено з призначенням до розгляду на 04.02.2016р. здійснено заміну першого позивача у справі - Державне агентство земельних ресурсів України в особі Головного управління Держземагентства у Вінницькій області на його правонаступника - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

За результатами судового засідання 04.02.2016р судом зупинено провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею кримінальної справи № 131/879/15-к.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 13 вересня 2016 року, відповідно до автоматизованого розподілу справ, справу №902/1629/14 передано на розгляд судді Маслію І.В., в зв'язку з звільненням судді Кожухар М.С. з посади судді.

Ухвалою суду від 13.09.2016р справу прийнято до провадження суддею Маслієм І.В.

Ухвалою суду від 11.01.2017р провадження у справі поновлено з призначенням до розгляду в судовому засіданні 31.01.2017р.

Розпорядженням керівника апарату суду від 25 січня 2017 року, відповідно до автоматизованого розподілу справ, справу №902/1629/14 передано на розгляд судді Матвійчуку В.В., в зв'язку з закінченням п'ятирічного строку перебування судді Маслія І.В. на посаді судді та припиненням його повноважень зі здійснення правосуддя.

Ухвалою суду від 30.01.2017р справу прийнято до провадження суддею Матвійчуком В.В.

Ухвалою суду від 31.01.2017р провадження у справі зупинено до закінчення касаційного провадження у кримінальній справі № 131/879/15-к.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, заступник прокурора Вінницької області звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 р., ухвалу Господарського суду Вінницької області від 31.01.2017 р. скасовано, справу передано на розгляд суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 20.03.2018р. справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.04.2017 р.

При розгляді справи 05.04.2017 р. судом оголошено перерву до 19.04.2017 р

Ухвалою суду від 19.04.2017р розгляд справи відкладено на 11.05.2017р.

Ухвалою суду від 11.05.2017р., за клопотанням прокурора, провадження у справі № 902/1629/14 зупинено до вирішення пов'язаної з нею кримінальної справи № 131/879/15-к, та набрання рішенням в кримінальній справі законної сили.

Ухвалою суду від 12.02.2018р провадження у справі поновлено. Ухвалено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 06.03.2018р.

Ухвалою суду від 06.03.2018р підготовче засідання відкладено на 03.04.2018р.

Ухвалою суду від 20.03.2018р замінено Вінницьку міжрайонну прокуратуру з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері на прокуратуру Вінницької області .

При розгляді справи 03.04.2018р судом оголошено перерву в судовому засіданні до 12.04.2018р.

За результатами судового засідання 12.04.2018р судом: продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів; здійснено процесуальне правонаступництво, замінивши третю особу у справі - Жорницьку сільську раду Іллінецького району Вінницької області її правонаступником - Іллінецькою міською об'єднаною територіальною громадою; відкладено підготовче засідання на 14.05.2018р.

Проте, розгляд справи 14.05.2018р не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. у відрядженні, згідно наказу №19 від 07.05.2018р.

У зв'язку зі збігом строку підготовчого провадження, ухвалою суду від 15.05.2018р. закрито підготовче провадження та призначити справу для судового розгляду по суті на 04.06.2018р.

На визначену судом дату з'явились прокурор, представник позивача - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та представник відповідача. Представники позивача - Вінницької обласної державної адміністрації та третіх осіб правом участі в судовому засіданні не скористався. Про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, ухвалою суду від 15.05.2018р.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 04.06.2018р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, , судом встановлено наступне.

Зі змісту позовної заяви № 68-879вих-14 від 14.11.2014р, відповіді на відзив № 05/3-144-вих18 від 28.03.2018р, заяви про зміну підстав позову № 05/3-162-вих18 від 06.04.2018р, обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що 24.10.1996р Жорницькою сільською радою видано Державний акт ( серія І-ВН № 000001) за яким Держгоспу Жорницький у постійне користування передано земельну ділянку загальною площею 3048,64 га, з яких 266,7368 га земель лісогосподарського призначення та 9, 2 га земельних ділянок водного фонду.

Разом з тим, з протоколу сесії Жорницької сільської ради народних депутатів 22 скликання від 15.08.1996р вбачається, що питання щодо видачі державного акту на право постійного користування Держгоспу Жорницький на вказану сесію не виносилося та не розглядалося. В Жорницькій сільській раді рішення з даного приводу відсутнє, що підтверджується листом Жорницького сільського голови від 13.11.2014р № 709, на запит слідчого СВ Іллінецького РВ УМВС України у Вінницькій області.

Відповідно, рішення уповноваженого органу про надання земель у постійне користування Держгоспу Жорницький відсутнє, що є грубим порушенням вимог земельного законодавства.

Окрім того, земельні ділянки за Державним актом серія І-ВН № 000001 розташовані на території с. В'язовиця, с. Жорнище, Жорницької, Красненківської, Якубівської сільських рад Іллінецького району, Іваньківської сільської ради Липовецького району та Бондурівської сільської ради Немирівського району за межами населеного пункту.

За змістом ст. 9 Лісового кодексу України (у редакції від 21.01.1994) у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Тоді як Держгосп Жорницький та його правонаступники не мають статусу спеціалізованих лісогосподарських підприємств.

До того ж, до компетенції сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання водних відносин на їх території не належало право на їх передачу у постійне користування (ст. 10 Водного кодексу України у редакції від 06.06.1995).

Також прокурор зазначає, що Держгосп Жорницький в процесі приватизації було перетворено у СВАТ Жорнище . Новостворена юридична особа - СВАТ Жорнище створена 05.05.1996р. Водночас з Державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН за № 000001 вбачається, що земельні ділянки загальною площею 3048,64 га на території Жорницької сільської ради Іллінецького району надані землекористувачу - Держгоспу Жорницький с. Жорнище - 24.10.1996р, тобто через чотири місяці після припинення його, як юридичної особи державної форми власності. Змін у землекористуванні СВАТ Жорнище не проведено.

Окрім того, прокурор наголошує, що докази, які свідчили б про передачу на баланс правонаступників Держгосп Жорницький (СВАТ, ПАТ) прав на земельні ділянки загальною площею 3048,64 га відсутні. За інформацією Регіонального відділення Фонду державного для внесення в план приватизації відомостей про земельну ділянку, регіональному відділенню було надано копію Державного акту ( серія І-ВН № 000001) на право постійного користування землею Держгоспу Жорницький . Акт приймання-передачі (розподільчий або передаточний баланс) про передачу земельних ділянок та інших документів, які свідчать про передачу спірних земельних ділянок у користування СВАТ Жорнище від Держгоспу Жорницький в ході проведення приватизації не складено.

З поміж того, рішенням 21 сесії Вінницької обласної ради від 26.06.2001р № 446 Про припинення права користування земельними ділянками лісового фонду колишніх державних сільсько господарських підприємств (радгоспів) припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх державних сільсько господарських підприємств (радгоспів) області згідно Переліку, в т.ч. і Держгоспу Жорницький .

Розпорядженням голови Вінницької обласної державної адміністрації № 307 від 25.09.2002р Про надання в постійне користування земель лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству Віноблагроліс відповідно до положень ч. 2 ст. 57, ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України та ст. 9 Лісового кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення колишнього Держгоспу Жорницький передано у постійне користування Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства Віноблагроліс .

Наведенні вище рішення уповноважених державних органів та органів місцевого самоврядування прийняті у відповідності до законодавчих змін Земельного, Лісового та Водного кодексів, не скасовувались у судовому порядку та є чинними.

Також прокурор посилається на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 07.10.2015р по цивільній справі № 140/470/15-ц яким встановлено відсутність правових підстав ПАТ Жорнище на користування земельної ділянки за Державним актом на право постійного користування землею Держгоспу Жорницький (серія І-ВН No 000001) від 24.10.1996р.

Позивач - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області в запереченнях на відзив б/н та дати (вх.номер канц.суду 02.1-34/2881/18 від 03.04.2018р), додаткових поясненнях б/н та дати (вх.номер канц.суду 02.1-34/3059/18 від 10.04.2018р) зазначає, що рішенням 21 сесії Вінницької обласної ради від 26.06.2001 р №446 припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) області згідно Переліку, в т.ч. і Держгоспу Жорницький , і за розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації №307 від 25.09.2002 р земельні ділянки лісогосподарського призначення колишнього Держгоспу Жорницький передано у постійне користування Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству Віноблагроліс .

При цьому позивач наголошує, що припинення права користування земельною ділянкою згідно Державного акту серія І-ВН No 000001 від 24.10.1996р. було здійснено з підстави, визначеної п. а ст .141 Земельного кодексу У країни, а саме у зв' язку із добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою.

На підтвердження останнього позивач зазначає, що зборами трудового колективу СВАТ Жорнище Іллінецького району від 28.03.2002 р. прийнято рішення про приватизацію земель, наданих акціонерному товариству згідно акту на право постійного користування землею.

Крім того, згідно витягу з протоколу №2 загальних зборів трудового колективу СВАТ Жорнище від 18.03.2003р було прийнято рішення про затвердження списку працюючих пенсіонерів, що мають право на земельну частку (пай) на території Жорницької сільської ради в кількості 86 чоловік.

Розпорядженням Іллінецької РДА від 19.05.2003р №159 надано дозвіл СВАТ Жорнище с. Жорнище на розробку проекту приватизації земель.

Відповідно до вказаного розпорядження та на підставі договору, укладеного між СВАТ Жорнище та Вінницьким науково-дослідним проектним інститутом землеустрою, останнім був розроблений проект роздержавлення земель СВАТ Жорнище на території Жорницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області.

Розроблений проект землеустрою був затверджений розпорядженням Іллінецької РДА від 06.02.2004р №34

Також Вінницьким науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою була розроблена технічна документація по паюванню земель СВАТ Жорнище Іллінецького району Вінницької області, яка затверджена розпорядженням Іллінецької РДА від 16.02.2004р №44.

Розпорядженням Іллінецької РДА від 25.06.2008 р № 285 громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки взамін сертифікатів на право на земельну частку (пай).

За таких обставин, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області стверджує, що ПАТ Жорнище втратило право постійного користування земельною ділянкою площею 3048,64 га та не має жодних прав відносно даних земельних ділянок.

Окрім того, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області зазначає, що згідно розпорядження Іллінецької РДА від 04.02.2011 р №39 між Іллінецькою РДА та СВАТ Жорнище 14.02.2011 р укладено договори оренди строком на 1 рік на земельні ділянки з кадастровими номерами 0521282400:03:000:0603, 0521282400:01:000:0480, 0521282400:02:000:0500, 0521282400:02:000:0501, 0521282400:02:000:0506, 0521282400:03:000:0601, 0521282400:03:000:0602, 0521282400:03:000:0600, строк яких закінчився в лютому 2013 року. На даний момент є діючим договір оренди від 01.12.2007 р строком на 35 років на земельні ділянки з кадастровими номерами 0521282400:03:000:0386, 0521282400:03:000:0387, 0521282400:03:000:0388, 0521282400:03:000:0389. Крім того, 05.04.2017 р між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та ПАТ Жорнище укладено договори оренди землі строком на 7 років на земельні ділянки з кадастровими номерами 0521282400:01:000:0481, 0521282400:02:000:0503, 0521282400:02:000:0504, 0521282400:02:000:0505.

Укладення ПАТ Жорнище договорів оренди на земельні ділянки, які раніше входили до складу земель, переданих згідно Державного акту на право постійного користування, свідчить про фактичне визнання відповідачем недійсності зазначеного державного акту.

Позивач - Вінницька обласна державна адміністрація у відповіді на відзив б/н від 29.03.2018р, відзиві на заяву про зміну підстав позову б/н від 10.05.2018р підтримує позовні вимоги в повному обсязі з підстав, наведених прокурором. Додатково зазначає, що визнання недійсним оспорюваного Державного акту відповідачем свідчить той факт, що починаючи ще з 2015 року ПАТ Жорнище виявило бажання отримати в оренду земельну ділянку водного фонду, яка входить до складу вищезазначених земель згідно зазначеного Державного акту, звернувшись з відповідною заявою про надання дозволу на відведення земельної ділянки водного фонду в оренду до обласної державної адміністрації.

Третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство Віноблагроліс в заяві б/н від 06.03.2018р позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в запереченнях на позовну заяву б/н. від 13.01.2015р., відзиві б/н. від 28.02.2018р., відзиві б/н. від 07.03.2018р, відзиві на заяву про зміну підстав позову б/н. та дати (вх. номер канц. суду 02.1-34/3801/18 від 08.05.2018р) заперечує проти позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач посилається на наступне.

Жорницькою сільською радою народних депутатів 22 скликання від 15.08.1996р. прийнято рішення про видачу Державного акту на право постійного користування землею Держгоспу Жорницький , загальною площею 3048,64 га. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 3048,64 га Держгоспу Жорницький виданий 24.10.1996р. Жорницькою сільською радою народних депутатів. Отже, 15.08.1996р. Жорницька сільська рада народних депутатів на підставі та у межах повноважень прийняла рішення та видала відповідний оскаржуваний Державний акт, в якому міститься відмітка про його реєстрацію.

Доводи позовної заяви про те, що рішення від 15.08.1996р. взагалі не приймалось не підтверджено належними доказами та спростовується з огляду на обставини встановленні у судовому рішенні в кримінальній справі.

Так вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від18 липня 2016 року визнано ОСОБА_6 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 366 КК України щодо видачі завідомо направдивого документу - рішення 8 сесії 22 скликання Жорницької сільської ради від 15.08.1996р. Про видачу державного акту на право постійного користування Держгоспу Жорницький та виправдано. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18.01.2018р. апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні № 131/879/15-к залишено без задоволення. Подання касаційної скарги прокурором не зупиняє набрання законної сили рішеннями.

З огляду на статут ПАТ Жорнище , Держгосп Жорницький було перетворено у СВАТ Жорнище на підставі Наказу №90ПП від 02.02.1996р. Регіонального відділення ФДМ України у Вінницькій області шляхом перетворення державного підприємства - Держгоспу Жорницький . Засновником СВАТ є Регіонального відділення ФДМ України у Вінницькій області. На момент видачі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, підприємство було зареєстровано як Держгосп Жорницький .

При цьому, на думку відповідача, відсутність акту приймання-передачі (розподільчий або передаточний баланс) про передачу земельних ділянок та інших документів, які свідчать про передачу спірних земельних ділянок у користування СВАТ Жорнище від Держгоспу Жорницький в ході проведення приватизації не є підставою для відсутності у СВАТ Жорнище такого права, яке перейшло до останнього в силу вимог закону.

Додатково відповідач зазначає, що оскільки держаний акт на право на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано.

Таким чином, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю без визнання недійсним рішення, на підставі якого видано цей державний акт, є порушенням норм закону.

Заперечуючи проти доводів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відповідач наголошує, що ПАТ Жорнище з заявою про добровільну відмову від земельної ділянки площею 3048,64 га не зверталось.

В процесі розгляду справи відповідачем подано заяву б/н. від 10.04.2018р про застосування до спірних правовідносин позовну давність.

Жорницька сільська рада в поясненнях б/н. від 03.02.2014р. зазначає, що рішення, на підставі якого видано державний акт на землю І-ВН №000001 в сільській раді відсутнє. Також відсутня Книга записів державних актів на право користування землею за 1996 рік, як і будь-які інші документи з даного приводу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

По-перше: із наявних у справі та досліджених судом доказів вбачається, що 24.10.1996 р Жорницькою сільською радою народних депутатів Іллінецького району видано Державний акт серія І-ВН № 000001 на право постійного користування землею (надалі Державний акт), за яким Держгоспу Жорницький надано у постійне користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання загальною площею 3048,64 га, з яких 266,7368 га землі лісогосподарського призначення та 9, 2 га землі водного фонду. (т.1, а.с. 36-39)

Зміст Державного акту свідчить, що останній видано відповідно до рішення 8 сесії 22 скликання Жорницької сільської ради народних депутатів від 15.08.1996р.

В матеріалах справи міститься рішення 8 сесії 22 скликання від 15.08.1996р Жорницької сільської ради народних депутатів Іллінецького району Вінницької області, в якому зазначено, що розглянувши технічну документацію по видачі державного акту на право постійного користування землею, Держгоспу Жорницький с. Жорнище розроблену Вінницьким філіалом інституту землеустрою сільська Рада народних депутатів вирішила видати державний акт на право постійного користування землею Держгоспу Жорницький с. Жорнище загальною площею 3048,64 га (т.1, а.с.226)

Надаючи оцінку зазначеному рішенню суд виходить з наступного.

Як встановлено статтею 3 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим. Вказаною нормою також встановлено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

В силу положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам.

Компетенцію сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин визначено ст. 9 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Так, до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства; сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів; припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною; видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів.

Зі змістом ст. 19 Закону України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування , чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Ради народних депутатів правомочні розглядати питання, віднесені законодавством України до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів, з поміж іншого, вирішуються питання регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування , чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Рада народних депутатів в межах своєї компетенції приймає рішення.

За приписами ст. 22 Земельного кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що приступати до використання землі дозволено за наявності державного акту, виданого на підставі рішення Ради народних депутатів.

Прокурор стверджує, що відповідне рішення уповноваженого органу про надання у постійне користування Держгоспу Жорницький земельної ділянки площею 3048,64 га не приймалось.

Тоді як відповідач заперечує дані твердження прокурора.

При цьому учасники посилаються на обвинувальний акт у кримінальній справі № 131/879/15-к та вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 18.07.2016р у даній кримінальній справі.

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що він, перебуваючи на посаді Жорницького сільського голови с. Жорнище, Іллінецького району, Вінницької області, будучи посадовою особою органу місцевого самоврядування, згідно рішення першої сесії 22 скликання від 15.07.1994 року, діючи з прямим умислом, в інтересах третіх осіб - Держгоспу Жорницький , вчинив дії щодо видачі завідомо неправдивого документу.

Так, ОСОБА_6, з використанням службового становища, всупереч інтересам служби, з порушенням процедури щодо розгляду земельних питань на сесії сільської ради, достовірно знаючи, що питання видачі державного акту на право постійного користування землею Держгоспу Жорницький с. Жорнище Іллінецького району Вінницької області загальною площею 3048,64 га. на 8 сесії 22 скликання від 15.08.1996 року на голосування депутатів не виносилося та не ставилося, перебуваючи в приміщенні сільської ради, що по вул. Бойка, буд.17, с. Жорнище Іллінецького району Вінницької області, в листопаді 1996 року підписав та поставив відтиск гербової печатки Жорницької сільської ради на рішенні 8 сесії 22 скликання Жорницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області від 15.08.1996 року Про видачу державного акта на право постійного користування землею , тим самим надав дозвіл на видачу державного акту на право постійного користування землею Держгоспу Жорницький площею 3048,64 га.

Встановлено, що технічна документація по видачі державного акту на право постійного користування землею держгоспу Жорницький с. Жорнище Іллінецького району Вінницької області комісією затверджена 05.11.1996 року та станом на 15.08.1996 року фактично розроблена не була, що в свою чергу унеможливлює розгляд депутатами сільської ради та прийняття рішення 8 сесії 22 скликання від 15.08.1996 року питання видачі державного акту на право постійного користування землею Держгоспу Жорницький с. Жорнище Іллінецького району Вінницької області, загальною площею 3048,64 га.

В матеріалах справи міститься ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 18.01.2018р. у справі № 131/879/15-к, відповідно до якої вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 18.07.2016р, яким ОСОБА_6 виправдано у зв'язку з недоведеністю наявності в його діянні обов'язкових ознак, які вказують на наявність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, залишено без змін. (т.3, а.с. 68-70)

Даним вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 18.07.2016р у кримінальній справі № 131/879/15-к встановлено, що питання передачі земель Жорницької сільської ради Держгоспу Жорницький у постійне користування розглядалося на 22 сесії 8 скликання 15.08.1996р. Веденням усієї документації, що стосувалася підготовки та проведення 22 сесії 8 скликання Жорницької сільської ради займалася лише одна особа - секретар сільської ради, в коло чиїх обов'язків входили: реєстрація вхідної кореспонденції, підготовка порядку денного сесії, ведення і виготовлення протоколу сесії, виготовлення рішень сесії сільської ради. Однак, недбале та безвідповідальне ставлення секретаря сільської ради до виконання своїх обов'язків значною мірою спотворило дійсні обставини перебігу сесії Жорницької сільської ради 15.08.1996 року.

В силу ч. 6 ст. 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Наведеним стверджується, що на сесії Жорницької сільської ради народних депутатів 22 скликання від 15.08.1996р розглядалось питання передачі земель Жорницької сільської ради Держгоспу Жорницький .

Водночас, оцінюючи докази, що містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що в протоколі сесії Жорницької сільської ради народних депутатів 22 скликання від 15.08.1996р питання щодо надання Держгоспу Жорницький у постійне користування земельної ділянки загальною площею 3048,64 га відсутнє.

У клопотанні Держгоспу Жорницький адресованого Жорницькій сільській раді народних депутатів, останній просив видати державний акт на право постійного користування землею загальною площею 3048,64 га. (т.2, а.с. 11). При цьому заяви (клопотання) про надання земельної ділянки в матеріалах справи відсутнє, і відповідачем не доведено факту його існування.

За змістом 1.10 Інструкції Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) , затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 28 від 15.04.1993 року, розробленню технічної документації передує отримання дозволу відповідної ради народних депутатів про надання земельної ділянки.

В рішенні 8 сесії 22 скликання від 15.08.1996р Жорницької сільської ради народних депутатів Про видачу державних актів на право постійного користування землею , підставою його прийняття зазначено технічну документацію по видачі державного акту на право постійного користування землею Держгоспу Жорницький . Тоді як технічна документація виготовлена 05.11.1996 р. (т.1, а.с. 192-228)

При розгляді справи по суті судом встановлено обставину, яка визнається всіма учасниками справи, що рішення Жорницької сільської ради народних депутатів про надання Держгоспу Жорницький у постійне користування земельної ділянки вказаної оспорюваному акті відсутнє.

Таким чином суд позбавлений можливості дати правову оцінку рішенню, яке приймалось на 8 сесії 22 скликання від 15.08.1996р Жорницькою сільською радою народних депутатів на відповідність діючому у той час законодавству, яке регулювало правовідносини землекористування.

Окрім того, в період часу з дати видачі Державного акту і на час прийняття рішення у справі, ані Жорницькою сільською радою, ані відповідачем не вчинено жодний дій, направлених на усунення недоліків в діяльності сільської ради.

Таким чином суд приходить до висновку, рішення уповноваженого органу про надання Держгоспу Жорницький у постійне користування земельної ділянки площею 3048,64 га відсутнє.

По-друге: відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу; вилучення земель відповідно до статті 31 названого Кодексу; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель та їх моніторингу, додержанням земельного законодавства; розробка і виконання разом з районними та міськими Радами народних депутатів обласних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земельних ресурсів.

Підстави для припинення права користування землею визначені ст.ст. 27, 28 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Так, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; використання землі не за цільовим призначенням; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 Кодексу. Право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки; припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6-8 статті 27 Кодексу. Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1-3 частини першої ст. 27, провадиться за рішенням відповідної Ради народних депутатів.

Відповідно до ст.ст. 76,77 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей. Плата за вказані землі вноситься в порядку, передбаченому статтею 36 цього Кодексу. Порядок використання земель лісового фонду визначається законодавством України.

Стаття 92 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації та релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності. Ця норма не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте особами в установлених законодавством випадках та станом на 01.01.2002 року.

За змістом ст. 16, частин 2, 3 ст. 84, частин 3, 4 ст. 142, ч. 8 ст. 149 та п. 12 розд."Перехідні положень" ЗК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпорядження земельною ділянкою державної форми власності здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування. При цьому не враховується місцезнаходження земельної ділянки - у межах міста чи за його межами (постанова Верховного Суду України від 26 березня 2012 р. у справі N 3-18гс12).

Статтею 16 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить: надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками; здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації лісових пожеж, залучення для їх гасіння протипожежної техніки, а також заборона відвідання лісів населенням і в'їзду до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством; організація благоустрою земельних ділянок лісового фонду і культурно-побутового обслуговування відпочиваючих у лісах зелених зон та інших лісах, що використовуються для цих цілей; вирішення інших питань у галузі регулювання лісових відносин у межах своєї компетенції.

Відповідно до ст. 13 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

З наведено випливає, що сільські ради не були наділені повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду належали виключно до компетенції обласних Рад народних депутатів.

Враховуючи викладене, видавши Державний акт на право постійного користування землею серія І-ВН № 000001 Жорницька сільська рада діяла з перевищенням наданих їй Земельним кодексом України та Лісовим кодексом України повноважень.

По-третє: згідно з п. 1.1 статуту Публічного акціонерного товариства Жорнище , Публічне акціонерне товариство Жорнище є правонаступником майнових прав і обов'язків Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства Жорнище утвореного на підставі рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України у Вінницькій області (наказ №90-ВВ від 02.02.1996р) шляхом перетворення державного підприємства -Держгоспу Жорницький у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство Жорнище і є правонаступником Держгоспу Жорницький .

Як стверджує відповідач він як правонаступник СВАТ Жорнище є добросовісним користувачем земельної ділянки відповідно до Державного акту на право постійного користування серії І-ВН № 000001 від 24.10.1996р.

Водночас, ч.2, 3 та 4 ст. 107 ЦК України встановлено, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Доказів передання по передавальним актам у зв'язку з правонаступництвом від Держгоспу Жорницький до СВАТ Жорнище , як правонаступника Держгоспу Жорницький , а від СВАТ Жорнище до ПАТ Жорнище як правонаступника СВАТ Жоринище земельної ділянки площею 3046,64 га, та доказів державної реєстрації за СВАТ Жорнище , а в подальшому за ПАТ Жорнище права постійного користування спірною земельною ділянкою, відповідачем суду не надано.

Тоді як матеріали справи містять докази протилежного, а саме за інформацією Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області, під час приватизації, в матеріалах інвентаризації Держгоспу Жорницький , станом на 01.11.1995р право користування земельною ділянкою не обліковувалось і не увійшло до статутного капіталу СВАТ Жорнище . Для внесення в план приватизації відомостей про земельну ділянку, регіональному відділенню було надано копію Державного акту (серія І-ВН № 000001) на право постійного користування землею Держгоспом Жорницький . Акт приймання-передачі (розподільчий або передаточний баланс) про передачу земельних ділянок та інших документів, які свідчать про передачу земельних ділянок у користування СВАТ Жорнище від Держгоспу Жорницький не складалися. (т.3, а.с.190)

Наведеним спростовуються доводи відповідача, що право постійного користування землею перейшло до нього в силу закону.

По-четверте: у зв' язку з реформуванням колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) області на засадах колективної та приватної власності на землю і майно та створення на їх основі різних типів господарських структур, відповідно до вимог ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції від 22.06.1993р) на 21 сесії Вінницької обласної ради від 26.06.2001р прийнято рішення № 446 Про припинення права користування земельними ділянками лісового фонду колишніх державних сільсько господарських підприємств (радгоспів ) припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх державних сільсько господарських підприємств (радгоспів) області згідно Переліку, в т.ч. і Держгоспу Жорницький .

Розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації № 307 від 25.09.2002р Про надання в постійне користування земель лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству Віноблагроліс відповідно до положень ч. 2 ст. 57, ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України та ст. 9 Лісового кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення колишнього Держгоспу Жорницький передано у постійне користування Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства Віноблагроліс .

Слід зазначити, що вказані рішення та розпорядження не скасовані та є чинними, відтак підлягають виконанню.

Оцінюючи інші доводи учасників справи, суд не вважає їх переконливими, з огляду на наступне.

Прокурор стверджує, що СВАТ Жорнище створено 05.05.1996р, тобто з моменту його державної реєстрації. Водночас з Державного акту на право постійного користування землею серії № І-ВН за № 000001 вбачається, що земельні ділянки загальною площею 3048,64 га на території Жорницької сільської ради Іллінецького району надані землекористувачу - Держгоспу Жорницький с. Жорнище - 24.10.1996р, тобто через чотири місяці після припинення його, як юридичної особи державної форми власності.

Тоді як рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07.10.2015 у справі № 140/470/15-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що згідно Свідоцтва про державну реєстрацію СВАТ Жорнище , дата внесення відповідних змін до єдиного державного реєстру підприємств та організацій 29 серпня 1997р., отже, 24.10.1996р., на момент видачі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, підприємство було зареєстровано як Держгосп Жорницький .

При цьому суд зважає на положення ч.4 ст.74 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України No 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Зважаючи, що обставина щодо державної реєстрації СВАТ Жорнище встановлена судом, і є преюдиціальною, відтак не потребує доказуванню в даній справі.

Заперечення відповідача щодо того, що визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю без визнання недійсним рішення, на підставі якого видано цей державний акт, є порушенням норм закону спростовуються наступним.

Відповідно до ст. 1 чинного Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Як зазначено у п. 2.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6, державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Саме така ж правова позиція наведена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.02.2013 р. у справі №6-169цс12.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Основного Закону України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14).

У відповідності до ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до п.п., 1, 5, 6 ст. 27 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі, зокрема, припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1 - 8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5 - 9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.

Згідно з ст. 152 чинного ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до приписів ст. 15 чинного ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно п.1, абз. 2 п.2 ст. 16 чинного ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу , які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі " Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, у даному випадку, на думку суду, вимога щодо визнання недійсним Державного акту буде саме тим "ефективним" способом захисту, який виходячи із суті спору зможе відновити порушені права позивачів.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що визнання недійсним Державного акту є засобом усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів щодо користування спірною земельною ділянкою та дасть можливість позивачам реалізувати в межах, передбачених їх повноваженнями, прав на земельну ділянку державної власності.

Що стосується заяви відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

У Цивільному кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Абзацом першим п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Згідно ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судом встановлено, що жодних дій щодо оскарження Державного акту серія І-ВН № 000001 виданого 24.10.1996р позивачами не вживалось, а прокурор звернувся до суду з даним позовом тільки в листопаді 2014 року, тобто за збігом строку позовної давності, на застосуванні якої наполягає відповідач.

Розглядаючи заяву відповідача суд зважає, що частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

За таких обставин, у даній справі "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з позовом про визнання недійсним Державного акту є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного вилучення земельної ділянки, що відноситься до земель лісового фонду, з власності держави та з володіння законного користувача у приватну власність, її незаконне використання для сільськогосподарських потреб, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибуло з такої власності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Виходячи зі змісту статей 1, 2, 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. В межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня, забезпечують законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян. Місцеві державні адміністрації в межах і формах, визначених Конституцією і законами України, вирішують питання використання землі та здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє їм вільно володіти, користуватись та розпоряджатись такими землями відповідно до державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що за спірним Державним актом на право постійного користування землею надана Держгоспу Жорницький . В процесі реформування колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) області відповідно до рішення Вінницької обласної ради від 26.06.2001р № 446 та розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації № 307 від 25.09.2002р надана в постійне користування Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству Віноблагроліс . Приймаючи до уваги, що спірна земельна ділянка є власністю Українського народу, правовідносини, пов'язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності становлять "суспільний", "публічний" інтерес , який полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення права.

Крім того, в даному випадку відповідно до статті 1 Першого протоколу не відбувається порушення принципу "пропорційності", оскільки зміст "суспільного", "публічного" інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу "пропорційності".

З огляду на викладене та враховуючи, що чинним законодавством не передбачено переліку підстав, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності і дане питання віднесено до виключної компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, суд вбачає підстави для визнання поважними причин пропуску прокурором строку позовної давності при звернені до суду з даними позовом.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 21 листопада 2017 року справа № 911/926/17.

За таких обставин, в їх сукупності, заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на наведене вище, в його сукупності та виходячи з принципів законності, розумності і справедливості, суд дійшов висновку задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються 1218,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 191, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 3048,64 га серії І-ВН № 000001, виданого 24.10.1996р. Держгоспу Жорницький .

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Жорнище (вул. Бойка, 17, с. Жорнище, Іллінецький р-н., Вінницька обл., 22721, код ЄДРПОУ 00414210) в дохід Державного бюджету 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 11 червня 2018 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - Прокуратура Вінницької області (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21100)

3 - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

4 - Вінницька обласна державна адміністрація (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21100)

5 - ПАТ "Жорнище" (вул. Бойка, 17, с. Жорнище, Іллінецький р-н., Вінницька обл., 22721)

6 - Іллінецька міська ОТГ (вул. Соборна, 19, м. Іллінці, Вінницька область, 22700)

7 - ВОКСЛП "Віноблагроліс" (вул. Тарногродського, 9, м. Вінниця, 21022)