Рішення

від 06.06.2018 по справі 907/36/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.06.2018 м. Ужгород Справа № 907/36/18

Суддя господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи №907/36/18 за правилами загального позовного провадження

за позовом: Хустської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Нижньоселищенської сільської ради, с. Нижнє Селище, Хустський район Закарпатської області

до відповідача: Фермерського господарства Микулець , с. Нижнє Селище, Хустський район Закарпатської області

про стягнення упущеної вигоди в сумі 58843,80 грн.

секретар судового засідання - Штундер Д.Л.,

За участі представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - ОСОБА_1, голова ФГ Микулець , Талах А.М., представник за довіреністю;

від прокуратури - Валько Д.В., прокурор відділу прокуратури Закарпатської області.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 31.01.2018 року, позовну заяву Хустської місцевої прокуратури залишено без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. 164 ГПК України, та повідомлено останнього про необхідність виправити зазначені недоліки заяви у строк, який не може перевищувати 10 днів з дня отримання ним ухвали.

Хустською місцевою прокуратурою у встановлений судом строк подано суду докази про усунення допущених при поданні позову недоліків.

Відтак, судом встановлено, що після усунення позивачем допущених недоліків, позовна заява відповідає вимогам ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, а тому відповідно до п. 3 ст. 12 ГПК така підлягає прийняттю до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 27.02.2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 27.03.2018 року.

Однак, у визначену дату, підготовче засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням головуючого судді Андрейчук Л.В. в додатковій оплачуваній відпустці у зв'язку із навчанням в аспірантурі.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 17.04.2018 року, відкладено підготовче засідання в межах визначеного ГПК України строку підготовчого провадження на 03.05.2018 року, при цьому строк підготовчого провадження в межах визначеного ГПК України строку підготовчого провадження продовжено на тридцять днів.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 03.05.2018 року, відкладено підготовче засідання в межах визначеного ГПК України строку підготовчого провадження на 16.05.2018 року.

З огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання та оголошення в ньому перерви, суд, вважає за необхідне закрити підготовче провадження та призначити справу №907/36/18 до судового розгляду по суті.

Відтак, ухвалою господарського суду Закарпатської області від 16.05.2018 року, закрито підготовче провадження та призначити справу №907/36/18 до судового розгляду по суті на 06.06.2018 року.

Прокурор, присутній в судовому засіданні, наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав викладених в позові, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до матеріалів справи документами.

Представник позивача, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи (належні докази повідомлення містяться в матеріалах справи), участі належно уповноваженого представника в засідання суду не забезпечив, однак, до початку судового засідання надіслав на адресу суду клопотання, яким просить суд розглянути справу без участі представника позивача, при цьому, в ході судового розгляду представник позивача позов підтримав та просив його задоволити в повному обсязі.

Відповідач та його представник, присутні в судовому засіданні, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи (належні докази повідомлення містяться в матеріалах справи), проти позову заперечили та просили суд в його задоволенні відмовити повністю, з підстав викладених у відзиві на позов.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Хустською місцевою прокуратурою в ході моніторингу офіційного сайту Державної архітектурно - будівельної інспекції України встановлено, що 17 лютого 2015 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації №ЗК143150480462, відповідно до якої, Фермерським господарством Микулець (далі - відповідач) введено в експлуатацію будівництво ковбасного цеху по вул. Центральна, б/н в с. Нижнє Селище, Хустського району Закарпатської області.

Так, згідно зі ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Аналогічну норму наведено в Положенні про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Нижнє Селище, затвердженого рішенням Нижньоселищенської сільської ради №б/н від 01.03.2013 року.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Рішенням Нижньоселищенської сільської ради №б/н від 01.03.2013 року, затверджено Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Нижнє Селище, яке покладає на замовника будівництва обов'язок звернутися із заявою до сільської ради про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури с. Нижнє Селище.

Згідно з ч.1 ст.73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Разом з тим, відповідач, як замовник будівництва, з відповідною заявою до Нижньоселищенської сільської ради не звертався та відповідний договір пайової участі не укладав.

Водночас, Нижньоселищенською сільською радою, голові ФГ Микулець ОСОБА_1 за місцем його проживання, а також на юридичну адресу підприємства, направлялись повідомлення про необхідність з'явитись до адмінбудинку Нижньоселищенської сільської ради для укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Нижнє Селище, а також направлялись примірники зазначеного договору. Однак, відповідач на звернення органу місцевого самоврядування жодним чином не відреагував.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським зобов'язанням визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо).

Положеннями ст. 224 ГК України, встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до положень ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Згідно зі ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника, збитками та вини.

Відповідач не уклав договору про пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Нижнє Селище, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій щодо такого звернення та укладення договору.

Таким чином, неправомірна бездіяльність відповідача щодо його обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, який кореспондується зі зверненням відповідача до позивача із заявою про укладення такого договору, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої, Нижньоселищенська сільська рада позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка охоплюється визначенням упущеної вигоди. При цьому наслідки у виді упущеної вигоди перебувають у безпосередньому причинному зв'язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.

Дана правова позиція повністю узгоджується з практикою Верховного суду України, зокрема, у рішенні від 22.03.2017 мроку по справі № 908/312/16.

Відповідно до ч.6 ст.40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд.

Так, згідно п.2.2.1 Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Нижньоселищенської сільської ради, величина пайової участі встановлюється в розмірі 1 (один) відсоток від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта містобудування - для нежитлових будівель та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного та оздоровчого призначення (санаторії).

Як вбачається з п.15 Декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ЗК143150480462 від 17.02.2015 року, кошторисна вартість будівництва ковбасного цеху в с. Нижнє Селище, за затвердженою проектною документацією склала 5 884 380,00 грн., у тому числі: витрати на будівельно-монтажні роботи 4 119 066,00 грн., витрати на машини, обладнання та інвентар 617 860,00 грн. Про здійснення витрат на придбання земельної ділянки в декларації не зазначено, кошти місцевого чи державного бюджету на будівництво названого вище об'єкта не виділялися.

Таким чином, розмір пайової участі у створенні та розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури с. Нижнє Селище, який мав сплатити відповідач, згідно розрахунку, що додається до позовної заяви, складає 58 843,80 грн., а враховуючи те, що договір не укладено, названа сума являється упущеною вигодою, яку б Нижньоселищенська сільська рада могла отримати при укладанні відповідного договору.

Відповідач зазначає, що ФГ Микулець не отримувало жодного повідомлення Нижньоселищенської сільської ради з пропозицією щодо укладення договору пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Нижнє Селище. Вказує, що такі повідомлення надсилались не ФГ Микулець , а фізичним особам: ОСОБА_4 та ОСОБА_1, а тому приходить до висновку про неналежне його повідомлення позивачем.

Однак, з наведеними висновками відповідача погодитись не можна виходячи з наступного: ст. 40 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон) покладає саме на замовника будівництва звернутися до органу місцевого самоврядування з відповідною заявою (офертою) про намір укласти договір пайової участі, що відповідач не виконав як замовник будівництва, також, замовник будівництва, в особі директора ФГ Микулець отримував листи органу місцевого самоврядування про необхідність укласти договір пайової участі, тобто орган місцевого самоврядування звертався з пропозиціями до замовника, яку останній проігнорував. Такі повідомлення направлялись головам вказаного фермерського господарства, а саме ОСОБА_4 (попередній голова фермерського господарства) та ОСОБА_1 (голова ФГ з 14.11.2016), які діють від імені юридичної особи.

Крім цього, слід зазначити, що листи-пропозиції сільської ради, були направлені на юридичну адресу ФГ Микулець , а саме: Закарпатська область, Хустський район, с. Нижнє Селище, вул. Молодіжна, 2.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про необхідність укладення договору пайової участі та відповідно про необхідність сплати до місцевого бюджету пайового внеску.

Разом з тим, відповідач стверджує, що розрахунок Нижньоселищенської сільської ради поданий до суду разом з позовною заявою, складений з порушенням ч. 5 ст.40 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , оскільки в ньому враховано понесені ФГ Микулець витрати на придбання машини, обладнання та інвентаря. Крім цього, відповідач вказує на те, що величина пайової участі визначається з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

При цьому, з наведеними висновками та твердженнями відповідача погодитись не можна, оскільки, відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону, величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Слід зазначити, що в ч. 5 ст. 40 Закону, зазначено вичерпний перелік витрат, які не слід врахувати при визначенні величини пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, а тому, суд вважає, що витрати понесені відповідачем на придбання машини, обладнання та інвентаря, необхідно враховувати при визначенні величини пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Нижнє Селище.

Щодо твердження відповідача про те, що величина пайової участі визначається з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, суд зазначає наступне:

Так, відповідно до п.3.17 Державних будівельних норм України А.2.2-3-2014 проектна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об'ємно - планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні рішення, а також кошториси об'єктів будівництва.

Згідно п. 4.1 зазначених будівельних норм, проектна документація для будівництва має відповідати положенням законодавства, вимогам містобудівної документації, будівельних норм, стандартів та правил.

Відтак, кошторисна вартість будівництва ковбасного цеху за затвердженою проектною документацію, вказана в п.15 Декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ЗК143150480462 від 17.02.2015 року, підпадає під поняття вартості, про яку йде мова у ч. 5 ст. 40 Закону.

Аналогічний висновок зроблений судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України у справі №922/5937/15 (постанова ВСУ від 16.11.2016), в якій, для розрахунку величини пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту взято кошторисну вартість будівництва, зазначену в декларації про готовність об'єкта до експлуатації, як таку, що відповідає змісту ч.5 ст.40 Закону.

Крім цього, відповідач зазначив, що йому не відомо про існування рішення Нижньоселищенської сільської ради від 01.03.2013 Про затвердження Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Нижнє Селище . Вказує, що Хустською місцевою прокуратурою не надано жодного доказу про оприлюднення рішення Нижньоселищенської сільської ради №б/н від 01.03.2013 року Про затвердження Положення про Порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Нижньоселищенської сільської ради .

З матеріалів справи судом вбачається, що Нижньоселищенською сільською радою на юридичну адресу ФГ Микулець надсилались листи-претензії №206 від 18.11.2016 року та №133 17.07.2017 року, які відповідач належним чином отримав, що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями про отримання. З вказаних листів вбачається, що органом місцевого самоврядування при їх відправленні, додавались також рішення Нижньоселищенської сільської ради №б/н від 01.03.2013 року Про затвердження Положення про Порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Нижньоселищенської сільської ради . Відтак, виходячи з наявних матеріалів справи, суд приходить до висновку, що відповідачу було відомо про існування рішення Нижньоселищенської сільської ради від 01.03.2013 Про затвердження Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Нижнє Селище .

Крім цього, відповідно до ч.5 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Згідно ч. 12 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.

З наведеного вбачається, що рішення Нижньоселищенської сільської ради №б/н від 01.03.2013 року, є саме регуляторним нормативно-правовим актом, а тому порядок оприлюднення вказаного рішення, врегульовано Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Згідно ст.12 вказаного Закону, регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

З цього приводу слід зазначити, що в Нижньоселищенської сільської ради відсутня офіційна сторінка у мережі Інтернет та друковані засоби масової інформації.

Водночас, положення ст.13 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності передбачають також інші способи оприлюднення регуляторних нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, які гарантують доведення інформації до відповідної територіальної громади, при цьому не зазначають їх.

У зв'язку з наведеним, слід зазначити, що рішення Нижньоселищенської сільської ради №б/н від 01.03.2013 року Про затвердження Положення про Порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Нижньоселищенської сільської ради , оприлюднювалось на інформаційному стенді в приміщенні адмінбудинку сільської ради та тим самим було доведено до відома мешканців територіальної громади. Зазначене підтверджується тим, що з початку дії вищезазначеного рішення Нижньоселищенської сільської ради від 01.03.2013 року, органом місцевого самоврядування укладено із замовниками будівництва об'єктів нерухомого майна 4 договори про пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Нижньоселищенської сільської ради.

Таким чином, вказане рішення органу місцевого самоврядування виконується добросовісними замовниками будівництва та вказує на його чинність та обов'язковість до виконання на території Нижньоселищенської сільської ради, а дії відповідача в даному випадку спрямовані на ухилення від виконання покладеного на нього обов'язку.

Крім цього, відповідач зазначив, що між ним та Нижньоселищенською сільською радою не існувало правовідносин щодо укладення договору, передбачених ст.ст.641-649 ЦК України, а тому приходить до висновку про необґрунтованість висунутих позовних вимог.

Однак, з наведеним твердженням суд погодитись не може, оскільки Хустською місцевою прокуратурою при пред'явленні вищезазначеної позовної заяви до суду вибрано спосіб захисту, визначений ст.22 Цивільного кодексу України та ст.224 Господарського кодексу України, а саме стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, а не врегулювання переддоговірного спору, як вважає відповідач. Тому, посилання відповідача на норми Цивільного кодексу України в даному випадку є безпідставними.

Водночас, факт відмови відповідача від укладення з позивачем договору про пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Нижньоселищенської сільської ради, разом з іншими наявними в матеріалах справи доказами, доводить наявність усіх елементів цивільного правопорушення.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд зазначає таке.

Обов'язок доказування, відповідно до ст. 129 Конституції України та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги.

Підсумовуючи сукупність встановлених фактичних обставин справи і норм права, суд дійшов висновку, що матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача суми упущеної вигоди в розмірі 58843,80 грн. є правомірною та такою, що підлягає задоволенню повністю , оскільки позов належним чином прокурором та позивачем доведено і документально підтверджено.

З огляду на викладене, вимога про стягнення з відповідача суми упущеної вигоди в розмірі 58843,80 грн. - підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, враховуючи вищенаведене в сукупності, заявлені позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ст.129 ГПК України з відповідача на користь Прокуратури Закарпатської області підлягає стягненню сума 1762,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 129, 202, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити - повністю.

2. Стягнути з фермерського господарства Микулець (90440, Закарпатська обл., Хустський р-н, с. Нижнє Селище, вул. Молодіжна, 2, код 35355457) на користь Нижньоселищенської сільської ради (90440, Закарпатська обл., Хустський р-н, с. Нижнє Селище, вул. Центральна, 82, код 04350122) суми упущеної вигоди в розмірі 58843,80 грн. (п'ятдесят вісім тисяч вісімсот сорок три грн. 80 коп.).

3. Стягнути з фермерського господарства Микулець (90440, Закарпатська обл., Хустський р-н, с. Нижнє Селище, вул. Молодіжна, 2, код 35355457) на користь Прокуратури Закарпатської області (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2-а, код 02909967) витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 11.06.2018 року.

Суддя Андрейчук Л.В.