Рішення

від 04.06.2018 по справі 910/3889/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2018Справа № 910/3889/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Сервіс"

про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання питної води та приймання стічних вод в розмірі 499798,50 грн.

Представники сторін:

від позивача: Карандюк Ю.О., довіреність № 526 від 02.04.18;

від відповідача: Биліна Р.Г., довіреність б/н від 25.04.18; Хмельницький А.П., керівник.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-Сервіс" про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання питної води та приймання стічних вод в розмірі 499 798,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 09689А/4-1-02 від 30.06.2011 в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.04.2018.

У судове засідання 27.04.2018 представники учасників судового процесу з'явилися.

27.04.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що позивачем у період з 02.01.2015 по 01.12.2017 надано відповідачу послуг на загальну суму 1 253 092,33 грн., в зв'язку з чим, означена обставина ним визначається та відповідач не має жодних заперечень що кількості (обсягу) та вартості отриманих послуг, зазначених у розрахункових документах, виставлених позивачем у спірний період. Також, відповідача погоджується з тим, що впродовж спірного періоду, Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації в рахунок відшкодування пільг та субсидій, перерахувало 31 758,33 грн. Однак, відповідач зазначає, що з іншими обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, ТОВ Адоніс-Сервіс не погоджується. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що впродовж спірного періоду з 01.02.2015 по 31.12.2017 відповідачем сплачено 971 882,55 грн., та у період з 01.01.2018 по 30.03.2018 - 146 000 грн., в підтвердження чого, додає до відзиву платіжні доручення, а відтак, розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 103 451,45 грн. Відтак, з огляду на інший розмір основної заборгованості, відповідач також не погоджується з нарахованими інфляційними втратами та 3% річними, в зв'язку з чим, надає власний контр розрахунок з урахуванням наведеної заборгованості. Також, відповідач заперечуючи проти стягнення штрафу на підставі п. 4.6 Договору зазначає, що позивач ототожнює суми, яку відмовився сплатити відповідач, з сумою поточної заборгованості, що не ґрунтується на жодній цивільно-правовій чи господарського-правовій нормі, та є нічим іншим, як спробою покласти на відповідача подвійну відповідальність аза вчинення одного й того ж порушення: порушення строку оплати наданих послуг, визначеного п. 2.2.2 Договору, за що позивач вже наполягає на стягненні пені відповідно до п. 4.2 Договору. Крім того, оскільки позовну заяву подано лише 30.03.2018, відповідач просить застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих поза строком.

За результатами судового засідання, судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 21.05.2018 та встановлено сторонам строки для подання відповіді на відзив та заперечень на відповідь.

11.05.2018 представником позивача подано відповідь на відзив, у якому позивач зазначає, що зарахував кошти сплачені у період з 01.01.2018 по 30.03.2018 у розмірі 146 000 грн. згідно призначень платежу, як оплату заборгованості, яка виникла станом на 31.03.2018, тобто після спірного періоду.

18.05.2018 представником відповідача подано заперечення на відповідь.

18.05.2018 представником позивача подано додаткові пояснення.

У судове засідання 21.05.2018 представники сторін з'явились.

За результатами судового засідання 21.05.2018 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.06.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.

Представники сторін у судове засідання 04.06.2018 з'явились.

В судовому засіданні 04.06.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечили.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 04.06.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

10 червня 2011 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Адоніс-Сервіс (далі - відповідач, абонент) було укладено Договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 09689А/4-1-02 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об'єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об'єктів водоспоживання та водовідведення, яка є невід'ємною частиною цього Договору, та на підставі пред'явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації (надалі - Умови), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну плату наданих йому постачальником послуг на умовах цього Договору ат дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (в подальшому - правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України від 19.02.2012 за № 37, зареєстрованими в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691 (в подальшому - правила приймання), Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 04.08.2009 за № 876 (в подальшому місцеві правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим Договором.

Відповідно до п. 2.1.1 Договору, облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється: за показаннями засобу обліку, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента кількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх засобів обліку, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показами засобів обліку. В разі технічної неможливості встановлення засобів обліку, кількість поставленої води для опливу може визначатися за узгодженим з постачальником розрахунком на підставі наданих абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу.

Згідно з п. 2.1.2 Договору, зняття показань з засобу (-ів) обліку здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки, згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента зі стабільним об'ємом водоспоживання (до 30 м.куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватися постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Покази засобу (ів) обліку за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, зняті постачальником є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг.

Пунктом 2.1.4 Договору встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показами засобів обліку стічних вод, за кількістю води, що надходять із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показами засобів обліку води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків, відповідності до Правил користування та Місцевих правил приймання.

Постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення, тощо) для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами, відповідно із чинним законодавства та не підлягають узгодженню сторонами. У разі зміни тарифів у період дії цього договору, постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах, без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів (п. 2.2.1 Договору).

За умовами пункту 2.2.2 Договору у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата за надані послуги, що надходить від абонента незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно з п.п. 2.2.3, 2.2.4 Договору, у разі не отримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же строк направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити платіжний документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Пунктом 3.3.5 Договору визначено, що абонент зобов'язується сплачувати вартість наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору.

Цей договір укладається строком на 1 рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про іншу сторону про його припинення (п. 7.1 Договору).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за Договором в частині надання відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення у період з 01.02.2015 по 31.12.2017 на загальну суму 1 253 092,33 грн., в підтвердження чого позивачем надано розшифровки рахунків абонента та акти про зняття показань з приладу обліку, за період лютий 2015 року по грудень 2017 року.

Крім цього, позивач надав довідку вих. № 104/18 від 02.02.2018, видану уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Радикал Банк , що підтверджує виставлення відповідачу дебетових повідомлень за період з 01.02.2015 по 10.07.2015 з долученим реєстром таких повідомлень; довідку № 51/12-614 від 08.02.2018, видану ПАТ БАНК КРЕДИТ ДНІПРО , з долученням реєстру дебетових повідомлень за період з 17.06.2016 по 31.12.2017 та довідку № 9-1/352 від 05.02.2018, видану уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ Хрещатик , що підтверджує виставлення відповідачу дебетових інформаційних повідомлень про оплату послуг за період з 11.07.2015 по 05.04.2016.

Проте, як зазначає позивач, вартість наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення у період з 01.02.2015 по 31.12.2017, оплачені відповідачем лише частково, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 338 262,41 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір є договором надання послуг водопостачання та водовідведення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. глави 63 Цивільного кодексу України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом (ч. 2 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

При цьому, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

За приписами ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Відповідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Згідно із ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані, зокрема своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Міністерством з питань житлово-комунального господарства України прийнято наказ №190 від 27.06.2008, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила №190).

Так, згідно пунктами 3.1., 5.2. Правил №190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п. 3.7. Правил №190).

За приписами ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та пп. 5 п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ПАТ АК Київводоканал надало ТОВ Адоніс-Сервіс послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01.02.2015 по 31.12.2017 на загальну суму 1 253 092,33 грн.

На підтвердження факту виконання договору за вказаний період позивачем було надано акти про зняття показників з приладів обліку з лютого 2015 року по грудень 2017 року та розшифровки рахунків абонента.

В свою чергу, надання послуг на у період з 01.02.2015 по 31.12.2017 на загальну суму 1 253 092,33 грн. відповідачем не заперечується та визнається у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України унормовано, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Також, матеріали справи не містять зауважень відповідача щодо обсягів послуг водопостачання згідно наявних в матеріалах справи актів про зняття показників з приладів обліку.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем долучені до матеріалів справи довідка вих. № 104/18 від 02.02.2018, видану уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Радикал Банк , що підтверджує виставлення відповідачу дебетових повідомлень за період з 01.02.2015 по 10.07.2015 з долученим реєстром таких повідомлень; довідку № 51/12-614 від 08.02.2018, видану ПАТ БАНК КРЕДИТ ДНІПРО , з долученим реєстром дебетових повідомлень за період з 17.06.2016 по 31.12.2017 та довідку № 9-1/352 від 05.02.2018, видану уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ Хрещатик , що підтверджує виставлення відповідачу дебетових інформаційних повідомлень про оплату послуг за період з 11.07.2015 по 05.04.2016.

З урахуванням умов укладеного договору, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати розрахунки у п'ятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента.

Водночас, враховуючи положення п. 2.2.3, відповідач повинен був здійснювати оплату за надані позивачем послуги не пізніше 5-го числа наступного місяця.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

При цьому, за твердженням позивача, відповідачем сплачено отримані послуги лише частково, у зв'язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 338 262,41 грн.

Відповідач в свою чергу, визнає заборгованість у розмірі 103 451,45 грн., в обґрунтування розміру якої, долучив до відзиву на позовну заяву платіжні доручення про часткову сплату заборгованості.

Так, у матеріалах справи наявні платіжні доручення на загальну суму 1 117 882,55 грн., а саме № 28 від 27.02.2015 на суму 14 800 грн., № 43 від 31.03.2015 на суму 55 000 грн., № 63 від 30.04.2015 на суму 40 000 грн., № 85 від 29.05.2015 на суму 26 000 грн., № 100 від 30.06.2015 на суму 16 000 грн., № 112 від 31.07.2015 на суму 13 000 грн., № 150 від 03.12.2015 на суму 10 000 грн., № 1 від 04.01.2016 на суму 20 000 грн., № 10 від 26.01.2016 на суму 30 000 грн., № 17 від 29.01.2016 на суму 20 000 грн., № 35 від 04.03.2016 на суму 70 000 грн., № 81 від 29.04.2016 на суму 68 000 грн., № 99 від 31.05.2016 на суму 45 000 грн., № 143 від 29.07.2016 на суму 20 000 грн., № 158 від 31.08.2016 на суму 20 000 грн., № 198 від 31.10.2016 на суму 14 000 грн., № 221 від 16.12.2016 на суму 108 082,55 грн., № 3 від 06.01.2017 на суму 30 000 грн., № 20 від 31.01.2017 на суму 50 000 грн., № 62 від 31.03.2017 на суму 100 000 грн., № 73 від 28.04.2017 на суму 50 000 грн., № 107 від 29.06.2017 на суму 40 000 грн., № 168 від 30.11.2017 на суму 42 000 грн., № 178 від 28.12.2017 на суму 70 000 грн., № 15 від 30.01.2018 на суму 60 000 грн., № 37 від 28.02.2018 на суму 46 000 грн. та № 55 від 29.03.2018 на суму 40 000 грн.

Позивач, в свою чергу зазначає, що не погоджується із зарахуванням 146 000 грн. сплачених згідно платіжних доручень № 15 від 30.01.2018 на суму 60 000 грн., № 37 від 28.02.2018 на суму 46 000 грн. та № 55 від 29.03.2018 на суму 40 000 грн., в рахунок погашення боргу за спірний період, оскільки зазначені кошти було зараховано позивачем, як оплату заборгованості, яка виникла станом на 31.03.2018, згідно призначень платежу у платіжних дорученнях.

Однак, дослідивши надані відповідачем платіжні доручення на підтвердження здійснених оплат, судом встановлено, що платіжні доручення № 28 від 27.02.2015 на суму 14 800 грн., № 43 від 31.03.2015 на суму 55 000 грн., № 63 від 30.04.2015 на суму 40 000 грн., № 85 від 29.05.2015 на суму 26 000 грн., № 100 від 30.06.2015 на суму 16 000 грн., № 112 від 31.07.2015 на суму 13 000 грн., № 150 від 03.12.2015 на суму 10 000 грн., № 1 від 04.01.2016 на суму 20 000 грн., № 10 від 26.01.2016 на суму 30 000 грн., № 17 від 29.01.2016 на суму 20 000 грн., № 35 від 04.03.2016 на суму 70 000 грн., № 81 від 29.04.2016 на суму 68 000 грн., № 99 від 31.05.2016 на суму 45 000 грн., № 143 від 29.07.2016 на суму 20 000 грн., № 158 від 31.08.2016 на суму 20 000 грн., № 198 від 31.10.2016 на суму 14 000 грн., № 221 від 16.12.2016 на суму 108 082,55 грн., № 3 від 06.01.2017 на суму 30 000 грн., № 20 від 31.01.2017 на суму 50 000 грн., № 62 від 31.03.2017 на суму 100 000 грн., № 73 від 28.04.2017 на суму 50 000 грн., № 107 від 29.06.2017 на суму 40 000 грн., № 168 від 30.11.2017 на суму 42 000 грн., № 178 від 28.12.2017 на суму 70 000 грн., № 15 від 30.01.2018 на суму 60 000 грн. та № 37 від 28.02.2018 на суму 46 000 грн. містять лише загальне призначення платежу, а саме за Договором , без конкретизації періоду, та лише платіжне доручення № 55 від 29.03.2018 на суму 40 000 грн. містить призначення платежу за посиланням на сплату за березень за Договором .

При цьому, за умовами пункту 2.2.2 Договору, в разі утворення боргу оплата за надані послуги, що надходить від абонента незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відтак, з урахуванням п. 2.2.2 Договору, сторонами погоджено не право позивача на зарахування таких коштів на власний розсуд, а обов'язок із зарахуванням таких коштів в рахунок погашення боргу.

Враховуючи вищевикладене, як встановлено судом з фактичних обставин справи та наданих сторонами доказів, відповідачем було сплачено за надані позивачем послуги у розмірі 1 117 882,55 грн., що не спростовано позивачем.

В свою чергу, доводи позивача щодо того, що кошти сплачені відповідачем у лютому та березні 2015 року, зараховані у рахунок погашення заборгованості, яка виникла станом на 01.02.2015 судом відхиляються, оскільки з наданого позивачем розрахунку позовних вимог, доданого до позовної заяви, позивач у графі за березень 2015 року зазначає саме про переплату у розмірі 4 478,67 грн.

Також, з матеріалів справи вбачається та не заперечуються сторонами, що розмір відшкодування пільг та субсидій у спірний період склав 31 758,33 грн.

Здійснивши перерахунок розміру заборгованості за Договором, з урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за послуги з водопостачання та водовідведення води за період з 01.02.2015 по 31.12.2017 складає 103 451,45 грн., та відповідно підлягає стягненню з відповідача.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 103 451,45 основного боргу.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 36 274,22 грн., 3% річних в розмірі 28 611,99 грн., інфляційні втрати в розмірі 79 736,77 грн. та штраф в розмірі 16 913,12 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені на підставі п. 4.2 Договору, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 4.2 Договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняєтеся через 1 рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, як вбачається з умов п. 4.2 Договору, сторонами було погоджено інший строк нарахування пені, ані ж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, беручи до уваги наданий контр розрахунок, здійснений відповідачем, періодів нарахування пені, визначених позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 32 783,63 грн.

Водночас суд враховує подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Згідно із статтею 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.1 п.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Разом із тим положеннями частини шостої статті 232 ГК передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, положення глави 19 ЦК про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-1217гс-16 від 08.02.2017.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені, позивач здійснює нарахування пені на суму наданих послуг, починаючи з лютого 2017 року.

В свою чергу, з позовом до суду позивач звернувся 30.03.2018, що підтверджується вхідним штемпелем відділу діловодства Господарського суду міста Києва.

Відтак, річний строк для нарахування пені складає період з 30.03.2017 по 30.03.2018.

Так, з наявної у матеріалах справи довідки № 51/12-614 від 08.02.2018, виданої ПАТ БАНК КРЕДИТ ДНІПРО , з долученим реєстром дебетових повідомлень за період з 17.06.2016 по 31.12.2017, вбачається, що граничний строк оплати, з рахуванням умов Договору, за платіжною-вимогою № 17021123 від 17.02.2017 - 22.02.2017, за платіжною-вимогою-дорученням № 10031045 від 10.03.2017 - 15.03.2017.

З здійсненого позивачем розрахунку пені та контр розрахунку здійсненого відповідачем, вбачається, що сторонами враховано зазначені кінцеві строки оплати.

Таким чином, з 23.02.2017 почалося прострочення з оплати відповідачем платіжної-вимоги № 17021123 від 17.02.2017 та з 16.03.2017 почалося прострочення з оплати відповідачем платіжної-вимоги-дорученням № 10031045 від 10.03.2017

З огляду на викладене, здійснені позивачем нарахування пені на суми зазначені у платіжній-вимозі № 17021123 від 17.02.2017 та платіжній-вимозі-доручення № 10031045 від 10.03.2017 до 30.03.2017, здійснені поза межами річного строку.

Відтак, з урахування пропуску строку позовної давності, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 31 371,52 грн.

Щодо вимоги про стягнення 16 913,12 грн. штрафу, на підстав пункту 4.6 Договору,то суд вважає дану позовну вимогу необґрунтованою, оскільки позивач не направляв відповідачеві рахунки, а надсилав через банк інформаційні дебетові повідомлення, в матеріалах справи також відсутні рахунки, а подані лише розшифровки до рахунків.

Відтак, матеріали справи не містять, а позивачем не доведено, що ним виставлялись рахунки відповідачу, а відповідач в свою чергу, відмовлявся їх оплачувати.

Крім того, судом встановлено, що відповідач частково сплачував суми заборгованості, що виникла у нього за договором, що свідчить про прострочення виконання своїх договірних зобов'язань, а не про відмову їх виконувати.

При цьому, суд враховує, що позивач не надав обґрунтованого розрахунку штрафу та не зазначив, які саме рахунки відповідач відмовився сплатити і на яку суму.

Аналогічна правова позиції викладена Вищим господарським судом України у постанові від 29.03.2017 у справі № 910/10950/16.

За таких умов суд відмовляє позивачу у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 16 913,12 грн. в зв'язку з необґрунтованістю.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачаться з наданого позивачем розрахунку, позивач помилково нараховує 3% річних та інфляційні втрати по 31.12.2017, не враховуючи здійснені позивачем оплати.

Також, позивачем не враховано, що сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Відтак, здійснивши перерахунок розміру 3 % річних та інфляційних втрат, дослідивши наданий відповідачем контррозрахунок, судом встановлено, що вимоги про стягнення 3 % річних є обґрунтованими в частині нарахування 3% річних в розмірі 7 249 грн. та інфляційних втрат в розмірі 35 445,21 грн.

Крім того, відповідач просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Так, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

З розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, доданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати з 22.02.2015.

В свою чергу, з позовом до суду позивач звернувся 30.03.2018, що підтверджується вхідним штемпелем відділу діловодства Господарського суду міста Києва.

Відтак, трирічний строк для нарахування 3% річних та інфляційних втрат складає період з 30.03.2015 по 30.03.2018.

Так, з наявної у матеріалах справи довідки вих. № 104/18 від 02.02.2018, виданої уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Радикал Банк , що підтверджує виставлення відповідачу дебетових повідомлень за період з 01.02.2015 по 10.07.2015 з долученим реєстром таких повідомлень, вбачається, що граничний строк оплати, з урахуванням умов Договору за платіжною-вимогою № 16021117 від 16.02.2015 - 21.02.2015, за платіжною-вимогою-дорученням № 16021118 від 16.02.2015 - 21.02.2015, за платіжною-вимогою-дорученням № 12031116 від 12.03.2015 - 17.03.2015, за платіжною-вимогою-дорученням № 12031117 від 12.03.2015 - 17.03.2015.

З здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних та контррозрахунку здійсненого відповідачем, вбачається, що сторонами враховано зазначені кінцеві строки оплати.

Таким чином, з 22.02.2015 почалося прострочення з оплати відповідачем платіжної-вимоги № 16021117 від 16.02.2015 та платіжної-вимоги-доручення № 16021118 від 16.02.2015, а з 18.03.2015 за платіжною-вимогою-дорученням № 12031116 від 12.03.2015 - та за платіжною-вимогою-дорученням № 12031117 від 12.03.2015.

З огляду на викладене, здійснені позивачем нарахування 3% річних та інфляційні втрати на суми зазначені у платіжних вимогах № 16021117 від 16.02.2015 № 16021118 від 16.02.2015, № 12031116 від 12.03.2015, № 12031117 від 12.03.2015 до 30.03.2015, здійснені поза межами строку позовної давності.

Відтак, з урахування пропуску строку позовної давності, судом встановлено, що з відповідача підлягають стягненню 3 % річних в сумі 7 226,30 грн. та інфляційні втрати в сумі 35 445,21 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Адоніс-Сервіс (02095, м. Київ, вулиця Княжий Затон, будинок 9; ідентифікаційний код: 37331470) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, м. Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1-А; ідентифікаційний код: 03327664) заборгованість в розмірі 103 451 (сто три тисячі чотириста п'ятдесят одна) грн. 45 коп., пеню в розмірі 31 371 (тридцять одна тисячі триста сімдесят одна) грн. 52 коп., 3 % річних в розмірі 7 226 (сім тисяч двісті двадцять шість) грн. 30 коп., інфляційні втрати в розмірі 35 445 (тридцять п'ять тисяч чотириста сорок п'ять) грн. 21 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 698 (дві тисячі шістсот дев'яносто вісім) грн. 92 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 11.06.2018.

Суддя О.А. Грєхова