Ухвала

від 08.06.2018 по справі 199/345/17-к

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/345/17-к

(1-кс/199/525/18)

УХВАЛА

08.06.2018

Слідчий суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора - ОСОБА_3 ,

представника власника майна - адвоката ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_5 про скасування арешту майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 просить у поданій заяві про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.01.2017 (справа №199/345/17-к, 1кс/199/29/17) про арешт майна, а саме будинок АДРЕСА_1 ; земельна ділянка (кадастровий номер 1210100000:02:381:0076, площа 0,0753 га за адресою: АДРЕСА_1 ) та заборону будь-яким особам відчужувати вказане майно та розпоряджатися ним.

Згідно з поданим клопотанням на даний час з часу порушення кримінального провадження власник майна ( ОСОБА_5 ) не викликалася у відділ поліції для дачі будь-яких показань, органами досудового розслідування порушено строки, передбачені ст. 219 КПК, підозрювані і притягнуті до кримінальної відповідальності відсутні.

Посилаючись у клопотанні про скасування арешту майна на те, що в силу ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді за умови доведення того, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 2 ст. 174 КПК), у клопотанні й заявлено відповідну вимогу.

У судовомузасіданні представник власника майна - адвокат ОСОБА_4 повністю підтримав подане клопотання, та просив врахувати, що на даний час спило майже 2 роки з часу порушення кримінального провадження, в межах якого було накладено арешт, та 1,5 роки з часу накладення арешту на зазначене вище нерухоме майно, втім, кримінальне провадження втрачено, до цього часу в ньому не визначено хто є підозрюваним та чи є та хто саме є потерпілою особою від кримінального правопорушення, у порядку ЦПК не здійснюється жодного судового розгляду відносно цього майна, та існуванням арешту за таких обставин порушуються права власника цього майна.

Прокурор просив відмовити в задоволенні поданого клопотання повністю, вважав, що арешт, накладений ухвалою слідчого судді про накладення арешту від 16.01.2017, не може бути скасований, оскільки накладений в свій час в межах відповідного кримінального провадження, здійснення досудового розслідування по якому на даний час унеможливлено через відсутність відомостей про місце перебування даного кримінального провадження.

Розглянув клопотання, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.

Ухвалою слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.01.2017 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК накладений арешт та заборонено відчуження будь-яким особам наступного нерухомого майна: будинку АДРЕСА_1 ; земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:02:381:0076, площа 0.0753 га) за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки прокурором надано достатньо доказів, які вказують на те, що існує достатньо підстав вважати, що майно буде приховуватися, може бути втрачено або знищено, перетворено або відчужено третім особам.

Як встановлено ухвалою слідчого судді від 16.01.2017 досудовим розслідуванням встановлено, що реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1 проведена на підставі фіктивних документів, оскільки договір купівлі продажу від 28.06.1994 року, на підставі якого ОСОБА_6 придбав будинок АДРЕСА_1 , у КП «Дніпропетровське Міжміське бюро технічної інвентаризації» не зареєстрований, однак до 2012 року договори купівлі продажу (інші правовстановлюючі документи) обов`язково проходили державну реєстрацію у КП «Дніпропетровське Міжміське бюро технічної інвентаризації». Оскільки договір купівлі продажу від 28.06.1994 року у ДМБТІ не зареєстрований, а в ДМБТІ міститься інформація щодо інших власників вказаного об`єкту нерухомості є підстави вважати, що договір купівлі продажу, серія та номер: НАО 935660/р.№1154 є фіктивним.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.07.2016 року встановлено, що 18.07.2016 року, приватний нотаріус ОСОБА_7 , зареєструвала право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 1210100000:02:381:0076, площа 0.0753 га., адреса: АДРЕСА_1 ) за ОСОБА_5 .

Оскільки, підставою для отримання вказаної земельної ділянки стала реєстрація права власності на об`єкт нерухомості, а право власності на об`єкт нерухомості набуто поза волею власника та отримано шахрайським шляхом, а саме шляхом пред`явлення фіктивних документів то похідне право на земельну ділянку (кадастровий номер 1210100000:02:381:0076, площа 0.0753 га., адреса: АДРЕСА_1 ) є незаконним, а предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій - нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпро (Дніпропетровськ), провулок Павлодарський, та складається з житлового будинку літ. А-1, сараю літ. Б, сараю літ. В, вбиральні літ. Г, 1-водоколонки; земельна ділянка (кадастровий номер 1210100000:02:381:0076, площа 0.0753 га), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням вимог ст. 98 КПК Україниє речовими доказами, оскільки містять відомості про вчинення кримінального правопорушення і можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.02.2017 ухвала слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 1601.2016 залишена без змін.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.

Згідно ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно доч.2ст.170КПК Україниарешт майнадопускається зметою забезпечення: 1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Разом з тим, за ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Стаття перша Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Конвенція) проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право вільно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка в силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини спрямована не тільки на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, але також зобов`язує державу вживати необхідних заходів, спрямованих на захист права власності.

Зазначена правова позиція сформульована ЄСПЛ у справі «Броньовський проти Польщі» від 22 червня 2004 р.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р. зазначив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції містить три окремі норми: перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам ?вона міститься у другому реченні частини першої; третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети ?ця норма міститься в частині другій.

Для з`ясування наявності порушення вказаної другої норми «позбавлення майна» ЄСПЛ повинен встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом всієї Конвенції.

Будь-яке втручання з боку представників влади в безперешкодне користування особою своїм майном повинне бути «законним». Представники органів державної влади мають право контролювати використання майна лише на підставі законів. Таке втручання має бути законним і не свавільним («Фрізен проти Російської Федерації» від 24 березня 2005 р., «Бакланов проти Російської Федерації» від 09 червня 2005 р., «Коновалов проти Російської Федерації» від 24 травня 2007 р. та ін.).

У справі «Ісмаілов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

Коли уряд відмовляє особі у доступі до її власності протягом кількох років, позбавляючи тим самим цю особу можливості користуватися, розпоряджатися, володіти цією власністю, то в цьому випадку має місце порушення права на володіння своїм майном. Суд дійшов такого висновку у справі Лоізіду проти Туреччини (1996).

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Суд виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов`язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на «мирне володіння майном» у розумінні першого речення ст.1 Першого протоколу («Звольський та Звольська проти Республіки Чехія»).

Для оцінки поведінки держави в контексті дотримання вимог ст.1 Першого протоколу Суд має зробити повне дослідження різних інтересів у справі, беручи до уваги, що мета Конвенції полягає в захисті прав, які є «очевидними та вагомими». Серед іншого, встановлюється наявність спірної ситуації. При цьому, коли питання суспільної користі дійсно виникає у справі, ЄСПЛ вимагає від державних органів влади «реагувати належним чином, правильно та з великою відповідальністю» (Рішення у справах «Василеску проти Румунії» та «Бейлер проти Іспанії»).

Як встановлено слідчим суддею під час розгляду клопотання ОСОБА_5 про скасування арешту майна, станом на 16.01.2017 органом досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016042630000073 був Амур-Нижньодніпровський ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, втім, станом на 08.06.2018 слідчому судді не надано відомостей щодо органу, який здійснює досудове розслідування в даному кримінальному провадження, його перебігу та його наслідків через можливу втрату матеріалів даного кримінального провадження.

Відповідно до наданої прокурором ОСОБА_3 листа на вимогу першого заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 до начальника СВ Дніпропетровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 від 28.02.2018 про проведення службового розслідування за фактом можливої втрати матеріалів кримінального провадження №42016042630000073 станом на 08.06.2018 відповіді не надано.

За наведених вище обставин не є допустимим продовження (з 16.01.2018 по 08.06.2018) втручання у права особи ( ОСОБА_5 ) щодо обмеження її права власності, яке ніким не оспорюється та з урахуванням невизначеності із долею кримінального провадження, можлива втрата матеріалів якого, виходячи з листа від 28.02.2018, допускається прокурором ОСОБА_9 , та слідчий суддя на підставі встановлених фактів щодо відсутності відомостей про наявність матеріалів кримінального провадження №42016042630000073 у будь-якому органі досудового розслідування та у прокурора та з огляду на вищенаведену практику ЄСПЛ виходить ізвідсутності «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (в даному випадку ОСОБА_5 ), а також з того, що зі спливом певного часу орган досудового розслідування мав навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності, втім, цього органом досудового розслідування виконано не було, тому клопотання підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8, 41 Конституції України, ч.ч. 1,2ст.174,ст.372КПКУкраїни, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_5 про скасування арешту майна задовольнити повністю.

Скасувати арешт нерухомого майна, накладений ухвалою слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.01.2017 (справа №199/345/17-к, провадження 1-кс/199/29/17): будинку АДРЕСА_1 ; земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:02:381:0076, площа 0.0753 га) за адресою: АДРЕСА_1 , та заборону будь-яким особам відчужувати вказане майно та розпоряджатися ним.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення. якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1