Рішення

від 25.04.2018 по справі 205/8198/17

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

25.04.2018 Єдиний унікальний номер 205/8198/17

Провадження №2/205/1136/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Шавули В.С.

за участю секретаря Джурко Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу №20 Мир про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 11 грудня 2017 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із даним позовом (а.с. 2-4).

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що з 1987 року він відкрито та безперервно володіє квартирою АДРЕСА_1.

Вказану квартиру отримав батько позивача - ОСОБА_2 в ЖБК №20 Мир , який і побудував весь будинок. У квартирі проживали батьки позивача: ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, та позивач.

За життя батько позивача сплатив пайовий внесок за квартиру у повному обсязі, але оформити належним чином право власності на неї не встиг.

На теперішній час будь-які відомості про зареєстроване право власності на вказану квартиру відсутні, отже враховуючи те, що позивач відкрито та безперервно з 1987 року володіє квартирою АДРЕСА_1, то на його думку, він має право на набуття права власності на вказану квартиру за набувальною давністю.

На підставі викладених обставин позивач вимушений був звернутися до суду із даним позовом, в якому просить суд визнати за ним право власності квартиру АДРЕСА_1

Ухвалою суду від 19 грудня 2017 року провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.25).

Відповідач надав до суду письмову заяву про визнання позову, в якій вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі (а.с.28).

У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до ч.5 ст.. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до ст.. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, зокрема із правочинів, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України в редакції 2003 року).

Суд, вислухавши позивача, представника відповідача та вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився у батьків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.5-8,15). Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7).

Згідно довідки ЖБК №20 Мир №101 від 03.11.2016 року (а.с.11) за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали ОСОБА_2, померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.12,13).

Із довідки ЖБК №20 Мир №100 від 03.11.2016 року встановлено, що ОСОБА_2 був членом кооперативу з 23 листопада 1962 року, та виплатив пай в сумі 3 546,00 руб. (а.с.16).

КП ДМБТІ надано відомості про те, що станом на 31 грудня 2012 року відсутні відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.17), що також підтверджується інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 грудня 2017 року (а.с.23).

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів.

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Відповідно до частини 4 статі 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

За змістом зазначеної норми для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідне добросовісне заволодіння і наявність умов, які б свідчили про те, що встановити попереднього власника не має можливості, а майно, на яке претендує особа, надійшло до неї законно, як-то із правочину чи як безхазяйна річ.

Набувальна давність не стосується випадків заволодіння чужим майном обманним або злочинним шляхом. Мова йде про ситуації, коли власник майна не заявляє про своє право уже тривалий час, тобто фактично відмовляється від цього майна.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного володіння чужим майном. Наявність у володільця, наприклад, договору оренди, наймання,зберігання тощо виключає застосування інституту набувальної давності.

З урахуванням зазначеного, для правильного вирішення спору, пов'язаного з правом власності в силу набувальної давності, слід належним чином встановлювати обставини, що мають значення для справи, та враховувати зокрема наступне: - задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння; - за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено; - відлік строку набувальної давності починається з моменту заволодіння нерухомим майном; у випадку коли володілець заволодів майном на підставі певного договору з його власником, строк набувальної власності обчислюється з моменту спливу строку позовної давності.

Ураховуючи положення статтей 335 і 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до п. 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статтей 15, 16 ЦК України, а також частини 4 статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності.

У п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав роз'яснено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

З матеріалів справи вбачається, що батько позивача будучи членом ЖБК №20 Мир сплатив пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1, в якій він постійно проживав разом із своєю родиною до дня смерті.

Отже, із вищевикладеного можна зробити висновок, що ОСОБА_1 як член сім'ї померлого наймача жилого приміщення державного фонду користується спірною квартирою, утримує її, проживає в ній, тобто він не заволодів чужим майном не знаючи про відсутність у нього підстав для набуття права власності, а продовжує після смерті свого батька користуватись та розпоряджатись квартирою.

Суд, зауважує, що позивачем не доведено належними доказами добросовісності набуття спірного нерухомого майна, як необхідної обставини для визнання за ним права власності за набувальною давністю, він знав, що володіє річчю незаконно, належних доказів відмови власника від права власності на нерухоме майно суду надано не було.

Не можуть бути прийняті доводи позову про те, що позивач з 1987 року і по теперішній час безперервно користувався і користується спірною квартирою, та вважає, що його позовні вимоги повинні бути задоволені на підставі ст. 344 ЦК України, оскільки в даному випадку позивачем не доведено добросовісності набуття спірного нерухомого майна, оскільки позивач знав, що володіє річчю незаконно. Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

У відповідності до ст. 3 ЦПК України , статті 15 ЦК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Визнання права власності є виключним способом захисту.

Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Таким чином суд, аналізуючи здобуті по справі докази приходить до висновку, що вимоги позивача є безпідставними, незаконними, необґрунтованими, в повному обсязі недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, у відповідності до ст.. 141 ЦПК України, суд виходячи з того, що у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 3, 15-16, 316-317, 344 ЦК України, ст.ст. 2-5, 7, 10-13, 76-82, 89, 95, 141, 247, 258, 259, 263-265, 272 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу №20 Мир про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 05 травня 2018 року.

Суддя В.С. Шавула