Постанова

від 22.06.2020 по справі 205/8198/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 червня 2020 року

м. Київ

справа № 205/8198/17

провадження № 61-2979св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - житлово-будівельний кооператив № 29 Мир ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня 2018 року у складі судді Шавули В. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до житлово-будівельного кооперативу № 20 Мир (далі - ЖБК № 20 Мир ) про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.

Позовна заява мотивована тим, що з 1987 року ОСОБА_1 відкрито та безперервно володіє квартирою АДРЕСА_1 .

Вказану квартиру отримав батько позивача - ОСОБА_2 в ЖБК № 20 Мир , який і побудував весь будинок. У квартирі проживали батьки позивача: ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та позивач. За життя батько позивача сплатив пайовий внесок за квартиру у повному обсязі, але оформити належним чином право власності на неї не встиг. На теперішній час будь-які відомості про зареєстроване право власності на вказану квартиру відсутні. ОСОБА_1 відкрито та безперервно з 1987 року володіє квартирою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на квартиру

АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня

2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено добросовісності набуття спірного нерухомого майна, оскільки позивач знав, що володіє річчю без законних на те підстав.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня

2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

06 лютого 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що заявник відкрито і безперервно з 1987 року володіє спірною квартирою, а тому має право на набуття вказаної квартири за набувальною давністю. Суди проігнорували заяву відповідача про визнання позову та апеляційної скарги. Апеляційний суд не перевірив доводи заявника наведені в апеляційній скарзі щодо безумовної підстави для скасування рішення суду першої інстанції - суд розглянув порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Доводи інших учасників справи

У червні 2019 року до Верховного Суду від ЖБК № 20 Мир надійшла заява, в якій заявник на підставі частини четвертої статті 398 ЦПК України визнає касаційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2019 року.

У березні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зазначено, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності .

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном .

У постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 3-87гс15 зроблено висновок, що норми статті 334 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів поданих сторонами у справі, встановив, що з 22 грудня 2014 року у ОСОБА_1 , як члена сім?ї наймача, виникло право користування квартирою, а не факт володіння цією квартирою, оскільки батько позивача, будучи членом ЖБК № 20 Мир з

23 листопада 1962 року, сплатив пайовий внесок в сумі 3 546,00 руб. за квартиру АДРЕСА_1 , в якій він постійно проживав разом зі своєю родиною до дня смерті , про що позивачу було достовірно відомо. Суди дійшли правильного висновку про те, що в даному випадку відсутні правові підстави, передбачені статтею 344 ЦК України, для визнання права власності на майно за набувальною давністю.

Доводи заявника про порушення судами норм процесуального права, а саме здійснення розгляду справи у порядку спрощеного провадження є безпідставними, оскільки відкриваючи провадження у справі та призначаючи справу до розгляду, суд першої інстанції встановив відсутність обставин для розгляду справи в загальному провадженні. Крім того, в апеляційному порядку справа переглядалася з викликом сторін. ОСОБА_1 був присутнім під час судового розгляду справи в апеляційній інстанції.

Та обставина, що судами не було вирішено питання відповідача щодо визнання позову та апеляційної скарги, не є підставою для скасування правильних по суті і законних рішень з одних лише формальних міркувань (частина друга стаття 410 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів у справі, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Щодо заяви відповідача про визнання касаційної скарги обґрунтованою

Відповідно до частини четвертої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати касаційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення касаційного провадження. У разі відмови від касаційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги, постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження.

При вирішенні питання щодо прийнятності заяви ЖБК № 20 Мир про визнання касаційної скарги обґрунтованою, Верховний Суд враховує загальні принципи підходу вирішення питання про визнання відповідачем позову, які полягають в тому, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта стаття 206 ЦПК України).

Тлумачення вказаних принципів, у взаємному зв?язку зі статями 2, 5, 6, 10 ЦПК України, дозволяє зробити висновок про те, що лише за умови наявності законних підстав, відсутності порушення прав, свобод чи інтересів інших осіб та відсутності неузгодженості позовних вимог, суд вправі прийняти відповідачем заяву про визнання касаційної скарги обґрунтованою.

Ураховуючи те, що у разі прийняття касаційним судом заяви ЖБК № 20 Мир про визнання касаційної скарги обґрунтованою, таке визнання буде суперечити закону та порушувати права, свободи чи інтереси інших осіб, Верховний Суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті заяви.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня

2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня

2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська