Постанова

від 06.06.2018 по справі 922/301/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2018 р. Справа № 922/301/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В. , суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Бєлкіна О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків ( вх. № 859 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2018 (повний текст складено 10.04.2018) у справі № 922/301/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія "Машпромтрейд", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря", м. Харків

про стягнення 338812,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.04.2018 у справі № 922/301/18 (суддя Суярко Т.Д.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія "Машпромтрейд" заборгованість в розмірі 338812,75 грн., з яких: 280864,37 грн. - збитки від інфляції; 57948,38 грн. - 3% річних.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія "Машпромтрейд" витрати на сплату судового збору в сумі 5082,19 грн.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2018 у справі № 922/301/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія "Машпромтрейд" про стягнення коштів в сумі 338812,75 грн. відмовити.

Апеляційна скарга мотивована посиланням на те, що заявлені до стягнення кошти в сумі 280864,60 грн. визначаються позивачем як збитки від інфляції, а тому, на думку відповідача, вони нараховані відповідно до вимог ст.ст. 22, 536, 611 та 623 ЦК України. Втім, як зазначає відповідач, позивачем не доведено спричинення збитків діями відповідача, не доведено належними та допустимими доказами їх розмір та наявність заходів, вжитих кредитором щодо їх одержання. Відповідач вказує на те, що розрахунок збитків від інфляції містить невірно визначені місяці прострочення, оскільки вказані лютий - грудень 2015 року, щодо яких було ухвалено рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2016 у справі № 922/654/16.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 (головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Пелипенко Н.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" на рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2018 у справі № 922/301/18.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2018 розгляд апеляційної скарги призначено до розгляду на 06.06.2018 об 09:30 год.

Відповідач в призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту Укрпошта про вручення особисто поштового відправлення 6102225106559.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 270 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду Харківської області від 12 квітня 2016 року у справі №922/654/16, залишеним без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду від 01 червня 2016 року та Вищого господарського суду України від 20 липня 2016 року, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря" (відповідач у даній справі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія "Машпромтрейд" (позивач у даній справі) 1 036 821,60 грн. основного боргу, інфляційних нарахувань в сумі 417 372,53 грн., 3% річних в сумі 30 934,21 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 22 276,30 грн.

Підставою позову у справі №922/654/16 було порушення відповідачем у даній справі своїх грошових зобов'язань перед позивачем у даній справі за договором №03/12 від 02 грудня 2014 року.

Предмет позову у справі №922/654/16 становила вимога позивача у даній справі про стягнення з відповідача у даній справі заборгованості за договором №03/12 від 02 грудня 2014 року, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.02.2015 по 29.02.2016.

На примусове виконання рішення суду у справі №922/654/16 було видано відповідний наказ.

06.07.2016 позивач у даній справі наказ на примусове виконання рішення суду у справі №922/654/16 пред'явив для виконання в Жовтневий відділ державної виконавчої служби м. Харків.

11.07.2016 Жовтневий відділ державної виконавчої служби м. Харків відкрив виконавче провадження №51603054 з примусового виконання рішення суду у справі №922/654/16.

Рух виконавчого провадження №51603054 з примусового виконання рішення суду у справі №922/654/16 викладено в інформації про виконавче провадження (арк.с. 44-49).

З вказаної інформації вбачається, зокрема, що 23.10.2017 наказ на примусове виконання рішення суду у справі №922/654/16 було повернуто позивачу у даній справі за його заявою.

02.01.2018 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області ОСОБА_2, за заявою позивача у даній справі, було відкрито виконавче провадження №55456480 з примусового виконання рішення суду у справі №922/654/16.

Рух виконавчого провадження №55456480 з примусового виконання рішення суду у справі №922/654/16 викладено в інформації про виконавче провадження (арк.с. 50-54).

З вказаної інформації вбачається, зокрема, що 12.01.2018 приватним виконавцем ОСОБА_2 було виконано рішення суду у справі №922/654/16 в повному обсязі.

Факт сплати відповідачем у даній справі обумовлених рішенням суду у справі № 922/654/16 коштів підтверджується також й випискою із банку про рух коштів по рахунку (арк.с. 55).

Вказані обставини відповідачем не заперечуються та не спростовуються.

Невиконання рішення суду у справі №922/654/16 стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі щодо стягнення з відповідача, згідно з положеннями ст. 625 ЦК України, 3% річних в розмірі 57 948,38 грн. та інфляційних втрат в розмірі 280 864,60 грн., нарахованих за період з 02.03.2016 по 11.01.2018.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд першої інстанції виходив з наступного.

З огляду на положення ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, яке виникає на підставі договору, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт неналежного виконання відповідачем у даній справі своїх грошових зобов'язань за договором №03/12 від 02 грудня 2014 року щодо оплати вартості отриманого товару на суму 1036821,60грн. було встановлено рішенням суду у справі №922/654/16.

Вказані обставини, з огляду на приписи ст. 75 ГПК України, не підлягають доведенню у даному провадженні.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Судом першої інстанції встановлено, що наданий позивачем розрахунок свідчить, що відповідні нарахування здійснено позивачем саме на суму заборгованості за договором №03/12 від 02 грудня 2014 року на суму 1036821,60 грн., констатованої рішенням суду у справі №922/654/16, а 3% річних та інфляційні втрати розраховано за період після набрання рішенням суду у справі № 922/654/16 законної сили (02.03.2016) до фактичного виконання такого рішення (до 11.01.2018).

За таких обставин, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат на предмет відповідності вимогам договору №03/12 від 02 грудня 2014 року та чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 253-255, 625 ЦК України, з урахуванням перерахунку розміру заявлених до стягнення сум, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за період з 02.03.2016 по 11.01.2018 - 3% річних в сумі 57948,38 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі, а в частині стягнення за вказаний період інфляційних втрат - підлягають частковому задоволенню, в сумі 280864,37 грн.

З висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що заявлені до стягнення кошти в сумі 280864,60 грн. визначаються позивачем як збитки від інфляції, а тому, на думку відповідача, вони нараховані відповідно до вимог ст.ст. 22, 536, 611 та 623 ЦК України. Втім, як зазначає відповідач, позивачем не доведено спричинення збитків діями відповідача, не доведено належними та допустимими доказами їх розмір та наявність заходів, вжитих кредитором щодо їх одержання.

Суд відхиляє зазначені твердження відповідача оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що правовою підставою для нарахування заявлених до стягнення коштів (визначених позивачем в позові як інфляційні збитки) є саме положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Частина 2 ст. 625 ЦК України застосовується як самостійна норма, що регулює специфічний спосіб захисту майнового права та інтересу кредитора. Позивачем хоча й визначено в позові до стягнення збитки від інфляції, однак такі кошти нараховано саме відповідного до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з цим вживані позивачем в позові терміни не змінюють правову природу заявлених до стягнення інфляційних втрат.

Суд також вважає безпідставними та необґрунтованими посилання відповідача на те, що розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат та період їх нарахування позивачем не доведено. Адже, в позовній заяві та в доданих до неї розрахунках позивач чітко визначає період нарахування заявлених до стягнення в даному провадженні 3% річних та інфляційних втрат (з 02.03.2016 по 11.01.2018) та здійснений позивачем розрахунок перевірено судом за допомогою калькулятора «Ліга» .

Посилання відповідача на те, що розрахунок збитків від інфляції містить невірно визначені місяці прострочення, оскільки позивачем вказані лютий - грудень 2015 року, щодо яких було ухвалено рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2016 у справі № 922/654/16, колегія суддів відхиляє, оскільки помилкове зазначення позивачем при розрахунку збитків від інфляції в графі місяці прострочення лютий 2015 - грудень 2015 (а.с.15) не впливає на розрахунок ціни суми позову з огляду на те, що в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача 280 864,60 грн. збитків від інфляції саме за період з 02.03.2016 по 11.01.2018, що також визначено в розрахунку ціни позову, в якому вказані вірні місяці, що використовувались для розрахунку інфляційних (а.с. 14).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних згідно ст. 625 ЦК України за неналежного виконання відповідачем рішення господарського суду Харківської області у справі №922/654/16 за період з 02.03.2016 по 11.01.2018, та правомірно задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача 280 864,37 грн. - збитків від інфляції та 57948,38 грн. - 3% річних.

Відповідач під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності наведених в апеляційній скарзі доводів. Твердження відповідача про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Підстав для скасовування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в рішенні суду висновків.

Керуючись ст.ст. 254, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2018 у справі № 922/301/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів в порядку ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складений 11.06.2018.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Пелипенко Н.М.