Постанова

від 11.06.2018 по справі 2а-7463/11/2670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року

Київ

справа №2а-7463/11/2670

адміністративне провадження №К/9901/22523/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бившевої Л.І. (суддя доповідач), Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М., розглянув заяву Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.11.2016 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лек-Оіл до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ Лек-Оіл подало до суду позов, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 22.10.2010 № 0008462310/0 та від 28.01.2011 № 0008462310/1 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 522 934,00 грн за основним платежем та в сумі 261 467,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 26.04.2016 позов задовольнив, визнав протиправними та скасував зазначені податкові повідомлення-рішення.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25.08.2016 скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2016 та відмовив в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України постановою від 29.11.2016 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2016 скасував та залишив в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2016.

Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві у березні 2017 року подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.11.2016 з підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та залишити в силі постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2016.

Заявник свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 29.11.2016, щодо застосування норм матеріального права не відповідають викладеному в постанові Верховного Суду України від 17.11.2015 у справі № 2а/3264/11/1070 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах таких норм матеріального права.

Верховний Суд України ухвалою від 03.03.2017 відкрив провадження у справі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2018 для розгляду справи визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач), Шипуліна Т.М., Хохуляк В.В.

Верховний Суд, з'ясовуючи питання наявності обставин для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 29.11.2016 з підстави, передбаченої у пункті 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, зважає на таке.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з такої підстави як невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 29.11.2016 у справі № 2а-7463/11/2670, про перегляд якої подано заяву, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову та залишаючи в силі постанову суду першої інстанції про задоволення позову, визнав, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених обставин щодо формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі первинних документів, підписаних від імені підприємства, зареєстрованого без мети здійснення підприємницької діяльності.

Так, у постанові суду апеляційної інстанції у справі № 2а-7463/11/2670 установлено факт скоєння фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочинів, передбачених частиною другою статті 205 (фіктивне підприємництво) та частинами першою, третьою статті 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків) Кримінального кодексу України, та згідно з цією постановою ці особи звільнені від кримінальної відповідальності на підставі Закону України Про амністію . Суд апеляційної інстанції вказав, що у постанові суду про звільнення зазначених осіб від кримінальної відповідальності установлено, що ці особи організували створення суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема підприємства - контрагента позивача з метою здійснення незаконної діяльності, яка полягала в документальному оформленні безтоварних операцій та давала змогу незаконно формувати податковий кредит та валові витрати легально діючим суб'єктам підприємницької діяльності, тим самим зменшуючи об'єкт оподаткування та, відповідно, суми податків, які повинні сплачуватись до бюджету. При цьому суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 05.03.2012 № 21-421а11, від 22.09.2015 № 810/5645/14.

Верховний Суд України у постанові від 17.11.2015 у справі № 2а/3264/11/1070, яка ухвалена за результатом розгляду заяви з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), та на яку посилається заявник в обґрунтування підстав для перегляду судового рішення, зазначив, що така обставина у справі як наявність вироку суду, що набрав законної сили та в якому суд встановив факт фіктивності господарської діяльності підприємства (постачальника), не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, та які стали підставою для формування податкового кредиту, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Таким чином, підтвердилися обставини для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 29.11.2016 у справі № 2а-7463/11/2670, передбачені у пункті 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права).

За результатами перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.11.2016 у справі № 2а-7463/11/2670, Верховний Суд установив невідповідність цієї ухвали висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що регулюють правовідносини, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту за таких обставин як формування зазначеного кредиту за операціями з придбання товарів у суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного фізичними особами з метою прикриття незаконної діяльності.

Порядок формування платником податку податкового кредиту за звітні періоди 2008 року регулювався нормами пунктів 7.4, 7.5 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість (у редакції, чинній на відповідні звітні періоди).

Аналіз положень зазначених норм Закону свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Водночас наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Верховний Суд України наголошував на тому, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Верховний Суд України неодноразово висловлював такі висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірним правовідносини, у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (зокрема, постанови від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким фізичну особу визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.

Враховуючи наведене, висновки суду касаційної інстанції про протиправне визначення платнику податків за спірними податковими повідомленнями-рішеннями грошових зобов'язань з податку на додану вартість сформульовані в результаті неправильного застосування норм матеріального права та не відповідають висновкам щодо застосування таких норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладеним Верховним Судом України у постановах. Натомість висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 ( Касаційне провадження ) і 3 ( Перегляд судових рішень Верховним Судом України ) розділу IV цього Кодексу.

У частині першій статті 243 цього Кодексу визначено, що суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, заяву відповідача належить задовольнити, ухвалу суду касаційної інстанції скасувати, а постанову суду апеляційної інстанції - залишити в силі.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Заяву Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.11.2016 скасувати та залишити в силі постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2016.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна