Постанова

від 06.06.2018 по справі 826/20003/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2018 року

Київ

справа №826/20003/14

адміністративне провадження №К/9901/8239/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства Геологічна компанія Геомандри

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2015 (головуючий суддя: Скочок Т.О.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2015 (головуючий суддя: Шурко О.І., судді: Василенко Я.М., Степанюк А.Г.)

у справі

за позовом Приватного підприємства Геологічна компанія Геомандри

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Геологічна компанія Геомандри (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві (далі - відповідач, ДПІ), в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.08.2014: №0003222201 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 94776,00 грн. за основним платежем та на 47388,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003232201 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 99515,00 грн. за основним платежем та на 24879,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2015, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: ст.ст. 138, 198, 200, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України). За доводами касаційної скарги, судами не було враховано надані позивачем докази фактичної поставки позивачу товару від ТОВ Брауні , а в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 23.04.2014 господарські операції між позивачем та ТОВ Брауні не оцінювались.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов`язання з податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 22.07.2014 № 49/26-53-22-01-26/36516077. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пунктів 138.2. 138.4 ст. 138, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК: завищені витрати за три квартали 2012 року на 473880,00 грн. та податковий кредит на загальну суму 94776,00 грн. у податковому обліку за вересень 2012 року за господарськими операціями з поставки від ТОВ Брауні товару, які не мали реального характеру, у результаті чого занижено податок на прибуток на 99515,00 грн. за три квартали 2012 року та ПДВ на загальну суму 94776,00 грн. у податковому обліку за вересень 2012 року. Висновки про відсутність реального характеру поставки позивачу від вказаного постачальника товарів обґрунтовано посиланнями на пояснення його засновника - ОСОБА_2, наведені у протоколі допиту свідка від 17.03.2014, надані у межах кримінального провадження № 320131100080000009, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23.04.2014 у справі № 757/8822/14-к, за якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), зокрема стосовно ТОВ Брауні ; відсутність доказів транспортування товару, відсутністю у цього постачальника основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.08.2014: № 0003222201 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 94776,00 грн. за основним платежем та на 47388,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003232201 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 99515,00 грн. за основним платежем та на 24879,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ Брауні товару, від імені цього постачальника виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми витрат та податкового кредиту у податкових деклараціях із податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК)

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення сум витрат та включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із не підтвердження реального характеру поставки позивачу від ТОВ Брауні товарів, з огляду на відсутність у цього постачальника адміністративно-господарських можливостей (основних фондів, трудових ресурсів), необхідних для здійснення поставки; відсутність доказів транспортування товару від постачальника до позивача. відсутність будь-якої іншої документації, крім видаткових та податкових накладних, на підтвердження фактичної поставки товару, як-то: письмових запитів (замовлень) на поставку, рахунків на оплату, технічної документації на товар тощо.

Такі висновки судів відповідають правовій позиції Верховного Суду України , викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ МТС Україна до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України, у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень та частина 2 ст. 77 КАС України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України (частина 1 ст. 77) обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 (78) цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Безпідставними є наведені позивачем у касаційній скарзі доводи про недопустимість посилання судами на обставини, встановлені в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 23.04.2014, оскільки обставини, встановлені у цій ухвалі не були покладені в основу судових рішень.

Доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства Геологічна компанія Геомандри залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко