Постанова

від 24.05.2018 по справі 139/18/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/1993/18

Номер справи місцевого суду: 139/18/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Ващенко Л.Г.

суддів - Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С.

за участі секретаря - Урум Т .В.

з участю: відповідачки ОСОБА_2 і її представника

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2017 року (суддя Бабаков В.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину і стягнення грошових коштів і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,

ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА

(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)

В грудні 2016 року, через пошту, ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення грошових коштів і просив стягнути з відповідачки грошові кошти у розмірі 220 000 гривень, сплачені за придбання житлового будинку на підставі письмової розписки.

Позов обґрунтовано наступним.

20.09.2016 року між позивачем і відповідачкою досягнута домовленість про купівлю-продаж житлового будинку по вул. Котовського,4 в с. Михайлівці Мурованокуриловецького району Вінницької області за 8 000 доларів США, на підтвердження чого відповідачка видала розписку. Станом на час звернення до суду відповідачка відмовилась від оформлення договору в нотаріальній конторі і не повертає грошові кошти.

Посилаючись на те, що договір нерухомого майна має укладатись в нотаріальній конторі і у разі недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину він є нікчемним, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону і не потребує визнання його таким судом, у порядку реституції позивач просив позов задовольнити і стягнути з відповідачки все отримане за нікчемним правочином.

ОСОБА_2 позов не визнала і звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: визнати дійсним договір купівлі-продажу від 20.09.2016 року житлового будинку і земельних ділянок площею 0,1805 га кадастровий № 0522884200:01:007:0044, площею 0,2292 га кадастровий № 0522884200:01:007:0043 по вул. Парковій,4 в с. Михайлівці Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Зустрічний позов обґрунтовано наступним.

ОСОБА_2 дійсно видала розписку про отримання грошових коштів від ОСОБА_3 у розмірі 8 000 доларів США за продаж житлового будинку і земельної ділянки, під видачі розписки ОСОБА_3 передані ключі від будинку, яким він почав фактично користуватись і в якому зареєстрував своє місце проживання. Після оформлення прав на земельну ділянку 10.01.2017 року вона по телефону повідомила ОСОБА_3, що всі документи готові і вони можуть нотаріально посвідчити раніше укладений договір купівлі-продажу. Однак відповідач повідомив, що не має бажання нотаріально посвідчувати правочин. 10.03.2017 року вона надіслала ОСОБА_3 листа про можливість оформлення договору в нотаріальній конторі, проте відповідач не з'явився до нотаріальної контори. Вважає, що она вчинила всі необхідні дії для укладення правочину нотаріально і за бажанням ОСОБА_3 може укласти договір у будь-який час.

Посилаючись на те, що між сторонами досягнуто домовленість з усіх істотних умов договору купівлі-продажу нерухомого майна, що підтверджується письмовими доказами, ОСОБА_4 ухиляється від нотаріального посвідчення правочину, ОСОБА_2 просила зустрічний позов задовольнити.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20.09.2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, у задоволенні зустрічному позову ОСОБА_2 відмовлено. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 8 000 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день здійснення платежу і судові витрати у розмірі 2 200 гривень.

(короткий зміст вимог апеляційної скарги)

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_2 просить рішення суду від 20.09.2017 року скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на незаконність рішення суду, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)

Апеляційна скарга представника відповідачки ОСОБА_2 зазначає: позивач ОСОБА_3 заявив вимоги про застосування реституції до нікчемного правочину шляхом стягнення сплачених грошових коштів у розмірі 220 000 гривень із посиланням на те, що ОСОБА_2 ухиляється від нотаріального посвідчення правочину; суд, задовольняючи позов ОСОБА_3 також виходив з нікчемності правочину, застосувавши наслідки нікчемного правочину; відмовляючи ОСОБА_2 у зустрічному позові суд виходив з того, що правочин є нікчемним, тобто задовольняючи первісний позов і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив лише з нікчемності правочину; зустрічні вимоги заявлені з підстав ст. 220 ЦК України і є доведеними; ОСОБА_2 вчинила всі необхідні дії для укладення правочину в нотаріальній конторі, що підтверджується належними доказами про право власності на нерухоме майно, звітом про оцінку майна, витягами з державних реєстрів речових прав на нерухоме майно, перепискою з ОСОБА_3

(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначив: з апеляційною скаргою він не погоджується; земельні ділянки не були предметом позову в суді першої інстанції й не були зазначені в розписці на отримання грошових коштів; згідно витягу з публічної кадастрової карти України 06.01.2017 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на земельні ділянки на власне ім'я, зокрема на земельну ділянку, яка знаходиться під будинком і призначена для його обслуговування і зазначені дії з державної реєстрації притаманні лише власнику; всі дії з оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно (січень 2017 року), звернення до нотаріуса (березень 2017 року); акти Михайлівської сільради (серпень 2017 року) вчинялись ОСОБА_2 вже під час розгляду спору у суді лише з метою формування правової позиції в суді; 09.12.2016 року, за договором купівлі-продажу, він придбав у тому ж с. Михайлівці Мурованокуриловецького району Вінницької області інший будинок по вул. Молодіжна,60, що свідчить про відсутність у нього з грудня 2016 року волевиявлення на укладення правочину із ОСОБА_2 і задоволення його потреб у забезпеченні іншим житлом; інформація про придбання ним іншого нерухомого майна відома ОСОБА_2, однак вона свідомо відмовилась повертати грошові кошти передані ним у якості авансу і такі дії відповідачки вважає шахрайськими; апелянт вдався до спотворення висновку суду в частині задоволення первісного позову, оскільки вирішуючи первісний позов суд виходив з того, що встановлено факт не укладення правочину, а факт отримання коштів в розмірі 8 000 доларів США в якості авансу, що відповідає вимогам ст. ст. 220, 210, 640 ЦК України і правовій позиції, що висловлена в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року; суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у даному випадку грошова сума є авансом, на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання і тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, - той, хто отримав аванс, повинен його повернути.

ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.

20.09.2016 року між позивачем і відповідачкою досягнута домовленість про купівлю-продаж житлового будинку по вул. Паркова (колишня вул. Котовського),4 в с. Михайлівці Мурованокуриловецького району Вінницької області за 8 000 доларів США, на підтвердження чого відповідачка видала розписку (а.с.9).

29.11.2016 року позивач звернувся до органів поліції з приводу шахрайських дій ОСОБА_2 і ОСОБА_5 щодо продажу спірного житлового будинку і неможливості нотаріального оформлення житлового будинку через відсутність всіх необхідних документів (а.с.10,11).

09.12.2016 року, за договором купівлі-продажу між ОСОБА_6 і ОСОБА_3, останній придбав у тому ж с. Михайлівці Мурованокуриловецького району Вінницької області житловий будинок по вул. Молодіжна,60 (а.с.126,127

Станом на час звернення до суду (грудень 2016 року) позивач і відповідачка договір купівлі-продажу житлового будинку по вул. Паркова (колишня вул. Котовського),4 в с. Михайлівці Мурованокуриловецького району Вінницької області в нотаріальній конторі не оформили.

06.01.2017 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на земельні ділянки на власне ім'я, зокрема на земельну ділянку, яка знаходиться під будинком і призначена для його обслуговуванняплощею 0,2292га кадастровий № 0522884200:01:007:0043 по вул. Парковій,4, а також земельна ділянка площею 0,1805га кадастровий № 0522884200:01:007:0044 в с. Михайлівці Мурованокуриловецького району Вінницької області (а.с.43,84,87,125).

Між сторонами виникли правовідносини із грошових зобов'язань у вигляді авансу, які регулюються нормами ЦК України.

(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)

Суд першої інстанції, вирішуючи спір і стягуючи з відповідачки на користь позивача еквівалент 8 000 доларів США виходив з того, що між сторонами, у встановленому законом порядку, договір купівлі-продажу нерухомого майна не укладено, а тому грошова сума є авансом і підлягає поверненню. Відмовляючи у позові про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна суд виходив із необґрунтованості вимог (а.с.101,102).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання . Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (ст. 570 ч.ч.1,2 ЦК України).

Встановлено і підтверджується матеріалами справи, що між сторонами мала місце домовленість з купівлі-продажу житлового будинку і на підтвердження наміру укласти такий правочин позивач передав відповідачці 8 000 доларів США.

Попередній договір або договір купівлі-продажу нерухомого майна, який підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню, позивач і відповідачка, у встановленому законом порядку, не укладали.

Авансом вважається сума, сплачена в рахунок належних платежів у разі, якщо не буде встановлено, що зазначена сума є завдатком. На аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання, тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.

Якщо продавець отримав як аванс певну грошову суму, а договір не виконано, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_3 шляхом стягнення авансу в еквіваленті 8 000 доларів США.

Правильним є і висновок суду першої інстанції про відмову ОСОБА_2 у позові щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. ст. 182 ч.ч.1.2, 210 ч.1 ЦК України).

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ст. 640 ч.ч.1,2 ЦК України).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ч.1 ЦК України).

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ст. 220 ч.ч.1,2 ЦК України).

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суд повинен враховувати, що ч.2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів , відповідно до ст. т. 210, 640 ЦК України, пов'язується з державною реєстрацією.

Такі правочини не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

У даному випадку правочин - договір купівлі-продажу нерухомого майна, який підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, не був нотаріально посвідчений через те, що станом на вересень-грудень 2016 року (до звернення ОСОБА_3 із позовом до суду за захистом порушеного права), належним чином не були оформлені правовстановлюючі документи на житловий будинок і земельну ділянку під будинком.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що в період з вересня по грудень 2016 року позивач ОСОБА_3 ухилявся від нотаріального посвідчення правочину.

Станом на час відкриття провадження у справі втрачена можливість укладення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна між позивачем і відповідачкою, оскільки позивач 09.12.2016 року уклав договір купівлі-продажу іншого нерухомого майна і відповідно не має бажання укладати правочин із відповідачкою.

(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)

Доводи представника ОСОБА_2 у скарзі про те, що: задовольняючи первісний позов і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив лише з нікчемності правочину; зустрічні вимоги заявлені з підстав ст. 220 ЦК України і є доведеними; ОСОБА_2 вчинила всі необхідні дії для укладення правочину в нотаріальній конторі, що підтверджується належними доказами про право власності на нерухоме майно, зокрема звітом про оцінку майна, витягами з державним реєстрів речових прав на нерухоме майно, перепискою з ОСОБА_3, - не заслуговують на увагу.

Суд, вирішуючи вимоги ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, насамперед виходив з того, що договір купівлі-продажу житлового будинку між сторонами не укладався, між сторонами мала місце домовленість про укладення такого договору на майбутнє, а тому передана сума грошових коштів у розмірі 8 000 доларів США є авансом, що випливає зі змісту рішення суду (а.с. 101 зворот).

ОСОБА_2 лише 06.01.2017 року зареєструвала право власності на земельні ділянки на власне ім'я, зокрема на земельну ділянку, яка знаходиться під спірним будинком і призначена для його обслуговування.

Відповідачка ОСОБА_2 остаточно оформила правовстановлюючі документи на нерухоме майно лише у січні 2017 року, із пропозицією укласти правочин в нотаріальній конторі звернулась до ОСОБА_3 у березні 2017 року, тобто вчинила зазначені дії у той час, коли у суді виник спір за позовом ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та розгляду судом даної справи по суті (а.с.83-86,92-94).

09.12.2016 року, за договором купівлі-продажу, ОСОБА_3 придбав у тому ж с. Михайлівці Мурованокуриловецького району Вінницької області інший будинок по вул. Молодіжна,60, що свідчить про відсутність у ОСОБА_3 станом на час пред'явлення позову до суду волевиявлення на укладення правочину із ОСОБА_2

(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)

Оскільки порушено право позивача ОСОБА_3 на повернення авансу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про захист порушеного права особи, яка звернулась до суду.

(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)

Суворовським районним судом м. Одеси, зокрема, вирішені зустрічні вимоги ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке знаходиться у Вінницькій області.

Відповідачка ОСОБА_2 і її представник в суді першої інстанції не заявляли про непідсудність даної справи Суворовському районному суду м. Одеси .

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (ст. 378 ч.ч.1,2 ЦПК України).

Приймаючи до уваги, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_3 і про відмову у зустрічному позові ОСОБА_2 відповідає вимогам закону, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, остання не має права на відшкодування судових витрат у вигляді судового збору.

ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 11.06.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_7

ОСОБА_8