Постанова

від 11.06.2018 по справі 441/76/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 441/76/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Перетятько О.В.

Провадження № 22-ц/783/1022/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1П.

Категорія:54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Цяцяка Р.П.,

суддів Ванівського О.М. і ОСОБА_2,

за участю: секретаря Цапа П.М.;

позивача ОСОБА_3 і його представника - адвоката ОСОБА_4;

адвоката ОСОБА_5 - представника Вишнянського коледжу Львівського Національного аграрного університету,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Вишнянського коледжу Львівського Національного аграрного університету на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 21 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Вишнянського коледжу Львівського національного аграрного університету (в подальшому - „Коледж» ), третя особа - директор Вишнянського коледжу Львівського національного аграрного університету ОСОБА_6, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, в кінцевій редакції позовних вимог якого просив суд ухвалити рішення, яким: 1)скасувати накази по Коледжу № 141-к від 30.11.2015 року та № 5-к від 01.02.2016 року; 2) поновити позивача на посаді чергового учбового корпусу та 3) стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 29 034 грн. 80 коп.

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що позивач з 15.07.2004 року працював у Коледжі на посаді чергового учбового корпусу, однак наказом № 141-к від 30.11.2015 року його було звільнено із посади сторожа згідно п.1 ст.40 КЗпП України - у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників. Вважає звільнення незаконним з тих підстав, що він мав переважне право на залишення на роботі порівняно з іншими черговими і сторожами. Крім того, він був прийнятий на роботу на посаду чергового учбового корпусу, а звільнений - з посади сторожа, хоча переведений на посаду сторожа не був. Вважає, що звільнення відбулось із порушенням процедури, оскільки відбулось по спливу місячного строку дії згоди профспілкового комітету (т.1, а.с. 1-2; т.2, а.с. 89, 200-205).

Справа судами розглядалася неодноразово.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року судові рішення по справі (яким позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог) було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2, а.с. 27-29).

За підсумками нового розгляду справи рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 21 лютого 2018 року позов задоволено.

Скасовано наказ № 141-к від 30.11.2015 року "Про звільнення ОСОБА_3 з посади сторожа Вишнянського коледжу Львівського національного аграрного університету згідно ст. 40 п.1 КЗпП України".

Скасовано наказ № 5-к від 01.02.2016 року Про внесення змін до наказу № 141-к від 30.11.2015 р. .

Поновлено ОСОБА_3 на посаді чергового учбового корпусу Вишнянського коледжу Львівського національного аграрного університету з 29.12.2015 року.

Стягнуто з Вишнянського коледжу Львівського національного аграрного університету на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 29 034 грн. 80 коп., з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді чергового учбового корпусу Вишнянського коледжу Львівського національного аграрного університету та стягнення на його користь середньої заробітної плати за один місяць у розмірі 866 грн. 00 коп. звернуто до негайного виконання.

Вирішено питання судових витрат(т.2, а.с. 222-227).

Дане рішення оскаржив відповідач.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Вважає, що судом не взято до уваги той факт, що що згоду профкому на звільнення позивача з роботи у зв'язку із скороченням чисельності штату адміністрацією Коледжу було отримано 30 листопада 2015 року, а датою звільнення є 29 грудня 2015 року, тобто - в межах місячного строку дії такої згоди, оскільки частиною 8 ст. 38 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніше як через місяць з дня одержання згоди виборного органу профспілкової організації.

Вважає, що судом першої інстанції не було виконано вказівки, які містяться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року (якою судові рішення по справі було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції), про необхідність дослідження того, чи була у відповідача можливість запропонувати позивачу при його звільненні іншу роботу та чи мав він переважне право перед іншими працівниками на залишення на роботі.

Вважає, що судом не було дано належної оцінки тому, що назву посади „черговий учбового корпусу» (на яку приймався позивач у 2004 році році) було змінено на посаду „сторож» у зв'язку зі змінами у штатному розписі, які були внесеними Міністерством освіти і науки України у 2012 році, про що позивачу було відомо, оскільки заяву на відпустку у 2015 році він писав, як „сторож» .

Звертає увагу на те, що позивача з наказом про його звільнення з роботи було ознайомлено в день винесення цього наказу, а саме - 30.11.2015 року, однак останнім позов до суду було подано лише 25.01.2016 року: як вважає апелянт - з порушенням строків на звернення до суду за вирішенням трудових спорів, які передбачені ст. 233 КЗпП України, і клопотань про поновлення згаданого строку позивачем до суду не подавалося (т.2, а.с. 232-234).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони позивача і його представника, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Статтями 12 і 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи своєю ухвалою від 12 квітня 2017 року попередні судові рішення по справі (яким позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог) та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, звернув увагу на те, що з урахуванням предмета спору саме відповідач (Коледж), як роботодавець, повинен довести суду шляхом подання відповідних документів (як належних та допустимих доказів по справі) те, що дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема - скорочення чисельності або штату працівників, та те, що відповідач не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу у Коледжі, роз'яснення про що і містяться у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів» (т.2, а.с. 27-29).

В той же час, незважаючи на те, що справа судами розглядалася неодноразово та на вище згадані вказівки суду касаційної інстанції, відповідачем так і не було подано до суду доказів, які можна було б визнати належними та допустимими, про те, що дійсно у Коледжі мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема - скорочення чисельності або штату працівників.

Зокрема, у письмових Запереченнях Коледжу на позовну заяву, а також і у самій апеляційній скарзі, як на правову підставу скорочення чисельності (штату) працівників Коледжу міститься посилання на наказ Міністерства освіти і науки України від 23.01.2014 року № 60 та наказ по Коледжу від 27 липня 2015 року № 67-к (т.1, а.с. 47-48), однак згадані накази відповідачем до суду поданими так і не були і такі у матеріалах справи відсутні.

В той же час, в матеріалах справи є наявним штатний розпис на 2015 рік (у грудні якого і було звільнено з роботи позивача), який введено в дію з 01 вересня 2015 року , згідно якого з 01 вересня 2015 року в штаті Коледжу є 11 посад сторожів (10 одиниць х 1 + 0,5 од. х 2) (т.2, а.с. 74-85), однак відсутні докази коли саме після 01 вересня 2015 року і яку кількість посад сторожів було скорочено та на якій правовій підставі.

Крім цього, матеріалами справи безспірно стверджується та визнається самим відповідачем, що позивача було прийнято на роботу 15.07.2004 року на посаду чергового учбового корпусу (т.1, а.с. 14), однак звільнено з роботи з посади сторожа (т.1, а.с. 62): як стверджується матеріалами справи, позивач неодноразово звертав увагу на цю обставину, як суду, так і відповідача.

В той же час, відповідачем так і не було подано до суду будь-яких документів, які б свідчили про правомірність переведення позивача з посади чергового учбового корпусу на посаду сторожа ; коли таке переведення було проведено тощо.

Як стверджується матеріалами справи, позивач у наказах по Коледжу ще у травні та грудні 2014 року зазначається, як такий, що займає посаду черговий (т.2, а.с. 72, 73), хоча апелянт у доводах апеляційної скарги покликається на те, що назву посади „черговий учбового корпусу» було змінено на посаду „сторож» у зв'язку із змінами у штатному розписі внесеними Міністерством освіти і науки України у 2012 році .

Так само, як матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що станом на час звільнення позивача з роботи відповідач не мав можливості перевести його на іншу роботу у Коледжі, хоча саме на це звертав увагу суд касаційної інстанції в своїй ухвалі від 12 квітня 2017 року, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

З урахуванням вище наведеного колегія суддів вважає, що відповідачем (апелянтом) не доведено належними та допустимими доказами правомірності переведення позивача з посади чергового учбового корпусу на посаду сторожа (з якої його було звільнено); так само, як не доведено у того, що у Коледжі після 01 вересня 2015 року мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема - скорочення чисельності або штату працівників, а також того, що станом на час звільнення позивача з роботи відповідач не мав можливості перевести його на іншу роботу у Коледжі, а тому приходить до висновку про те, що підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Вишнянського коледжу Львівського Національного аграрного університету залишити без задоволення, а рішення Городоцького районного суду Львівської області від 21 лютого 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 13 червня 2018 року.

Головуючий

Судді: