Рішення

від 31.05.2018 по справі 693/42/18

ЖАШКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 693/42/18

Провадження № 2/693/125/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31.05.2018 року м. Жашків

Жашківський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Коцюбинської Ю. Д.,

за участю: секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Жашків цивільну справу за позовною заявою фермерського господарства Степ до іноземного підприємства Агро-Вільд Україна , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису, визнання укладеною додаткової угоди,

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство Степ (надалі позивач) звернулось до суду із позовною заявою до іноземного підприємства Агро-Вільд Україна (надалі відповідач 1) та ОСОБА_2 (надалі відповідач 2) про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису та визнання укладеною додаткової угоди (арк. с. 1-11).

Як зазначено у позові, 21 січня 2008 року між позивачем та відповідачем 2 укладено договір оренди земельної ділянки. Додатковою угодою від 1 серпня 2011 року встановлено строк дії договору до 31 грудня 2017 року.

24 квітня 2015 року іноземним підприємством Агро-Вільд Україна зареєстровано право емфітевзису на ту ж саму земельну ділянку. Пунктом 2.4. договору емфітевзису встановлено початок перебігу емфітевтичного права з 1 січня 2018 року до 1 січня 2025 року.

З точки зору позивача укладення договору про встановлення емфітевтичного права на земельну ділянку суперечить діючому договору оренди ділянки та є порушенням вимог Закону України Про оренду землі .

Позивач вказує, що нормами ЦК України не передбачено можливості застосування інституту відкладального строку дії угоди в договорі емфітевзису.

Позивач стверджує, що укладення оскаржуваного договору порушує переважне право позивача на поновлення діючого договору оренди землі. 2 жовтня 2017 року на адресу відповідача 2 позивачем направлена пропозиція поновити договір оренди та проект додаткової угоди. Відповідь на вказаний лист не отримана.

Враховуючи повідомлення орендодавця про бажання самостійно обробляти ділянку і за відсутності попереднього повідомлення орендаря щодо наміру укладення нового договору з новим землекористувачем, на думку позивача його право на реалізацію переважного права, передбаченого статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України Про оренду землі буде порушено, а така поведінка орендодавця буде недобросовісною.

Відповідач 1 не погодився із позовом, надав суду та позивачу відзив на позовну заяву (арк. с. 70-74) в якому зазначив, що позовні вимоги ним не визнаються в повному обсязі, оскільки вони є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 2.4 договору емфітевзису від 24 квітня 2015 року сторонами визначено 7-річний строк установленого емфітевтичного права із застереженням про початок перебігу з 1 січня 2018 року. Таким чином, під час укладення договору встановлення емфітевзису його сторонами було в повній мірі ураховано право фермерського господарства Степ на володіння та користування земельною ділянкою.

На думку відповідача 1, оскільки жодних заборон щодо можливості визначення початку дії емфітевтичного права з узгодженої сторонами дати в майбутньому норми цивільного законодавства не містять, укладення між відповідачами договору емфітевзису із застереженням про початок його дії з 1 січня 2018 року є абсолютно законним та слугує дієвим підтвердженням принципу свободи договору.

Жодних дій, які б перешкоджали діючому орендареві користуватись земельною ділянкою відповідача 2 з моменту укладення договору емфітевзису до моменту звернення позивача до суду із вказаним позовом, сторонами договору встановлення емфітевзису вчинено не було, оскільки весь цей період часу спірну земельну ділянку використовував позивач.

Щодо порушення переважного права позивача на укладення договору оренди на новий строк відповідач 1 зазначив, що переважне право орендаря може існувати лише у випадку наявності інших претендентів на укладення саме договору оренди одного й того же майна, а не інших договорів, зокрема договору встановлення емфітевзису.

Договір оренди земельної ділянки та договір емфітевзису не можуть містити абсолютно рівні умови, оскільки вказані договори різні за своєю правовою природою. Сприятливість умов кожного із договорів та їх вигідність для себе в даному випадку має визначатись виключно орендодавцем.

Також відповідач 1 звертає увагу, що формулювання пункту 3 проекту додаткової угоди, яким змінюється пункт 8 договору оренди унеможливлює поновлення договору оренди, оскільки у разі затвердження такої редакції пункту 8 договору оренди його строк дії сплинув у січні 2015 року.

Крім того, відповідач 1 звертає увагу, що у проекті додаткової угоди, надісланої відповідачу 2 містяться розбіжності з додатковою угодою, доданою до позову, зокрема відсутній кадастровий номер земельної ділянки, яка передається в оренду. Зазначене, на думку відповідача 1, свідчить про намагання позивача в судовому порядку поновити договір оренди на інших умовах, ніж ті, що були запропоновані відповідачу 2 в проекті додаткової угоди, що є абсолютно неприпустимим.

Не погодившись з доводами відповідача 1, позивач надав відповідь на відзив (арк. с. 91-94), в якому зазначив, що висновок стосовно невизнання укладення договору встановлення емфітевзису порушенням переважного права орендаря земельної ділянки на поновлення строку дії договору оренди землі і період його дії не ґрунтується на нормах матеріального права. На думку позивача, протиправним укладенням договору встановлення емфітевзису та державною реєстрацією відповідного права усунуто навіть абстрактну можливість реалізації переважного права у майбутньому, оскільки на цей момент вже існують правовідносини із використанням ділянки для сільськогосподарських потреб іншим суб'єктом.

На думку позивача, відповідач помилково визначив нездійснення активних дій щодо перешкоджання господарській діяльності позивача на орендованій земельній ділянці як цілковиту відсутність порушень законодавчих вимог та вимог договору оренди. Відсутність вказаних активних дій зі сторони відповідачів може свідчити лише про не перешкоджання позивачу у самостійної обробці орендованої ділянки, що є лише однією із правомочностей орендаря. В свою чергу, укладенням оскаржуваного договору вчинено дії, що порушують вимоги діючого договору.

Позивач повторно звертає увагу, що нормами цивільного кодексу не передбачено можливості застосування інституту відкладального строку дії угоди в договорі емфітевзису.

Позивач наполягає, що твердження відзиву про неможливість задоволення вимоги про визнання укладеної додаткової угоди не може прийматись судом до уваги в силу того, що відповідач 1 не є стороною поновлюваного договору оренди землі, що виключає участь підприємства у відносинах пролонгації угоди.

Відповідач 2 належним чином повідомлена про надходження позову та розгляд справи у суді, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (арк. с. 38, 43, 47), на її адресу направлялись позовна заява, відзив на позовну заяву (арк. с. 75), відповідь на відзив (арк. с. 90), але відповідач 2 не побажала скористатись своїм правом брати участь у судових засіданнях надавши суду заяви про розгляд справи без її участі (арк. с. 49), просила залишити позов без задоволення (арк. с. 110).

Ухвалою від 23 січня 2018 року відкрито провадження у справі та зобов'язано відповідача 1 надати спірний договір емфітевзису, як цього вимагав позивач (арк. с. 35). На виконання вказаної ухвали відповідачем 1 долучено до матеріалів справи договір встановлення емфітевзису від 24 квітня 2015 року (арк. с. 62-65).

Ухвалою від 16 квітня 2018 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду. 31 травня 2018 р. представник позивача надав клопотання про розгляд справи за його відсутності (арк. с. 102), аналогічне клопотання надійшло від представника відповідача 1 (арк. с. 108) та відповідача 2 (арк. с. 110).

За таких обставин, враховуючи приписи ч. 2 ст. 247 ЦПК України, оскільки в судове засідання не з'явились всі учасники справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, які підтверджені доказами, що були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до наступного.

Щодо поновлення договору оренди землі.

Судом встановлено, що 21 січня 2008 року між позивачем та відповідачем 2 укладено договір оренди землі (арк. с. 13-14). Предметом договору є строкове платне користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адмінмежах Жашківської міської ради.

Площа земельної ділянки 4,51 га, в тому числі рілля 4,51 га. Нормативна грошова оцінка становить 23577 грн. Договір укладено на 5 років з 21.01.2008 року по 21.01.2013 року. Орендна плата вноситься орендарем щорічно в грошовій або натуральній формі, що становить 902,17 грн. (1,5% від вартості земельної частки).

Договір зареєстрований у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.02.2008 року за № 040878200072.

1 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем 2 укладено додаткову угоду про поновлення договору оренди землі в адмінмежах Жашківської міської ради (арк. с. 15). У вказаній угоді зазначено, що кадастровий номер земельної ділянки відсутній, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 23577 грн. Пункт 7 договору викладається в редакції договір укладено терміном до 31.12.2017 .

Орендна плата вноситься орендарем щорічно в грошовій формі, що становить 3395,09 грн. (4,5% від вартості земельної частки).

Вказана додаткова угода підписана сторонами та зареєстрована у відділі Держкомзему у Жашківському районі Черкаської області, про що в реєстрі земель вчинено запис від 5 серпня 2011 року за № 7120900025002429.

Листом - повідомленням № 109 від 26.07.2017 року позивач запропонував відповідачу 2 звернутись до офісу для укладення додаткової угоди та дійти до взаємної згоди по виплаті орендної плати. Проекту додаткової угоди до листа не надано (арк. с. 16).

27 вересня 2017 року позивач направив лист-повідомлення № 264, в якому запропонував поновити договір оренди земельної ділянки від 21 січня 2008 року шляхом укладення додаткової угоди на умовах передбачених в ній. Додатком до вказаного листа вказано проект додаткової угоди на 1 арк. (арк. с. 17).

Додатковою угодою про поновлення договору оренди земельної ділянки від 21 січня 2008 року вносяться зміни до п. 2 договору оренди, який запропоновано викласти в редакції в оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,51 га, у тому числі 4,51 ріллі, що розташована в адміністративних межах Жашківської міської ради Черкаської області .

Кадастровий номер відсутній.

Вносяться зміни до п. 5 договору, виклавши його наступним чином нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на дату укладення цього договору становить 198560 грн. 21 коп. За домовленістю сторін, для цілей цього договору, земельна ділянка має вартість, яка дорівнює зазначеній нормативній грошовій оцінці .

Вносяться зміни до п. 8 договору оренди, виклавши його в наступній редакції договір укладено строком на 7 (сім) років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 (дев'яносто) календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію .

Вносяться зміни до п. 9 договору оренди, виклавши його в наступній редакції орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі, що складає 10920,81 грн. та на дату підписання цього договору складає 5,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка вказана в п. 5 цього договору .

Вносяться зміни до п. 39 договору оренди, виклавши його в наступній редакції перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-Орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору .

Всі інші умови договору залишаються без змін (арк. с. 18).

Зазначені обставини встановлені в судовому засіданні та не є спірними між сторонами.

Також позивачем додано до позову заяву про відмову у поновленні договору оренди землі від 01.08.2017 року (арк. с. 21) та лист-повідомлення на ім'я директора ФГ Степ про небажання продовжувати договір оренди землі (арк. с. 22).

За приписами ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Поновлення договору оренди землі передбачено ст. 33 Закону України Про оренду землі № 161-XIV від 06.10.1998 року.

Вказана норма зазначає, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Судом встановлено, що п. 8 договору оренди землі від 21 січня 2008 року зазначено, що орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Аналогічний строк встановлено додатковою угодою про поновлення договору оренди землі від 01.08.2011 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що бажаючи продовжити дію договору, орендар зобов'язаний звернутись до орендаря не пізніше 1 жовтня 2017 року (враховуючи термін дії договору до 31.12.2017 року), додавши до листа-повідомлення проект додаткової угоди.

Однак лист від 26.07.2017 року направлено відповідачу без проекту додаткової вимоги, що суперечить вимогам ст. 33 Закону України Про оренду землі , а лист від 27.08.2017 року разом з проектом додаткової угоди направлено відповідачу 2 жовтня 2017 року, про що свідчить відбиток поштового штампу на опису вкладення у цінний лист (арк. с. 19).

Крім того, додаткова угода про поновлення договору оренди земельної ділянки від 21 січня 2008 року не тільки змінює строк дії договору, а також нормативну грошову оцінку земельної ділянки та розмір орендної плати.

За таких обставин, зміна умов договору оренди при його поновленні можлива лише за згодою сторін.

Вказаний висновок підтверджується ст. 30 Закону України Про оренду землі , відповідно до якої зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Також п. 35 договору оренди землі № 86 встановлено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Посилання позивача на те, що оскільки власником земельної ділянки всупереч вимогам закону протягом місяця не надавалась відповідь на лист-повідомлення про бажання поновити договір, а отже він погодив запропоновані умови додаткової угоди суд сприймає критично. Вимоги закону, щодо відсутності заперечень орендодавця відносяться до випадку, коли проект додаткової угоди не містить змін щодо орендної плати та інших істотних умов договору. Якщо проект додаткової угоди містить такі зміни - закон вимагає наявність згоди орендодавця.

Позивачем не доведено наявність згоди відповідача 2 на зміну істотних умов договору оренди землі. До суду із позовом щодо змін умов договору, враховуючи норму ст. 30 Закону України Про оренду землі , позивач не звертався.

Крім того, відповідач 2 двічі повідомив позивача про небажання поновлювати договір оренди землі (арк. с. 21, 22). На час розгляду справи його думка не змінилась, проти задоволення позову відповідач 2 заперечує (арк. с. 110). Таким чином, твердження позивача про погодження власником земельної ділянки умов додаткової угоди є хибним, та таким, що протирічить обставинам справи.

За таких обставин, враховуючи приписи статті 33 Закону України Про оренду землі , оскільки сторони не досягли домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Також суд звертає увагу, що у додатковій угоді, яка направлена відповідачу 2 (арк. с. 18) не зазначено кадастрового номеру земельної ділянки, в той же час, в угоді яку позивач просить визнати укладеною (арк. с. 10) зазначено кадастровий номер земельної ділянки 7120910100:05:001:1115.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

За таких обставин, враховуючи зазначену різницю між двома проектами, відсутність кадастрового номеру земельної ділянки у договорі оренди землі, суд позбавлений можливості впевнено встановити, що додаткова угода, додана до позову, є тотожною той, що надіслана відповідачу 2 та відноситься саме до вказаного договору оренди землі від 21 січня 2008 року.

Пунктом 36 договору оренди землі зазначено, що дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічна норма міститься у п. 10 додаткової угоди про поновлення договору оренди від 01.08.2011 року.

Підсумовуючи викладене, враховуючи відсутність згоди орендодавця на зміну істотних умов договору оренди землі, та його своєчасні заперечення проти поновлення договору оренди землі суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання укладеною додаткової угоди задоволенню не підлягає.

Враховуючи вимогу позивача, викладену у відповіді на відзив, щодо неможливості участі відповідача 1 відносинах пролонгації угоди, суд вважає за необхідне підкреслити, що всі висновки суду, щодо вказаного питання, ґрунтуються виключно на нормах закону, запереченнях відповідача 2, доводах позивача та письмових доказах, які позивач надав разом із позовом.

Щодо визнання недійсним договору емфітевзису.

24 квітня 2015 року між відповідачами укладено договір встановлення емфітевзису (арк. с. 62-65). Предметом договору є земельна ділянка площею 4,5100 гектара, яка розташована за адресою Черкаська область, Жашківський район, Жашківська міська рада, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 7120910100:05:001:1112, склад угідь рілля - 4,5100 га та належить власнику на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЧР № 047774 виданого 12 лютого 2003 року Жашківською міською радою.

Пунктом 1.3 договору зазначено, що власник стверджує, що дана земельна ділянка знаходиться в оренді до 31 грудня 2017 року.

Сторони домовились, що емфітевтичне право за цим договором набирає чинності з 1 січня 2018 року і закінчується 1 січня 2025 року, про що зазначено у п. 2.4 договору встановлення емфітевзису.

Також у п. 5.6 договору встановлення емфітевзису зазначено, що емфітевту відомо, що на дану земельну ділянку існує обмеження у користуванні згідно договору оренди, укладеного між ФГ Степ та власником вищевказаної земельної ділянки, термін дії якого закінчується 31 грудня 2017 року.

Договір нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі під № 780.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Це підтверджує ст. 627 ЦК України, згідно з якою відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України , договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 року по справі № 6-230цс14 викладено наступний правовий висновок : Частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки. Отже принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Таким чином сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Посилання позивача на те, що ст. 408 ЦК України не містить норми щодо можливості визначення початку дії емфітевтичного права з визначеного сторонами часу в майбутньому, судом до уваги не приймаються, оскільки у вказаній статті прямо зазначено, що строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором та не встановлено заборони на визначення початку дії емфітевтичного права на майбутнє.

Також позивач стверджує, щу пунктом 5.9 договору встановлення емфітевзису встановлено, що із моменту підписання до 01.01.2018 року відповідач 2 зобов'язаний не укладати будь-які інші угоди щодо земельної ділянки, що, на думку позивача, безумовно позбавляє його навіть абстрактної можливості підписання додаткової угоди про поновлення договору оренди.

Вказаний довід суд не бере до уваги, оскільки у пункті 5.9 договору встановлення емфітевзису відсутнє таке зобов'язання. Вказаним пунктом зазначено - вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків договору, що укладається сторонами, їм роз'яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір вчиняється за відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, що спонукають вчинити даний договір на вкрай невигідних умовах та не є фіктивним та удаваним. У сторін відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов договору, вони однаково розуміють значення договору, умови та правові наслідки для кожної із сторін.

Більш того, ретельно вивчивши зміст договору встановлення емфітевзису, суд зазначає, що в ньому взагалі не міститься заборони власнику земельної ділянки на укладення будь яких угод.

Суд зазначає, що оскільки законодавцем не встановлено вимог до форми та змісту договору емфітевзису, він повинен відповідати загальним положенням про договір, з урахуванням норм ст. 407-412 ЦК України та ст. 102-1 Земельного кодексу України.

Разом з тим, Законом України Про оренду землі чітко визначено форму, умови та порядок укладення, зміни, припинення договорів оренди землі. Більше того, незазначення в договорі оренди істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України Про оренду землі , матиме наслідком його недійсність.

Законом України Про оренду землі урегульовано відносини, пов'язані виключно з орендою землі, в той час як правовідносини за договором емфітевзису регулюються нормами глави 33 розділу II Речові права на чуже майно Цивільного кодексу України.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначено в ст. 33 Закону України Про оренду землі .

Відповідно до ч. 1 ст. 33 цього Закону, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Загальні положення щодо переважного права наймача на укладення договору найму на новий строк також закріплено в ч. 1 ст. 777 ЦК України , відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Проаналізувавши вказані положення законодавства, суд підтримує висновок відповідача 1 стосовно того, що переважне право орендаря може існувати лише у випадку наявності інших претендентів на укладення саме договору оренди одного й того ж майна (в даному випадку спірної земельної ділянки), а не інших договорів, зокрема, договору встановлення емфітевзису.

Разом з тим, необхідно зазначити, що поняття переважного права орендаря означає надання йому переваги орендодавцем у разі наявності пропозицій інших господарюючих суб'єктів, що містять умови, рівні з умовами особи, що наділена переважним правом.

Таким чином, можливість реалізації переважного права орендарем прямо пов'язана з наявністю пропозицій, які містять виключно рівні умови з умовами орендаря, інакше це суперечило б праву та інтересу власника розпорядитися своїм майном на більш сприятливих умовах.

Враховуючи вищевикладене, оскільки судом не встановлено порушень вимог чинного законодавства при укладенні договору встановлення емфітевзису, не встановлено прав позивача, які порушені цим договором, суд вважає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною 2 ст. 137 ЦПК встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як встановлено ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідачем 1 разом із відзивом на позовну заяву наданий попередній розрахунок судових витрат (арк. с. 86) та додаткову угоду № 9 до договору про надання правової допомоги № 18102017 від 18 жовтня 2017 року (арк. с. 87). Згідно договору адвокатське об'єднання АРГУС ЛЕКС надає правову допомогу іноземному підприємству Агро-Вільд Україна .

Як зазначено у вказаних документах витрати за надання правової допомоги та здійснення представництва інтересів ІП Агро-Вільд Україна в Жашківському районному суді Черкаської області за позовами ФГ Степ про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису, визнання укладеною додаткової угоди (справа 693/42/18) складають 7000 грн.

Представництво інтересів ІП Агро-Вільд Україна в суді здійснював керуючий партнер адвокатського об'єднання АРГУС ЛЕКС адвокат ОСОБА_3

Позивачем ані у відповіді на відзив, ані в судовому засіданні не ставилась під сумнів сума витрат відповідача 1 на професійну правничу допомогу, не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу.

Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи відмову у задоволенні позову, судовий збір та витрати, понесені відповідачем 1 на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.

На підставі ст. ст. 6, 407-412, 627, 777 ЦК України, керуючись ст.ст. 133, 134, 137, 141, 189-200, 209-214, 227-229, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви фермерського господарства Степ до іноземного підприємства Агро-Вільд Україна , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису, визнання укладеною додаткової угоди - відмовити у повному обсязі.

Сплачений судовий збір залишити за позивачем ФГ Степ .

Стягнути з фермерського господарства Степ (код ЄДРПОУ - 31883500, місцезнаходження: вул. Садова, 56а, м. Жашків Черкаської області, 19200) на користь іноземного підприємства Агро-Вільд Україна (код ЄДРПОУ - 33353730, місцезнаходження: вул. Давиденко, 48, м. Жашків Черкаської області, 19200) понесені судові витрати у розмірі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп.

Повний текст рішення складено 6 червня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 5 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України , до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Ю. Д. Коцюбинська