Рішення

від 31.05.2018 по справі 910/983/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2018Справа № 910/983/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОРІГОН"

до 1. Філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКСТИЛЬ-РІВНЕ"

про визнання незаконним рішення, визнання незаконним дії та визнання нікчемним договору і визнання його недійсним

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Ільєнко О.О.

Представники учасників справи:

від позивача Муха Д.О. (представник за довіреністю)

від відповідача-1 Касіяненко І.В. (представник за довіреністю)

від відповідача-2 Івенський О.Л. (представник за довіреністю)

В судовому засіданні 31 травня 2018 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

29 січня 2018 року до канцелярії Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОРІГОН" (позивач) на розгляд суду надійшла позовна заява б/н від 30.01.2018р. до Філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКСТИЛЬ-РІВНЕ" (відповідач-2) в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- визнати незаконним рішення філії "ЦЗВ" ПАТ "Укрзалізниця" щодо визнання переможцем TOB "ТЕКСТИЛЬ-РІВНЕ" оформлене протоколом № 1222/683/-17-Т від 21.11.2017;

- визнати незаконним дії філії "ЦЗВ" ПАТ "Укрзалізниця" щодо оприлюднення повідомлення № 1222/536-17Т від 21.11.2017 року про намір укласти договір UA-2017-09-29-001713-с;

- визнати нікчемним договір № ЦЗВ-02-09017-01 від 28.12.2017 року укладений між філією "ЦЗВ" ПАТ "Укрзалізниця" та TOB "ТЕКСТИЛЬ-РІВНЕ" та визнати його недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення філії Філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКСТИЛЬ-РІВНЕ" переможцем, оформлене протоколом № 1222/683/-17-Т від 21.11.2017 року є протиправним, оприлюднене повідомлення № 1222/536-17Т від 21.11.2017 року про намір укласти договір є незаконним, в силу ст.ст. 32, 37 Закону України "Про публічні закупівлі", а договір № ЦЗВ-02-09017-01 від 28.12.2017 року - нікчемним, на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2018 року у справі № 910/983/18 позовну заяву б/н від 30.01.2018р. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОРІГОН" до 1. Філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКСТИЛЬ-РІВНЕ" про визнання незаконним рішення, визнання незаконним дії та визнання нікчемним договору і визнання його недійсним залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛОРІГОН" строк до 17.02.2018 року для виправлення встановлених судом недоліків.

14 лютого 2018 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОРІГОН" надійшла заява б/н від 14.02.2018 року "Про усунення недоліків позовної заяви".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи №910/983/18 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.03.2018 року.

15.03.2018 року через канцелярію суду від відповідача-1 надійшов відзив № ЦЗВ-20/1184 від 13.03.2018 року, в якому відповідач-1 проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в задоволені позову, посилаючись на те, що позивачем нормативно не обґрунтовано невідповідність оспорюваного договору від 28.12.2017 року № ЦЗВ-02-09017-01 положенням ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України та положенням Закону України Про публічні закупівлі . Відповідач-1 також зазначає, що позивачем не доведено, які саме принципи здійснення закупівлі були порушені замовником при проведенні процедури закупівлі (оголошення № UA-2017-09-29-001713-с) ДК 021:2015:39510000-0 - Вироби домашнього текстилю.

19.03.2018 року через канцелярію суду від відповідача-2 надійшов відзив б/н від 12.03.2018 року, в якому відповідач-2 проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в задоволені позову, посилаючись на те, що позивачем нормативно не обґрунтовано нікчемність договору від 28.12.2017 року № ЦЗВ-02-09017-01, а ґрунтуються на упередженому трактуванні п. 9 ч. 1 ст. 17 та абз. Ч. 1 ст. 37 Закону України Про публічні закупівлі та зауважив, що відповідачами при укладенні оскаржуваного договору не були порушенні норми ст. 37 Закону України Про публічні закупівлі .

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 22.03.2018 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/983/18 до судового розгляду по суті на 24.04.2018 року, про що сторін було повідомлено під розписку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 року судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 17.05.2018 року.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 17.05.2018 року судом оголошувалася перерва до 31.05.2018 року.

В судовому засіданні 31.05.2018 року з розгляду справи по суті представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представники відповідачів-1, 2 проти задоволення позову заперечили.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади установлює Закон України Про публічні закупівлі .

29.09.2017 року Філією Центр забезпечення виробництва публічного акціонерного товариства Українська залізниця було опубліковано оголошення в електронній системі публічних закупівель ProZorro на офіційному сайті: prozorro.gov.ua, за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2017-09-29-001713-с, відкриті торги на закупівлю ДК 021:2015: 39510000-0 - Вироби домашнього текстилю (Комплекти постільної білизни з бязі) .

Згідно з інформацією, розміщеною на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель prozorro.gov.ua свої пропозиції для участі у Процедурі закупівлі подали: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорігон" (код ЄДРПОУ 40245187) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Рівне" (код ЄДРПОУ 32171289).

Так, у відповідності до протоколу розгляду тендерних пропозицій № 1222/683/-17-Т від 21.11.2017 року (копія міститься в матеріалах справи) у процедурі закупівлі взяли участь: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорігон" (код ЄДРПОУ 40245187) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Рівне" (код ЄДРПОУ 32171289).

21.11.2017 року за результатами розгляду тендерних пропозицій Філією Центр забезпечення виробництва публічного акціонерного товариства Українська залізниця було прийнято рішення визнати переможцем процедури закупівлі № UA-2017-09-29-001713-с Товариство з обмеженою відповідальністю Текстиль-Рівне та направити повідомлення про намір укласти договір на суму 3 854 520,00 грн.

В подальшому, між Філією Центр забезпечення виробництва публічного акціонерного товариства Українська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Рівне" було укладено договір поставки № ЦЗВ-02-09017-01 від 28.12.2017 року на загальну суму 3 854 520,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про публічні закупівлі замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення процедури закупівлі та тендерну документацію - не пізніше ніж за 15 днів до дня розкриття тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині четвертій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Згідно з п. 29 ч. 1 ст. 1 Закону України Про публічні закупівлі тендерна документація - документація щодо умов проведення публічних закупівель, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу на веб-порталі Уповноваженого органу та авторизованих електронних майданчиках. Тендерна документація не є об'єктом авторського права та/або суміжних прав.

Умовами п. 5.3. розділу 5 Оцінка тендерної пропозиції тендерної документації Філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" визначено, що тендерна пропозиція відхиляється замовником у разі якщо, зокрема, наявні підстави, зазначені у статті 17 і частині сьомій статті 28 Закону.

В п. 9 ч. 1 ст. 17 Закону України Про публічні закупівлі визначено, замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника в разі, якщо, зокрема, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутня інформація, передбачена пунктом 9 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім громадських формувань, адвокатських об'єднань, торгово-промислових палат, об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, релігійних організацій, державних органів, органів місцевого самоврядування, їх асоціацій, державних та комунальних підприємств, установ, організацій): прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, серія та номер паспорта громадянина України або паспортного документа іноземця, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), дата народження, а також повне найменування та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником (контролером). У разі відсутності в юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа, вноситься відмітка про причину його відсутності.

Як зазначає позивач, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Рівне" та досьє з ЄДР, що міститься на сайті Уповноваженого органу з питань закупівель - prozorro.gov.ua - у Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Рівне" відсутня інформація про його кінцевого бенефціара власника (контролера).

Позивач вказує, що Філія "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" зобов'язана була відхилити пропозицію ТОВ "Текстиль-Рівне" на підставі п. 9 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" та п.5.3 Розділу 5 "Оцінка тендерної пропозиції" тендерної документації замовника, проте цього не зробила, чим порушила Закон України "Про публічні закупівлі", що є підставою для визначення недійсним рішення, оформленого протоколом № 1222/683/-17-Т від 21.11.2017 року, а відповідно і визнання дій щодо оприлюднення повідомлення № 1222/536-17Т від 21.11.2017 року про намір укласти договір та визнання нікчемним самого договору поставки № ЦЗВ-02-09017-01 від 28.12.2017 року.

За твердженням позивача, договір поставки № ЦЗВ-02-09017-01 від 28.12.2017 року укладений з порушенням норм Закону України Про публічні закупівлі , що є підставою для визнання його нікчемним, в силу ст. 215 Цивільного кодексу України, рішення філії Філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Рівне" переможцем, оформлене протоколом № 1222/683/-17-Т від 21.11.2017 року є протиправним, оприлюднене повідомлення № 1222/536-17Т від 21.11.2017 року про намір укласти договір є незаконним, в силу ст.ст. 32, 37 Закону України "Про публічні закупівлі", що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 1 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму зброї масового знищення кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

В абз. 2 п. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що у разі якщо засновниками юридичної особи є виключно фізичні особи, які є бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи, інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи не подається.

Судом встановлено, що з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Рівне" вбачається, що у розділі Перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі частки кожного із засновників (учасників); прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, якщо засновник - фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи, якщо засновник - юридична особа : зазначено, що засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль- Рівне" є: ОСОБА_4, АДРЕСА_1, розмір внеску до статутного фонду - 350000,00 грн.; ОСОБА_3, АДРЕСА_1, розмір внеску до статутного фонду - 350000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, твердження позивача про обов'язок Філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", як замовника, відхилити тендерну пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю Текстиль-Рівне на підставі п. 9 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" та п.5.3 Розділу 5 "Оцінка тендерної пропозиції" тендерної документації замовника є необґрунтованим, недоведеним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, суд дійшов висновку, що рішення, оформлене протоколом № 1222/683/-17-Т від 21.11.2017 року, дії щодо оприлюднення повідомлення № 1222/536-17Т від 21.11.2017 року про намір укласти договір здійснені з дотриманням норм Закону України Про публічні закупівлі .

Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України "Про публічні закупівлі" рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення переможця, та протягом одного дня після прийняття такого рішення замовник оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу повідомлення про намір укласти договір та надсилає його переможцю. Усім іншим учасникам електронною системою закупівель автоматично надсилається повідомлення із зазначенням найменування та місцезнаходження переможця торгів.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України Про публічні закупівлі замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем торгів протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та пропозиції учасника-переможця. З метою забезпечення права на оскарження рішень замовника договір про закупівлю не може бути укладено раніше ніж через 10 днів з дати оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону України Про публічні закупівлі визначено, що скарга до органу оскарження подається суб'єктом оскарження у формі електронного документа через електронну систему закупівель. Після розміщення скарги суб'єктом оскарження в електронній системі закупівель скарга автоматично вноситься до реєстру скарг і формується її реєстраційна картка. Скарга разом з реєстраційною карткою в день розміщення суб'єктом оскарження автоматично оприлюднюється на веб-порталі Уповноваженого органу.

В абз. 1, 2, 4 ч. 7 ст. 18 Закону України Про публічні закупівлі встановлено, що у разі прийняття скарги до розгляду електронна система закупівель автоматично призупиняє початок електронного аукціону та не оприлюднює договір про закупівлю і звіт про результати проведення процедури закупівлі. Замовнику забороняється вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення щодо закупівлі, у тому числі укладення договору про закупівлю, крім дій, спрямованих на усунення порушень, зазначених у скарзі. У будь-якому разі укладення договору про закупівлю під час оскарження забороняється.

Відповідно до абз. 1, 2 ч. 8 ст. 18 Закону України Про публічні закупівлі розгляд скарги зупиняє перебіг строків, установлених частиною другою статті 32, абзацом восьмим частини третьої статті 35 цього Закону. Перебіг цих строків продовжується з дня, наступного за днем прийняття рішення органом оскарження за результатами розгляду скарги, рішення про припинення розгляду скарги або рішення про залишення скарги без розгляду.

Пунктом 14 ч. 1 ст. 1 Закону України Про публічні закупівлі визначено орган оскарження - Антимонопольний комітет України.

Як визначено в абз. 6 п. 3 рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року №11-рп/98 термін "дні", якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні.

Статтею 253Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до Антимонопольного комітету України зі скаргою щодо порушення Філією "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" порядку проведення процедури закупівлі, яка рішенням колегії від 05.12.2017 року № 8507-р/пк-пз була прийнята до розгляду, тому позивач вважає, що з 05.12.2017 року зупинився перебіг строку, передбачений ч. 2 ст. 32 Закону України Про публічні закупівлі .

Рішенням постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель від 20.12.2017 року № 8992-р/пк-пз відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю Лорігон у задоволенні скарги від 01.12.2017 року № UA-2017-09-29-001713-с.с5.

Тобто, з 21.12.2017 року відновлено перебіг строку протягом якого має бути укладений договір про закупівлю.

Як зазначає позивач, оскаржуваний договір поставки № ЦЗВ-02-09017-01 був укладений між Філією "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю Текстиль-Рівне 28.12.2017 року, тобто на 21 день строку, встановленого законодавством на укладення такого правочину, що є порушення вимог ст. 32 Закону України Про публічні закупівлі .

У рішенні постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель від 20.12.2017 року № 8992-р/пк-пз зазначено, що Філією "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на веб-порталі Уповноваженого органу було оприлюднено оголошення про проведення процедури закупівлі ДК 021:2015: 39510000-0 - Вироби домашнього текстилю (Комплекти постільної білизни з бязі) , за результатами якої було визначено переможця - ТОВ Текстиль-Рівне та оприлюднено повідомлення від 21.11.2017 року про намір укласти договір.

01.12.2017 року на веб-порталі Антимонопольного комітету України була зареєстрована скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Лорігон з оприлюдненням реєстраційної картки скарги з унікальним номером № UA-2017-09-29-001713-с.с5, за результатом розгляду якої було прийнято вищезазначене рішення від 20.12.2017 року № 8992-р/пк-пз.

Отже, суд дійшов висновку, що різниця у кількості днів між оприлюдненням повідомлення про намір укласти договір (21.11.2017 року) та реєстрація скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Лорігон (01.12.2017 року) становить 10 днів.

28.12.2017 року на веб-порталі Антимонопольного комітету України опубліковано договір поставки № ЦЗВ-02-09017-01, укладений між Філією Центр забезпечення виробництва публічного акціонерного товариства Українська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Рівне" на загальну суму 3 854 520,00 грн., тобто різниця у кількість днів між винесенням рішення постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель від 20.12.2017 року № 8992-р/пк-пз та оприлюдненням оскаржуваного договору становить 8 днів (з 21.12.2017 року (включно) по 28.12.2017 року (включно).

За таких обставин, здійснивши перерахунок термінів на укладення договору, суд дійшов висновку, що договір поставки № ЦЗВ-02-09017-01 від 28.12.2017 року було укладено та опубліковано з дотриманням вимог Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до ст. 37 Закону України Про публічні закупівлі договір про закупівлю є нікчемним у разі: його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону; його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; його укладення з порушенням строків, передбачених частиною другою статті 32 та абзацом восьмим частини третьої статті 35 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Одночасно з цим, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, господарський суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 року Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України .

Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 21.05.2012 року у справі № 6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі - не повинні суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 року №11 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

В пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9 визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9, якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам.

Частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ст. 228 Цивільного кодексу України).

В ст. 216 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не доведено належними доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, факту порушення відповідачами прав позивача та охоронюваних законом інтересів, як учасника процедури закупівлі пропозицію якого було відхилено на стадії розкриття.

З огляду на те, що фактично рішення про визначення переможця процедури закупівлі не впливає на права та інтереси позивача, укладання оспорюваного правочину відбулося у відповідності до вимог Закону України Про публічні закупівлі , визнання його нікчемним та недійсним не призвело б до відновлення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю Лорігон , суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що в п. 12 ст. 18 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що рішення органу оскарження набирають чинності з дня їх прийняття та є обов'язковими для виконання замовниками, особами, яких вони стосуються. Рішення органу оскарження може бути оскаржене суб'єктом оскарження, замовником у судовому порядку протягом 30 днів з дня його оприлюднення в електронній системі закупівель.

В той же час, позивач не скористався своїм правом на оскарження рішення постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель від 20.12.2017 року № 8992-р/пк-пз в судовому порядку за результатами розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Лорігон з унікальним номером реєстраційної картки № UA-2017-09-29-001713-с.с5.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.06.2018р.

Суддя О.В. Котков