Постанова

від 12.06.2018 по справі 910/20226/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/20226/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 (головуючий суддя Зеленін В.О., судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум"

про стягнення 13 565,39 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (далі - позивач) просило стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" (далі - відповідач) 11 098,70 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, 476,34 грн. пені, 1151,78 грн. інфляційних втрат, 528,76 грн. три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати вартості послуг з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води у період з 01.05.2015 по 01.08.2016 року, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у відповідній сумі, на яку були нараховані пеня, інфляційні втрати та три відсотки річних.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 11 098,70 грн. заборгованості, 476,34 грн. пені, 528,76 грн. три відсотки річних. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що судами не враховані правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/973/16, постанові Верховного Суду України від 25.05.2017 у справі № 910/31573/15, а також суди не виконали вказівок Вищого господарського суду України від 05.07.2017 у справі № 910/20226/16, а тому вважає висновки суди про наявність підстав для стягнення відповідних грошових коштів передчасними. Також відповідач вказує на те, що зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 02.07.2012 припинилися з 26.04.2014, у зв'язку з набранням чинності Закону України від 10.04.2014 № 1198-VІІ "Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергію", тобто з обставиною за яку жодна із сторін не відповідає, що виключає підстави для задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін судові рішення посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 02.07.2012 між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (покупець) було укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, за умовами якого позивач зобов'язався виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупця за адресою: вул. Російська, 45 б, теплову енергію у вигляді гарячої води, а покупець зобов'язався прийняти її та своєчасно здійснити оплату на умовах договору.

Згідно пункту 9.2 договору у разі несплати покупцем за прийняту теплову енергію у встановлені строки позивач нараховує пеню за кожний прострочений день у розмірі подвійної облікової ставки.

Пунктом 10.1 договору сторони погодили, що даний договір укладений на термін з 01.07.2012 до 30.06.2016 та вважається подовженим на кожен наступний рік, якщо жодна із сторін даного договору не повідомить іншій стороні протилежне не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач в період з 01.05.2015 до 01.08.2016 поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 18856,28 грн., проте відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 11098,70 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач допустив порушення умов договору, яке виразилося в тому, що у спірний період відповідач своєчасно та у повному обсязі не вносив плату за отриману теплову енергію, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість на яку згідно вимог статті 625 ЦК України позивач правомірно нарахував три відсотки річних та згідно пункту 9.2 договору пеню. При цьому суд вказав на те, що відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат, оскільки у спірний період інфляційне збільшення боргу не відбулося.

Однак із такими висновками судів погодитися не можна виходячи із наступного.

Частиною першою статті 714 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою статті 275 Господарського кодексу України, встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з теплопостачання між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними законами України Про житлово-комунальні послуги та Про теплопостачання .

Відповідно до статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг. Балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Судами встановлено, що відповідач є балансоутримувачем, який одночасно є споживачем та виконавцем послуг на підставі договору від 02.07.2012 № 440576, та на даний час позивач перейшов на прямі договори із мешканцями будинку по вул.Російська, 45б, опублікувавши 06.08.2014 у газеті "Хрещатик" № 111 (4511) публічний договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, який є договором приєднання. Наслідком переходу позивача на прямі договори з мешканцями будинку стало припинення постачання теплової енергії відповідачу.

26 квітня 2014 року набрав чинності Закон № 1198-VII про внесення змін, зокрема до статті 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги , згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності визначено суб'єкта господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальну організацію).

Згідно зі статі 1 Закону України Про теплопостачання постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10 серпня 2012 року № 278 Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії вид господарської діяльності у сфері теплопостачання та у сфері послуг з централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню.

Водночас відповідач за статутом не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України Про теплопостачання та ліцензіатом у сфері теплопостачання.

Ураховуючи викладене, неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає. Внаслідок внесення зазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання. Відтак, відповідач втратив підстави виступати стороною в договорі, так як саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2017 у справі № 910/31573/15.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із прийняттям нового, про відмову у позові.

Наведеним вище у сукупності підтверджуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, а доводи відзиву на касаційну скаргу про їх законність - спростовуються.

Поряд з цим, відповідачем в касаційній скарзі заявлена вимога про стягнення з позивача 7100,00 грн. витрати на правову допомогу адвоката за договором про надання правової допомоги від 15.11.2016 №15/11/16, копію якого з відповідними додатками відповідачем долучено до касаційної скарги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом пункту 4.2 договору, у редакції відповідних додаткових угод, про надання правової допомоги від 15.11.2016 №15/11/16, гонорар та обсяг доручень узгоджується сторонами шляхом укладення додаткових угод до цього договору.

В обґрунтування вказаної вище вимоги, відповідачем долучено копії: низку додаткових угод до договору, акта приймання-передачі наданих послуг від 22.03.2017 на загальну сум наданих послуг адвоката 1840,00грн., платіжних доручень від 04.04.2017 №79 на сплату 1840,00 грн. та від 05.07.2017 № 158 на суму 640,00 грн., за надання правових послуг адвокатом за договором, акта приймання-передачі наданих послуг від 24.07.2017 на загальну сум наданих послуг адвоката 1840,00грн., платіжного доручення від 02.08.2017 № 191 на суму 1840,00 грн., акта приймання-передачі наданих послуг від 30.10.2017 на суму 640,00 грн. та платіжного доручення від 09.11.2017 № 15 на суму 640,00 грн., а також актом приймання-передачі наданих послуг від 02.04.2018 на суму 1500, 00 грн. та платіжного доручення від 06.04.2018 № 83 на суму 1 500,00 грн., що разом складає 1840+640+1840+640+1500=6460,00грн.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат(ч.2).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5).

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6).

Разом з цим клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем до суду касаційної інстанції не подавалось, у відзиві на касаційну скаргу не заявлялось.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (п.2 ч.4).

З урахуванням наведеного, відповідно до приписів статті 126, статті 129 частини 4, статті 315 частини 4 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, вимоги відповідача, заявлені в касаційній скарзі про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 6460,00 грн. підлягають задоволенню частково касаційним судом, а судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі №910/20226/16 скасувати повністю і ухвалити нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" 7992 (сім тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп. судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг та 6460 (шість тисяч чотириста шістдесят) грн. 00 коп. судових витрат на послуги адвоката.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов