Постанова

від 12.06.2018 по справі 910/4164/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/4164/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк "Укргазбанк",

представник позивача - Мартинюк Є.В. адвокат (довіреність від 29.12.2017 № 544, свідоцтво від 08.12.2017 № 6346/10),

відповідач - державне підприємство "Біоімплант" Міністерства охорони здоров'я України",

представник відповідача - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк "Укргазбанк"

на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2017 (головуючий суддя Плотницька Н.Б.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 (головуючий Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О. і Мартюк А.І.)

у справі № 910/4164/17

за позовом публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк "Укргазбанк" (далі - Товариство)

до державного підприємства "Біоімплант" Міністерства охорони здоров'я України" (далі - Підприємство)

про стягнення 1 821 790,98 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про стягнення 1 821 790,98 грн. заборгованості за договором про надання гарантії від 19.06.2013 № 12-Г/13-VIP (далі - Договір), у тому числі 63 652,47 євро заборгованості та 619 513,31 грн. пені за несвоєчасне відшкодування грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство належним чином не виконало взяті на себе зобов'язання щодо відшкодування гаранту за його першою письмовою вимогою суми грошових коштів, які гарант сплатив бенефінціару на підставі Договору, у зв'язку з чим у Підприємства виникла заборгованість у розмірі 63 652,47 євро. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за Договором Товариством нараховано 619 513,31 грн. пені за несвоєчасне відшкодування грошових коштів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства заборгованість у розмірі 63 652,00 євро. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Підприємством не виконано свої зобов'язання за Договором та не відшкодовано Товариству суму коштів, сплачених ним Тутоген Медікал ГмбХ. У частині стягнення пені було відмовлено, оскільки її розмір розраховано із заборгованості в євро, а не із заборгованості у сумі національної валюти - гривні.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні пені, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягнення пені та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким у цій частині позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована положеннями пункту 5.1 Договору, статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), наявністю правової колізії та тим, що суди могли відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16.08.2017 у справі № 6-2667цс16, та застосувати правову позицію, відображену в постанові Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі № 6-221цс17. Також скаржник вказує на те, що судом першої інстанції було допущено описку у резолютивній частині рішення, а саме зазначено, що до стягнення підлягає заборгованість у розмірі 63 652,00 євро, в той час як у мотивувальній частині зазначено, що стягненню підлягає заборгованість у розмірі 63 652,47 євро, а тому існує необхідність у виправленні допущеної описки.

Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Товариства, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 19.06.2013 Товариством (гарант) та Підприємством (принципал) укладено Договір.

За умовами Договору гарант зобов'язується надати безвідкличну гарантію платежу на користь Тутоген Медікал ГмбХ, Німеччина (Tutogen Medical GmbH (Neunkirchen am Brand, Germany) Germany 91077, Neunkirchen am Brand, Industriestrasse 6) (бенефіціар), за умовами якої гарант прийме на себе зобов'язання нести додаткову (субсидіарну) відповідальність з принципалом за належне виконання принципалом умов зовнішньоекономічного контракту від 27.05.2013 № 2, згідно з предметом якого бенефіціар продає, а принципал купує вироби медичного призначення - біоімплантати Тутопласт (далі - Товар), укладеного між принципалом та бенефіціаром.

Об'єм відповідальності гаранта - це зобов'язання гаранта субсидіарно відповідати в межах конкретно визначеного розміру за належне виконання принципалом умов контракту. Об'єм відповідальності гаранта за умовами гарантії не буде перевищувати 66 648,50 євро.

Згідно з пунктом 1.3 Договору (у редакції договору про внесення змін та доповнень від 13.02.2014 № 2) гарантія є чинною з дати її надання. Надання гарантії здійснюється шляхом направлення відповідного SWIFT - повідомлення на адресу авізуючого банку - UNICREDIT BANK AG (HYPOVEREINSBANK) Erlangen, SWIFT CODE: HYVE DE MM 417. Гарант за умовами гарантії буде відповідати перед бенефіціаром у термін до 18.04.2014 (що відповідає терміну, зазначеному в гарантійному листі, який є невід'ємною частиною цього договору), з урахуванням пункту 7.2 цього договору.

Відповідно до пункту 1.4 Договору гарант має право на зворотну вимогу до принципала для відшкодування будь-яких фактично понесених витрат, пов'язаних з виконанням гарантії.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що гарант зобов'язується після одержання письмової вимоги від бенефіціара за гарантією повідомити про це принципала і передати йому копію вимоги разом з доданими до неї документами.

Згідно з пунктом 3.2 Договору принципал зобов'язаний протягом одного банківського дня, після отримання від гаранта копії вимоги бенефіціара до гаранта, згідно з пунктом 3.1, сплатити бенефіціару всю суму грошових коштів, що зазначена у копії вимоги бенефіціара до гаранта.

Відповідно до пункту 3.3 Договору принципал зобов'язаний протягом одного банківського дня відшкодувати гаранту за його першою письмовою вимогою всю суму грошових коштів, які гарант сплатив бенефіціару на підставі гарантії у відповідності до пунктів 1.1, 1.5 цього договору.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що у разі виконання зобов'язання перед бенефіціаром гарант набуває право зворотної вимоги до принципала в розмірі виконаного зобов'язання. Принципал зобов'язаний відшкодувати гаранту видатки, понесені в зв'язку з виконанням гарантії, протягом одного банківського дня з дати отримання відповідної вимоги гаранта.

Згідно з пунктом 7.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

24.03.2014 Товариство отримало вимогу Тутоген Медікал ГмбХ за гарантією разом з доданими до неї документами на загальну суму 66 648,50 євро.

Листом від 27.03.2014 № 15922/2235/2014 Товариство повідомило Підприємство про отримання вимоги та про необхідність перерахувати 66 648,50 євро до 01.04.2014 на рахунок № 2909160.978.000, відкритий у Товаристві, МФО 320478, з призначенням платежу: "Оплата вимоги платежу за гарантією LG01BIQIM190613" для подальшої оплати Товариством згідно з отриманими інструкціями бенефіціара.

27.03.2014 Підприємство (у відповідь на лист від 27.03.2014 № 15922/2235/2014) надіслало на адресу Товариства лист від 27.03.2014 № 24/1, яким повідомило про те, що Підприємство знаходиться у скрутному фінансовому становищі та просило про надання йому кредитних коштів.

01.04.2014 Товариство на підставі вимоги бенефіціара, виконуючи вимоги наданої гарантії, сплатило авізуючому банку UNICREDIT BANK AG (HYPOVEREINSBANK) суму коштів у розмірі 66 648,50 євро, що підтверджується меморіальним ордером від 01.04.2014 № 3743_59 та SWIFT-повідомленням від 01.04.2014 № 461940003170.

Листами від 02.04.2014 № 15922/2354/2014 та від 15.05.2014 № 15922/3367/2014 Товариство зверталось до Підприємства, якими повідомляло про сплату Товариством 01.04.2014 на користь бенефіціара грошових коштів у сумі 66 648,50 євро за гарантією від 19.06.2013 № LG01BI0IM190613. Також Товариство вимагало від Підприємства виконання ним пункту 3.3 Договору щодо перерахування 66 648,50 євро до 02.04.2014 на рахунок в євро № 2603931811.978, відкритий у Товаристві, МФО 320478, для подальшого відшкодування суми грошових коштів, які Товариство сплатило бенефіціару.

Підприємством частково виконано вимоги Договору щодо оплати суми грошових коштів, зазначених у вимозі бенефіціара, у зв'язку з чим заборгованість останнього складає 63 652,47 євро.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 1 821 790,98 грн. заборгованості за Договором.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що згідно із статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, гарантією.

Статтею 560 ЦК України передбачено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із статтею 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України) гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Відповідно до статті 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Статтею 563 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.

Згідно з частиною першою статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 3.3 Договору принципалу надано один банківський день для відшкодування гаранту, за вимогою останнього, суми грошових коштів, які гарант сплатив бенефіціару як гарантію.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство відшкодувало гарантійний платіж на користь Товариства, відповідно до пункту 3.3 Договору, частково, у зв'язку з чим заборгованість Товариства склала 63 652,47 євро.

Таким чином, принципал належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з відшкодування гаранту суми грошових коштів, які гарант сплатив бенефінціару на підставі гарантії, а тому суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині основної заборгованості та стягнули з Підприємства на користь Товариства відшкодування суми сплаченого гарантійного платежу у розмірі 63 652,47 євро.

Що ж до вимог Товариства про стягнення з Підприємства 619 513,31 грн. пені за період з 10.02.2016 по 21.04.2016 (по курсу 28,70218), то судами встановлено, що згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 даного Закону.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов пунктів 3.3, 4.1, 4.2 цього Договору принципал сплачує на користь гаранта пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Оплата штрафних санкцій здійснюється у національній валюті України за курсом НБУ на дату оплати.

Таким чином, у вирішенні спору про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання її розмір визначається за ставкою, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судами встановлено, що визначена Товариством сума пені еквівалентна курсу НБУ (28,70218 гривні), проте вона розрахована в євро із суми заборгованості в євро, тобто взято подвійну облікову ставку, яка має застосовуватися до національної валюти - гривні, та її застосовано до євро, а отриманий результат у євро переведено по курсу НБУ у гривні станом на дату останнього дня розрахунку - 09.02.2017.

При цьому сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, а, отже, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Таким чином, суди дійшли висновку, що нарахування та стягнення з Підприємства пені в іноземній валюті, з урахуванням порядку розрахунку та визначенням її еквіваленту у гривні, є незаконним, а відповідні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, судами зазначено, що відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Листи Товариства з вимогою про відшкодування сплаченого гарантійного платежу датовані 02.04.2014 та 15.05.2014. Оскільки пунктом 3.3 Договору надано один банківський день для відшкодування сплаченого гарантійного платежу, то останнім днем є 03.04.2014, а прострочення почалося з 04.04.2014.

З урахуванням порядку нарахування пені, передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, суди дійшли висновку, що Товариство має право на відповідне нарахування протягом шести місяців - з 04.04.2014 по 04.10.2014.

Проте розрахунок здійснений за період з 10.02.2016 по 21.04.2016.

Зазначене є окремою підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення пені.

Порядок обчислення пені, як і позовної давності, не може бути змінений, тому розрахунок, за яким сторона встановила, що давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом, зокрема, зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечить вимогам закону і не може застосовуватися судом.

Водночас відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Аналогічна тривалість позовної давності відображена також у пункті 5.2 Договору.

За таких обставин суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення пені у розмірі 619 513,31 грн. за період з 10.02.2016 по 21.04.2016.

Що ж до звернення Товариством уваги Касаційного господарського суду на те, що судом першої інстанції було допущено описку у резолютивній частині рішення, а саме зазначено, що стягненню підлягає заборгованість у розмірі 63 652,00 євро, у той час як у мотивувальній частині зазначено, що стягненню підлягає заборгованість у розмірі 63 652,47 євро, а тому існує необхідність для виправлення допущеної описки, то суд зазначає, що відповідно до вимог процесуального законодавства Товариство наділено правом звернення з відповідною заявою до суду, яким допущено описку, для виправлення такої описки.

Посилання в касаційній скарзі на положення пункту 5.1 Договору, статті 533 ЦК України, наявність правової колізії та те, що суди могли відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16.08.2017 у справі № 6-2667цс16, та застосувати правову позицію, відображену в постанові Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі № 6-221цс17, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк "Укргазбанк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/4164/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко