Постанова

від 13.06.2018 по справі 805/79/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року

Київ

справа №805/79/16-а

адміністративне провадження №К/9901/10920/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т.Г.,

за участі:

секретаря судового засідання Гулової О.І.,

представника відповідача Гетьманенко О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у касаційній інстанції адміністративну справу № 805/79/16-а

за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Добропільського міського відділу з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (колегія суддів: головуюча Міронова Г.М., судді Арабей Т.Г., Геращенко І.В.),

в с т а н о в и в :

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС), Добропільського міського відділу (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - МВ ГУ МВС), в якому з урахуванням уточнень просив:

зобов'язати МВ ГУ МВС нарахувати та виплатити вихідну грошову допомогу в сумі 47400 грн.;

зобов'язати МВ ГУ МВС нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з посади заступника начальника міліції громадської безпеки Добропільського міського відділу (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області за період з 06 листопада 2015 року по день винесення судом рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ з 6 листопада 2015 року і на дату звернення до суду з цим позовом відповідач не виплатив йому вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням із займаної посади. З посиланням на статтю 9 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі - Закон № 2262-ХІІ) та пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплату пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей (далі - Порядок № 393) позивач зазначив, що сума одноразової грошової допомоги, яку відповідач мав би виплатити йому при звільненні, становить 47400,00 грн. (з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби). З посиланням на статтю 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) позивач зазначив, що затримка у виплаті вихідної допомоги покладає на МВ ГУ МВС як роботодавця обов'язок виплатити йому середній заробіток за кожен день такої затримки.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 18 травня 2016 року позовні вимоги задовольнив частково.

Стягнув з МВ ГУ МВС на користь ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 листопада 2015 року по 12 квітня 2016 року в сумі 31370,90 грн. з урахуванням податків, зборів (обов'язкових платежів). У решті позовних вимог відмовив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 14 вересня 2016 року скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року та прийняв нову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ГУ МВС та МВ ГУ МВС відмовив у повному обсязі.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), встановлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_2 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 30 січня 2018 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його постанову від 14 вересня 2016 року і залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначив, зокрема, про те, що затримка розрахунку при звільненні порушує його трудові права. Право на виплату середнього заробітку за весь час затримки встановлено статтями 116, 117 КЗпП, які однаковою мірою стосуються й МВ ГУ МВС як роботодавця, який допустив порушення трудових прав позивача.

Відповідачі у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначили, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, тому підстав для її скасування немає.

Свою позицію мотивують, зокрема, тим, що до відносин щодо проходження служби в органах внутрішніх справ норми КЗпП застосуванню не підлягають, позаяк ці правовідносини є предметом регулювання спеціального законодавства, як-от Закону України Про міліцію , Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджену наказом МВС від 31 грудня 2007 року № 499. Спеціальним законодавством не передбачено обов'язку виплати грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільнення, як це встановлено у статті 117 КЗпП, тому посилання позивача на загальні норми трудового законодавства як підставу для задоволення позову у цьому випадку є безпідставними.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 прийнятий на службу до органів внутрішніх справ 05 серпня 1996 року та звільнений відповідно до наказу Міністерства внутрішній справ України від 06 листопада 2015 року року № 357 о/с у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 г (через скорочення штатів).

Позивача звільнено на підставі його рапорту в рамках реформування правоохоронної системи України та відповідно до вимог Закону України Про Національну поліцію .

Суди встановили, що при звільненні (06 листопада 2015 року) ОСОБА_2 не виплатили одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби (згідно зі статтею 9 Закону № 2262-ХІІ та пунктом 10 Порядку № 393) у загальній сумі 47400 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач нарахував та виплатив позивачу вихідну допомогу у розмірі 47424 грн., перерахувавши вказану суму на його картковий рахунок згідно з платіжним дорученням від 11 квітня 2016 року № 18 (сума одержана банком 12 квітня 2016 року).

Факт отримання вихідної допомоги підтвердив й позивач, відповідно спір з цього приводу уже вичерпано, що, по-суті, слугувало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Стосовно стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції керувався положеннями статей 116, 117 КЗпП як загальними нормами законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки спеціальних норм, які б врегульовували ці питання (чи врегульовували їх по-іншому) немає.

Суд апеляційної інстанції при прийнятті нової постанови виходив з того, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП. Крім того, право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в разі, якщо працівник в день звільнення не працював, виникає за наявності звернення звільненого працівника з вимогою щодо проведення такого розрахунку.

Оскільки позивач у день звільнення не працював, з вимогою про проведення з ним розрахунку у відповідності зі статтею 116 КЗпП з моменту винесення наказу про його звільнення із органів внутрішніх справ не звертався, то підстав для задоволення позову в цій частині немає.

Верховний Суд правильним вважає висновки суду першої інстанції, постанову якого суд апеляційної інстанції скасував помилково.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.18. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 31 грудня 2007 року № 499, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Між тим, ні Закон України Про Національну поліцію , ні Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ УРСР від 29 липня 1991 року № 114, не врегульовують порядку відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів внутрішніх справ.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 КЗпП визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У справі встановлено, що ОСОБА_2 звільнили зі служби в органах внутрішніх справ з 6 листопада 2015 року згідно з наказом начальника ГУ МВС №357 о/с від 6 листопада 2015 року, тоді як фактичний розрахунок (виплату одноразової грошової допомоги) проведено 12 квітня 2016 року.

У постанові від 17 лютого 2015 року (справа № 21-8а15) Верховний Суд України, з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Проте, спеціальне законодавство, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, не врегульовує питань відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення). Такі питання врегульовує КЗпП.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП. Умовами виплати працівникові такого відшкодування є факт невиплати належних йому сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 117 КЗпП, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, правильним і обґрунтованим є рішення суду першої інстанції, яке суд апеляційної інстанції скасував помилково.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року в цій справі скасувати і залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець