Постанова

від 05.06.2018 по справі 332/1030/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 332/1030/17 Головуючий у 1 інстанції: Безлер Л.В.

№ 22-ц/778/1681/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

ОСОБА_2

Секретар: Бєлова А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АМАДІС ЛТД на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю АМАДІС ЛТД про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що з березня місяця 2016р. працювала техником-протезистом у ТОВ АМАДІС ЛТД . Наказом ТОВ АМАДІС ЛТД № 3-ок від 03.03.2017р. позивач була звільнена з роботи з 03.02.2017р. на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Вказане звільнення вважає незаконним з наступних підстав.

Керівництво ТОВ АМАДІС ЛТД під час звільнення позивача допустило порушення ст.ст. 47, 149, 184 КЗпП України, які полягали в тому, що її було звільнено з роботи з ініціативи власника в період перебування її на п'ятому місяці вагітності і про її такий стан було відомо керівнику товариства. Крім того, у позивача не були відібрані пояснення по факту вчинення нею дисциплінарного порушення. Їй не було видано трудову книжку та у встановлений ст. 116 КЗпП України строк не проведено розрахунок.

В дійсності, як зазначає позивачка, вона сумлінно виконувала свої трудові обов'язки, жодних дисциплінарних стягнень не мала та 03.02.2017р. не вчиняла дисциплінарне правопорушення у вигляді прогулу без поважних причин.

Внаслідок незаконного звільнення позивачу була заподіяна значна моральна шкода.

Звістка про звільнення призвела до сильного емоційного стресу і, як наслідок, до госпіталізації позивача 20.03.2017р. із загрозою викидня та перебуванні на лікуванні в стаціонарі лікарні до 30.03.2017р.

Незаконне звільнення спричинило сильний емоційний стрес, який для позивача, яка перебувала у стані вагітності, було категорично протипоказано та призвело до загального погіршення її здоров'я та, ймовірно, вплило на розвиток ще ненародженої дитини позивача. Позивачкою було втрачено сон, почалися постійні головні болі, стан тривожності, підвищена нервозність та депресія. Порушено нормальний життєвий уклад позивача.

За весь період трудової діяльності позивача не звільняли з роботи за вчинення дисциплінарного порушення у вигляді прогулу без поважних причин. ОСОБА_3 вважає, що такий ганебний запис у її трудовій книжці про звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин буде перешкодою у пошуках нової роботи. Завдану моральну шкоду позивач оцінює у 50000 грн.

Посилаючись на зазначені обставини просила суд,визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ АМАДІС ЛТД від 03.03.2017р. № 3-ок Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_3А. ; поновити її в ТОВ АМАДІС ЛТД на посаді техніка-протезиста; стягнути з ТОВ АМАДІС ЛТД на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 04.02.2017р. по дату ухвалення судом рішення про її поновлення на роботі; стягнути з ТОВ АМАДІС ЛТД на її користь компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 50000 грн.; стягнути з ТОВ АМАДІС ЛТД на її користь понесені судові витрати за подачу до суду дійсного позову у сумі 640,00 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі в ТОВ АМАДІС ЛТД на посаді техніка-протезиста та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Товариства з обмеженою відповідальністю АМАДІС ЛТД від 03.03.2017р. № 3-ок Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_3А. .

Поновлено ОСОБА_3 в Товаристві з обмеженою відповідальністю АМАДІС ЛТД на посаді техніка-протезиста.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю АМАДІС ЛТД на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.02.2017 р. по 11.01.2018р. у сумі 26743,86 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю АМАДІС ЛТД на користь ОСОБА_3 компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю АМАДІС ЛТД на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати за подачу до суду позову у сумі 64,00 грн.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 в Товаристві з обмеженою відповідальністю АМАДІС ЛТД на посаді техніка-протезиста та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ АМАДІС ЛТД подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 2012 року неодноразово приймалася на роботу до ТОВ АМАДІС ЛТД на посаду техніка-протезиста та звільнялася за п.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін. З 17.03.2016р. позивач знов була прийнята та працювала техніком-протезистом у ТОВ АМАДІС ЛТД .

Наказом ТОВ АМАДІС ЛТД № 3 від 03.03.2017р. позивач з 03.02.2017р. була звільнена з займаної посади техніка-протезиста ТОВ АМАДІС ЛТД на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

На дату звільнення з роботи позивачка була вагітною, що підтверджується довідкою Жіночої консультації Комунальної установи Центральна клінічна лікарня № 4 Заводського району м. Запоріжжя № 394 від 03.04.2017р., в якій зазначено, що ОСОБА_3 перебуває на обліку у жіночій консультації КУ ЦКБ № 4 Заводського району з діагнозом: вагітність 26 тижнів.

З 11.02.2017р. по 17.03.2017р. позивач перебувала на стаціонарному лікуванні у Комунальній установі охорони здоров'я Пологовий будинок № 1 та з 20.03.2017р. по 30.03.2017р. знаходилася на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я Пологовий будинок № 3 .

На час розгляду справи позивач народила дитину - ОСОБА_4, 20.07.2017р. народження.

Поновлюючи на роботі позивача, суд першої інстанції виходив з того, що на час звільнення позивач була вагітною, а за змістом ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Крім зазначеного, як правильно зазначив суд першої інстанції, згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в ухвалі Верховного Суду України від 15.12.2010 року по справі № 6-20213св, у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі та при апеляційному розгляді про те, що позивач все ж скоїла прогули, про що свідчать відповідні акти , не спростовує висновків суду про те, що звільнення вагітних жінок з ініціативи адміністрації заборонено.

Посилання відповідача на те, що у разі прогулу можна звільнити навіть вагітну жінку, а вона не довела поважність причин відсутності на роботі, суперечать положенням як ст. 43 Конституції України, за якою громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, так і принципам, встановленим КЗпП щодо гарантій прав працівників.

Так, частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом з тим саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена провина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Конвенцією Міжнародної організації праці №158 Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця (п. "а" ч. 2 статті 9) передбачено, що тягар доведення правомірності законної підстави для звільнення працівника з роботи лежить на роботодавцеві.

Крім зазначеного за змістом ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Крім того, звільнення вагітних жінок не допускається незалежно від того чи було повідомлено роботодавця про вагітність працівника чи ні.

Отже, з аналізу цієї статті вбачається неможливість звільнення вагітних жінок з ініціативи роботодавця з будь-яких підстав, крім повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом, і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору тощо.

За п. 24 наведеної постанови Пленуму Верховного Суду України, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов'язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причин його відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст. 76 ЦПК України.

За ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

З огляду на зазначені положення закону, суд першої інстанції врахував, що відповідачем по справі суду не надано доказів, підтверджуючих, що при звільненні ОСОБА_3 ним було дотримано вимоги ч. 1 ст. 149 КЗпП України та підприємство зажадало від ОСОБА_3 письмові пояснення за фактом допущення нею порушення трудової дисципліни. Таким чином, відповідач позбавив ОСОБА_3 можливості пояснити до застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення причини відсутності на роботі 03.02.2017р.

Крім того, як зазначив суд у оскаржуваному судовому рішенні, матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем 03.02.2017р. дисциплінарного правопорушення у вигляді прогулу без поважних причин, зокрема, відповідного акту про відсутність ОСОБА_3 03.02.2017 року на роботі без поважних причин, що за таких підстав виключає законність звільнення позивача з роботи.

При цьому судом надала повна та всебічна оцінка поясненням свідків та іншим наданим відповідачем доказам.

Судова колегія також звертає увагу на те, що обрання виду дисциплінарного стягнення повинне відповідати принципу справедливості та співмірності вчиненому дисциплінарному проступку.

З наказу про звільнення позивачки від 3 березня 2017 року не вбачається які саме дати відсутності на роботі були розцінені як прогул що став підставою для звільнення.

У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що це були дати з 3.02.2017 року по 10.02.2017 року, але за наданим позивачкою листом непрацездатності вона з 11 лютого по 17 березня 2017 г року перебувала на стаціонарному лікуванні в медичному закладі, що вже свідчить про безпідставність розцінювання факту відсутності на роботі принаймні з 11 лютого 2017 року як прогул.

Та обставина, що відповідачем скорочено посаду техніка-протезиста не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення а лише надає можливість відповідачеві після виконання оскаржуваного судового рішення вирішити питання щодо звільнення позивачки у порядку, передбаченому законом та з дотриманням положень закону.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків суду першої інстанції та не спростовують їх.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АМАДІС ЛТД залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 14.06.2018 р.

Головуючий:

Судді: