Постанова

від 31.05.2018 по справі 383/321/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2018 року

м. Київ

справа № 383/321/17-ц

провадження № 6 1-6177св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 серпня 2017 року у складі судді Адаменко І. М. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2017року у складі суддів: Кіселика С. А., Карпенко О. Л., Черненко В. В.,

встановив:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом, у якому просила розірвати укладений між нею та ОСОБА_5 договір оренди від 01 листопада 2013 року земельної ділянки площею 4,72 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Бобринецької міської ради Кіровоградської області, та зобов'язати ОСОБА_5 повернути їй вказану земельну ділянку.

На обґрунтування своїх вимог вказувала, що вона є власником вищезазначеної земельної ділянки на підставі державного акта на право власності від 29 травня 2002 року.

01 листопада 2013 року між нею та відповідачем був укладений договір оренди землі строком на 49 років зі сплатою орендної плати у розмірі 3 % від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її щорічної індексації в сумі 3 468 грн, яка вноситься до 25 грудня щорічно. Проте відповідач не сплачував їй кошти за період із 2013 року до 2016 рік, що свідчить про систематичну несплату орендної плати.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 серпня 2017 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2017року, в позові відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керуючись статтями 13, 32, 35 Закону України Про оренду землі , виходив із того, що відповідач не порушував умов договору щодо сплати орендної плати за користування землею, оскільки позивач отримала від відповідача аванс, що підтверджується нотаріально посвідченою розпискою, а тому відсутні підстави для розірвання договору.

У касаційній скарзі, що надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листопаді 2017 року, ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвели до ухвалення рішень, які не ґрунтуються на законі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 листопада 2017 року у справі № 383/321/17-ц відкрито касаційне провадження, витребувано справу із суду першої інстанції.

У статті 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа № 554/12703/13-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За положеннями частини першої статті 24 вказаного Закону орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина перша статті 32 зазначеного Закону).

Стаття 141 ЗК України визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, такою підставою відповідно до пункту д частини першої цієї статті є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що несплата орендної плати може бути підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки, але така несплата має бути систематичною.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 01 листопада 2013 року між ОСОБА_4 (орендодавець) та ОСОБА_5 (орендар) був укладений договір оренди землі, за яким орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування строком на 49 років земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 4,7202 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована у місті Бобринець Кіровоградської області.

Відповідно до пункту 9 договору розмір орендної плати складає 3 % від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її щорічної індексації, що становить 3 468,60 грн на 2013 рік.

Пунктом 11 договору оренди визначено, що орендна плата вноситься щорічно до 25 грудня або в інший термін за взаємною згодою орендаря та орендодавця.

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 01 листопада 2013 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_5 орендну плату за користування належною їй земельною ділянкою площею 4,72 га, розташованою на території Бобринецької міської ради, кадастровий номер НОМЕР_1, у розмірі 150 000 грн за наступні 30 років і підтвердила відсутність будь-яких претензій матеріального характеру до ОСОБА_5, які б стосувалися виконання ним умов договору про оплату за оренду вказаної вище земельної ділянки до 2043 року включно.

Таким чином, сторони досягли згоди щодо отримання орендної плати у спосіб, зазначений у заяві від 01 листопада 2013 року, що не суперечить умовам договору оренди землі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), дійшов правильного висновку про відсутність у розумінні статті 141 ЗК України підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки з огляду на те, що відповідач не порушував умов договору, позивач отримала від нього 150 000 грн авансу за наступні 30 років користування ділянкою.

Аргументи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 серпня 2017 року та ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2017року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400 , 401 , 409 , 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат