Постанова

від 12.06.2018 по справі 812/864/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 червня 2018 року

м. Київ

справа №812/864/13-а

адміністративне провадження №К/9901/1284/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області ДПС на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.02.2013 (суддя - Островчька О.П.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 (головуючий суддя - Попов В.В., судді - Лях О.П., Нікулін О.А.) у справі за позовом Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області ДПС (далі - ОДПІ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Альянсвугілля (далі - Товариство) про накладення арешту на кошти на рахунках у банках, обслуговуючих платника податків, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2013 року ОДПІ звернулась до суду із позовом до Товариства, у якому просила: накласти арешт на кошти на рахунках у банках, обслуговуючих платника податків, до повного погашення податкового боргу; стягнути з Товариства суму податкового боргу перед бюджетом за період з 30.07.2012 по 15.01.2013 у загальній сумі 251807,56 грн, у тому числі: з податку на додану вартість в сумі 193297,13 грн, з податку на прибуток у сумі 49103,59 грн, з податку на доходи фізичних осіб у сумі 9406,84 грн, рахунків у банках, обслуговуючих платника податків.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОДПІ послалась на те, що станом на 15.01.2013 Товариствло має податкову заборгованість перед бюджетом за період з 30.07.2012 по 15.01.2013 у загальному розмірі 251 807,56 грн, яка виникла на підставі самостійно узгоджених зобов'язань у податкових деклараціях та уточнюючих розрахунках, податкових повідомлень-рішень, які Товариством у адміністративному та судовому порядку не оскаржувались. У зв'язку з несплатою Товариством суми узгоджених податкових зобов'язань в установлені законодавством строки та з метою погашення податкового боргу, ОДПІ на виконання положень на адресу Товариства було направлено податкову вимогу №123 від 23.08.2011, яка була отримана уповноваженою особою Товариства 27.08.2011. З метою встановлення майна, на яке можливо звернути стягнення, ОДПІ були направлені запити до Бюро технічної інвентаризації, Відділення Державної автоінспекції, Державної інспекції сільського господарства. Відповідно до листа Антрацитівського КП БТІ від 06.12.2012 №754 за Товариством право власності на нерухоме майно не зареєстровано. Згідно відповіді ВДАЇ Антрацитівського РВ ГУ МВС в Луганській області від 18.12.2012 № 70/13956 за Товариством будь-який автотранспорт не обліковується. Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Луганській області від 11.02.2013 № 6 за Товариством жодної одиниці самохідної або причіпної техніки не зареєстровано. Крім того, відповідно до балансу Товариства станом на 31.12.2012 у відповідача відсутні основні засоби.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 13.02.2013, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013, позов задовольнив частково: стягнув з Товариства кошти на суму податкового боргу перед бюджетом за період з 30.07.2012 по 15.01.2013 з податку на додану вартість в сумі 193297,13 грн., з податку на прибуток у сумі 49103,59 грн, з податку на доходи фізичних осіб у сумі 9406, 84 грн., а всього у загальному розмірі 251807,56 грн з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника податків; у задоволенні решти позовних вимог відмовив за необґрунтованістю.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що за Товариством дійсно обліковується податковий борг перед бюджетом за період з 30.07.2012 по 15.01.2013 у загальній сумі 251807,56 грн, про який відповідач повідомлений належним чином, який ним не оспорений та у добровільному порядку не сплачений. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суди виходили з того, що керівником податкового органу не приймалося рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, тобто не дотримано усіх умов, за наявності яких суд може прийняти рішення про арешт коштів платника податків.

ОДПІ оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 15.05.2013 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20, пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України та статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки незалежно від того, чи є накладення арешту на кошти, що знаходяться у банку, різновидом адміністративного арешті чи ні, застосування норми, передбаченої підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, можливе окремо, тобто без врахування обставин, передбачених пунктом 94.2 статті 94 цього Кодексу, за умов, що містить сама норма.

Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 Про визначення дня початку роботи Верховного Суду днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.05.2018 прийняв касаційну скаргу ОДПІ до провадження та призначив справу до розгляду у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 12.06.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою частиною майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Крім того, частиною третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку, суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли правомірного висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду із законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме: або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Суди попередніх інстанцій з огляду на аналіз пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 листопада 2011 року № 1398 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дійшли обгрунтованого висновку, що наявність у платника податку податкового боргу та вручення йому податкової вимоги не є безумовною підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку, який не є виключним та єдиним способом його погашення.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що винятковість адміністративного арешту законодавець чітко пов'язує із обставинами, визначеними пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, що виникли між платником податків та податковим органом, лише за умови дотримання цих норм можливе погашення податкового боргу шляхом реалізації положень підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Пунктом 7.3 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011 № 1398 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

У справі, що розглядається, суди встановили, що рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків керівником податкового органу не приймалось.

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутність рішення податкового органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо застосування адміністративного арешту майна Товариства, є правомірним.

Таким чином, доводи ОДПІ, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Луганського окружного адміністративного суду від 13.02.2013 та ухвалі Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга ОДПІ підлягає залишенню без задоволення, а постанова Луганського окружного адміністративного суду від 13.02.2013 та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 - без змін.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 349, статті 350, частин 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області ДПС залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.02.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна