Рішення

від 11.06.2018 по справі 922/1031/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2018 р.Справа № 922/1031/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінол", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірекс Енерджі", м. Харків про стягнення 117 292,12 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лавінол", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірекс Енерджі", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 117292,12 грн., з яких: заборгованість за Договором поворотної фінансової безвідсоткової допомоги №ФД-2903/17 від 29.03.2017 - 115000,00 грн., сума 3% річних - 567,12 грн., інфляційні втрати - 1725,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов вказаного договору.

Ухвалою суду від 24.04.2018 було відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначене судове засідання на 16.05.2018 о 10:30.

15.05.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позову. У відзиві відповідач визнає факт укладення спірного договору з позивачем, зазначає про те, що не відмовляється від своїх обов'язків за договором щодо повернення 115000,00 грн. фінансової допомоги, проте, вказує на те, що позивачем був порушений позасудовий порядок врегулювання спорів між сторонами (п. 8.2 договору) та безпідставно нараховані 3% річних та інфляційні втрати. Наданий відзив досліджений судом та долучений до матеріалів справи.

16.05.2018 до суду від позивача надійшло клопотання, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи копії банківських виписок. Надані документи долучені до матеріалів справи.

16.05.2018 до суду від позивача надійшло клопотання, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи копію листа-відповіді на претензію за вих. №35 від 13.04.2018, претензії №21/03-18 від 21.03.2018, квитанції про поштове відправлення та опису вкладення у цінний лист. Надані документи долучені до матеріалів справи.

16.05.2018 до суду від відповідача надійшов лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи копії платіжних доручень №785 від 25.04.2018 на суму 950,00 грн. та № 798 від 14.05.2018 на суму 1000,00 грн. Надані документи долучені до матеріалів справи.

За клопотанням відповідача, який просив надати час для проведення переговорів з позивачем про врегулювання спору, ухвалою суду від 16.05.2018 розгляд справи був відкладений до 11.06.2018 до 10:15.

11.06.2018 позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. Надана відповідь та додані до неї документи, долучені до матеріалів справи.

11.06.2018 відповідач надав суду клопотання, в якому просить суд долучити до матеріалів справи копії платіжних доручень № 844 від 11.06.2018, № 818 від 05.06.2018. Надані документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 11.06.2018 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 11.06.2018 представник відповідача факт наявності боргу визнав, просив суд відкласти розгляд справи доля надання можливості відповідачу оплатити борг.

Представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, відхиляє клопотання відповідача, як необґрунтоване.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

29.03.2017 між ТОВ "Лавінол" (позикодавець) та ТОВ "Вірекс Енерджі" (позичальник) був укладений договір поворотної фінансової безвідсоткової допомоги №ФД-2903/17 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 3.1 цього договору для поповнення обігових коштів позичальника, а позичальник зобов'язується повернути поворотну фінансову безвідсоткову допомогу у визначений цим договором строк. Грошовими коштами за цим договором є національна українська валюта - гривня (п. 1.2 договору).

Згідно п. 3.1 договору, розмір поворотної фінансової безвідсоткової допомоги становить 115 000,00 грн.

Позикодавець передає поворотну фінансову безвідсоткову допомогу позичальникові протягом п'яти робочих днів з моменту підписання даного договору.

Згідно п. 5.1 договору, строк повернення поворотної фінансової безвідсоткової допомоги до 31 грудня 2017 року, який може бути продовжений за домовленістю сторін.

У п. 7.1 договору сторони погодили, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення та від обов'язку щодо повернення грошових коштів, яке мало місце під час дії цього договору. Строк дії договору, а також строк повернення поворотної фінансової безвідсоткової допомоги може бути пролонгований за згодою сторін, що оформляється додаткової угодою.

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 115 000,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки від 29.03.2017 (а.с. 26).

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав та не повернув позивачу поворотну фінансову безвідсоткову допомогу у строк встановлений договором.

22.03.2018 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №21/03-18 від 21.03.2018, в якій позивач вимагав повернення поворотної фінансової безвідсоткової допомоги.

У відповідь на претензію, відповідач, листом №35 від 13.04.2018, запропонував позивачу провести переговори для вирішення питання сплати фінансового зобов'язання шляхом укладання додаткової угоди з відтермінуванням дати сплати або сплати заборгованості частинами.

Станом на 23.04.2018 (день подання позову до суду) відповідач борг не сплатив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо повернення поворотної фінансової допомоги у розмірі 115 000,00 грн., у встановлений договором строк, не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується матеріалами справи.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з повернення поворотної фінансової безвідсоткової допомоги за договором №ФД-2309/17 від 29.03.2017, а позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому суд відхиляє твердження відповідача про те, що позивачем порушений порядок позасудового врегулювання спору між сторонами, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. При цьому, відповідно до частини першої ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Офіційне тлумачення стосовно питання обов'язковості досудового врегулювання спорів надав Конституційний Суд України у справі N 1-2/2002 від 09.07.2002. Так, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на зазначені приписи національного законодавства, останнє не встановлює обов'язкового досудового врегулювання спору як безумовної передумови для звернення особи, яка вважає, що її права були порушені, невизнані або оспорені іншою особою, із позовом до суду.

В той же час, навіть за наявною обов'язковою умовою того чи іншого господарського договору про досудове врегулювання спору (така умова відсутня у договорі, який був укладений між позивачем та відповідачем), не є підставою для обов'язкового проходження такої позасудової процедури до пред'явлення відповідного позову до суду.

За таких обставин, безпосереднє пред'явлення ТОВ «Лавінол» позову до господарського суду з метою захисту власних порушених майнових прав не є і не може бути підставою ані для залишення такого позову без розгляду, його повернення, ані для відмови у задоволенні позовних вимог.

В протилежному випадку, матиме місце порушення права на справедливий суд відповідно до положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на це, позивач, використовуючи судовий спосіб захисту його майнового права, діяв у порядку, передбаченому як положеннями матеріального, так і процесуального законодавства України.

Під час розгляду справи в суді, відповідачем до суду були надані платіжні доручення №785 від 25.04.2018 на суму 950,00 грн., №798 від 14.05.2018 на суму 1000,00 грн., №844 від 11.06.2018 на суму 2000,00 грн. та №818 від 05.06.2018 на суму 1300,00 грн., загалом на суму 5250,00 грн., про часткове повернення поворотної фінансової безвідсоткової допомоги за договором ФД-2903/17 від 29.03.2017.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення сума боргу у розмірі 5250,00 грн. сплачена відповідачем після звернення позивача до суду з цим позовом, що підтверджується наданими доказами, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 5250,00 грн. основного боргу, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 567,12 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1725,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Згідно листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 №62-97р., відповідно до якого індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Суд, перевіривши у Юридично-пошуковій системі "Законодавство" правильність здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку, що вони є правомірними та обґрунтованими, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 567,12 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1725,00 грн. підлягають задоволенню.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про неправомірність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних, оскільки нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 02.05.2018 у справі № 910/18009/16).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 109750,00 грн. заборгованості, 567,12 грн. 3% річних, 1725,00 грн. інфляційних є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем та визнаються судом такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі закриття провадження у справі. Таким чином, для повернення сплаченої суми судового збору (в частині закриття провадження у справі) позивачу необхідно звернутись до суду з відповідним клопотанням.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 629, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 231, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 5250,00 грн. основної заборгованості.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірекс Енерджі" (61060, м. Харків, пр. Московський, 142, код ЄДРПОУ 40281969) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінол" (02160, м. Київ, пр. Соборності, 15, оф. 803, код ЄДРПОУ 39358048) - 109750,00 грн. заборгованості за договором поворотної фінансової безвідсоткової допомоги №ФД-2903/17 від 29.03.2017; 567,12 грн. 3 % річних, 1725,00 грн. інфляційних втрат та 1683,13 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, через суд першої інстанції (п. 17.5 Перехідних положень до ГПК України).

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лавінол" (02160, м. Київ, пр. Соборності, 15, оф. 803, код ЄДРПОУ 39358048).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вірекс Енерджі" (61060, м. Харків, пр. Московський, 142, код ЄДРПОУ 40281969).

Повне рішення складено 15 червня 2018 року.

Суддя ОСОБА_3