Постанова

від 19.09.2018 по справі 922/1031/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2018 р. Справа № 922/1031/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі судового засідання Шило А.М.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Макіян Д.Г., за довіреністю б/н від 07.09.2018,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Вірекс енерджі" (вх.№1364Х/1 від 06.07.2018) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі №922/1031/18 (суддя Погорелова О.В., повний текст рішення складено 15.06.2018),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінол", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірекс Енерджі", м. Харків,

про стягнення 117292,12 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лавінол", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірекс Енерджі", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 117292,12 грн., з яких: заборгованість за Договором поворотної фінансової безвідсоткової допомоги №ФД-2903/17 від 29.03.2017 - 115000,00 грн., сума 3% річних - 567,12 грн., інфляційні втрати - 1725,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов вказаного договору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі №922/1031/18 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 5250,00 грн. основної заборгованості; позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірекс Енерджі" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінол" 109750,00 грн. заборгованості за договором поворотної фінансової безвідсоткової допомоги №ФД-2903/17 від 29.03.2017; 567,12 грн. 3 % річних, 1725,00 грн. інфляційних втрат та 1683,13 грн. судового збору.

06.07.2018 до Харківського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "Вірекс Енерджі", в якій заявник просить рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 по позовній заяві ТОВ "Лавінол" до ТОВ "Вірекс Енерджі" про стягнення заборгованості - скасувати. Ухвалити нове рішення, відповідно до якого у позові ТОВ "Лавінол" про стягнення заборгованості у сумі 117292,12 грн - відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що він не відмовляється від своїх обов'язків за Договором поворотної фінансової безвідсоткової допомоги №ФД-2903/17 щодо повернення 115000,00 грн. фінансової допомоги, проте, вважає, що позивачем був порушений п. 8.2 договору щодо позасудового порядку врегулювання спорів між сторонами та безпідставно нараховані 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 апеляційну скаргу ТОВ "Вірекс енерджі" на рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі №922/1031/18 залишено без руху з підстав відсутності доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому розмірі.

31.07.2018, тобто у межах встановленого судом десятиденного строку, відповідач подав до суду заяву (вх.№6001), в якій просив долучити до матеріалів апеляційної скарги платіжне доручення про підтвердження сплати судового збору у розмірі 118,30 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Вірекс енерджі" (вх.№1364Х/1 від 06.07.2018) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі №922/1031/18.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6177 від 07.08.2018, вх.№6254 від 10.08.2018), в якому він просить апеляційну скаргу в ТОВ "Вірекс Енерджі" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі №922/1031/18 - без змін. Вказує на те, що позивач, відповідно до норм чинного матеріального та процесуального права України, використав судовий спосіб захисту власного майнового права. Також зазначає, що позивачем було застосовано положення ч.2 ст. 625 ЦК України при розрахуванні суми заборгованості, оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.08.2018 призначено апеляційну скаргу ТОВ "Вірекс енерджі" до розгляду на 10 вересня 2018 року о 10:30 год.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 07.09.2018, у зв'язку із відпусткою судді Ільїна О.В., для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Гетьмана Р.А., судді Россолова В.В., судді Хачатрян В.С.

Відповідно до пункту 14 статті 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Від ТОВ "Вірекс Енерджі" надійшла заява (вх.№6987 від 07.09.2018), в якій апелянт просить перенести судове засідання, у зв'язку з перебуванням у відрядженні в м. Києві.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.09.2018 розгляд справи відкладено на 19.09.2018 о 12:00 год.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, направлена на його адресу ухвала суду від 10.09.2018, повернута з відміткою поштового відділення інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення .

Відповідно до частини 1 статті 285 Господарського процесуального кодексу України рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

Згідно статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 99 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Як вбачається з витягу з долученого до матеріалів справи офіційного сайту Укрпошти щодо відстеження поштових відправлень за індивідуальним штрих-кодом, направлений на належну адресу ТОВ "Вірекс Енерджі" рекомендований лист суду, 12.09.2018 не був вручений адресату та проставлено відмітку пошти відправлення не вручене під час доставки: інші причини . Також вбачається, що рекомендований лист знаходився з 12.09.2018 по 17.09.2018 у поштовому відділенні Харків 82.

Враховуючи вищезазначені Правила надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду позивачем з 12.09.2018 по 17.09.2018 є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) сторони щодо його належного отримання, тобто є його власною волею.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкладення розгляду справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Також, суд повідомляє, що позиція апелянта була повністю викладена ним в апеляційній скарзі.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що учасники розгляду були повідомлені належним чином, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Враховуючи, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.03.2017 між ТОВ "Лавінол" (позикодавець) та ТОВ "Вірекс Енерджі" (позичальник) був укладений договір поворотної фінансової безвідсоткової допомоги №ФД-2903/17.

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 3.1 цього договору для поповнення обігових коштів позичальника, а позичальник зобов'язується повернути поворотну фінансову безвідсоткову допомогу у визначений цим договором строк. Грошовими коштами за цим договором є національна українська валюта - гривня (п. 1.2 договору).

Згідно п. 3.1 договору, розмір поворотної фінансової безвідсоткової допомоги становить 115 000,00 грн. Позикодавець передає поворотну фінансову безвідсоткову допомогу позичальникові протягом п'яти робочих днів з моменту підписання даного договору.

У п. 5.1 договору сторони визначили, що строк повернення поворотної фінансової безвідсоткової допомоги до 31 грудня 2017 року, який може бути продовжений за домовленістю сторін.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення та від обов'язку щодо повернення грошових коштів, яке мало місце під час дії цього договору. Строк дії договору, а також строк повернення поворотної фінансової безвідсоткової допомоги може бути пролонгований за згодою сторін, що оформляється додаткової угодою.

З наданої до матеріалів справи копії банківської виписки від 29.03.2017 вбачається, що на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 115 000,00 грн.

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав та не повернув позивачу поворотну фінансову безвідсоткову допомогу у строк, встановлений п. 5.1 договору.

Матеріали справи свідчать про те, що 22.03.2018 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №21/03-18 від 21.03.2018, в якій позивач просив повернути фінансову безвідсоткову допомогу.

Проте, відповідач листом №35 від 13.04.2018 запропонував позивачу провести переговори для вирішення питання сплати фінансового зобов'язання шляхом укладання додаткової угоди щодо відтермінування дати сплати або сплати заборгованості частинами.

Приймаючи до уваги, що відповідач не погодився сплатити борг, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст і договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач належним чином виконав умови договору поворотної фінансової безвідсоткової допомоги №ФД-2903/17 та перерахував відповідачу 115 000,00 грн., що підтверджується доданою до позовної заяви банківської виписки від 29.03.2017.

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав та не повернув позивачу поворотну фінансову безвідсоткову допомогу у строк, встановлений п. 5.1 договору.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем до суду надані платіжні доручення №785 від 25.04.2018 на суму 950,00 грн., №798 від 14.05.2018 на суму 1000,00 грн., №844 від 11.06.2018 на суму 2000,00 грн. та №818 від 05.06.2018 на суму 1300,00 грн., всього на суму 5250,00 грн., що свідчить про часткове повернення відповідачем поворотної фінансової безвідсоткової допомоги за договором ФД-2903/17 від 29.03.2017.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення сума боргу у розмірі 5250,00 грн. сплачена відповідачем після звернення позивача до суду з цим позовом, що підтверджується наданими доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 5250,00 грн. основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми чинного законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з повернення поворотної фінансової безвідсоткової допомоги за договором №ФД-2309/17 від 29.03.2017, а позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ "Вірекс Енерджі" на користь ТОВ "Лавінол" 109750,00 грн. заборгованості за договором поворотної фінансової безвідсоткової допомоги №ФД-2903/17 від 29.03.2017 суд вважає обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивачем порушений порядок позасудового врегулювання спору між сторонами, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Офіційне тлумачення стосовно питання обов'язковості досудового врегулювання спорів надав Конституційний Суд України у справі N 1-2/2002 від 09.07.2002.

Так, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на зазначені приписи національного законодавства, останнє не встановлює обов'язкового досудового врегулювання спору як безумовної передумови для звернення особи, яка вважає, що її права були порушені, невизнані або оспорені іншою особою, із позовом до суду.

В той же час, навіть за наявною обов'язковою умовою того чи іншого господарського договору про досудове врегулювання спору (така умова відсутня у договорі, який був укладений між позивачем та відповідачем), не є підставою для обов'язкового проходження такої позасудової процедури до пред'явлення відповідного позову до суду.

За таких обставин, безпосереднє пред'явлення ТОВ "Лавінол" позову до господарського суду з метою захисту власних порушених майнових прав не є і не може бути підставою ані для залишення такого позову без розгляду, його повернення, ані для відмови у задоволенні позовних вимог. В протилежному випадку, матиме місце порушення права на справедливий суд відповідно до положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на це, позивач, використовуючи судовий спосіб захисту його майнового права, діяв у порядку, передбаченому як положеннями матеріального, так і процесуального законодавства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/6929/17: Аргумент касаційної скарги про те, що позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору є необгрунтованим, оскільки кожна особа має право обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту .

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 567,12 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1725,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи ст. 549, ч.2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Аналіз чинного законодавства вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Згідно листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 №62-97р., відповідно до якого індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши у Юридично-пошуковій системі "Законодавство" правильність здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 567,12 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1725,00 грн. також є обґрунтованими та правомірними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Твердження відповідача у апеляційній скарзі про неправомірність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних, колегія суддів вважає необґрунтованим з таких підстав.

Так, з метою захисту прав та законних інтересів кредитора, ЦК України встановлює право кредитора звернутися до боржника з вимогою сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Позивачем було застосовано положення частини другої ст. 625 ЦК України при розрахуванні суми заборгованості, оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та відповідно до права кредитора, яке гарантовано актами чинного законодавства України, а не договору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.05.2018 у справі № 910/18009/16, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частина 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду, у зв'язку з чим апеляційна скарга - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірекс Енерджі" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі №922/1031/18 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірекс Енерджі" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі №922/1031/18 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 21 вересня 2018 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя В.С. Хачатрян