Рішення

від 18.06.2018 по справі 2а-7397/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 18 червня 2018 року                                                № 2а-7397/11/2670 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянув у письмовому провадженні справу за позовом ТОВ «Капітал-Тех-Сервіс» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ОБСТАВИНИ СПРАВИ: ТОВ «Капітал-Тех-Сервіс» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.10.2010 року № 0007572310/0. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту № 709/23-10/35760731 від 20.09.2010 «Про результати позапланової документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ТОВ "Капітал - Тех - Сервіс" при взаємовідносинах із ТОВ "Лободін Плюс" (код ЄДРПОУ 35570112) та ТОВ "ВФ Будлегпром" (код ЄДРПОУ 35570746) за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року» є необґрунтованими. Відповідач заперечував проти задоволення позову та зазначив, про безтоварність операцій позивача з ТОВ «Лободін Плюс», ТОВ «ВФ Будлегпром», з огляду судові рішення, якими засновника ТОВ «Лободін Плюс» визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.205 Кримінального кодексу України та яким встановлено обставини щодо реєстрації ТОВ «ВФ Будлегпром» з метою прикриття незаконної діяльності. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2013, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013, задоволено позов ТОВ "Капітал-Тех-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0007572310/0 від 04.10.2010. Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.01.2017 скасовано вказані вище постанову та ухвалу, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. У зв'язку з викладеним, ухвалою від 21.02.2017 справу прийнято до провадження та призначено до вирішення в судовому засіданні. В судовому засіданні відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження. Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд – В С Т А Н О В И В: Державною податковою інспекцією Печерському районі м. Києва Державної податкової служби проведено позапланову документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість позивача при взаємовідносинах із ТОВ «Лободін Плюс» та ТОВ «ВФ Будлегпром» за період з 01.01.2008 по 31.12.2008, за результатами якої складено акт №709/23-10/35760731 від 20.09.2010 (далі – акт перевірки). З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 651 195,7 грн. На підставі акту перевірки відповідачем прийнято №0007572310/0 від 04.10.2010, яким позивачу донараховано податок на додану вартість на суму 2 476 794 грн. (з яких: 1 651 196 грн. - основний платіж та 825 598 грн. - штрафні (фінансові) санкції). Підставою для  висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини відображені в акті, а саме:  вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 11.08.2010, засновника ТОВ «ВФ Будлегпром» визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України (а.с.108); вироком Подільського районного суду м. Києва від 31.03.2009, засновника ТОВ «Лободін Плюс» визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України (а.с.112). Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р.  № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 (втратив чинність згідно з наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969) усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Частиною першою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті). У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Пункт 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з наступних подій: а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Відповідно до абзацу 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкції встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. У листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 Вищим адміністративним судом України зазначено, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.  Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що також зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. №1936/11/13-11). Позивачем не надано суду копії первинних бухгалтерських документів по фінансово-господарським відносинам з ТОВ «ВФ Будлегпром» та ТОВ «Лободін Плюс» з посиланням на протокол обшуку та протокол виїмки від 27.01.2009, відповідно до яких у позивача вилучено податкові на видаткові накладні по спірним операціям. Проте, на думку суду видаткові та податкові накладні не є достатніми доказами реального виконання фінансово-господарських операцій, з огляду на відсутність доказів транспортування, зберігання та подальшого використання у господарській діяльності отриманих від ТОВ «ВФ Будлегпром» та ТОВ «Лободін Плюс» ТМЦ. Оскільки позивачем не надано суду належних доказів виконання спірних фінансово-господарських відносин з ТОВ «ВФ Будлегпром» та ТОВ «Лободін Плюс», враховуючи, що вироками, встановлено створення зазначених товариств без мети здійснення господарської діяльності, суд вважає обґрунтованим висновок податкового органу про порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що вказує на відсутність підстав для задоволення позову. Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов не підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд – В И Р І Ш И В: Відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Суддя                                                                                                В.І. Келеберда