Постанова

від 13.06.2018 по справі 362/121/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/121/15-ц Головуючий у І інстанції Марчук О. Л. Провадження № 22-ц/780/2583/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 46 13.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Голуб С.А.

суддів: Приходька К.П., Таргоній Д.О.

за участі секретаря: Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2016 року у справі за позовом заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області , державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України (далі - ДП ДСВ ІФРГ НАН України ) до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ДП ДСВ ІФРГ НАН України 20 травня 2002 року видано державний акт на право постійного користування землею.

ОСОБА_2 за рішенням Глевахівської селищної ради від 24 квітня 2008 року № 459-21-V передано у власність земельну ділянку площею 0,10 га, а в подальшому видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 581471.

Вказана земельна ділянка була передана ОСОБА_2 за рахунок земель, які знаходились в користуванні ДП ДСВ ІФРГ НАН України на підставі Державного акту на право постійного користування. При цьому із користування державного підприємства земельна ділянка у встановленому законом порядку не вилучалась.

Також прокурор зазначав, що рішенням господарського суду Київської області від 30- 31 грудня 2008 року припинено право постійного користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України земельною ділянкою загальною площею 387,19 га, вилучено у ДП ДСВ ІФРГ НАН України вказану земельну ділянку, визнано недійсним Державний акт на право користування землею, виданий ДП ДСВ ІФРГ НАН України , та скасовано його державну реєстрацію. Однак це рішення було ухвалене через вісім місяців після того, як земельна ділянка вже була виділена ОСОБА_2 без відповідного вилучення із користування державного підприємства.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, яке залишено без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, скасовано рішення Господарського суду Київської області від 30- 31 грудня 2008 року та прийнято нове рішення, яким у позові Глевахівської селищної ради відмовлено.

Прокурор зазначав, що земельну ділянку площею 387,19 га залишено в постійному користуванні ДП ДСВ ІФРГ НАН України , а тому передача згаданих земель у власність фізичним особам порушує поновлені права позивача і ці землі мають бути повернуті у користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України .

З урахуванням зазначеного прокурор просив визнати незаконним та скасувати рішення Глевахівської селищної ради від 24 серпня 2008 року № 459-21-V в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 3221455300:02:006:0075; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 581471, виданого ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3221455300:02:006:0075, яка розташована по вул. Оксамитовій, 63 у смт Глеваха Васильківського району Київської області, та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2016 року в задоволенні позову заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що на доведення своїх вимог до суду першої інстанції подавалися відповідні документи, а саме було долучено до матеріалів справи лист Управління Держземагенства у Васильківському районі від 05 січня 2015 року №10-1009-0.2/2-15 та перелік кадастрових номерів земельних ділянок, межі яких мають перетин із земельною ділянкою, що перебуває у постійному користуванні ДП ДСВ ІФРГ НАН України , який включає і земельну ділянку ОСОБА_2 Однак суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ці документи не є належними та допустимими доказами, які б підтверджували факт накладення суміжних земельних ділянок.

Окрім того, Управлінням Держземагенства у Васильківському районі на підставі зазначеного каталогу координат створено обмінний файл земельних ділянок, які перебувають у ДП ДСВ ІФРГ НАН України на праві постійного користування згідно державного акту серії ІІ-КВ №001432-270 від 20 лютого 2002 року, який також дозволяє встановити факт накладення меж земель державного підприємства та земельних ділянок, переданих у приватну власність громадянам протягом 2007-2009 років Глевахівською селищною радою.

В апеляційній скарзі прокурор також звертає увагу на те, що інформація ГУ Держземагенства у Київській області від 25 березня 2015 року щодо накладення спірної земельної ділянки на землі ДП ДСВ ІФРГ НАН України , надана з урахуванням технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, розробленої у 2012 році ТОВ Компанія земельні справи та ФОП ОСОБА_3В, на замовлення державного підприємства.

Під час розробки вказаної технічної документації за результатами землевпорядних та топографо-геодезичних робіт вирахувано координати кутів зовнішніх меж земельних ділянок ДП ДСВ ІФРГ НАН України в державній системі координат, які дають можливість точного встановлення факту накладення меж спірної земельної ділянки.

Щодо заявлення клопотання про призначення експертизи, прокурор зазначив, що таким правом також наділений і відповідач. Проте ОСОБА_2, заперечуючи проти позову не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень.

Враховуючи викладене, перший заступник прокурора Київської області просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ДП ДСВ ІФРГ НАН України на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 971,21 га для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції на підставі державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001432-270, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102.

Рішенням Глевахівської селищної ради № 459-21-V від 24 квітня 2008 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вул. Оксамитова, 63 в смт. Глеваха Васильківського району.

На підставі вищевказаного рішення 26 лютого 2010 року відповідачу видано Державний акт серії ЯИ № 581471 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3221455300:03:008:0075.

Рішенням господарського суду Київської області від 30- 31 грудня 2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 квітня 2009 року, задоволено позов Глевахівської селищної ради й припинено право постійного користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України земельною ділянкою загальною площею 387,19 га, вилучено у підприємства вказану земельну ділянку, визнано недійсним державний акт про право постійного користування та скасовано його державну реєстрацію.

Разом з тим, рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року , залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором на підтвердження свого позову не додано прямих і беззаперечних доказів, які б підтверджували зазначені в позові обставини щодо дійсного накладення та/або перетину земельних ділянок відповідачів із земельними ділянками державного підприємства. При цьому надані прокурором на підтвердження своїх вимог лист Управління Держземагентства у Васильківському районі від 05.01.2015 року № 10-1009-0.2-2/г-15, у якому згідно із обмінних файлів повідомляється про перетин земельної ділянки із кадастровим номером 3221455300:03:008:0075 із земельними ділянками ДП ДСгВ ІФРГ НАН України та лист Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-10-0.3-4058/2-15 від 13.03.2015 року, у якому викладено інформацію про те, що відповідно до каталогів координат зовнішніх меж земельних ділянок ДП ДСгВ ІФРГ НАН України , земельні ділянки відповідачів входять в межі зазначеного державного підприємства /з графічним зображенням/, на переконання суду, з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України, не є належними і допустимими доказами того, що земельна ділянка відповідача ОСОБА_2 дійсно і фактично має перетин із земельними ділянками ДП ДСгВ ІФРГ НАН України або накладається на них чи входить до них (а.с. 46, 75, 76).

Судом було роз'яснено право прокурора заявляти клопотання щодо призначення експертизи, однак такого клопотання прокурор в судовому засіданні не заявив.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що припинення права власності на земельну ділянку, яким по суті є визнання державного акта на землю недійсним, можливе лише на підставі статті 140 ЗК України, де визначено вичерпний перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, але з таких підстав позов не заявлявся.

Одночасно суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги прокурора в інтересах державного підприємства про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування заявлені не у спосіб, визначений положеннями статті 152 ЗК України.

Проте із такими висновками суду погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових, речових доказів та електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження позовних вимог прокурор надав суду лист Управління Держземагентства у Васильківському районі від 05.01.2015 року № 10-1009-0.2-2/г-15 яким Васильківську міжрайонну прокуратуру повідомлено про те, що земельні ділянки із кадастровими номерами, які зазначені в додатку до цього листа, мають перетин із земельними ділянками ДП ДСВ ІФРГ НАН України , згідно обмінних файлів. Серед вказаних земельних ділянок є земельна ділянка із кадастровим номером 3221455300:03:008:0075, яка належить відповідачу на праві власності. (а.с.46-47т.1)

Разом із листом Головного Управління Держземагенства у Київській області на адресу Васильківської міжрайонної прокуратури було надано графічне зображення (викопіювання) із зазначенням місць взаємного розташування земельної ділянки ДП ДСВ ІФРГ НАН України та земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:03:008:0075, з якого вбачається, що ця земельна ділянка має перетини із земельною ділянкою наданої ДП ДСВ ІФРГ НАН України .(а.с.75-76 т.1)

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор надав суду копію технічної документації № L ІХ/8-93 по складанню державного акта на право постійного користування землею ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України площею 971,21 га з цільовим призначенням для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції, що розташована на території Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, графічне зображення (викопіювання) із зазначенням місць взаємного розташування земельної ділянки державного підприємства і земельної ділянки ОСОБА_2, з яких вбачається їх перетин. (а.с.145-201 т.1)

Вказані письмові документи містять інформацію щодо предмета доказування та доводять факт виділення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за рахунок земель ДП ДСВ ІФРГ НАН України та відповідачем не спростовані, а відтак висновок суду першої інстанції про те, що ці документи не є належними та допустимими доказами, є помилковим.

Посилання суду на необхідність призначення в цьому випадку судової експертизи безпідставні та суперечать принципу змагальності сторін, закріпленому у ст.129 Конституції України та ст.10 ЦПК України, який полягає у рівності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідачі не скористалися своїми процесуальними правами щодо спростування доводів прокурора .

Також на підтвердження своїх вимог прокурор надав суду апеляційної інстанції викопіювання із ортофотоплану із урахуванням технічної документації № L ІХ/8-93 та нанесенням місць взаємного розташування земельних ділянок ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України і земель, виділених селищною радою фізичним особам, в тому числі відповідачам, з якого чітко вбачається накладання земельної ділянки ОСОБА_2 відповідно площею 0, 10 га на ділянку № 5 державного підприємства (а.с. 82 т.2).

Крім того, прокуратурою надано суду апеляційної інстанції копію науково-технічного звіту з виконання робіт за темою: Відновлення значень координат меж земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні в ДП ДСВ ІФРГ НАН України виготовлений Науково-дослідним інститутом геодезії і картографії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 2243-16 від 09.02.2016 року.

В результаті проведеного дослідження встановлено, що Технічна документація по складанню державного акту на право постійного користування землею Дослідному сільськогосподарському виробництву ІФРГ НАН України Васильківського району Київської області. Київ, 2000 рік. Виконавець робіт: Інститут землеустрою. Київське відділення Української академії наук та Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) згідно державного акта на постійне користування серія ІІ-КВ № 001432-270,від 20 травня 2002 року є ідентичними.

Надані додатково прокурором докази, які були долучені до матеріалів справи ухвалою судової колегії від 25 травня 2016 року, повністю підтверджують надані ним докази до суду першої інстанції щодо накладання земельних ділянок та спростовують висновки суду першої інстанції щодо недоведеності вимог прокурора.

Таким чином, на порушення вимог ч. 4 ст. 10, ст. ст. 57, 59, 212 ЦПК України (які діяли на час ухвалення рішення і якими суд мав керуватись при цьому) суд першої інстанції, указуючи на відсутність доказів про фактичне накладання земельних ділянок, не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до приписів ч.5 ст. 116 ЗК України, надання земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності.

Відповідно до положень ст.ст.125, 126 ЗК України (в редакції чинній на час видачі ДП ДСВ ІФРГ НАН України державного акту у 2002 році) право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом.

Відповідно до положень ст.149 ЗК України земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні, можуть вилучатись у землекористувачів лише за їх згодою на підставі рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

За положеннями статті 84 ЗК України, статті 6 Закону України Про розмежування земель державної та комунальної власності земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.

Відповідно до статті 5 Закону № 3065-ІІІ об'єкти майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання.

Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до ЗК України.

Відповідно до ч.1 ст.150 ЗК України, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів відносяться до особливо цінних земель. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених ч.2 ст.150 ЗК України.

Судом встановлено, що передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка, яка відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення і відноситься до особливо цінних земель (землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів) і знаходяться в межах земель, переданих у постійне користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , у встановленому законом порядку не вилучалася у державного підприємства, не змінювалося їх цільове призначення, а відтак рішення Глевахівської селищної ради від № 459-21-V від 24 квітня 2008 року про передачу ділянки у власність відповідача та видачу йому державного акту на право власності на земельну ділянку суперечить вимогам закону та порушує права держави і ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , які підлягають до захисту.

Відповідно до ст.21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як зазначено в ч.1 ст.393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи встановлені обставини справи, слід дійти висновку, що Національна академія наук України не погоджувала вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:03:008:0075, а тому Глевахівська селищна рада, прийнявши рішення про передачу у власність відповідача земельну ділянку, діяла з порушенням встановленого для цього порядку.

Отже, судова колегія погоджується з доводами прокурора в частині незаконності передачі земельних ділянок із користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України у власність ОСОБА_2В .

З огляду на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню оспорюване рішення Глевахівської селищної ради від 24 квітня 2008 року № 459-21-V та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 серії ЯИ № 581471 площею 0,10 га, скасуванню її державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 незаконно володіє спірною земельною ділянкою площею 0,10 га, колегія суддів відповідно до ст.387 ЦК України та ст.ст.395,396 ЦК України вважає за необхідне витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України спірну земельну ділянку площею 0, 10 га. Такий спосіб захисту повністю відповідає приписам ст.ст.387, 396 ЦК України, згідно яких положення щодо захисту прав власника поширюються і на особу, яка має речове право на чуже майно, в даному випадку державне підприємство має речове право у вигляді права користування земельною ділянкою.

Вимоги прокурора щодо визнання відсутнім права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку задоволенню не підлягають з викладених вище підстав.

Щодо заперечень відповідача ОСОБА_2 проти позову з посиланням на ст..1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то судова колегія не може з ними погодитись з таких підстав.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Основною метою вказаної норми є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення. Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Так, як було встановлено судовою колегією відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку, яка перебувала у користуванні ДП ДСВ ІФРГ НАН України , незаконно. Земельна ділянка не була вилучена у встановленому порядку. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки та повернення її у власність держави і у користування законного користувача ДП ДСВ ІФРГ НАН України . ОСОБА_2 отримав земельну ділянку безоплатно, на земельній ділянці будівництво не ведеться. Отже вилучення земельної ділянки у нього і повернення її попередньому законному користувачу не завдасть йому надмірної шкоди . Разом із тим, повернення земельної ділянки у власність держави і користування державного підприємства задовольняє саме суспільну потребу в тому, щоб земельні ділянки, які знаходяться у державній власності використовувались державою і уповноваженими нею органами на користь усього суспільства, а не окремо взятих осіб.

02 лютого 2016 року ОСОБА_2 подав заяву про застосування позовної давності (а.с.244-247 т.1).В заяві зазначав, що право прокурора на пред'явлення позову виникло у 2008 році, коли про порушене право мало стати відомо ДП ДСВ ІФРГ НАН України . А тому строк позовної давності за цими вимогами сплив 25 квітня 2011 року, а з позовом позивач звернувся лише 14 січня 2015 року.

Проте судова колегія не знаходить підстав для її задоволення.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України Про прокуратуру та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

Рішення Глевахівської селищної ради № 459-21-V було ухвалене 24 квітня 2008 року. Цим рішенням були порушені права як власника земельної ділянки - держави, так і землекористувача - ДП ДСВ ІФРГ НАН України . Позов пред'явлений в інтересах держави в особі ГУ Держземагенства у Київській області, а також в інтересах ДП ДСВ ІФРГ НАН України .

Матеріали справи не містять жодного доказу, який би доводив, що позивачі були обізнані з 2008 року про те, що спірна земельна ділянка із кадастровим номером 3221455300:03:008:0075 була виділена позивачу за рахунок земель, які знаходились в користуванні ДП ДСВ ІФРГ НАН України . Вказана земельна ділянка не використовувалась ОСОБА_2, а продовжувала використовуватись ДП ДСВ ІФРГ НАН України , а тому підприємство не могло фактично виявити порушення його право на користування земельною ділянкою.

Прокурор в позові зазначав, що про порушення прав позивачів стало відомо лише з інформації Управління Держземагенства у Васильківському районі від 05 січня 2015 року про перетин земельних ділянок окремих юридичних осіб із земельними ділянками ДП ДСВ ІФРГ НАН України . Тобто саме в цьому листі були зазначені конкретні земельні ділянки і їх кадастрові номери (в тому числі і спірна земельна ділянка), на підставі чого стало за можливе встановити, про накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку державного підприємства. Ці доводи прокурора відповідачами не спростовані.

З урахуванням наведеного, судова колегія прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 13 ст.. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.. 141 ЦПК України удовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду першої інстанції з даним позовом органи прокуратури були звільнені від сплати судового збору на підставі п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір (в редакції, що діяла на момент звернення до суду з позовом).

Таким чином, з відповідачів (Глевахівської сільської ради Васильківського району Київської області та ОСОБА_2) слід стягнути судовий збір в розмірі по 246 грн. 51 коп . з кожного ((249,41+243,60)/2) в дохід держави.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції прокурором було вірно сплачено судовий збір в розмірі 542 грн. 31 коп., що підтверджується платіжним дорученням №491 від 29 березня 2016 року, таким чином з відповідачів слід стягнути судовий збір в розмірі по 271 грн. 16 коп. на користь Прокуратури Київської області.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Києво-Святошинської місцевої прокуратури задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області № 4596 -21-ІV від 22 квітня 2008 року в частині передачі у власність земельної ділянки, площею 0.10 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, в смт. Глеваха, вул. Оксамитна, 63.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 10 га, що розташована по вул. Оксамитна, 63 в селищі Глеваха Васильківського району Київської області серії ЯИ № 581471, кадастровий номер 3221455300:03:008:0075, виданий 26 лютого 2010 року на ім'я ОСОБА_2. та скасувати його державну реєстрацію.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України земельну ділянку 0, 10 га, що розташована по вул. Оксамитна, 63 в селищі Глеваха Васильківського району Київської області кадастровий номер 3221455300:03:008:0075.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути із Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_2, судовий збір в розмірі по 246 грн. 51 коп. з кожного в дохід держави.

Стягнути із Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_2, судовий збір в розмірі по 271 грн. 16 коп. з кожного на користь Прокуратури Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено не пізніше 18 червня 2018 року.

Головуючий

Судді