Ухвала

від 12.02.2020 по справі 362/121/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 362/121/15-ц

провадження № 61-41807св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Петрова Є. В., Сімоненко В. М. (суддя - доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, державне підприємство Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України ,

відповідачі: Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року у справі за позовом Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області звернувся із позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України (далі - ДП ДСВ ІФРГ НАН України ) до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

02 лютого 2016 року ОСОБА_1 до суду було подано заяву про застосування строків позовної даності. В заяві зазначав, що право прокурора на пред`явлення позову виникло у 2008 році, коли про порушене право мало стати відомо ДП ДСВ ІФРГ НАН України . А тому строк позовної давності за цими вимогами сплив 25 квітня 2011 року, а з позовом позивач звернувся лише 14 січня 2015 року.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області

від 11 лютого 2016 року в задоволенні позову заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області відмовлено за необґрунтованістю вимог.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором на підтвердження свого позову не додано прямих і беззаперечних доказів, які б підтверджували зазначені в позові обставини щодо дійсного накладення та/або перетину земельних ділянок відповідачів із земельними ділянками державного підприємства.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задоволено частково, заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Києво-Святошинської місцевої прокуратури задоволено частково: визнано незаконним і скасовано рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області

№ 4596 -21-ІV від 22 квітня 2008 року в частині передачі у власність земельної ділянки, площею 0.10 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, в

АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 10 га, що розташована по АДРЕСА_1 серії ЯИ № 581471, кадастровий номер 3221455300:03:008:0075, виданий 26 лютого 2010 року на ім`я ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь

ДП ДСВ ІФРГ НАН України земельну ділянку 0, 10 га, що розташована по АДРЕСА_1 кадастровий номер 3221455300:03:008:0075.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання по судовим витратах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове, апеляційний суд виходив з того, що Національна академія наук України не погоджувала вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:03:008:0075, а тому Глевахівська селищна рада, прийнявши рішення про передачу у власність відповідача земельну ділянку, діяла з порушенням встановленого для цього порядку. У зв`язку з чим, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та заначив, що відповідно до ст.387 ЦК України та ст.ст.395,396 ЦК України необхідно витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь

ДП ДСВ ІФРГ НАН України спірну земельну ділянку площею 0,10 га. Такий спосіб захисту повністю відповідає приписам статей 387, 396 ЦК України, згідно яких положення щодо захисту прав власника поширюються і на особу, яка має речове право на чуже майно, в даному випадку державне підприємство має речове право у вигляді права користування земельною ділянкою.

Апеляційний суд у своєму судовому рішенні висловив позицію щодо строку позовної давності, а саме що позивачем строк позовної давності пропущено не було.

Апеляційний суд зазначав, що в матеріали справи не містять жодного доказу, який би доводив, що позивачі були обізнані з 2008 року про те, що спірна земельна ділянка із кадастровим номером 3221455300:03:008:0075 була виділена позивачу за рахунок земель, які знаходились в користуванні ДП ДСВ ІФРГ НАН України . Вказана земельна ділянка не використовувалась ОСОБА_1 , а продовжувала використовуватись ДП ДСВ ІФРГ НАН України , а тому підприємство не могло фактично виявити порушення його право на користування земельною ділянкою.

Прокурор в позові зазначав, що про порушення прав позивачів стало відомо лише з інформації Управління Держземагенства у Васильківському районі від 05 січня 2015 року про перетин земельних ділянок окремих юридичних осіб із земельними ділянками ДП ДСВ ІФРГ НАН України .

30 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду від 13 червня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з Васильківського міськрайонного суду Київської області № 362/121/15-ц.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 19 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року в справі за № 372/1684/14-ц (провадження № 19843св18) справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України, оскільки колегія палати вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносин, викладених раніше в постанові Великої палати від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зазначала що, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України необхідно розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Виходячи із висновків щодо застосування норм права, висловлених у п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), згідно яких власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку, обидві позовні вимоги у цій справі можна розглядати як складові пред`явленого прокурором негаторного позову.

При цьому, з урахуванням висновку, зробленого у п. 83 цієї ж постанови Великої Палати Верховного Суду, посилання прокурора у позовній заяві на норми матеріального права, що передбачають право власника на витребування майна з чужого незаконного володіння, формулювання ним вимоги у прохальній частині заяви віндикаційного характеру щодо витребування земельної ділянки, а не знесення парканів, споруд чи іншим способом усунення перешкод, не суперечить застосуванню судом норм матеріального права, що регулюють інститут негаторного позову в цивільному праві України.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передаючи справу на розгляд до Великої Палати виходила з того, що оскільки до 2018 року судова практика була іншою, зокрема суди виходили із того, що позови про витребування (повернення) незаконно виділених земельних ділянок розглядалися судами як віндикаційні на підставі статей 387, 388 ЦК України (постанови Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2304цс16).

Крім того, на думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, правові висновки, висловлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), суперечать принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю (п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц), який системно впроваджується у практику Верховного Суду. Зокрема, з одного боку, зроблено висновок, що незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, а з іншого - земельні ділянки витребовуються від громадян, які є їх власниками згідно записів у відповідних державних реєстрах.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що поданий прокурором позов у частині вимоги про витребування спірних земельних ділянок у державну власність є віндикаційним позовом.

При цьому колегія суддів зазначила, що на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, повинно поширюватися положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності повинен починатися від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року за

№ 14-740цс19 (372/1684/14-ц) справу за вищезазначеним позовом прийнято до розгляду.

У справі, яка переглядається, заявлено позов про витребування земельних ділянок та одночасно було подано заяву про застосування строків позовної давності, правовідносини є подібними тим, що є предметом спору у справі № 372/1684/14-ц.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 253 ЦК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 372/1684/14-ц.

Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтями 260, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі № 362/121/15-ц за

позовом заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 372/1684/14-ц.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: Є. В. Петров

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська

С. П. Штелик