Окрема ухвала

від 18.06.2018 по справі 56/205

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ОКРЕМА УХВАЛА

18.06.2018Справа № 56/205

Господарський суд міста Києва у складі судді Джарти В.В., розглядаючи

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач - агро"

на бездіяльність Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лозової Анастасії Ігорівни

у справі № 56/205

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан"

до Комунального підприємства "Київпастранс"

про стягнення 78 826,19 грн.

без участі представників сторін

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду міста Києва (суддя Джарти В.В.) перебувала справа №56/205 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан" про стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" інфляційних збитків у розмірі 67319,27 грн та 3% річних у розмірі 11506,92 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2010 у справі №56/205 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан" задоволено в повному обсязі.

11.10.2011 на виконання рішення від 24.09.2010 було видано наказ.

23.05.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач - агро" надійшла скарга у якій Скаржник просить суд:

- прийняти дану скаргу до розгляду;

- витребувати у Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лозової Анастасії Ігорівни належним чином оформлені та у повному складі матеріали виконавчого провадження №22240441 з відомостями про стягнення коштів з КП "Київпастранс";

- визнати бездіяльність Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві Лозової Анастасії Ігорівни при ненадані відповіді на заяву про витребування матеріалів та хід ВП №22240441 від 04.05.2018;

- визнати неправомірною бездіяльність Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві Лозової Анастасії Ігорівни (далі по тексту - Головний державний виконавець) при не перерахуванні коштів стягнутих по виконавчому провадженні №22240441 з КП "Київпастранс" (код ЄДРПОУ 31725604) ТОВ "Нафтопостач - агро" (код ЄДРПОУ 24718890) Стягувачу перед зарахуванням виконавчого збору на рахунки ВПВР ГУ ДВС ГТУЮ у м.Києві;

- зобов'язати Головного державного виконавця перерахувати всі стягнуті по виконавчому провадженні №18200431 з КП "Київпастранс" (код ЄДРПОУ 31725604) кошти, але в межах загальної суми 85830,45 грн за банківськими реквізитами Стягувача: п/п 2600811675701 у ПАТ "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" МФО 380281.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 було призначено судове засідання для вирішення питання щодо прийняття скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач - агро" до розгляду на 04.06.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 прийнято скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач - агро" до провадження, розгляд скарги в судовому засіданні призначено на 14.06.2018, викликано для участі у засіданні представників учасників справи та Головного державного виконавця, запропоновано Головному державному виконавцю у строк до 12.06.2018 подати до суду належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 22240441, письмові пояснення із наданням відповідних доказів щодо надходження грошових коштів від Боржника на виконання наказу Господарського суду міста Києва № 56/205 від 11.10.2011, у тому числі щодо 8 925,31 грн виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Зазначена ухвала отримана Головним державним виконавцем 08.06.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, Головний державний виконавець вимоги ухвали суду від 04.06.2018 не виконала та витребувані судом документи не подала, до судового засідання 14.06.2018 не прибула.

У зв'язку з неподанням витребуваних судом документів Головним державним виконавем, розгляд скарги, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2018, було вирішено здійснювати в розумні строки та відкладено на 25.06.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані:

1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;

2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи;

3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою;

4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;

7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Згідно з ч. 3ст. 42 ГПК України у випадку невиконання учасником справи його обов'язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на орган Державної виконавчої служби, перешкоджає вирішенню скарги по суті, призводить до затримання процесу судового провадження, враховуючи обмежені законом строки розгляду скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби.

Частинами першою - другою статті 246 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Відповідно до частин п'ятої - сьомої статті 246 Господарського процесуального кодексу України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України.

Відповідно до частин шостої - восьмої статті 81 Господарського процесуального кодексу України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно із частинами першою та другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на особу, в якої знаходиться доказ, перешкоджає вирішенню спору по суті, призводить до затримання процесу судового провадження.

Варто зазначити, що наведені приписи були розглянуті Конституційним Судом України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012, в якому вказано, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування нашою державою права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони, яка поважає верховенство права, дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справах "Горнсбі проти Греції", "Бурдов проти Росії", "Ясіун'єне проти Литви", "Руйану проти Румунії", "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Шмалько проти України").

У рішенні у справі "Ромашов проти України" Європейський суд вказував, що важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "суду" (рішення у справі "Горнсбі проти Греції").

А у справі "Михайленки проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що відмовою протягом декількох років вжити необхідних заходів для виконання остаточних рішень у цій справі державні органи України позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції усього її практичного значення.

Тому було б легковажним припустити, що наша держава, яка взяла на себе зобов'язання із забезпечення виконання своїх судових рішень, могла б допустити ситуацію, за якою передбачалась можливість постановлення судового рішення, проте не визначалась процедура (механізм) (або неналежним чином визначалась) виконання такого судового рішення, що нівелює ефективність судового захисту в цілому, оскільки в такому випадку мало б місце порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, при розгляді скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач - агро" на бездіяльність Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лозової Анастасії Ігорівни щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва № 56/205 від 11.10.2011 у справі № 56/205 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан" до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 78 826,19 грн, судом було встановлено, що остаточне судове рішення - рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2010, яке набрало законної сили 11.10.2010, станом на 18.06.2018 залишається невиконаним, незважаючи на те, що наказ Господарського суду міста Києва № 56/205 від 11.10.2011 (виданий на виконання вказаного судового рішення) перебуває на виконанні у Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лозової Анастасії Ігорівни протягом тривалого проміжку часу.

Таким чином, при розгляді даної скарги, суд прийшов до висновку про грубе порушення Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лозовою Анастасією Ігорівною норм ст. 42 Господарського процесуального кодексуУкраїни в частині ненадання витребуваних доказів.

Частиною 3 ст. 246 ГПК України встановлено, що суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких входить притягнення вказаних осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність у діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення.

Викладене свідчить про свідоме ухилення Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лозовою Анастасією Ігорівною від дотримання та виконання положень Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведене невиконання остаточного судового рішення (рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2010 у справі № 56/205, яке набрало законної сили 11.10.2010) Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лозовою Анастасією Ігорівною протягом тривалого проміжку часу безсумнівно є порушенням ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України та ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з підстав зазначених судом вище.

Згідно ч. 6 ст. 246 Господарського процесуального кодексу України окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню.

Оскільки судом було виявлено наведені порушення у діяльності Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лозової Анастасії Ігорівни, то суд вбачає за необхідне направити дану окрему ухвалу Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання (ч. 7 ст. 246 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, Господарський суд міста Києва виносить на адресу Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві окрему ухвалу про необхідність усунення допущених Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лозовою Анастасією Ігорівною порушень норм Господарського процесуального кодексу та Конституції України в частині обов'язковості виконання судових рішень, зокрема ненадання витребуваних судом доказів та вважає, що достатнім та обґрунтованим строком для надання ними відповіді є - чотирнадцять днів з моменту одержання окремої ухвали.

Керуючись статтями 234, 246 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Винести окрему ухвалу про порушення Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лозовою Анастасією Ігорівною норм Господарського процесуального кодексу та Конституції України.

2. Окрему ухвалу довести до відома та належного реагування керівництва Відділу примусового виконання рішень Головного Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві з метою дослідження обставини, наведених в окремій ухвалі, вирішення питання про відповідальність винних в допущених порушеннях працівниками державної виконавчої служби вимог чинного законодавства України та вжиття заходів для недопущення порушень при виконанні судових рішень у подібних випадках.

3. Про результати розгляду окремої ухвали повідомити Господарський суд міста Києва.

4. Копію ухвали до відома направити Міністерству юстиції України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та підлягає оскарженню окремо від рішення суду в порядку передбаченому ч. 1, 2 ст. 255 Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Джарти