Ухвала

від 05.06.2018 по справі 13/81

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

05.06.2018 р. Справа № 13/81

м.Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Кітаєвої С.Б. при секретарі Зарицькій О.Р., розглянувши матеріали заяви Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м.Київ в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м.Тернополі, м.Тернопіль

про виправлення помилки, допущеної при видачі виконавчого документа шляхом визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та видачі заявнику наказів щодо кожного боржника окремо із зазначенням застереження про солідарне стягнення (вх. №1299/18 від 15.05.2018)

у справі №13/81

за позовною заявою: Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м.Тернополі, м.Тернопіль

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофуд", с.Розвадів Миколаївського району Львівської області

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроекспорт", м.Миколаїв

про стягнення 2049679,83грн.

За участю представників:

від заявника (стягувача): Грицик А.П. - представник (довіреність №010-01/2931 від 07.07.2016р.);

від відповідача-1 (солідарного боржника): Савчин В.З. - представник (довіреність від 04.06.2018р.);

від відповідача-2 (солідарного боржника) : не з'явився

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила заява Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м.Тернополі про виправлення помилки, допущеної при видачі виконавчого документа шляхом визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та видачі заявнику наказів щодо кожного боржника окремо із зазначенням застереження про солідарне стягнення від 10.05.2018р. №066-23/460 у справі №13/81.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2018р. заяву для розгляду передано судді Кітаєвій С.Б.

Ухвалою від 16.05.2018р. заяву прийнято до розгляду та призначено її розгляд в судовому засіданні на 29.05.2018р. Вимоги до сторін викладено в ухвалі суду. В судовому засіданні 29.05.2018р. за клопотанням представника заявника строк розгляду заяви продовжено та розгляд заяви відкладено на 05.06.2018р.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

04.06.2018р. за вх.№19873/18 в документообігу суду зареєстровано поданий відповідачем-1 відзив на заяву з доказами скерування його примірника іншим учасникам справи.

04.06.2018р. за вх.№19951/18 в документообігу суду зареєстровано подані заявником (стягувачем) пояснення з додатковими доказами.

Представник заявника (стягувача) в судове засідання 05.06.2018р. з'явився, підтримав заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю з підстав, наведених у заяві. Окрім цього, подав заяву (яка в подальшому була зареєстрована в канцелярії суду за вх.№20166/18) про долучення до справи оригіналу наказу Господарського суду Львівської області від 06.12.2010р. по справі №13/81.

Представник відповідача-1 (боржника-1) в судове засідання 05.06.2018р. з'явився, надав усні пояснення по суті заяви та поданого відзиву, проти заяви заперечив з підстав викладених у відзиві.

Відповідач-2 (боржник-2) явки повноважного представника в судове засідання 05.06.2018р. не забезпечив, поважності причин неявки суду не повідомив, заяв, клопотань чи пояснень по суті заяви не подав.

Неявка в засідання представника відповідача 2 не унеможливлює розгляд заяви по суті.

Розглянувши матеріали заяви, заслухавши пояснення представника заявника та відповідача-1, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.06.2010 року у справі №13/81 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофуд та з Товариства з обмеженою відповідальністю Агроекспорт на користь Публічного акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України - 1426109,00грн. заборгованості по тілу кредиту, 185840,96грн. відсотків, 270000,00грн. простроченої комісії, 197920,00грн. пені,18368,69грн. держмита та витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу. Провадження у справі в частині стягнення 212809,87грн. пені - припинено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2010р. по справі №13/81 вказане рішення суду залишено без змін, а на його виконання Господарським судом Львівської області 06.12.2010р. видано наказ №13/81, який стягувачем пред'явлено до виконання.

Заступником начальника відділу державної виконавчої служби Бережанського районного управління юстиції Пересадою С.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №36586154 від 18.02.2013р. В ході його здійснення складено акт опису та арешту майна божника-1 від 13.10.2013р. Внаслідок проведених виконавчих дій, в ході виконавчого провадження державним виконавцем шляхом проведення публічних торгів було реалізовано частину належного відповідачу-1 - ТзОВ Агрофуд , нерухомого майна та перераховано стягувачу кошти в сумі 68803,63грн.

31.01.2018р. державним виконавцем Бережанського міжрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову (ВП №36586154) про повернення виконавчого документа стягувачу. Постанова мотивована посиланням на п.3 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження . З п.2 постанови вбачається, що припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. У п.3 постанови зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред явлений для виконання в строк до 31.01.2021р.

Оскільки, рішенням Господарського суду Львівської області від 01.06.2010р. присуджено стягнення заборгованості солідарно з обох відповідачів, а у стягувача в наявності лише один виконавчий документ - наказ суду, то з цих причин, як пояснює стягувач, у нього відсутня можливість пред'явлення наказу до виконання щодо обох боржників одночасно. Відтак, стягувач (Банк) звернувся до Господарського суду Львівської області із заявою про виправлення помилки, допущеної при видачі виконавчого документа шляхом визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та видачі заявнику наказів щодо кожного боржника окремо із зазначенням застереження про солідарне стягнення.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на норми ст.543 ЦК України, ст.116 ГПК України та ст.18 Закону України Про виконавче провадження , з яких слідує, що при солідарному стягненні з кількох боржників виконавчих документів має видаватись по кількості солідарних боржників у яких має бути зазначено резолютивну частину рішення, найменування стягувача, найменування одного із боржників, а також має бути вказано про те, що обов'язок є солідарним. Також, на підтвердження викладеного заявник посилається на ч.5 ст. 327 ГПК України з якої слідує, що якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів чи проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька наказів, у яких зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним. В обґрунтування своєї заяви стягувач (Банк) посилається також на приписи постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.12.2015 р. № 2 Про внесення змін і доповнень до деяких постанов Пленуму Вищого господарського суду України , якою внесено зміни до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" та вказано, що якщо кілька відповідачів, до яких було пред'явлено вимогу, солідарно відповідають за зобов'язанням, господарським судом на кожного з боржників видається окремий наказ, який має містити застереження про те, що стягнення є солідарним.

У прохальній частині поданої на розгляд заяви вимоги Банку сформульовані наступним чином:

1.Виправити помилку, допущену при оформленні наказу про примусове виконання рішення щодо солідарного стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофуд (с.Розвадів,Миколаївського району Львівської області, вул.Сагайдачного,72, код ЄДРПОУ 30061167) та з Товариства з обмеженою відповідальністю Агроекспорт (м.Миколаїв Львівської області, пл.Ринок,2 код ЄДРПОУ 31487548) на користь публічного акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України в особі Філії АТ Укрексімбанк в м.Тернополі (м.Тернопіль, вул.М.Шептицького,21, код ЄДРПОУ 22607369) 1426109,00 грн.- заборгованості по тілу кредиту, 185840,96 грн.-заборгованості по відсотках за користування кредитом, 27000 гривень -сума простроченої комісії, 197920,00 гривень - пені, 18368,69 гривень державного мита та 236,00 грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

Визнати наказ таким, що не підлягає виконанню.

2.Видати АТ Укрексімбанк накази на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 01 червня 2010р. щодо кожного боржника окремо із зазначенням застереження про солідарне стягнення. .

Представник відповідача-1 заперечує проти задоволення вказаної заяви, при цьому зазначає, що станом на 06.12.2010р. (дата видачі наказу) був чинним інформаційний лист Вищого господарського суду України від 29.09.2009 № 01-08/530 Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України в редакції від 29.06.2010р. Так згідно п.48 розділу XIII інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 № 01-08/530 Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на дату видачі наказу) зазначено наступне:

Чи можлива видача декількох наказів на виконання судового рішення про стягнення заборгованості з декількох відповідачів солідарно без визначення частини боргу, що стягується з кожного з них?

Така видача наказів не є можливою, оскільки вона суперечила б приписові частини четвертої статті 116 ГПК (1798-12), за яким, зокрема, якщо судове рішення прийнято проти декількох відповідачів, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

Водночас якщо кілька відповідачів, до яких було пред'явлено вимогу, солідарно відповідають за зобов'язанням, господарським судом може бути видано один наказ на стягнення всієї суми, - але саме один, а не декілька.

Відтак, на думку відповідача 1, у цьому листі прямо вказувалося на неможливість видачі декількох наказів на виконання судового рішення про стягнення заборгованості з декількох відповідачів солідарно без визначення частини боргу, що стягується з кожного з них.

Окрім того, свої заперечення відповідач-1 обгрунтовує тим, що в абз.3 п.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України , на яку посилається заявник, з моменту її винесення 17.10.2012р. і закінчуючи редакцією від 05.03.2015р. зазначалося наступне:

Якщо кілька відповідачів, до яких було пред'явлено вимогу, солідарно відповідають за зобов'язанням, господарським судом може бути видано один наказ, в якому зазначається, що право стягнення є солідарним (частина друга статті 18 Закону України "Про виконавче провадження ").

Також відповідач-1 зазначає, що станом на 06.12.2010р. ані в Господарському процесуальному кодексі, ані в Законі України Про виконавче провадження не було передбачено можливості видачі декількох наказів на виконання судового рішення про стягнення заборгованості з декількох відповідачів солідарно без визначення частини боргу, що стягується з кожного з них.

Відтак, зважаючи на вищевикладене, на переконання відповідача 1 при оформленні наказу по справі №13/81 від 06.12.2010р. Господарським судом Львівської області не було допущено жодної помилки, про що, у своїй заяві і самим заявником також не вказано, яка саме помилка була допущена судом на дату видачі вищевказаного наказу.

Також, у своїх запереченнях відповідач-1 звертає увагу на те, що у поданій до суду заяві №066-23/460 від 10.05.2018р . , заявник посилається на норми права, чинні на дату подачі заяви до суду, а не на дату, коли був виданий (оформлений) наказ Господарського суду Львівської області по справі №13/81 , що суперечить вимогам ст. 58 Конституції України.

В розумінні положень ч.1 ст.328 ГПК України виправлення помилки в судовому наказі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, є різними за суттю процесуальними діями, які взаємовиключають одна одну. Тобто, може вчинятися одна з них, а не обидві одночасно, на що вказує сполучник чи у процитованій статті. Таким чином, стороною у справі може бути вибраний один з вказаних способів захисту чи реалізації своїх прав, а не обидва одночасно. Не можуть вноситися зміни (виправлення помилки) в наказ, що не підлягає виконанню.

Частиною 2 ст.328 ГПК України передбачено перелік підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Відповідач-1 вважає, що заявником не надано доказів підтвердження наявності жодної з передбачених ч.2 ст.328 ГПК України підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Окрім того, в тексті заяви №066-23/460 від 10.05.2018р. не міститься посилання заявника на такі підстави. Заявник взагалі не вказує на застосування ст.328 ГПК України як правової підстави поданої заяви, хоча лише цією статтею передбачена можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Тобто, заявником порушено ще й норми процесуального права щодо зазначення в заяві правових підстав, що передбачено п.5 ч.3 ст. 162 ГПК України.

Окрім того, на думку відповідача 1 жодні права та інтереси заявника порушені не були, оскільки на підставі наказу Господарського суду Львівської області від 06.12.2010р. по справі №13/81 було відкрите відділом державної виконавчої служби Бережанського районного управління юстиції виконавче провадження №36586154, в межах якого державним виконавцем вчинялися виконавчі дії. Зокрема, були проведені електронні торги та реалізовано об'єкт нерухомого майна ТзОВ Агрофуд : предмет іпотеки, нежитлову будівлю, столярний цех (літера А ) загальною площею 147,6 м.кв. за адресою: Тернопільська обл., Бережанський район, м. Бережани, вул. Лепких, буд. 42е, про що державним виконавцем Бережанського міжрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Тернопільській області складено Акт про проведені торги від 24.10.2017р. по ВП №36586154.

Таким чином, заявнику орган виконання судових рішень не вказував на наявність помилок у виконавчому документі, на неможливість його виконання тощо, чим могли б бути порушені права Заявника.

На відсутність порушення прав вказує також і те, що згідно постанови про повернення виконавчого документа стягувачу Бережанського міжрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Тернопільській області від 31.01.2018р. по ВП №36586154, наказ господарського суду Львівської області №13/81 від 06.12.2010р. був повернутий стягувачу на підставі п.3 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження , тобто оскільки стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, а не з причин наявності в ньому помилок чи через те, що він не підлягає виконанню. Відтак, стягувач не позбавлений права повторно пред'явити вищевказаний наказ для виконання, стверджує відповідач 1.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Через проведені електронні торги в межах виконавчого провадження №36586154, відкритого на підставі наказу Господарського суду Львівської області №13/81 від 06.12.2010р., було реалізовано майно ТзОВ Агрофуд на суму 68 803,63 грн.

Частиною 4 ст.328 ГПК України передбачено, що якщо стягнення за виконавчим документом, що не підлягає виконанню, уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.

Відповідач-1 вважає, що визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є підставою для стягнення з заявника на користь ТзОВ Агрофуд коштів, отриманих заявником від реалізації через електронні торги об'єкта нерухомого майна ТзОВ Агрофуд . В свою чергу, дана ситуація матиме наслідком порушення прав третьої особи, а саме переможця проведених електронних торгів згідно протоколу про проведені електронні торги від 30.09.2017р. №288063, відтак просив суд відмовити у задоволенні заяви.

Суд, розглянувши заяву ПАТ Державний експортно-імпортний банк України , дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення заявника та представника відповідача-1, прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню частково. При цьому, суд виходив із наступного.

На виконання рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2010 року у справі №13/81 про солідарне стягнення з ТзОВ Агрофуд та з ТзОВ Агроекспорт на користь ПАТ Державний експортно-імпортний банк України заборгованості та судових витрат 06.12.2010 року Господарський суд Львівської області видав стягувачу (Банку) один наказ.

Відповідно до ст.115 ГПК України (в редакції, чинній на дату видачі наказу) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч.1 ст.117 ГПК України наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.19 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній станом на 06.12.2010 р.) у виконавчому документі повинні бути зазначені: 1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; 2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; 3 )найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання чинності рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Вищим господарським судом України в п.48 Інформаційного листа від 29.09.2009 № 01-08/530 Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на дату видачі наказу) зазначено наступне: Чи можлива видача декількох наказів на виконання судового рішення про стягнення заборгованості з декількох відповідачів солідарно без визначення частини боргу, що стягується з кожного з них?

Така видача наказів не є можливою. Вона суперечила б приписові частини четвертої статті 116 ГПК (1798-12), за яким, зокрема, якщо судове рішення прийнято проти декількох відповідачів, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

Водночас якщо кілька відповідачів, до яких було пред явлено вимогу, солідарно відповідають за зобов язанням, господарським судом може бути видано один наказ на стягнення всієї суми,- але саме один а не декілька .

В абз.3 п.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року №9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України , з моменту її винесення 17.10.2012 р. і закінчуючи редакцією від 05.03.2015 року зазначалось наступне : Якщо кілька відповідачів, до яких було пред явлено вимогу, солідарно відповідають за зобов язанням, господарським судом може бути видано один наказ, в якому зазначається, що право стягнення є солідарним (частина друга статті 18 Закону України Про виконавче провадження ).

Станом на 06.12.2010 року ані в Господарському процесуальному кодексі, ані в Законі України Про виконавче провадження не було передбачено можливості видачі декількох наказів на виконання судового рішення про стягнення заборгованості з декількох відповідачів солідарно без визначення частини боргу, що стягується з кожного з них.

Як свідчать матеріали справи, звертаючись з позовною заявою Публічне акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України просив стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофуд та з Товариства з обмеженою відповідальністю Агроекспорт України заборгованість в сумі 2049679,83 грн. заборгованості за кредитним договором №6606К26 від 25.04.2006р., з якої: заборгованість по тілу кредиту - 1426109,00грн,. 185840,96грн. відсотків, 270000,00грн. простроченої комісії, 410729,87 грн. пені та відшкодувати судові витрати, яка судом задоволена частково провадження у справі в частині стягнення 212809,87 грн. пені припинено).

В обґрунтування позову про солідарне стягнення позивачем покладалося укладення між Банком та ТОВ Агроекспорт в забезпечення виконання ТОВ Агрофуд зобовязань за кредитним договором №6606К26 від 25.04.2006 р., договору поруки №6606РЗ від 25.04.2006 р.

За змістом статей 553-554 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Враховуючи наведене, позивачем було використане, наявне у нього право, вимагати виконання обов'язку в повному обсязі від усіх солідарних боржників разом.

За приписами ст.54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити, окрім іншого, зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача(відповідачів), стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення). Якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним (ст.84 ГПК України).

Оскільки господарський суд не наділений правом змінювати предмет позову, резолютивна частина судового рішення від 01.06.2010 р. у справі №13/81 повністю відповідає змісту позовної вимоги, викладеної в позовній заяві позивачем ( Банком).

За змістом ст.117 ГПК України наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України Про виконавче провадження , а згідно із ст.19 зазначеного Закону ( в редакції, чинній на дату видачі наказу) у виконавчому документі, зокрема, зазначається резолютивна частина рішення.

Відповідно до п. 2.3 рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 р. за №5- рп/2013 у справі №1-7/2013 встановлено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (частина перша статті 116 Кодексу). Системний аналіз статей 84, 116, 117, 119, 120 Кодексу дає можливість дійти висновку, що наказ відтворює резолютивну частину прийнятого господарським судом рішення і залишається незмінним до повного виконання чи втрати ним юридичної сили у випадках, встановлених Кодексом. .

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що станом на дату видачі наказу (06.12.2010 р.) , при оформленні наказу, не було допущено помилки, а відтак твердження заявника з цього приводу, а саме, що при оформленні наказу Господарського суду Львівської області від 06.12.2010 року № 13/81 про примусове виконання рішення господарського суду від 01.06.2010 року 15.01.2015р. у справі № 13/81 була допущена помилка, суд вважає безпідставними, а вимогу заявника виправити помилку, допущену при оформленні наказу такою, що не підлягає задоволенню.

Крім того, суд звертає увагу, що як вбачається із записів державної виконавчої служби на звороті наказу суду, оригінал якого заявником долучено до матеріалів справи, наказ перебував на виконанні до 04.11.2011 року. З матеріалів долучених до заяви слідує, що Постановою від 28.02.2013 року за наказом Господарського суду львівської області від 06.12.2010 року було відкрито виконавче провадження ВП №36586154. Згідно відомостей у зазначеній постанові боржник - ТзОВ Агрофуд , стягувач - ПАТ Державний експортно-імпортний банк, в той час як відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 цього Закону.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, постановою головного державного виконавця Бережанського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 31.01.2018 року ВП №36586154 Про повернення виконавчого документа стягувачу наказ Господарського суду Львівської області від 06.12.2010 року №13/81 повернуто стягувачу на підставі п.3 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження .

Станом на дату винесення зазначеної постанови діє Господарський процесуальний кодекс України (в новій, від 15.12.2017 р. редакції), як і Закон України Про виконавче провадження із змінами і доповненнями, внесеними в Закон вже після 06.12.2012 року ( тобто, після видачі наказу у даній справі).

Статтею 37 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній станом на дату винесення постанови від 31.01.2018 року) регулюється припинення виконавчого провадження. Так, відповідно до п.3 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження припиняється, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення. Відповідно до ч.3 ст.37 Закону у разі припинення виконавчого провадження на підставі пунктів 1,3,11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається. Відповідно до ч.5 ст.37 Закону припинення виконавчого провадження з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Виконавчі документи можуть бути пред явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (ч.1 ст.12 Закону).

У пунктах 2,3 Постанови головного державного виконавця Бережанського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 31.01.2018 року ВП №36586154 Про повернення виконавчого документа стягувачу зазначено про припинення чинності арешту майна боржника (ТОВ Агрофуд ) та про скасування інших заходів примусового виконання рішення. Зазначено також, що виконавчий документ може бути повторно пред явлений до виконання в строк до 31.01.2012 року.

Однак, відповідно до ч.2 ст.4 Закону України Про виконавче провадження (в редакції чинній станом на дату прийняття даної ухвали), яка містить вимоги до виконавчого документа , зазначено, що у разі, якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Відповідно до ч.4 ст.4 Закону, у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи) , що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Якщо виконавчий документ видано щодо кількох боржників, щодо кожного боржника подається окрема заява (п.п.1,5 ч.1 ст.26 Закону).

Відповідно до ч.6 ст.26 Закону України Про виконавче провадження орган державної виконавчої служби, приватний виконавець відмовляє у прийнятті виконавчого документа до виконання, про що протягом трьох робочих днів повідомляє стягувача уразі, якщо зокрема, виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України , якою внесено зміни до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 в редакції постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про внесення змін і доповнень до деяких постанов Пленуму Вищого господарського суду України № 2 від 16.12.2015 р., встановлено, що якщо кілька відповідачів, до яких було пред'явлено вимогу, солідарно відповідають за зобов'язанням, господарським судом на кожного з боржників видається окремий наказ, який має містити застереження про те, що стягнення є солідарним (частина друга статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Як вбачається із матеріалів справи, стягувач жодних дій на примусове виконання рішення суду від 01.06.2010р. у справі №13/81 щодо боржника -Товариства з обмеженою відповідальністю Агроекспорт не вчиняв з огляду на те, що судом у справі №13/81 було видано лише один наказ, який в подальшому перебував на виконанні у виконавчому провадженні, порушеному лише щодо боржника - ТзОВ Агрофуд .

Судом з ясовано, що відкрити виконавче провадження стосовно двох боржників у відповідності до Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень та Інструкції користувача комп ютерної програми ВП виконавець не видається за можливе, оскільки у ПЗ ВП -Виконавець відсутня графа для боржника 2. Крім того, технічно неможливо реалізувати відкриття виконавчого провадження по двох боржниках по одному наказу.

Таким чином, стягувач позбавлений можливості звернутися до органів державної виконавчої служби щодо примусового стягнення заборгованості з іншого боржника -Товариства з обмеженою відповідальністю Агроекспорт .

Суд також вбачає за доцільне зазначити про те, що видача окремого наказу про солідарне стягнення заборгованості з Товариста з обмеженою відповідальністю Агроекспорт відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2010 року у справі №13/81 не порушує прав Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофуд , оскільки, за наявності факту невиконаного рішення суду від 01.06.2010 р. у справі №13/81, не спричиняє для нього виникнення нових обов язків, які не були встановлені вищевказаним рішенням, не є повторним притягненням до відповідальності.

Крім того, станом на даний час рішення суду від 01.06.2010 року, яке набрало законної сили, боржниками , в т.ч. і ТзОВ Агрофуд не виконано.

Як встановлено та підтверджено матеріалами справи, наказ від 06.12.2010 року №13/81, який перебував на примусовому виконанні щодо одного боржника - ТзОВ Агрофуд , частково виконаний ТзОВ Агрофуд (відбулись прилюдні торги, реалізовано майно, стягувач отримав кошти в сумі 68 803,63 грн.). Однак, наказ не виконаний ТзОВ Агрофуд у повному обсязі. Рішення суду від01.06.2010 року, яке проголошене Іменем України, є чинним і підлягає обов язковому виконанню боржниками ТзОВ Агрофуд і ТзОВ Агроекспорт .

Проте, невжиття заходів до приведення наказу суду від 01.06.2010 року у відповідність до вимог, встановлених Законом України Про виконавче провадження ,у спосіб, який вказує заявник у заяві, може привести до невиконання рішення суду, що є порушенням як норм Конституції України, норм чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України, №. 38773/05, від 26.07.2012, зазначено, що Суд повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Суду у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Із врахуванням викладеного господарський суд на виконання пункту 1 статті 6 Конвенції, який (серед іншого) захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін, приймає рішення про визнання наказу суду від 06.12.2010 року №13/81 таким , що не підлягає виконанню та про видачу АТ Укрексімбанк наказів на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 01 червня 2010 року щодо кожного боржника окремо із зазначенням застереження про солідарне стягнення.

При цьому суд вбачає за доцільне зазначити, що визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не порушить права третьої особи, а саме переможця проведених електронних торгів згідно протоколу про проведення електронних торгів від 30.09.2017 р. №288063, оскільки наказ визнається таким , що не підлягає виконанню з дати набрання законної сили даною ухвалою.

Крім того, видача наказів на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 01 червня 2010 року щодо кожного боржника окремо із зазначенням застереження про солідарне стягнення, у тому числі і щодо боржника ТзОВ Агрофуд , які (накази) відповідатимуть вимогам чинного законодавства, не змінюватимуть суті рішення і сприятимуть реальному виконанню рішення суду, яке набрало законної сили ще у 2010 році, однак не виконано впродовж восьми років, і не порушуватиме жодним чином прав та законних інтересів боржника, ТзОВ Агрофуд зокрема, яке зобов язане виконати рішення суду у повному обсязі.

Суд також зазначає, що не може вважатись зміною підстав заявлених у заяві вимог, зокрема, зміна посилання на норми права, посилання суду в судовому рішенні на інші, ніж зазначено заявником, норми права.

Відповідно до ст.326 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017 р.), судові рішення, що набрали законної сили, є обов язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов язковість яких надана Верховною Радою України - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності , встановленої законом.

Згідно із ч.5 ст.327 ГПК України (в редакції, яка є чинною на дату розгляду заяви), якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів чи проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька наказів, у яких зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконувати судове рішення, або зазначається, що чи право стягнення є солідарним.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.328 ГПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.326, 327,328 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Публічного акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України , м.Київ в особі філії АТ Укрексімбанк в м.Тернополі про виправлення помилки, допущеної при видачі виконавчого документа шляхом визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та видачі заявнику наказів щодо кожного боржника окремо із зазначенням застереження про солідарне стягнення у справі №13/81 задоволити частково.

2. Визнати наказ Господарського суду Львівської області від 06.12.2010р. у справі №13/81 таким, що не підлягає виконанню.

3. Видати накази на виконання рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2010р. у справі №13/81 щодо кожного боржника окремо із зазначенням застереження про солідарне стягнення:

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофуд" (ідентифікаційний код 30061167, місцезнаходження: 81634, Львівська обл., Миколаївський район, с.Розвадів, вул.Сагайдачного,72) та Товариства з обмеженою відповідальністю Агроекспорт (ідентифікаційний код 31487548, місцезнаходження:81600, Львівська обл., м.Миколаїв, Площа Ринок,2) на користь Публічного акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України (ідентифікаційний код: 00032112, м. Київ, вул. Горького, 127) заборгованість по тілу кредиту 1426109,00грн., відсотків 185840,96грн., простроченої комісії 27000,00грн., пені 197920,00грн., держмита 18368,69грн. та витрат по інформаційно - технічному забезпеченню судового процесу 236,00грн.

Стягувач - Публічне акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України (ідентифікаційний код: 00032112, м. Київ, вул. Горького, 127)

Боржник- Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофуд" (ідентифікаційний код 30061167, місцезнаходження: 81634, Львівська обл., Миколаївський район, с.Розвадів, вул.Сагайдачного,72 .

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроекспорт" (ідентифікаційний код 31487548, місцезнаходження: 81600, Львівська обл., м.Миколаїв, Площа Ринок,2) та Товариства з обмеженою відповідальністю Агроекспорт (ідентифікаційний код 31487548, місцезнаходження:81600, Львівська обл., м.Миколаїв, Площа Ринок,2) на користь Публічного акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України (ідентифікаційний код: 00032112, м. Київ, вул. Горького, 127) заборгованість по тілу кредиту 1426109,00грн., відсотків 185840,96грн., простроченої комісії 27000,00грн., пені 197920,00грн., держмита 18368,69грн. та витрат по інформаційно - технічному забезпеченню судового процесу 236,00грн.

Стягувач - Публічне акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України (ідентифікаційний код: 00032112, м. Київ, вул. Горького, 127)

Боржник- Товариство з обмеженою відповідальністю Агроекспорт (ідентифікаційний код 31487548, місцезнаходження:81600, Львівська обл., м.Миколаїв, Площа Ринок,2)

4. В решті вимог заяви відмовити.

5. Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 13.06.2018р.

Суддя Кітаєва С.Б.