Постанова

від 15.06.2018 по справі 922/2263/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/2263/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О.О. Мамалуй - головуючий, Л.В. Стратієнко, І.В. Ткач

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу малого приватного підприємства "Малахіт"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2017р.

у складі колегії суддів: Н.В.Гребенюк - головуючий, А.М.Білецька, О.Є.Медуниця

та на рішення господарського суду Харківської області від 18.09.2017р.

суддя: Г.І. Сальнікова

за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до малого приватного підприємства "Малахіт"

про стягнення 27 787,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до господарського суду з позовом до МПП "Малахіт" про стягнення 27 787, 61 грн. з яких: 5 999, 64 грн. заборгованості за кредитом, 10 000, 07 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 11 787, 90 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором банківського обслуговування №б/н, укладеним між сторонами 22.03.2013р.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.09.2017р. (суддя Сальнікова Г.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2017р., позов задоволено, стягнуто з відповідача 5 999,64 грн. заборгованості за кредитом за період з 05.06.2014р. по 26.04.2017р.; 10 000,07 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 05.05.2014р. по 26.04.2017р.; 11 787,90 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за період з 01.08.2014р. по 26.04.2017р. та 1 600,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Судові рішення мотивовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором №б/н від 22.03.2013 щодо погашення заборгованості.

Суди дійшли висновку, що сторони досягли згоди та передбачили в договорі умови про збільшення позовної давності, установленої законом, до п'ятнадцяти років відповідно до п. 3.2.2.10.7 Умов договору, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 259 ЦК України та свідчить про дотримання банком строків позовної давності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

МПП "Малахіт", не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 253, 258 ЦК України, просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові.

Скаржник вказує, що відсутність підпису відповідача на Умовах та правилах надання банківських послуг, які були надані суду позивачем і відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву від 22.03.2013р. і вони діяли в момент підписання заяви, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 22.03.2013р.

Також скаржник зазначає, що відповідно до заявки №61 від 22.04.2014р., на яку посилається позивач, строк повернення кредиту встановлено до 05.05.2014р., а отже позовна заява подана з пропуском позовної давності, в тому числі щодо стягнення пені.

4. Позиції інших учасників справи

Відзивів чи заперечень на касаційну скаргу до суду не надходило.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

22 березня 2013 р. малим приватним підприємством "Малахіт" як клієнтом в особі директора підписано заяву про відкриття поточного рахунку, відповідно до умов якої відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua , які разом із заявою складають договір банківського обслуговування №б/н від 22.03.2013р. та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.

На виконання умов договору відповідачу було відкрито в ПАТ КБ "Приватбанк" поточний рахунок №26006052316293.

Суди встановили, що відповідач користувався послугою "Гарантований платіж" шляхом реєстрації відповідних заявок в системі Internet Banking Приват- 24.

Згідно з п. 3.1.1.73 Умов послуга "Гарантований платіж" надається ПАТ КБ "Приватбанк" як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів.

Відповідно до п. 3.2.2.1 Умов кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів і винагороди.

Судами встановлено, що відповідач неодноразово користувався кредитом за послугою "Гарантований платіж" з наданням відповідних заявок.

Позивач свої зобов'язання виконав належним чином своєчасним проведенням гарантованих платежів, ініційованих клієнтом.

Проте відповідач зобов'язання щодо повного погашення заборгованості за договором №б/н від 22.03.2013р. належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 05.06.2014р. виникла заборгованість.

21 квітня 2017р. позивач направив відповідачу претензію з вимогою про сплату заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно з п. 3.2.2.7.5 Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.

За приписами п. 3.2.2.10.4 Умов нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених п. п. 3.2.2.10.1 - 3.2.2.10.3 цього договору, здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.

Відповідно до п. 3.2.2.10.7 Умов строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років.

6. Норми права, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

За ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

7. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Як правильно вказали господарські суди попередніх інстанцій, підписавши заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку, та заяву про відкриття рахунку, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку складає між сторонами у справі договір.

Так, 22 травня 2013р. між сторонами укладено договір на підставі ст. 634 ЦК України шляхом приєднання.

Вказане спростовує твердження відповідача про те, що фактична відсутність підпису на Умовах та правилах надання банківських послуг не дає права їх застосовувати.

Судами попередніх інстанцій досліджено Умови та правила надання банківських послуг та встановлено неналежне виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором та наявність у відповідача заборгованості з повернення отриманих за договором кредитних коштів, процентів за користування кредитом та пені.

Посилання скаржника на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме надані позивачем Умови розумів відповідач, підписуючи заяву від 22.03.2013р., відхиляються Верховним Судом, оскільки відповідач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій інших Умов та правил надання банківських послуг, які, на його думку, діяли на час підписання заяви.

Посилання скаржника на пропущення позивачем строку позовної давності правомірно визнано судами необґрунтованим. Як вбачається з п. 3.2.2.10.7 Умов строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років.

Збільшення сторонами позовної давності з дотриманням письмової форми договору відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Таким чином, доводи скаржника про порушення судами норм права не знайшли свого підтвердження. Рішення та постанова у даній справі є законними та обґрунтованими, а тому не підлягають скасуванню.

8. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу малого приватного підприємства "Малахіт" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.09.2017р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2017р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Суддя Л. В. Стратієнко

Суддя І. В. Ткач