Рішення

від 31.05.2018 по справі 203/3019/17

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/3019/17

Провадження № 2/0203/176/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2018 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Єдаменка С.В.,

при секретарі Пилипенко А.С.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ про визнання договору недійсним -

встановив:

У серпні 2017 року позивачка звернулась до Кіровського районного міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3, ТОВ ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ про визнання договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що в Дніпропетровському районному суді Дніпропетровської області слухається цивільна справа № 175/4697/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. У вказаній цивільній справі ОСОБА_3 посилається на договір № 12/01-16 безвідсоткової позики від 12 січня 2016 року між ним та ТОВ ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ як на доказ одержання коштів на придбання спірного майна. Водночас, на думку позивачки вказаний договір є фіктивним, укладеним без мети настання визначених ним наслідків, а лише з метою його використання в якості доказу в суді. На підтвердження вказаного, позивачка посилається на те, що ОСОБА_3 є співвласником ТОВ ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ і має можливість впливати на рішення цього підприємства. Договір не міг бути укладений в зазначений у ньому час та місці, оскільки в день укладання договору відповідач ОСОБА_3 перебував за межами України, в договорі зазначено про його підписання в місті Дніпрі , в той час, як станом на 12 січня 2016 року місто мало назву місто Дніпропетровськ і було перейменовано лише 19 травня 2016 року. Крім того, надані документи на видачу коштів - видаткові касові ордери - не відповідають встановленим вимогам (а.с. а.с. 2 - 8) .

Позивачка в судове засідання не з'явилась, про причини неявки не повідомила, повідомлялась про час і місце розгляду справи належним чином через свого представника.

Представники позивачки в судовому засіданні 24 квітня 2018 року та 31 травня 2018 року позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, додаткового просили суд врахувати, що видача коштів ТОВ ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ ОСОБА_3 не була у встановленому порядку відображена у податковій звітності підприємства.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, повідомлявся про час і місце розгляду справи належним чином через свого представника.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні 24 квітня 2018 року проти задоволення позову заперечувала, вказуючи на недоведеність позовних вимог. В судове засідання, в якому розгляд справи було завершено, представник відповідача не з'явилась, повідомлялась про час і місце розгляду справи належним чином під розписку (а.с. 152) .

Представник відповідача ТОВ ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, повідомлявся про час і місце розгляду справи належним чином.

В ході розгляду справи за клопотанням позивача судом ухвалою від 26 вересня 2017 року було витребувано додаткові докази.

Також, відповідачем ОСОБА_3 було подано апеляційну каргу на ухвалу про відкриття провадження у справі з мотивів порушення правил підсудності. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року скаргу залишено без задоволення.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між ТОВ ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір № 12/01-16 безвідсоткової позики від 12 січня 2016 року, відповідно до п. 1 якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику безвідсоткову позику, а останній зобов'язується повернути позику у визначений договором строк (а.с. 9) . Згідно п. 2 вказаного договору позикодавець надає позичальнику безвідсоткову позику з максимальною сумою загальної заборгованості у розмірі 500 тис. грн., які будуть видаватись в порядку і строки, визначені додатком № 1 до договору. Відповідно до п. 3 договору позика надається у готівковому порядку шляхом видачі коштів з каси позикодавця з оформленням необхідних видатково-касових документів або у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на особовий рахунок позичальника. (а.с. 9) .

Згідно п. 5 договору позика повертається у безготівковому порядку шляхом внесення через банківську установу на розрахунковий рахунок позичальника в строк до 12.09.2016 року.

Згідно додатку № 1 до договору визначено графік надання позики: по 100 тис. грн. в наступні дати: 12 січня 2016 року, 12 лютого 2016 року, 14 березня 2016 року, 14 квітня 2016 року, 14 травня 2016 року, разом 500 тис. грн. (а.с. 10) . Згідно додатку № 2 до договору визначено графік повернення позики: 150 тис. грн. - до 13 червня 2016 року, 125 тис. грн. - до 14 липня 2016 року, 120 тис. грн. - до 15 серпня 2016 року, 105 тис. грн. - до 12 вересня 2016 року (а.с. 11) .

На підтвердження видачі коштів надано: копію видаткових касових ордерів від 12 січня 2016 року про видачу 100 тис. грн., від 12 лютого 2016 року про видачу 100 тис. грн., від 14 березня 2016 року про видачу 100 тис. грн., від 14 квітня 2016 року про видачу 100 тис. грн., від 14 травня 2016 року про видачу 100 тис. грн. (а.с. а.с. 12 - 16) .

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до змісту ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). В п. 24 цієї Постанови зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Як зазначено в спірному договорі № 12/01-16 безвідсоткової позики він був підписаний сторонами 12 січня 2016 року у місті Дніпро (а.с. 9) .

Суд критично оцінює вказані позиції договору, виходячи з наступного. Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 09 жовтня 2017 року № 0.64-32618/0/15-17 відповідач ОСОБА_3 виїхав з України 03 січня 2016 року до Відня та повернувся до України з Барселони 23 січня 2016 року (а.с. 62) . Вказане свідчить про неможливість власноручного підписання ОСОБА_3 будь-яких документів в Україні. При цьому спірний договір містить саме рукописний підпис, а не підписання засобами ЕЦП чи погоджений сторонами обмін факсимільними чи іншими підписами.

Крім того, постанова Верховної Ради України № 1375-VIII Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області була ухвалена лише 19 травня 2016 року, тому за станом на 12 січня 2016 року місто укладання договору мало назву Дніпропетровськ . Слід зауважити, що відповідно до відкритих відомостей офіційного веб-сайту Верховної Ради України, проект постанови про перейменування міста Дніпропетровська було одержано Парламентом лише 02 лютого 2016 року, тобто 12 січня 2016 року про майбутнє перейменування міста ніхто знати не міг.

Також слід зауважити, що відповідно до абз. 3 п. 3.10 чинного на час виникнення спірних правовідносин Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, зареєстрованою в міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 (з наступними змінами та доповненнями) приймання і видача готівки за касовими ордерами може проводитися тільки в день їх складання.

Як видно з касового ордеру на видачу 100 тис. грн. від 12 січня 2016 року, гроші за ним було одержано особисто ОСОБА_3 12 січня 2016 року в касі ТОВ ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ , в той же час, як було встановлено судом раніше, у вказану дату відповідач ОСОБА_3 перебував поза межами України та жодних дій в касі підприємства вчиняти не міг.

Крім того, згідно п.п. б ст. 176.2 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.

Наказом міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за № 111/26556, затверджено форму Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку. Відповідно до вказаного порядку та додатку до нього - Довідника ознак доходів за кодом 153 у звітній формі 1-ДФ відображається основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому; основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

Таким чином, суми виплаченої ТОВ ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ на користь ОСОБА_3 позики мали бути відображені у податковій звітності підприємства за формою 1-ДФ за ознаками коду 153 . Як видно зі звітності ТОВ ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ за формою 1-ДФ за період дії спірного договору, у вказаний проміжок часу жодна особа не одержувала кошти за ознакою доходу 153 (а.с. а.с. 125 - 134) .

У зв'язку з наведеним вище та приймаючи до уваги відсутність будь-якого логічного пояснення вказаних суперечностей з боку відповідачів, суд приходить до висновку, що спірний договір має ознаки такого, що був укладений без мети настання юридичних наслідків, визначених у ньому.

При вирішенні питання щодо наявності умислу на укладання фіктивного правочину, суд виходить з наступного.

В провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа № 175/4697/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Як вбачається з уточненої зустрічної позовної заяви про поділ майна подружжя, ОСОБА_3 посилається на договір № 12/01-16 безвідсоткової позики від 12 січня 2016 року між ним та ТОВ ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ як на доказ одержання коштів на придбання спірного майна (а.с. 19 на зв.).

Таким чином у відповідача ОСОБА_3 є дійсний мотив на укладання фіктивного договору для його подальшого використання як доказ у цивільній справі.

Також, ОСОБА_3 є співзасновником ТОВ ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ (а.с. а.с. 20 -21) . При цьому, згідно відкритих відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, його частка у статутному капіталі підприємства є значною і перевищує 25%, тобто хоча й не свідчить про одноосібний контроль над юридичною особою, проте дозволяє впливати на прийняття нею рішень. Водночас, керівник ТОВ ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ під час підписання не міг не знати, що вказані відомості за спірним договором не відповідають дійсності: про фізичну відсутність ОСОБА_3 на день підписання договору в місті Дніпропетровську, щодо назви міста, щодо неможливості видачі ОСОБА_3 коштів з каси підприємства 12 січня 2016 року, разом з тим, за відсутності будь-якого логічного пояснення цього вчинку, тим не менше підписав відповідні документи з недостовірними відомостями.

При цьому суд зауважує, що умисел сторін на вчиненні фіктивного правочину полягає в тому, що сторони усвідомлюють, що правочин не матиме визначених ним юридичних наслідків, проте вчиняють дії з його оформлення. При цьому мотиви на вчинення таких дій можуть бути різними і вони не є визначальними для вирішення питання про недійсність фіктивного правочину.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у цивільній справі № 6-1873цс16 зроблено наступний правовий висновок: основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Суд на основі з'ясованих обставин вчинення та оформлення правочину, приходить до висновку про усвідомлення обома сторонами спірного правочину факту його укладання без мети настання обумовлених наслідків, введення при цьому в оману інших суб'єктів стосовно реального виконання договору, та використання договору однією зі сторін правочину з метою створення помилкового враження щодо джерел одержаних грошових коштів, що переконує суд у фіктивності договору позики, який належить визнати повністю недійсним з моменту укладення відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України, незалежно від мети його вчинення.

При вирішенні питань щодо розподілу судових витрат, враховуючи задоволення позову, зважаючи на відсутність доказів належної сплати судового збору на належний рахунок, на підставі ст.141 ЦПК України, суд приходить до висновку про необхідність стягнення судового збору, належного до сплати, з відповідачів на користь держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 203, 204, 215, 216, 234, 1046 - 1048 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 54, 76-77, 82, 141, 158, 263-265 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ про визнання договору недійсним - задовольнити .

Визнати недійсним з моменту укладення фіктивний договір № 12/01-16 безвідсоткової позики від 12 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ та ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2) на користь держави судовий збір 320 (триста двадцять ) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО ПЕЛЛЕТ КОМПАНІ (код ЄДРПОУ 40021602, адреса: АДРЕСА_1) на користь держави судовий збір 320 (триста двадцять ) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України .

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська, а з дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до апеляційного суду. Строк подання апеляційної скарги - 30 днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 08.06.2018 р.

Суддя С.В. Єдаменко