Постанова

від 19.06.2018 по справі 379/324/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 червня 2018 року

м. Київ

справа № 379/324/16-ц

провадження № 61-5633св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Плосківське ,

відповідачі: ОСОБА_4, Приватне сільськогосподарське підприємство Жовтень ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Плосківське на рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року у складі судді Потеряйко С. А. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Мережко М. В., Суханової С. М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Плосківське (далі - СТОВ Плосківське ) звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_4, Приватного сільськогосподарського підприємства Жовтень (далі - ПСП Жовтень ) про визнання недійсними договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та визнання договорів оренди земельної ділянки поновленими.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, СТОВ Плосківське посилалося на те, що 14 жовтня 2010 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договори оренди належних їй на праві власності земельних ділянок НОМЕР_3 (кадастровий номер НОМЕР_1) загальною площею 3,0797 га та НОМЕР_4 (кадастровий номер НОМЕР_2) загальною площею 3,2001 га, розташованих на території Плосківської сільської ради Таращанського району Київської області, які зареєстрованіТаращанським районним відділом Центр Державного земельного кадастру 23 листопада 2010 року (далі - Договори). Згідно з пунктами 2.3 Договорів їх укладено на 5 років, починаючи з дати їх реєстрації. Товариство належним чином виконувало умови Договорів і продовжує користуватися земельними ділянками. Пунктом 2.3 Договорів передбачено, що орендар має переважне перед іншими право на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк. Маючи намір продовжити дію Договорів, товариство завчасно направило поштою на адресу ОСОБА_4 листи-повідомлення з проектами Договорів про їх поновлення та продовжило користуватися спірними земельними ділянками після закінчення строку їх дії. ОСОБА_4 протягом місяця після закінчення строку дії Договорів не висловила будь-яких заперечень проти їх поновлення, тому вони вважаються поновленими відповідно до статті 33 Закону України Про оренду землі . 01 вересня 2015 року між ОСОБА_4 та ПСП Жовтень укладено договори емфітевзису спірних земельних ділянок №№ 62, 63, які 26 вересня та 03 листопада 2015 року було зареєстровано приватними нотаріусами Таращанського районного нотаріального округу Київської області. 19 квітня 2016 року між ОСОБА_4 та ПСП Жовтень була укладена додаткова угода № 1 до договорів емфітевзису №№ 62, 63, згідно з якою вказані договори достроково розірвано з 19 квітня 2016 року. В той же день відповідачами були укладені договори емфітевзису за №№ 82, 83 відносно вказаних земельних ділянок. Факт укладення спірних договорів емфітевзису та фактичне володіння земельними ділянками ПСП Жовтень на їх основі порушує права та законні інтереси товариства. Враховуючи викладене, СТОВ Плосківське просило визнати недійсними укладені між ОСОБА_4 та ПСП Жовтень договори емфітевзису за №№ 62, 63 від 01 вересня 2015 року та договори емфітевзису за №№ 82, 83 від 19 квітня 2016 року і визнати поновленими укладені між ОСОБА_4 та СТОВ Плосківське Договори .

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року позов СТОВ Плосківське задоволено частково. Визнано недійсним договір № 62 про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), розташованою на території Плосківської сільської ради Таращанського району Київської області, площею 3,0797 га, кадастровий НОМЕР_5, укладений 01 вересня 2015 року між ОСОБА_4 та ПСП Жовтень . Визнано недійсним договір № 63 про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), розташованою на території Плосківської сільської ради Таращанського району Київської області, площею 3,2001 га, кадастровий № НОМЕР_2, укладений 01 вересня 2015 року між ОСОБА_4 та ПСП Жовтень . Стягнуто з ОСОБА_4 на користь СТОВ Плосківське 1 378 грн судових витрат. Стягнуто з ПСП Жовтень на користь СТОВ Плосківське 1 378 грн судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за їх безпідставністю.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що при укладенні 01 вересня 2015 року договорів емфітевзису №№ 62, 63 ПСП Жовтень і ОСОБА_5 не дотрималися вимог, встановлених приписами статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України Про оренду землі і уклали під час діючих Договорів нові договори про встановлення права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), внаслідок чого відносно одних і тих же об'єктів нерухомості діяло одночасно два договори - договір оренди земельної ділянки та договір емфітевзису. Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання договорів оренди земельної ділянки з попереднім орендарем поновленими, суд першої інстанції виходив з того, що суд не вправі всупереч статті 3, частини третьої статті 203, статей 373, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 16 Закону України Про оренду землі примушувати ОСОБА_4 укладати договір оренди належної їй земельної ділянки з позивачем. Місцевий суд не встановив у діях відповідачів порушення переважного права позивача на поновлення договорів оренди землі на новий строк, а вважав, що в даному випадку має місце недосягнення згоди між СТОВ Плосківське та ОСОБА_4 щодо орендної плати та інших умов Договорів.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2016 року апеляційну скаргу СТОВ Плосківське відхилено, рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції належним чином дослідив і оцінив обставини справи та надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував закон, який їх регулює. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У листопаді 2016 року СТОВ Плосківське подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ці судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не дотримано вимог Закону України Про оренду землі щодо заперечень у поновленні договору оренди земельної ділянки. Відповідачами не спростовано того факту, що по закінченню строку дії договору оренди, а саме 23 листопада 2013 року, ОСОБА_4 не з'явилася до СТОВ Плосківське для підписання акта прийому-передачі земельних ділянок, не вчинила будь-яких інших дій, які б свідчили про її намір повернути вищевказані земельні ділянки, та протягом одного місяця після закінчення строку дії Договорів не висловила будь-яких заперечень щодо їх поновлення. Тому Договори від 14 жовтня 2010 року НОМЕР_3 та НОМЕР_4 є продовженими. СТОВ Плосківське було дотримано процедуру і строки, визначені статтею 33 Закону України Про оренду землі , для реалізації переважного права на поновлення Договорів, що не спростовано відповідачами. Належними доказами було доведено, що орендар продовжував користуватися земельними ділянками після закінчення строку дії Договорів, належно виконував свої зобов'язання за ними. Тому Договори вважаються поновленими на той самий строк і на тих самих умовах, які були ними передбачені, про що сторони повинні укласти додаткову угоду в місячний термін. Укладаючи між собою договори емфітевзису, відповідачі порушили переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК України. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що між відповідачами не відбулося передачі-приймання спірних земельних ділянок, оскільки ОСОБА_4 не повернула їх з користування позивача.

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу і просив відхилити її, посилаючись на те, що переважне право орендаря порушується при укладенні орендодавцем договору оренди з іншим орендодавцем на таких самих умовах. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що для реалізації переважного права необхідна наявність двох складових в їх сукупності - дотримання встановленої законом процедури та наявності волевиявлення. В даному випадку - волевиявлення ОСОБА_4 відсутнє. Також правильним є висновок судів про те, що визнавати договір оренди землі поновленим можна лише у разі, коли сторони договору до закінчення терміну його дії ніяким чином не виказували свого ставлення та не вчиняли ніяких дій щодо такого поновлення, після закінчення строку дії договору одна сторона продовжує користуватися земельною ділянкою, а інша протягом місяця не направила листа-заперечення. Тому відсутні підстави для визнання Договорів поновленими з мотивів, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі .

ПСП Жовтень подало відзив на касаційну скаргу і просило відхилити її, посилаючись на те, що договори про право користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб жодним чином не порушують права позивача. Переважне право орендаря порушується при укладенні орендодавцем договору оренди з іншим орендодавцем на таких самих умовах, які запропоновані орендодавцем, та продовження використання орендодавцем земельної ділянки. Відсутнє укладення орендодавцем договору оренди з іншим орендодавцем. Оспорювані Договори були укладені строком на 5 років. У разі недосягнення домовленостей щодо орендної плати чи інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Суди попередніх інстанцій дослідили ці питання та встановили, що відсутня згода орендодавця на підписання додаткової угоди, тому позивач втратив своє переважне право на укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Таращанського районного суду Київської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року справу № 379/324/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами встановлено, що 14 жовтня 2010 року між СТОВ Плосківське , як орендарем, та ОСОБА_4, як орендодавцем, було укладено Договори, за умовами яких орендодавець передав орендарю у платне користування належні їй на праві власності земельні ділянки площею 3,0797 га та площею 3,2001 га, що розташовані на території Плосківської сільської ради Таращанського району Київської області, строком на п'ять років, починаючи від дня їх державної реєстрації.

Державну реєстрацію Договорів проведено 23 листопада 2010 року.

Згідно з пунктом 2.3 Договорів їх укладено на 5 років, починаючи з дати реєстрації. По закінченню терміну Договорів орендар має переважне право на поновлення Договорів на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії Договорів на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до закінчення терміну їх дії.

Терміни дії Договорів закінчилися 23 листопада 2015 року.

Листом від 20 липня 2015 року ОСОБА_4 повідомила СТОВ Плосківське про те, що після закінчення строку дії Договорів вона не має наміру укладати Договори на новий строк і просила після збору врожаю 2015 року не засівати та надалі не обробляти земельні ділянки і не використовувати їх у будь-який інший спосіб та після збору врожаю повернути їй земельні ділянки у стані не гіршому, ніж вони були передані в оренду.

27 серпня 2015 року до закінчення строку дії Договорів, укладених з ОСОБА_4, позивач скористався своїм переважним правом щодо поновлення дії Договорів і направив орендодавцю лист-повідомлення з пропозицією продовжити Договори оренди, додавши проекти додаткових угод.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 протягом одного місяця після закінчення строку дії договорів не повідомила позивача про припинення Договорів та не висловила заперечення з цього приводу.

До закінчення дії Договорів, 01 вересня 2015 року між ОСОБА_4 та ПСП Жовтень було укладено договори №№ 62, 63 про встановлення права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), що розташовані на території Плосківської сільської ради Таращанського району Київської області, площами 3,0797 га та 3,2001 га, за якими ОСОБА_4 передала ПСП Жовтень в користування спірні земельні ділянки.

Вказані договори №№ 62, 63 були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 вересня та 03 листопада 2015 року приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Київської області Овраменко Л. В. з відміткою про відсутність відомостей про державну реєстрацію іпотеки та обтяжень.

Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права, СТОВ Плосківське послалося на невизнання орендодавцем його права щодо переважного укладення Договорів оренди земельних ділянок на новий строк.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вбачається зі змісту договорів від 01 вересня 2015 року №№ 62, 63, укладених між ОСОБА_4 та ПСП Жовтень , СТОВ Плосківське не є їх стороною. Разом з тим позивач як орендар земельних ділянок має право на оспорювання договорів, оскільки ці правочини порушують його переважне право на використання спірних земельних ділянок.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України ).

За змістом положень частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України , Законом України Про оренду землі .

Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначені Законом України Про оренду землі .

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Об'єктом оренди є земельна ділянка.

За змістом статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно зі статтею 79 - 1 ЗК України земельна ділянка набуває ознак об'єкта цивільних прав з моменту її формування з присвоєнням кадастрового номера та внесення у Державний земельний кадастр.

Пунктами 4.1.-4.4. Договорів, укладених між ОСОБА_4 та СТОВ Плосківське , встановлено права та обов'язки орендодавця та орендаря відповідно до Закону України Про оренду землі , яким визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Частинами першою-п'ятою статті 33 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що за закінченням строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Права наймача, що встановлені статтею 777 ЦК України , є переважними, тобто за своєю правовою природою вони є привілеями носія таких прав, який має перевагу на укладення відповідних договорів перед третіми особами.

У випадку виявлення наміру у наймодавця на укладення нового договору найму, реалізація переважного права попереднього наймача можлива лише в разі, коли йому стане відомо про такий намір.

За відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення останнього щодо наміру укладення нового договору оренди з новим орендарем, право особи на реалізацію свого переважного права, що передбачено статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України Про оренду землі , буде порушено, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря буде недобросовісною.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що СТОВ Плосківське , згідно з вимогами статті 33 Закону України Про оренду землі , є добросовісним орендарем, який: з метою скористатися своїм переважним правом на укладення договорів оренди 27 серпня 2015 року направляв ОСОБА_4 лист-повідомлення з пропозицією поновлення Договорів, до якого було додано проекти додаткових угод; належним чином виконував взяті на себе зобов'язання за Договорами, використовував земельну ділянку за призначенням у власних інтересах, за що сплачував відповідачу орендну плату.

Судами також встановлено, що протягом одного місяця після закінчення строку дії Договорів ОСОБА_4 не звернулася до позивача з листом-повідомленням про заперечення щодо його поновлення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що дії СТОВ Плосківське , зокрема щодо направлення відповідачу листа-повідомлення від 27 серпня 2015 року про продовження користування спірними земельними ділянками та внесення ним відповідної орендної плати після закінчення строку дії Договорів, свідчать про намір СТОВ Плосківське скористатися своїм переважним правом та поновити Договори, строк дії яких закінчився, що є підставою для визнання договорів емфітевзису за №№ 62, 63 від 01 вересня 2015 року, укладених між ОСОБА_4 та ПСП Жовтень , недійсними.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Частиною третьою статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи та належним чином оцінили надані сторонами докази, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Отже, установивши факт належного виконання СТОВ Плосківське умов Договорів, дотримання ним строків і процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення цих Договорів на новий строк, не надіслання орендодавцем у встановлений законом строк заперечень щодо продовження дії Договорів та продовження використання СТОВ Плосківське виділеними земельними ділянками, суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання договорів емфітевзису від 01 вересня 2015 року, укладених з ПСП Жовтень , недійсними на підставі частини першої статті 203 , частини першої статті 215 ЦК України .

З огляду на встановлені судами обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 594/376/17.

Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про визнання недійсними договорів емфітевзису за №№ 82, 83 від 19 квітня 2016 року, укладених між ОСОБА_4 та ПСП Жовтень , оскільки вказані договори були укладені вже після припинення дії Договорів, що відповідає вимогам Закону України Про оренду землі та пунктам 4.2 цих договорів. Вказані договори були укладені на більш кращих умовах для ОСОБА_4, ніж запропоновані СТОВ Плосківське .

Суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання Договорів з попереднім орендарем поновленими, оскільки позивачем не доведено переважного права на поновлення цих Договорів та використання земельних ділянок після закінчення строку їх дії.

Доводи касаційної скарги про те, що СТОВ Плосківське належним чином виконувало умови Договорів та повідомило ОСОБА_4 про намір продовжити їх дію на новий строк, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

За змістом вищенаведеної норми права такий спосіб поновлення договору оренди може мати місце лише тоді, коли сторони до закінчення строку дії договору не вчиняли будь-яких значимих юридичних дій, передбачених частинами першою-п'ятою статті 33 Закону України Про оренду землі .

Як встановлено судами, ОСОБА_4 письмовим повідомленням, отриманим позивачем 31 липня 2015 року, попередила його про те, що після закінчення строку дії Договорів, договори оренди на новий строк з СТОВ Плосківське укладати не буде, та просила після збору урожаю 2015 року не засівати і надалі не обробляти вказані земельні ділянки, а також не використовувати їх в будь-який інший спосіб та повернути їх після збору урожаю у стані не гіршому, ніж вони були передані в оренду.

Таким чином подальше направлення СТОВ Плосківське пропозиції про продовження оренди, так само й продовження користування землею після закінчення терміну оренди, за умови отримання ним волевиявлення орендодавця про небажання продовження оренди та вимоги повернення землі, не може слугувати підставою для поновлення дії орендних відносин між сторонами.

Посилання у касаційній на те, що Договори вважаються поновленими на той самий строк і на тих самих умовах, які були ними передбачені, а тому сторони повинні у місячний термін укласти додаткову угоду, є помилковими з огляду на таке.

За змістом частини третьої статті 33 Закону України Про оренду землі договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

На той самий строк договори оренди земельних ділянок продовжені бути не можуть, оскільки відповідно до частини третьої статті 19 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Договори оренди земельних ділянок, укладені між ОСОБА_4 та СТОВ Плосківське були укладені строком на 5 років. В додатковій угоді, яку направляв позивач ним були змінені істотні умови договору - термін його дії збільшено з 5 до 7 років.

У разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Оскільки між сторонами не досягнуто домовленості щодо істотних умов договору, що випливає з повідомлення ОСОБА_4, то СТОВ Плосківське втратило своє переважне право на укладення договорів оренди земельних ділянок.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів і не дають підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Плосківське залишити без задоволення.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов