Постанова

від 19.06.2018 по справі 12/179/10

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 12/179/10

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (далі - Підприємство)

на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 22.01.2018 (суддя Семенчук Н.О.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 (колегія суддів: Колоколов С.І. (головуючий), Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.)

за скаргою Підприємства на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області (далі - ВДВС)

зі справи № 12/179/10

за позовом державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу Южно-Українська АЕС (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом")

до Підприємства

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до господарського суду Миколаївської області зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просило: визнати протиправною і скасувати постанову старшого державного виконавця ВДВС від 19.12.2017 ВП № 55397798 про арешт коштів, що перебувають у касах боржника (далі - Постанова від 19.12.2017), в частині виконання ухвали господарського суду Миколаївської області від 11.09.2014 зі справи № 12/179/10; зняти арешт з коштів, що перебувають у касах Підприємства, накладений Постановою від 19.12.2017; частково визнати протиправною і скасувати постанову старшого державного виконавця ВДВС від 18.12.2017 ВП № 55397798 про арешт коштів боржника (далі - Постанова від 18.12.2017) в частині виконання ухвали господарського суду Миколаївської області від 11.09.2014 зі справи № 12/179/10 щодо стягнення виконавчого збору в сумі 1 222 874,54 грн.

Скарга мотивована тим, що: накладення арешту в оскаржуваних постановах є незаконним, необґрунтованим і таким, що порушує права боржника, його працівників та споживачів комунальних послуг; державний виконавець прийняв постанову, порядок винесення якої і здійснення виконавчих дій не передбачені статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 (далі - Закон), відповідно його дії супроводжувались перевищенням повноважень; державний виконавець не перевіряв, яким чином арешт вплине на господарську діяльність Підприємства, чи не призведе це до неможливості здійснювати господарську діяльність, виплачувати заробітну плату робітникам тощо; державним виконавцем не враховано, що виконавчий збір вже було стягнуто раніше, про що зазначено в постанові про стягнення виконавчого збору від 20.09.2013.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.02.2018, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2018, у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала і постанова мотивовані тим, що: державний виконавець у зведеному виконавчому провадженні не здійснив фактичного стягнення виконавчого збору у сумі 1 222 874,54 грн., як зазначає скаржник, а лише наклав арешт на кошти боржника в межах суми заборгованості з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження; дії державного виконавця ВДВС вчинені відповідно до Закону, в межах повноважень державного виконавця; право заявника не порушено.

Підприємство в касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені ухвалу і постанову зі справи скасувати, а скаргу на дії ВДВС - задовольнити.

Згідно з доводами Підприємства, викладеними в касаційній скарзі:

- апеляційним господарським судом не зазначено мотиви відхилення аргументів Підприємства стосовно незаконності арешту коштів боржника, які перебувають у касі, оскільки винесення постанови про арешт таких коштів спеціальною нормою (статтею 56 Закону) не передбачено, а пункт 7 частини третьої статті 18 Закону не є визначальним в процедурі здійснення арешту;

- посилання суду апеляційної інстанції лише на частину п'яту статті 65 Закону звужує зміст інших законодавчих актів щодо необхідності врахування балансу інтересів боржника і стягувача;

- судами не досліджувались обставини справи щодо поважності причин, за якими суд мав право зняти арешт з коштів, що перебувають у касі боржника;

- судом апеляційної інстанції не зазначено мотиву відхилення доводів скаржника щодо відсутності надання згоди органу місцевого самоврядування на арешт коштів, що перебувають у касі Підприємства, яке засноване на комунальній власності, згідно з пунктом 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", чим допущено порушення прав і законних інтересів територіальної громади міста Южноукраїнськ.

ДП "НАЕК "Енергоатом" подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від ВДВС відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- рішенням господарського суду Миколаївської області від 27.04.2011 позов ДП "НАЕК "Енергоатом" про стягнення з Підприємства 14 278 992,73 грн. задоволено;

- на виконання зазначеного судового рішення видано наказ від 10.05.2011 № 12/179/10;

- ухвалою господарського суду Миколаївської області від 11.09.2014 затверджено мирову угоду від 06.08.2014, укладену між ДП "НАЕК "Енергоатом" (стягувачем) і Підприємством (боржником) у процесі виконання судового рішення (далі - Мирова угода), за умовами якої:

предметом Мирової угоди є встановлення порядку добровільного погашення боржником заборгованості відповідно до рішення господарського суду Миколаївської області від 27.04.2011;

змістом цієї Мирової угоди є надання боржнику розстрочки погашення заборгованості у виконавчому провадженні у справі № 12/179/10 строком на 17 років (пункт 1.2);

боржник і стягувач погодили, що з урахуванням того, що станом на 30.06.2014 боржником частково погашена заборгованість, стягнута за рішенням господарського суду Миколаївської області від 27.04.2011, сума заборгованості, яка підлягає погашенню, становить 14 849 190,75 грн. (пункт 2.1);

боржник зобов'язується суму заборгованості, зазначену в пункті 2.1 Мирової угоди, сплатити у повному обсязі шляхом щомісячного перерахування боргу на рахунок стягувача згідно з графіком погашення заборгованості (додаток № 1 до Мирової угоди). Строк для сплати щомісячного платежу встановлюється до 25 числа поточного місяця (пункт 2.2);

у Додатку № 1 до Мирової угоди сторони встановили графік погашення заборгованості рівними місячними платежами по 72 790,15 грн. у період з серпня 2014 року по липень 2031 року включно;

сторони погодили, що у випадку непогашення боргу в десятиденний строк у повному обсязі в порядку, зазначеному в пунктах 2.5, 2.6 Мирової угоди, стягувач звертається із заявою про відкриття виконавчого провадження на суму залишкової заборгованості або з позовом про зобов'язання виконати Мирову угоду (пункт 2.7);

- у зв'язку з тим, що боржник не сплачував щомісячні платежі відповідно до затвердженого графіку Мирової угоди, стягувач 14.12.2017 звернувся до ВДВС із заявою від 30.11.2017 № 32/17727 про відкриття виконавчого провадження для примусового стягнення залишкової суми заборгованості в розмірі 12 228 745,35 грн.;

- постановами старшого державного виконавця ВДВС від 18.12.2017 відкрито виконавче провадження № 55398106 з виконання ухвали господарського суду Миколаївської області від 11.09.2014 на суму 12 228 745,35 грн. та приєднано зазначене виконавче провадження до зведеного виконавчого провадження № 52113597;

- у межах зведеного виконавчого провадження з примусового виконання ухвал господарського суду Миколаївської області від 15.09.2014 зі справи № 915/361/13-г, від 18.09.2014 зі справи № 915/340/14, від 11.09.2017 зі справи № 12/179/10 Постановою від 18.12.2017 накладено арешт на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках боржника, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім суми коштів, яка необхідна та призначена для оплати праці та здійснення відрахувань на заробітну плату працівникам стягувача, коштів, що можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, та кошти на рахунках платника у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 35 739 461,14 грн.;

- Постановою від 19.12.2017 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження накладено арешт на грошові кошти, що містяться у касах боржника, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів - 35 739 461,14 грн.;

Причиною звернення зі скаргою на дії ВДВС стала незгода Підприємства з прийнятою Постановою від 19.12.2017 і частково з Постановою від 18.12.2017 щодо стягнення виконавчого збору.

Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до приписів статті 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що у межах зведеного виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Миколаївської області від 11.09.2014 зі справи арешт на грошові кошти Постановами накладено у розмірі суми простроченої заборгованості, що відповідає вимогам статті 56 Закону.

Водночас, ухвалюючи судові рішення зі справи, суди попередніх інстанцій визнали недоведеним Підприємством те, що у нього відсутня заборгованість зі сплати виконавчого збору. При цьому суд виходив з того, що Підприємство на підтвердження стягнення з нього суми виконавчого збору надало лише копію постанови ВДВС про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 222 874,54 грн., однак жодним чином не підтвердило належними та допустимими доказами фактичне стягнення цієї суми, а тому державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти у межах суми заборгованості з урахуванням виконавчого збору.

З огляду на наведене та беручи до уваги спрямованість дій державного виконавця на повне виконання судового рішення, яке набрало законної сили, з метою захисту та реалізації прав стягувача, а також те, що ці дії було вчинено державним виконавцем з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження", Касаційний господарський суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення скарги Підприємства.

У касаційній скарзі Підприємство посилається на необхідність врахування балансу інтересів боржника і стягувача, зокрема розумного балансу між економічними наслідками понесених витрат боржника, завданої шкоди споживачам та збитків стягувача від недоотриманих коштів.

Водночас Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, повторюють доводи, викладені Підприємством у скарзі на дії ВДВС, апеляційній скарзі, яким було надано належну оцінку судами попередніх інстанцій.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, доводи заявника касаційної скарги про порушення норм процесуального і матеріального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень Касаційний господарський суд не вбачає.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 22.01.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 зі справи № 12/179/10 залишити без змін, а касаційну скаргу комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко