Постанова

від 18.06.2018 по справі 925/404/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/404/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Тепломережі"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Чорна Л.В., Хрипун О.О.) та на рішення Господарського суду Черкаської області від 03.07.2017 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Тепломережі"

до Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Рух за рівні можливості"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради

про визнання договору укладеним

за участю:

позивача: Сорокіна А.В. (ордер про надання правової допомоги від 16.01.2018),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Комунальне підприємство Кам'янської міської ради "Тепломережі" (далі - позивач) просило визнати укладеним з Всеукраїнською громадською організацією інвалідів "Рух за рівні можливості" (далі-відповідач) договір на відпуск теплової енергії від 26.01.2017 № 535т, у редакції запропонованій позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від укладення договору на постачання теплової енергії до нежитлового приміщення, яке він орендує у Департамента комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради (далі-третя особа), в той час як законодавством передбачено обов'язкове його укладення.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.07.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що згідно чинного законодавства споживачем комунальних послуг є будь-яка особа, яка їх отримує, незалежно від наявності права власності на приміщення, яке може займати особа на підставі договору оренди, що відповідає судовій практиці, яка викладена у постановах Вищого господарського суду України від 05.04.2016 у справі № 908/4096/15, від 06.06.2016 у справі № 904/4655/15.

Третя особа у відзиві підтримує касаційну скаргу позивача та вказує на те, що відповідач є споживачем теплової енергії в орендованому ним приміщенні та він безпідставно ухиляється від запропонованого позивачем договору, оскільки його укладення є обов'язковим в силу вимог чинного законодавства.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані позивачем судові рішення без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що доводи касаційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.02.2013 між відповідачем (орендар), Фондом комунальної власності Дніпродзержинської міської ради, правонаступником якого є третя особа (орендодавець) та Комунальним підприємством Дніпродзержинське житлове об'єднання (балансоутримувач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м.Дніпродзержинська, за умовами якого відповідач прийняв в оренду нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 63,4 кв.м, яке розміщене за адресою: вул.Сировця, 3, після перейменування проспект Тараса Шевченка,3, строком до 14.02.2019.

Пунктом 5.12 договору встановлено, що орендар зобов'язаний здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна та протягом 15-ти робочих днів після підписання договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договори про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Судами встановлено, що позивач супровідним листом від 31.01.2017 № 00.09.0143/1 направив відповідачу два примірника договору на відпуск теплової енергії від 26.01.2017 № 535т, який відповідач одержав, але його не підписав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що приписами чинного законодавства обов'язок укладати запропонований позивачем договір покладається на власника або балансоутримувача будинка (споруди), який приєднаний до місцевої (розподільчої) теплової мережі, а оскільки відповідач не є такою особою, то у нього відсутній обов'язок укладати з позивачем договір на відпуск теплової енергії. При цьому суди вказали на те, що за умовами договору оренди відповідач повинен відшкодовувати комунальні витрати на утримання ним орендованого майна балансоутримувачу, що виключає підстави для покладення на відповідача обов'язку укладати окремий договір з позивачем.

Підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні з огляду на наступне.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою ст. 640 зазначеного Кодексу встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини третьої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею першою Закону України "Про теплопостачання" визначено, балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Виходячи з правового аналізу наведеної норми закону слідує, що вона розмежовує відносини у сфері теплопостачання та у сфері надання житлово-комунальних послуг, тобто у сфері теплопостачання встановлюються відносини шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплогенеруючою або теплопостачальною організацією і власником або балансоутримувачем будинку.

Встановивши, що балансоутримувачем орендованого відповідачем нежитлового приміщення є інша особа, якою не є позивач, та згідно умов пункту 5.12 договору оренди відповідач повинен відшкодовувати витрати на постачання теплової енергії саме балансоутримувачу на підставі відповідного договору, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у відповідача відсутній обов'язок укладати з позивачем запропонований ним договір у відповідній редакції.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що у відповідача відсутній обов'язок укладати з позивачем договір на відпуск теплової енергії, оскільки такий договір укладається з балансоутримувачем будинку, якому відповідач сплачує грошові кошти за отриману теплову енергію на підставі окремого договору.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові, є законним та обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 05.04.2016 у справі № 908/4096/15, від 06.06.2016 у справі № 904/4655/15 за наведених вище обставин є безпідставними та колегією суддів відхиляються, оскільки зазначені постанови не є обов'язковими для врахування згідно положень Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017, так і в редакції чинній після 15.12.2017.

Наведеним у сукупності спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі та у відзиві третьої особи, щодо незаконності судових рішень, а аргументи відзиву відповідача на касаційну скаргу ґрунтуються на нормах права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Тепломережі" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 у справі Господарського суду Черкаської області №925/404/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов