Постанова

від 18.06.2018 по справі 923/609/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 923/609/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Херсонської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Будішевська Л.О., судді Таран С.В., Мишкіна М.А.) та на рішення Господарського суду Херсонської області від 23.08.2017 (суддя Задорожна Н.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Херсонської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський термінал"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерство інфраструктури України

про зобов'язання вчинити певні дії

за участю:

позивача: Іващенко І.А. (довіреність від 12.06.2018)

третьої особи: Громова О.С. (довіреність від 02.01.2018),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Херсонської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (далі - позивач) просило зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Дніпровський термінал" (далі - відповідач), відновити за свій рахунок залізничні колії № 4, 5, 8 та стрілочні переводи №№ 30, 31, які належать позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником залізничних колій та стрілочних переводів, які відповідач самочинно демонтував, без погодження з позивачем, у зв'язку з чим порушив права позивача щодо володіння, користування та розпорядження вказаним майном, а відтак відповідач повинен їх відновити за власний рахунок.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 23.08.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2017, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що суди не дослідили постанову Ради народного господарства УРСР від 28.05.1962 № 101, акт приймання-передачі позивачу нерухомого майна у власність, який затверджено наказом Міністерства транспорту України від 30.10.2001 № 746, згідно яких залізничні колії були передані позивачу у власність. Також позивач вказує на те, що суди не надали оцінки відповідним документам щодо правомірності набуття відповідачем права власності на залізничні колії.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Відкрите акціонерне товариство Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту , правонаступником якого є позивач, було створено наказом Міністерства транспорту України від 30.10.2001 № 746 (далі-наказ), та згідно з актом передачі нерухомого майна від 30.10.2001, додаток до наказу, засновником в особі Міністерства транспорту України було передано у власність створеного ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" залізничні колії та інше нерухоме майно, що увійшло до його статутного фонду, зокрема залізничну колію довжиною 1450 погонних метрів, інвентарний №15а, за адресою: м. Херсон, вул. Заводська, 47.

Законом України Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , позивач включений до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації як майновий комплекс підприємства залізничного транспорту з інфраструктурою на території України.

Також встановлено, що відповідач є власником земельної ділянки за адресою: м. Херсон, вул. Перекопська, 169, кадастровий № 6510136300:31:001:0041, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 104556, та згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.11.2016 є також власником залізничних колій №№ 31, 31 1 , 31 11 .

Судами встановлено, що позивачем під час огляду та обстеження залізничних колій № 4, 5, 8, що знаходяться на території відповідача встановлено, що ці колії та стрілочні переводи №№ 30, 31 самочинно демонтовані відповідачем без отримання дозволу позивача, у зв'язку з чим були складені акти від 17.03.2015 про огляд та від 08.02.2017 про обстеження. Спірні об'єкти згідно додатку № 1 до технічного паспорту позивача, обслуговують Відкрите акціонерне товариство "Консервний комбінат", яке припинило свою діяльність у зв'язку з банкрутством у травні 2005, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ № 05529567 від 03.08.2017.

Також встановлено, що відомості, які містяться в інвентарній картці, технічному паспорті та акті приймання-передачі від 30.10.2001 не є тотожними та не співпадають, оскільки за інвентарною карткою, загалом колій три; довжина колій: № 4 - 590 м., № 5 - 319 м., № 8 - 87 м.; загальна довжина колій - 996 м.; згідно додатку № 1 до технічного паспорту позивача, загалом колій три; № 4 - 489,59 м., корисна довжина - 259,10 м.; № 5 - 129,81 м., корисна довжина - 77,25 м.; № 8 - 83,40 м., корисна довжина - 33,40 м., загальна довжина колій - 702,80 м., корисна довжина - 369,75 м., а за актом приймання передачі, одна колія, довжиною 1450 м.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що подані позивачем документи на підтвердження його права власності на спірні об'єкти не дозволяють ідентифікувати їх з підстав наявних в них суперечливих даних, що свідчить про недоведеність позивачем тих обставин, з якими він пов'язував свої вимоги.

Однак із такими висновками судів погодитися не можна виходячи із наступного.

Приписами статті 386 Цивільного кодексу України унормовано, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ч.1).

Відповідно до пункту першого статті 9 Закону України "Про транспорт" транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що магістральні залізничні лінії загального користування та розміщені на них технологічні споруди, передавальні пристрої, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації, централізації, блокування та управління рухом поїздів, об'єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт, є державною власністю, закріплюються за АТ "Укрзалізниця" на праві господарського відання та не підлягають приватизації.

Пунктом 64 Статуту залізниць України встановлено, що до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності (далі - підприємство). Під'їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Встановивши, зо Законом України Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , позивач включений до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації як майновий комплекс підприємства залізничного транспорту з інфраструктурою на території України, суди попередніх інстанцій наведених вимог законодавства не врахували, подані сторонами докази у їх сукупності не оцінили, зокрема хто є власником спірних залізничних колій та стрілочних переводів, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову в позові.

При цьому, позивач обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, позивач посилався на постанову Ради народного господарства УРСР від 28.05.1962 № 101 (а.с.101 - 106), та акт передачі нерухомого майна у власність позивача (а.с.10-13).

Проте, вирішуючи спір у даній справі та відмовляючи у позові суди попередніх інстанцій наведені позивачем докази не дослідили та не навели правових висновків про те, чи належать на праві власності позивачу спірні залізничні колії та стрілочні переводи, обмежившись посиланням на те, що зазначені документи не можуть бути оцінені судом, як докази, що підтверджують право власності позивача на спірне майно, в той час, як дослідження вищевказаних обставин справи має суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

При цьому, поза увагою судів залишилося те, що в акті передачі нерухомого майна у власність позивача (а.с. 10 -13) зазначено відповідна адреса за якою знаходиться спірний об'єкт, в той час як у витязі на нерухоме майно (а.с.56), відображені інша адреса відповідного об'єкта нерухомості та його номери, тобто судами не встановлено, яка дійсна адреса за якою знаходяться спірні об'єкти нерухомості та які їх номери.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, тому рішення та постанова підлягають скасуванню зі скеруванням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обставин, що мають визначальне значення для правильного вирішення даного спору.

Відповідно до статті 310 частини 3 пункту 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції із 15.12.2017 підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 2 статті 300 цього Кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, за наявності допущених судами порушень вказаних вимог процесуального законодавства судові рішення підлягають скасуванню, а справу належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Херсонської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 та рішення Господарського суду Херсонської області від 23.08.2017 у справі №923/609/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов