Постанова

від 18.06.2018 по справі 914/791/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/791/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Трускавецької міської ради Львівської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 (головуючий суддя - Малех І.Б., судді: Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.) та на рішення Господарського суду Львівської області від 06.12.2017 (головуючий суддя - Крупник Р.В., судді: Козак І.Б., Мазовіта А.Б.)

за позовом Трускавецької міської ради Львівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк Резорт Сервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області

про зобов'язання повернути земельну ділянку, заборону здійснення у приміщенні вбиральні господарської діяльності, пов'язаної з діяльністю ресторану та надання послуг мобільного харчування,

за участю: позивача: Григоришин В.В. (довіреність від 21.02.2018),

ВСТАНОВИВ:

Трускавецька міська рада (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просила зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Парк Резорт Сервіс" (далі - відповідач) повернути земельну ділянку, заборонити здійснювати у приміщенні вбиральні господарську діяльність, пов'язану з діяльністю ресторану та наданням послуг мобільного харчування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснює господарську діяльність на земельній ділянці, яка є комунальною власністю і відповідачеві в користування чи у власність не надана, однак знаходиться на території природного парку.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.12.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2018, позов задоволено частково, зобов`язано відповідача повернути позивачеві самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0, 0008 га, яка прилягає до нежитлової будівлі (вбиральні) на АДРЕСА_1, що знаходиться в межах першої санітарної зони охорони мінеральних джерел, шляхом демонтажу самочинно добудованих сходів на другий поверх будівлі, в решті позовних вимог відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі позивач просить рішення та постанову в частині відмови у задоволені позову скасувати і прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити. Позивач зазначає, що судами не застосовано норми права, якими позивач обґрунтовував свою правову позицію та неправильно застосовано статтю 31 Закону України "Про курорти", позаяк в межах першої зони санітарної охорони забороняється будь-яка господарська діяльність.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

За наслідками розгляду даного спору судами встановлено, що нежитлова будівля загальною площею 123,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - це приміщення підземної громадської вбиральні №1 (далі-спірна будівля).

До моменту набуття відповідачем права власності на дане приміщення, воно належало ПрАТ "Трускавецькурорт" на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_1, виданого 08.09.2003. Вказана будівля знаходиться в межах 1-ї санітарної зони охорони мінеральних джерел.

Згідно договору оренди №057-02 від 20.02.2016, укладеного між ПрАТ "Трускавецькурорт" (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_7 (Орендар), орендодавець передав орендар за актом приймання-передачі спірну будівлю для використання ним в господарській діяльності.

Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області 05.05.2016 проведено позапланову перевірку дотриманням ФОП ОСОБА_7 вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, якою встановлено, що вказаний підприємець проводить будівельні роботи на об'єкті, а саме: здійснено надбудову зовнішніх несучих стін, замінено несучі конструкції даху, змінено фасад будівлі, шляхом влаштування віконно - дверних прорізів без права на виконання будівельних робіт чим порушено приписи пункту 2 частини 1 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 11.04.2011.

На підставі цієї перевірки Департамент ДАБІ у Львівській області виніс Припис №8/3юр від 05.05.2016 про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам, архітектурним вимогам, затвердженим проектним рішенням, технічним умовам та іншим нормативно-правовим актам, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або без отримання дозволу на виконання робіт. Даним Приписом зобов'язано ФОП ОСОБА_7 зупинити виконання будівельних робіт на АДРЕСА_1 до отримання права на виконання будівельних робіт, право на виконання будівельних робіт отримати у встановленому законом порядку.

17.05.2016 Головним інспектор будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок прийнято постанову №8/13пз/1013-6/3048-16 про правопорушення в сфері містобудівної діяльності та накладено штраф.

Львівським окружним адміністративним судом у справі №813/1885/16 переглядалась правомірність винесення вказаного припису і постановою від 20.06.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду №876/8013/17 від 28.09.2017, відмовлено в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_7 про визнання протиправною та скасування вищезазначеної постанови, з підстав правомірності її винесення.

Поряд з цим, судами з'ясовано і те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Парк Резорт Сервіс", яке є відповідачем у даній справі, засновано як юридичну особу 27.07.2016 про що в ЄДРПОУ зроблено запис за №14181020000001281. Станом на момент реєстрації товариства його засновниками виступали ПрАТ "Трускавецькурорт" та ОСОБА_7. Станом на момент розгляду даної справи, одноосібним власником ТОВ "Парк Резорт Сервіс" являється ОСОБА_7

01.09.2016 за актом приймання-передачі ПАТ "Трускавецькурорт" внесло до статутного капіталу відповідача спірну будівлю і 15.09.2016. відповідач зареєстрував за собою право власності на вказану будівлю в державному реєстрі речових прав.

Як встановлено судом, після переходу до відповідача права власності на спірну будівлю Департаментом ДАБІ у Львівській області проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на об'єкті будівництва нежитлової будівлі по АДРЕСА_1, за результатами якої складено акт №8/7 від 01.03.2017 відповідно до змісту якого на земельній ділянці, що відноситься до земель міста та не наданій в приватну власність або користування, що знаходиться в 1-й санітарній зоні охорони мінеральних джерел, відповідач здійснює експлуатацію нежитлової будівлі (вбиральні) як закладу громадського харчування (кафе). Також 01.03.2017 прийнято Постанову №8/6пз/1013-6/1308-17 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Окрім того, згідно з актом обстеження земельної ділянки від 05.01.2017, складеним комісією в складі Начальника управління містобудування, архітектури та землекористування, Начальника інспекції з питань благоустрою, Начальника управління житлового комунального господарства і житлового будівництва в якому зафіксовано, що при проведенні робіт з реконструкції нежитлової будівлі вбиральні під кафе здійснено самовільне захоплення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0060 га при добудові до існуючої будівлі сходів на другий поверх.

Зазначені обставини стали підставою для заявлення даного позову.

Приймаючи оскаржувані судові акти в частині задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ПрАТ "Трускавецькурорт", маючи у власності спірну нежитлову будівлю, не оформило права користування чи права власності на земельну ділянку на якій ця будівля знаходиться, а тому, станом на час розгляду справи, правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо заборони відповідачу здійснювати в нежитловій будівлі господарську діяльність пов`язану з діяльністю ресторану та надання послуг мобільного харчування, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що господарська діяльність відповідача, негативно впливає чи може вплинути на стан першої санітарної зони охорони мінеральних джерел.

Позивач у касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову у даній справі саме в частині, якою у задоволенні його вимог було відмовлено, однак підстави для задоволення касаційної скарги відсутні з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд" на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Згідно з приписами статті 40 вказаного Закону режим охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях, на основі оцінки її впливу на довкілля. В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об'єктів, мисливство, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється в порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про курорти" на території першої зони (зони суворого режиму) забороняється користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс.

На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється, зокрема, користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс.

Оскільки судами не встановлено, що господарська діяльність відповідача негативно впливає чи може вплинути на стан першої санітарної зони охорони мінеральних джерел, визнається обґрунтованим висновок судів про відмову у задоволенні позовних вимог в частині заборони відповідачеві здійснювати в нежитлові будівлі господарську діяльність, пов`язану з діяльністю ресторану та надання послуг мобільного харчування.

Доводи, викладені в касаційній скарзі не містять аргументів на спростування зазначених висновків, позаяк вимоги про припинення господарської діяльності підлягають задоволенню лише у випадку, коли ця господарська діяльність негативно впливає чи може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду, на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів, а також на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс, чого у даній справі не встановлено.

Наведеним вище у сукупності спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень в оскарженій частині.

В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Трускавецької міської ради Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі Господарського суду Львівської області № 914/791/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов