Постанова

від 19.06.2018 по справі 802/2079/17-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/2079/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

19 червня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 року (ухвалене 30 січня 2018 року) у справі за адміністративним позовом міського комунального підприємства "Аварійно-диспетчерська служба" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Міське комунальне підприємство "Аварійно-диспетчерська служба" (далі - МКП "АДС", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (надалі - ГУ ДФС у Вінницькій області) про визнання протиправними та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області №0009701415, № 0009721415, №0009711415 від 01.11.2017 року. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Відповідач зазначає, що МКП "АДС" неправомірно формував витрати та податковий кредит за наслідками господарських операцій з ТОВ "Автокомфорт плюс", адже господарські операції МКП "АДС" з ТОВ "Автокомфорт плюс" не мали реального характеру, оскільки в ході перевірки, зокрема з матеріалів досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за №42016020110000096 від 21.07.2016, встановлено ознаки фіктивності в діяльності ТОВ "Автокомфорт плюс". Відповідач зазначає про відсутність у ТОВ "Автокомфорт плюс" основних фондів, виробничих засобів та трудових ресурсів для провадження господарської діяльності, в тому й числі для виконання робіт на замовлення позивача.

Крім того, відповідач подав до апеляційного суду копію вироку від 05.06.2018 у справі №127/6834/18 яким визнано винним ОСОБА_2 директора ТОВ "Автокомфорт плюс" у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.205 КК України. Згідно даного вироку ОСОБА_2 оформив на себе фіктивну фірму ТОВ "Автокомфорт плюс", не маючи при цьому наміру займатись підприємницькою діяльністю, установчі документи на яку за винагороду передав невідомій йому особі. Отримавши контроль над ТОВ "Автокомфорт плюс" невстановлені особи впродовж 2015-2017 років документально оформлювали неіснуючі операції з надання послуг, робіт, поставкою товарів, які фактично не мали місце, а відображались лише документально з метою незаконного формування витрат та податкового кредиту з ПДВ підприємствами реального сектору економіки з метою ухилення від сплати податків.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.

У відзиві позивач наголосив, що правомірно формував витрати та податковий кредит за наслідками господарських операцій з ТОВ "Автокомфорт плюс", адже будівельні роботи були фактично виконані субпідрядником ТОВ "Автокомфорт плюс" та прийняті Замовником. Виконання робіт ТОВ "Автокомфорт плюс" на замовлення МКП "АДС" підтверджується належними первинними документами.

Позивач наголошує на принципі персональної відповідальності, тому можливі порушення вимог податкового законодавства з боку ТОВ "Автокомфорт плюс" не можуть беззаперечно свідчити про фіктивність господарських операцій МКП "АДС" з ТОВ "Автокомфорт плюс". При цьому, позивач зазначає, що на момент вчинення господарських операцій з ТОВ "Автокомфорт плюс", останнє не мало дефектів у своєму правовому статусі, а матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за №42016020110000096 від 21.07.2016 не мають преюдиційного значення для даної справи.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 12.09.2017 по 05.10.2017 посадовими особами ГУ ДФС у Вінницькій області проведено виїзну позапланову документальну перевірку МКП "АДС" (код ЄДРПОУ 13328305) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Автокомфорт плюс" (код ЄДРПОУ 38963435), за період з 04.11.2013 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складено акт №1951/1415/13328305 від 12.10.2017.

В ході перевірки виявлені та відображені в акті №1951/1415/13328305 від 12.10.2017 порушення МКП "АДС" вимог:

- п. п. 134.1.1 п. 143.1 ст. 134 ПК України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року на загальну суму 43812,00 грн, в тому числі за 2015 рік на 43812 грн;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, у зв'язку з чим занижено суму податку на додану вартість за період з 01.11.2015 року по 30.11.2015 року на 48680,00 грн, у тому числі за листопад 2015 року на 48680 грн.

Констатуючи факт порушення МКП "АДС" вказаних положень ПК України відповідач виходив з того, що господарські операції МКП "АДС" з ТОВ "Автокомфорт плюс" не спричинили реальних наслідків, а відбулось лише документування таких операцій з метою отримання позивачем податкової вигоди у вигляді збільшення розміру витрат та податкового кредиту.

01.11.2017 на підставі висновків акту перевірки акт №1951/1415/13328305 від 12.10.2017 відповідачем року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0009701415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 54765 грн (43812 грн - за основним платежем, 10953 грн - штрафні (фінансові) санкції);

- №0009721415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 60850 грн (48680 грн - за основним платежем, 12170 грн - штрафні (фінансові) санкції);

- №0009711415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку з частини чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету на загальну суму 30425 грн (24340 грн - за основним платежем, 6085 грн - штрафні (фінансові) санкції).

Позивач не погоджується із податковими повідомленнями-рішеннями від 01.11.2017 №0009701415, №0009721415 та №0009711415 та вважає вказані рішення протиправними, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки, викладені в акті перевірки №1951/1415/13328305 від 12.10.2017 є необґрунтованими, що свідчить про протиправність прийнятих на їх підставі податкових повідомлень-рішень, а відповідачем не доведено протилежного. Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання протиправним наказу ГУ ДФС у Вінницькій області від 11.09.2017 року № 2492 винесеного на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 10.01.2017 року у справі №127/327/17, адже доводи позивача про те, що перевірка була проведена поза межами строку дії вказаної ухвали не ґрунтуються на положеннях законодавства та є безпідставними.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів апеляційної скарги встановлено, що відповідач фактично погодився із висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а тому, керуючись положеннями ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів здійснювала перегляд оскаржуваного судового рішення в межах апеляційної скарги відповідача.

Відповідно до п.138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

З матеріалів справи встановлено, що 08.10.2015 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (надалі - замовник) та МКП "АДС" укладено договір підряду №414. Відповідно до п.1 Договору № 414 замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до умов Договору виконання робіт. Відповідно до п.2 Договору №414 об'єкт будівництва: капітальний ремонт казарми, буд. №100/1, в/м №100 (59 омбр), м. Гайсин (заміна покрівлі, посилення міжповерхового перекриття, заміна систем опалення, водопостачання та водовідведення, ремонт санвузлів) (надалі - будівельні роботи). Адреса розташування об'єкта Вінницька обл. м. Гайсин в/м №100. Відповідно до п.13 Договору №414 забезпечення робіт матеріалами та устаткуванням здійснює підрядник.

Відповідно до п.14 Договору №414 підрядник має право залучати до виконання робіт субпідрядників.

Ремонтні роботи виконувались відповідно до робочого проекту Капітальний ремонт казарми, буд. №100/1, військового містечка №100 (59 омбр) м. Гайсин (заміна покрівлі, посилення міжповерхового перекриття, заміна системи опалення, водопостачання та ведення, ремонт санвузлів) , Локальних кошторисів на будівельні роботи, відомостей ресурсів до локальних кошторисів.

Відповідно до Додаткової угоди до договору №414 від 08 жовтня 2015 року Капітальний ремонт казарми, буд. №100/1, військового містечка №100 (59 омбр) м. Гайсин (заміна покрівлі, посилення міжповерхового перекриття, заміна системи опалення, водопостачання та водовідведення, ремонт санвузлів) від 23.11.2015 пункт 8 Договору №414 викладено у наступній редакції: Договірна ціна робіт визначається на основі Актів виконаних робіт і складає 1 042 828,08 грн, у тому числі ПДВ 20% 173 804,68 грн. Всі пункти договору залишаються без змін.

09.10.2015 між МКП "АДС" та TOB Автокомфорт плюс укладено договір субпідряду №74/1. Відповідно до п.1.1. Договору №74/1 субпідрядник зобов'язується виконати роботи по капітальному ремонту казарми, буд. №100/1, в/м №100 (59 омбр), м. Гайсин, (а саме: заміна систем водопостачання та водовідведення, ремонт санвузлів) в установлений цим Договором строк та відповідно до проектно-кошторисної документації. Відповідно до п.1.2. Договору №74/1, генпідрядник зобов'язується надати субпідрядникові фронт робіт, прийняти роботи та оплатити їх вартість.

Відповідно до 2.1. Договору №74/1 будівельні роботи виконуються з матеріалів та устаткування генпідрядника.

Згідно п.2.1.1. Договору №74/1, у випадку постачання матеріалів та устаткування субпідрядником, субпідрядник зобов'язаний погоджувати з генпідрядником вартість таких матеріалів та устаткування. Відповідно до п.3.2. Договору №74/1, вартість фактично виконаних робіт визначається на підставі Актів приймання виконаних робіт та Довідок про вартість виконаних робіт, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно п.3.5 Договору №74/1 загальна вартість робіт по Договору дорівнює сумарній вартості робіт, що виконувались субпідрядником по кожному окремому об'єкту та прийняті генпідрядником актами здачі приймання робіт, у термін дії даного договору.

Згідно п.3.7 Договору №74/1 генпідрядник розраховується з субпідрядником після підписання Акта приймання виконаних робіт, протягом 5-ти банківських днів з моменту надходження на розрахунковий рахунок генпідрядника коштів на оплату даних робіт.

Довідкою про вартість виконаних робіт та Акту приймання виконаних робіт за листопад 2015 року підтверджується, що субпідрядником були виконані робити з заміни систем водопостачання та водовідведення, ремонту санвузлів казарми, буд. №100/1, в/м №100 (59 омбр), м. Гайсин, вартість виконаних будівельних робіт всього становить 292 080 грн.

Вказані будівельні роботи були виконані субпідрядником, щодо заміни системи водопостачання та водовідведення, ремонту санвузлів у належній якості та кількості та прийняті без зауважень генпідрядником та замовником, що підтверджується:

- довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2015 року до договору №74/1 від 09.10.2015 відповідно до якої вартість виконаних будівельних робіт всього становить - 292080,00 грн;

- актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2015 року, згідно якого вартість робіт згідно локального кошторису 2-1-1 на водопостачання та локального кошторису 2-1-2 на каналізацію, інші роботи - загалом становить - 292080,00 грн, у тому числі ПДВ - 48680 грн. Винагорода за генпідряд - 2458,60 грн.;

- відповідно до платіжного доручення № 2132 від 30.11.2015 року МКП "АДС" перерахувало на користь TOB Автокомфорт плюс - 292080 грн, призначення платежу кап. ремонт казарми м. Гайсин (зам. сис. водопост. водовідвед. рем. санвузлів) в т.ч. ПДВ - 48680 грн;

- податковою накладною №123 від 30.11.2015, що зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 292080 грн.

З урахуванням викладених обставин, ТОВ Автокомфорт плюс , як субпідрядник виконав свої договірні зобов'язання перед МКП "АДС" згідно Договору №74/1, здійснивши заміну системи водопостачання та водовідведення, ремонту санвузлів казарми, буд. №100/1, в/м №100 (59 омбр), Вінницька область, м. Гайсин, а МКП "АДС" оплатило такі роботи в розмірі 292080 грн.

Суд зазначає, що реальність відповідних господарських операцій МКП "АДС" з ТОВ Автокомфорт плюс підтверджується зазначеними вище документами, які відповідають вимогам, що ставляться до первинними документів.

Беззаперечно встановлено і наявність зв'язку будівельних робіт виконаних ТОВ Автокомфорт плюс із господарською діяльністю позивача, наявність ділової мети та розумних економічних причин для здійснення таких господарських операцій.

Також на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Автокомфорт плюс", так і станом на день розгляду даної справи судом першої інстанції та подання апеляційної скарги, ТОВ "Автокомфорт плюс" не визнане банкрутом, знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Обґрунтовуючи неправомірність формування МКП "АДС" витрат та податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ "Автокомфорт плюс" податковий орган посилається на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду від 10.01.2017 про кримінальному провадженню №42016020110000096 від 21.07.2016 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ "Автокомфорт плюс" та вирок від 05.06.2018 у справі №127/6834/18 яким визнано винним ОСОБА_2 директора ТОВ "Автокомфорт плюс" у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.205 КК України, а також на відсутність у ТОВ "Автокомфорт плюс" трудових ресурсів, що свідчить про неможливість здійснення основного виду діяльності.

Доводи відповідача про нереальність господарських операції позивача із ТОВ "Автокомфорт плюс" з огляду на відсутність необхідних трудових ресурсів у вказаного контрагента суд вважає необґрунтованими.

Відповідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

До того ж, податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів/надання послуг постачальником або перевізником.

Щодо посилань відповідача на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду від 10.01.2017 про кримінальному провадженню №42016020110000096 від 21.07.2016 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ "Автокомфорт плюс", суд зазначає наступне.

Згідно вказаної ухвали від 10.01.2017, будучи допитаним в якості свідка, ОСОБА_2 - засновник, директор, головний бухгалтер ТОВ "Автокомфорт плюс" надав самостійно покази про те, що фінансово-господарською діяльністю вказаного товариства він взагалі не займався та не займається. Ніяких робіт не проводив, фінансово-господарських документів не підписував, ТОВ "Автокомфорт плюс" оформив на себе не маючи при цьому наміру займатись підприємницькою діяльністю, установчі документи на яку за винагороду передав невідомій йому особі, грошові кошти в банках не знімав, податкову звітність щодо ТОВ "Автокомфорт плюс" не подавав.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінально процесуальний кодекс України.

Відповідно до частини першої статті 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Необґрунтованими є також посилання відповідача на те, що Вінницьким окружним адміністративним судом винесено рішення у аналогічних справах, а саме №802/1469/17-а та №802/1786/17-а, у яких прийнято рішення про відмову позивачам у задоволенні позову до ДФС у повному обсязі. Суд зазначає що вказані судові рішення жодним чином не стосуються розглядуваної справи, адже позивач у вказаних судових справах участі не брав та щодо позивача у вказаних судових рішеннях обставин не встановлювалось, а перша із зазначених справ не є аналогічною ні по предмету спору, ні по складу сторін. Крім того, в силу ч.7 КАС України правова оцінка, надана певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Щодо вироку від 05.06.2018 у справі №127/6834/18, суд зазначає наступне.

Вказаним вироком визнано винним ОСОБА_2 директора ТОВ "Автокомфорт плюс" у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.205 КК України. Згідно даного вироку ОСОБА_2 оформив на себе фіктивну фірму ТОВ "Автокомфорт плюс", не маючи при цьому наміру займатись підприємницькою діяльністю, установчі документи на яку за винагороду передав невідомій йому особі. Отримавши контроль над ТОВ "Автокомфорт плюс" невстановлені особи впродовж 2015-2017 років документально оформлювали неіснуючі операції з надання послуг, робіт, поставкою товарів, які фактично не мали місце, а відображались лише документально з метою незаконного формування витрат та податкового кредиту з ПДВ підприємствами реального сектору економіки з метою ухилення від сплати податків.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді першої інстанції, ні станом на час подання апеляційної скарги, вказаний вирок не існував, а тому не міг братись до уваги судом першої інстанції.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Водночас, вирок від 05.06.2018 у справі №127/6834/18 не набрав законної сили.

Відповідач зазначає, що у постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі №810/5645/14 міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Так, в постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі №810/5645/14 зазначено, що оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що ОСОБА_10 - засновник та директор ТОВ Торенія (контрагента ТОВ Фозі-Фуд ) заперечує свою участь у створенні та діяльності ТОВ Торенія , зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів враховує, що аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду України від 16.01.2018 по справі №2а-7075/12/2670 та від 12.04.2016 по справі №826/17617/13, однак при розгляді вказаних справ суди врахували вироки суду в кримінальному провадженні, які на момент прийняття відповідних судових рішень, в тому числі рішень судів першої інстанції, набрали законної сили.

Таким чином, на момент винесення рішення судом першої інстанції посилання відповідача на вирок від 05.06.2018 у справі №127/6834/18 є передчасними.

Колегія суддів також зазначає, що вказувати про нереальність та безтоварність операцій позивача з ТОВ "Автокомфорт плюс" немає підстав адже факт виконання робіт є беззаперечним, наявні об'єкти матеріального світу створені в результаті виконання робіт. У разі встановлення фіктивності діяльності ТОВ "Автокомфорт плюс", може йти мова про неможливість взяття до уваги документів складених за наслідками господарських операцій з ТОВ "Автокомфорт плюс" при формуванні податкового обліку.

При цьому, після набрання законної сили вказаним вироком, податковий орган не позбавлений права вживати заходів для дотримання податкового законодавства суб'єктами господарювання та приведення у відповідність їх податкової звітності з урахуванням нових фактів та обставин, що будуть у розпорядженні податкових органів.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів констатує, що зміст вироку від 05.06.2018 у справі №127/6834/18 не є підставою для звільнення від доказування обставин, на які посилається податковий орган, у розумінні ст 78 КАС України, зокрема ч.6 цієї статті. оскільки вказані обставини не існували на час винесення податкових повідомлень-рішень, оцінка яких здійснюється у даній справі, розгляду її у суді першої інстанції та в апеляційному порядку.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 по справі №802/4940/14).

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Суд акцентує увагу й на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що позивачем надані всі первинні документи, які відображають реальність господарських операцій з його контрагентом та є підставою для формування податкового обліку, а відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2017 №0009701415, №0009721415 та №0009711415.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.