Постанова

від 19.06.2018 по справі 826/17000/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року

Київ

справа №826/17000/15

адміністративне провадження №К/9901/28705/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.05.2016 (головуючий суддя - Іщук І.О.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді - Безименна Н.В., Ганечко О.М.)

у справі № 826/17000/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Радіоінформатика

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Радіоінформатика (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ від 24.07.2015 № 13096/10/26-50-28-02, згідно з яким Товариству було відмовлено в прийнятті його податкової декларації з податку на додану вартість з додатком № 5 за червень 2015 року;

- зобов'язати ДПІ прийняти податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за червень 2015 року з додатком № 5 датою її фактичного отримання, тобто 18.07.2015;

- зобов'язати ДПІ відобразити задекларовані Товариством показники (дані) в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року з додатком № 5 в електронних базах даних податкової звітності ДПІ, у тому числі інтегрованих картках Товариства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2015 року заповнена та подана до контролюючого органу з дотриманням вимог чинного законодавства, відповідно до встановленої форми, та містить у собі всі обов'язкові реквізити, наявність яких передбачена статтею 48 Податкового кодексу України (далі - ПК України). За таких обставин, позивач вважає, що рішення відповідача від 24.07.2015 № 13096/10/26-50-28-02 є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 25.05.2016 позов Товариства задовольнив:

- визнав протиправним та скасував рішення ДПІ від 24.07.2015 № 13096/10/26-50-28-02, згідно з яким Товариству було відмовлено у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість з додатком № 5 за червень 2015 року;

- зобов'язав ДПІ прийняти податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за червень 2015 року з додатком № 5 датою її фактичного отримання, тобто 18.07.2015;

- зобов'язав ДПІ відобразити задекларовані Товариством показники (дані) в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року з додатком № 5 в електронних базах даних податкової звітності ДПІ, у тому числі інтегрованих картках Товариства;

- вирішив питання про розподіл судових витрат.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 12.10.2016 постанову суду першої інстанції скасував у частині задоволеної позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача відобразити задекларовані позивачем показники (дані) в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року з додатком № 5 в електронних базах даних податкової звітності ДПІ, у тому числі інтегрованих картках позивача. Прийняв у цій частині нову постанову, якою у задоволенні зазначеної позовної вимоги відмовив. Також суд апеляційної інстанції змінив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.05.2016, виклавши абзац 3 резолютивної частини у такій редакції: Визнати прийнятою податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за червень 2015 року з додатком № 5 датою її фактичного отримання, тобто 18 липня 2015 року . У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.05.2016 залишив без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що податкова декларація Товариства з податку на додану вартість з додатком № 5 за червень 2015 року містить всі обов'язкові реквізити для її прийняття, зокрема розділ 06 місцезнаходження (місце проживання) платника податків заповнений вірно, у зв'язку з чим ДПІ неправомірно відмовила позивачу у прийнятті вказаної декларації.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. При цьому в обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2015 року не прийнята, оскільки позивачем невірно заповнено такий обов'язковий реквізит, як місцезнаходження (місце проживання) платника податків, а тому вказана декларація не є податковою.

Позивач не скористався своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

26.02.2018 справу в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, що діє з 15.12.2017) передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача відобразити задекларовані позивачем показники (дані) в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року з додатком № 5 в електронних базах даних податкової звітності ДПІ, у тому числі інтегрованих картках позивача позивачем не оскаржується, то суд касаційної інстанції не переглядає в цій частині рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з 22.02.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю Радіоінформатика зареєстроване Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією та перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

18.07.2015 Товариство подало до ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року, що підтверджується електронним звітом із зазначенням дати отримання (квитанцією № 2).

03.08.2015 на адресу позивача надійшов лист ДПІ від 24.07.2015 № 13096/10/26-50-2802, в якому зазначено, що за результатами проведеної камеральної перевірки подана Товариством податкова декларація за червень 2015 року не вважається податковою декларацією у зв'язку з невірним зазначенням місцезнаходження платника податків.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено факту подання позивачем звітного документу, оформленого з порушенням статті 48 ПК України, що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийнятого ДПІ рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

Відповідно до пункту 200.10 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Пунктом 48.1 статті 48 ПК України визначено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Згідно з вимогами пункту 48.3 статті 48 ПК України, податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Пунктом 48.7 статті 48 ПК України передбачено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 49.8, 49.9 статті 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

При цьому згідно з пунктом 49.10 статті 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Таким чином, аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, визначений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним, а тому неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.

Як вбачається зі змісту листа ДПІ від 24.07.2015 № 13096/10/26-50-2802 підставою для відмови у прийнятті податкової звітності Товариства стало заповнення позивачем з порушеннями розділу 6 - місцезнаходження (місце проживання) платника податку.

Згідно з пунктом 45.2 статті 45 ПК України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2015 року містить всі обов'язкові реквізити, визначені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, при цьому рядок 06 податкова адреса заповнено належним чином - АДРЕСА_1.

Зазначена в податковій декларації адреса місцезнаходження Товариства відповідає адресі, вказаній у наявному в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якого станом на період подання Товариством податкової звітності за червень 2015 року державним реєстратором не вносилися жодні зміни до відомостей про юридичну особу, зокрема щодо зміни місцезнаходження юридичної особи.

Між тим, у листі ДПІ від 24.07.2015 № 13096/10/26-50-2802 відсутні відомості щодо конкретних порушень правил заповнення податкової звітності (не зазначено, в чому саме полягає порушення заповнення обов'язкового реквізиту податкової декларації - місцезнаходження (місце проживання) платника податків), у зв'язку з чим платник податків позбавлений можливості самостійно усунути виявлені контролюючим органом порушення, що суперечить вимогам пункту 49.11 статті 49 ПК України щодо зазначення причин відмови у прийнятті звітності.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що порушення заповнення розділу 06 податкової декларації полягає в тому, що позивачем не вказано район місця реєстрації.

Однак колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи відповідача, оскільки відсутність у розділу 06 податкової декларації з податку на додану вартість відомостей про район місця реєстрації не може свідчити про відсутність або недостовірність заповнення обов'язкового реквізиту податкової декларації - місцезнаходження (місце проживання) платника податків, визначеного пунктом 48.3 статті 48 ПК України.

Разом з тим, у рядку 06 декларації, поданої Товариством, зазначено, що податкова декларація подається до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва, тобто позивачем вказано район реєстрації.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що подана Товариством податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2015 року містить усі обов'язкові реквізити, визначені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, у зв'язку з чим рішення ДПІ від 24.07.2015 № 13096/10/26-50-2802 про відмову в прийнятті вказаної податкової декларації є протиправним.

Згідно з пунктом 49.13 статті 49 ПК України, у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

З огляду на зміст наведеної норми колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції в межах спірних правовідносин обрав належний спосіб захисту порушених прав та/або інтересів платника податків, - визнав прийнятою податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за червень 2015 року з додатком № 5 датою її фактичного отримання, тобто 18 липня 2015 року.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова